Сьогодні 94-а річниця розкуркулення українців

Як пише культуролог Ганна Черкаська, 30 січня 1930 року Політбюро ВКП(б) ухвалило секретне рішення, спрямоване на ліквідацію куркульства, як класу.

Згідно з ним було створено “трійки” – комітети з трьох осіб, які займалися стратою. "Трійкам" надавалося право знищувати на місці без суду та слідства. За кожну голову страченого кат отримував плату 2 крб. 50 коп.

MiraStudia Модерна Україна зазначає, що постанова "Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств…" запустила тотальні репресії проти селян. Ліквідація українських селян-господарів полягала у повному позбавленні власності, виселенні цілими родинами, а в разі спротиву - фізичному знищенні.
Така терористична політика мала на меті змусити більшу частину селянства об'єднатися в колгоспи. Для того, щоб досягти задуманого, керівництво срср штучно розкололо членів сільських громади на "куркулів" (вони були оголошені ворожим класом) і незаможників (бідняків та середняків), а також запровадило репресування "куркулів" за добровільної або примусової участі незаможників.
Нова класова політика щодо селянства була проголошена Сталіним у грудні 1929 р. на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів.
Станом на 10 березня в УСРР було розкуркулено майже 62 тисячі сільських господарств. У селах піднялася хвиля невдоволення: лише в березні в Україні було зафіксовано 2945 стихійних мітингів і актів спротиву. У червні кількість зруйнованих господарств сягнула 90 тисяч.


Валентина Білик розповіла Радіо Свобода про розкуркулення родичів у ті далекі часи:

Родина моєї бабусі Віри проживала у Чуднівському районі, що на Житомирщині.

Сім’я була багатодітна, зі статками. Мали землю, реманент, пару волів, коней. Бабуся розповідала, тримали багато свиней. Восени на увесь рік заготовляли солонину і натоплювали бочечку смальцю.

Працювали самі, найманих робітників не було. Усі трудилися: і дорослі, і діти. Бабуся розповідала, як вона в 5 років із братами ходила пасти в нічне коней.

Саме тому, що не було найманих робітників, не вислали сім'ю до Сибіру, але під час розкуркулення у родини забрали все – навіть їжу з печі і квасолю, відкладену на насіння.

Далі – половина дітей і батько померли від голоду, мати та інші діти – ледве вижили.

Бабусю врятувало те, що їй на той час уже було 16 років і вона наймитувала в Хмельницькій області Потім вийшла заміж за маминого тата.


 

Любов Білоус також згадує про рідних у проєкті Радіо Свобода "Розкуркулення":

Моя прабабуся – Сарнавська Ярина Дем'янівна (або Доміантівна), дівоче прізвище Янович, удова, чоловік помер ще до початку колективізації – жила із шістьма дітьми на хуторі в лісі біля села Ляхова (тепер Осички ) Радомисльського повіту Київської губернії (зараз Житомирська область).

Забрали у неї все майно: землю, худобу, реманент, ліс, а її з дітьми переселили до сусіднього села Гряда (Прибудок).

Усіх жителів виселили до Сибіру або убили. Село стерте з усіх архівів і карт, залишилися лише надгробки гранітні ручної роботи з прізвищами Кулаківські, Вишневські, Тичини…

Отакі то справи творила червона влада.....

Є ще багато того, що треба взнати, але немає у кого розпитати.

Моя баба Сарнавська Антоніна, 1911 року народження, давно померла.

По батьковій лінії теж був репресований мій дід Репецький Степан (Стефан) Іванович, але вижив у концтаборах сталінських, пройшов війну, мав інвалідність від поранення. У ділі про антирадянську діяльність записаний «українцем», може це врятувало йому життя.

Всі його брати і родичі теж були репресовані, були по таборах і тюрмах... Ніхто і не дожив до реабілітації!