Україна очима колишнього посла ЄС Матті Маасікаса

   "З 2019 по 2023 роки, за час моєї роботи послом, в Україні сталося, м’яко кажучи, багато чого".

   Цими словами починається книга Матті Маасікаса, який очолював представництво ЄС у Києві під час історичних подій останніх років. Мемуари, написані лише за рік після завершення роботи на посаді, – річ дуже нетипова. Ще більш "поза матрицею" їх робить те, що Маасікас продовжує кар'єру в дипломатії – після України він очолив один з підрозділів зовнішньополітичної служби ЄС.

Однак (вже колишній) посол зважився зробити публічними речі, які зазвичай лишаються таємницею назавжди.

Книгу читав та переказує

Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"

   Книжка на понад 370 сторінок вийшла лише естонською мовою і навряд чи колись буде видана іншими мовами. Вона дійсно написана саме для естонського читача та сповнена порівнянь з естонською специфікою, згадок про маловідомих іноземцям діячів та політиків тощо, а її заявлена мета – "дати естонському читачеві ширше уявлення про українську історію та суспільство, про ідентичність та прагнення українців".

   І дійсно, там багато історичних та лінгвістичних деталей, які пояснюють часом антисистемний, "козацький" характер українців.

Однак там є і речі, важливі для українського читача.

   Це деталі спілкування з Володимиром Зеленським та Андрієм Єрмаком, це розповіді про те, як вдалося протиснути окремі реформи, це пояснення змін, які відбувалися з українським керівництвом, це розповіді про те, що говорили українські представники влади та опозиції у вузькому колі. А ще – цікаві відмінності українських політичних звичаїв від західних практик тощо.

   "Європейська правда" прочитала цю книгу і відібрала для вас найцікавіші та найактуальніші моменти.

    Про Зеленського до початку "великої війни"

   Посол Маасікас почав працювати в Україні у вересні 2019 року – у період, коли вже розпочав роботу парламент з монобільшістю та "турборежимом", а президент Володимир Зеленський вжився у роль очільника держави та вважав, що зможе втілити свої передвиборчі обіцянки.

   Втім, одна обіцянка вже тоді видавалася проблемною. Так склалося, що вона була також основною.

   Йдеться про "мир з росією", у можливість якого, на переконання посла, на Банковій щиро вірили.

   Загалом Матті Маасікас у своєму тексті багато разів повторює та ілюструє прикладами, що щирість (а також пов’язана з нею емоційність, а ще – емпатія) є важливими, визначальними рисами Зеленського як політика. Та й загалом, він поводився не так, як зазвичай діють очільники держав.

     Як приклад, посол розповів про вечерю Зеленського з послами G7 у Полтаві навесні 2020 року. "Президент був у доброму гуморі, відповідав на всі наші запитання... Але найбільше вразило те, що президент охоче давав висловитися своїм радникам, навіть дозволив одному з них перебити його – і це його не зачепило. Це дуже незвично для політичних лідерів".

   Маасікас визнав, що після цього посли G7 навіть обговорювали, чи не було це акторською грою, щоби справити враження – але відразу зазначив свою впевненість, що це не так.

   Емоційність Зеленського не лише допомагала, а й шкодила.

   "Були не тільки хороші дні; я бачив його нетерплячим, поверхневим, втомленим", – додає посол.

   Наприклад, коли на міжнародних переговорах Зеленський концентрувався на якійсь одній темі, яка для нього видавалася образливою, ігноруючи інші, теж важливі питання (так було під час одного з візитів Урсули фон дер Ляєн). Або про те, як перша зустріч посла ЄС із Зеленським у листопаді 2019 року виявилася зіпсованою через новину про "Північний потік-2", яка украй обурила Зеленського (а потім з’ясувалося, що ця новина була фейком).

   Треба підкреслити: це були радше винятки. Загалом Маасікас вважає емоційність президента позитивною рисою: "У політиці важлива пристрасть; великі речі рідко досягаються лише завдяки холодному розрахунку".

   А от зі ставленням Зеленського зразка 2019-2020 років до історії України Маасікас погодитися не може. Він нагадав про нашумілу новорічну промову президента зі словами "не має значення, перед чиїм пам'ятником ви чекаєте на кохану людину".

