У СИНЬОМУ НЕБІ Я ВИСІЯВ ЛІС…

«Ясени, ясени, бачу вас за селом край дороги, Бачу вас у красі, коли світиться ранок в росі» - і так далі, де «Ви приходите в сни, як дитинство моє босоноге, ви приходите в сни, кучеряві мої ясени». Як ще тільки появилася ця зворушлива пісня Олександра Білаша на слова Михайла Ткача у виконанні незабутнього Дмитра Гнатюка, я від тих пір і понині дозволяю не сумніватися собі, що її було створено як мінімум на моє замовлення, а то й мною навіяна вона була як поету, так і композитору. Принаймні вони якимось чином моїми настроями і почуттями пройнялися. Це тому, що до мого батьківського дому у рідному Покровському справді за селом мало не кілометр тяглася захисна лісосмуга, і крайнім у ній рядком росли ясени. То я щодня до школи й назад ходив уздовж цих чудесних крислатих дерев, вітався з ними і навіть розмовляв, ділився потаємними думами і мріями. Боже, якби ви бачили і знали, якими червоними зверху й донизу стояли і свічками палали кожної осені ясени! Це було вишикуване диво струнких, високих і гордих дерев вздовж пожовтілої лісопосадки, котре досі справді приходить мені в сни…

І сьогодні скажу вам, що куди там до наших українських влітку зелених до блиску в очах ясенів ясенам заокеанським, які звуться пенсильванськими. Це значить вихідцям з американського штату, який називають Пенсильванією. А ясени пенсильванські не єдині іноземні дерева, котрі потрапляють останнім часом у наші краї. Чули про такі види дерев, як дуб червоний або горіх чорний, в'яз низькорослий чи клен ясенолистий, маслина вузьколиста і черемуха пізня – кінчаючи робинією звичайною, котра є нічим іншим, як іноземною акацією білою? Бо таки заквапилося чимало інородних видів лісових насаджень у наші нині степи. Вистачає і з незвичними чи незнайомими раніше назвами, як от усі види і гібриди павловини, айлант високий, аралія маньджурська та західний каракас і нарешті глядацька колючка.

Так от, радимо сьогодні запам’ятати та завчити, як то кажуть, на зубок усі до одного перелічені щойно види лісових дерев іноземного походження. Для того, щоб ненароком або й в екстазі оманливого захоплення усім іноземним більше ніколи не висаджувати пришельців з інших континентів та земель. Бо прийміть до відома і неодмінного та обов'язкового виконання повідомлення-наказу Міністерства захисту навколишнього середовища та природних ресурсів, що з нинішньої буквально весни усі вище названі «поіменно» дерева-«іноземці» культивувати в Україні зась. Заборонено. Категорично і назавжди. Як пояснив міністр природоохоронного відомства Руслан Стрілець, інакше ризикуємо ми втрачати надалі десятками і сотнями гектарів вітчизняні лісові насадження, яких у нас і так, скажемо прямо, не густо. А ще ж на даний момент знищила уже понад три мільйони гектарів українських лісів окупація «узького міра». Щоб відновити втрачене, тепер знадобляться роки і в кілька разів численніші мільйони гривень.

- Заборона висаджувати дійсно конкретні тринадцять видів чужих дерев, отож чортову їхню дюжину, - заявив міністр Руслан Стрілець, - це вимушений, але історичний наш природозахисний крок, який дозволить як відновлювати, так і примножувати в Україні звичні та витривалі у нас і випробувані кліматичними нашими умовами лісові насадження. Ми маємо захищати і захистимо власне традиційне лісове  господарство!

А справа в тому, що заборонені віднині види дерев-пришельців надто агресивні й нахабні, не терплять поряд з собою інших насаджень. Чужоземці ці наскільки по-загарбницьки нетерпимі, що появившись там чи тут випадково навіть, одразу заходжуються захоплювати для себе якомога більші території, а для цього витісняють місцеві дерева з існуючих раніше природних ландшафів. Тобто деревам-довгожителям на їхній же землі місця немає, і баста. Іноземні дійсно нахаби з часом здатні, якщо хочете знати, змінювати та заміняти собою цілі екосистеми – в наших випадках навзамін звичні українському народу підміняти своїми. Віками властиві для нашої неповторної природи як у тих же Карпатах, приміром, та інших заліснених краях, так і в лісостепових та суто степових незабаром зникають назавжди. А хіба війна, розв'язана знахабнілою росією, не вчить нас, що треба берегти і захищати своє рідне? І землю свою, і все, що на ній росте та родить…

Слова, винесені у заголовок цієї публікації – рядок з вірша відомого поета Миколи Вінграновського. «У синьому небі я висіяв ліс» - це в розумінні, що висадив від одного горизонту до другого. Від одного крайнеба до іншого по всій з краю в край Україні. Щоб буяла вона власною зеленню і радувала та наснажувала, дарувала озонне повітря і прекрасне самопочуття та насолоду усім, хто у нас живе. Як от і ясени за селами край доріг. Тобто я про пісню «Ясени» знову. З нею у мене пов’язана неповторна й замало не фантастична подія у моєму житті, яку не можу забути і не згадувати з хвилюванням в душі. Зі здобуттям незалежності в Україні появилася нова газета – «Голос України». І от коли першу річницю свого існування вона відмічала, одним з почесних і бажаних гостей редакції був Дмитро Гнатюк, на той момент народний депутат Верховної Ради. І хоч з мене майже бездарний співак, я насмілився попросити його разом зі мною заспівати мої «Ясени». Точніше дозволити мені заспівати з ним. Дмитро Михайлович, всесвітньо відомий оперний співак-баритон, народний і заслужений артист України, на моє щастя, погодився. Повірити тоді я не міг, як від хвилювання вперше у житті лунав мій спів з легендою України!