   "Цю промову багато хто схвально сприйняв, а особливо на Заході. Однак мене вона непокоїла. Адже насправді має велике значення і пам'ятник, і назва вулиці. Та Зеленський згодом дуже чітко засвоїв цей урок… Якщо пам'ятники Леніну в Україні зносили з 2014 року, то статуй російських і радянських полководців, державних і культурних діячів у 2019 році в Україні було, як дерев у лісі. Коли ж у 2022 році їх почали масово змінювати, не обійшлося без вулиць, названих на честь Пушкіна чи Толстого", – поділився він.

   російський трек роботи Зеленського не є головною темою книги, хоча і про це є цікаві згадки.

"Після обрання Зеленського президентом у його команді були ті, хто щиро вірив, що його відомість, як актора, допоможе помиритися з москвою", – пише посол.

   "Я не можу собі уявити ступінь особистого розчарування і люті Зеленського, коли він зрозумів, що його головна передвиборча обіцянка – про мир з росією – йде у протилежному напрямку", – пише Маасікас.

   І хоча розуміння того, що мета не буде досягнута, з’явилося у керівника України задовго до повномасштабного вторгнення рф, вододілом для Зеленського, швидше за все, стало звільнення півночі Київщини, коли став зрозумілий масштаб злочинів у Бучі і не лише.

                                 Від Порошенка до Бойка

   Повномасштабна війна змінила також і інших політиків. Посол ЄС, який за посадою мав досвід спілкування з усією політичною елітою країни, включно з представниками опозиції, розповідає у книзі про частину з них.

   У тому числі про Петра Порошенка.

    Посол підкреслює, що для чинної влади Порошенко був уособленням зла – і навпаки: "Взаємна антипатія між Зеленським і Порошенком була постійною і дуже відчутною".

А зважаючи на те, що особливістю п’ятого президента є його потужні міжнародні зв’язки, це створювало клопіт і для посла.

   "Мені часто доводилося пояснювати німецьким християнським демократам чи шведським консерваторам, що в Україні не все так погано, що Зеленський не є міні-путіним, що демократію не душать, а медіа не затикають рота, і було добре зрозуміло, з яких джерел вони черпають такі погляди, – розповідає він. – Послідовно, на всіх зустрічах він (Порошенко. – Ред.) стверджував, що все хороше в Україні є його заслугою, а Зеленський лише все зруйнував".

   Утім, все це було до повномасштабної війни. Від 2022 року критика з боку Порошенка значно пом'якшилася; у тому числі – були промови та закриті переговори взагалі без критики чинної влади з боку Порошенка, підкреслює посол.

Ще одна цікава деталь:

23 лютого 2022 року Порошенко запевняв, що вторгнення рф, швидше за все, не буде.

   "(Цього дня) я зустрівся з двома опозиційними політиками, які були на зустрічі Зеленського увечері 22 лютого з представниками всіх фракцій Ради. Петро Порошенко… сказав, що тиждень тому імовірність нападу на Київ була 10%, а зараз – 30%", – переказав цю розмову посол.

   Цікавим був досвід його спілкування з Юлією Тимошенко. 

   Ще на першій зустрічі вона попросила посла "захистити Україну від шкідливих реформ, нав'язаних Світовим банком і МВФ" (дуже цікаве прохання, зважаючи на те, що позиції цих інституцій зазвичай збігаються з позицією ЄС; посол тут пожартував: "Не виключаю, що на зустрічах з МВФ вона просила про захист від реформ, потрібних ЄС"). А ще Тимошенко висловила впевненість, що "нічого, пов’язаного з долею України, не вирішується в Україні".

   Є ще один опозиційний лідер, щодо якого посол Маасікас відразу попереджає читачів – тих, хто знає Україну, це може здивувати.

   Йдеться про Юрія Бойка – лідера колишньої ОПЗЖ, "партії-наступниці януковича", як описав її Маасікас. "Партія мала зв'язки з кремлем до лютого 2022 року, і для мене було інтригуюче чути їхню позицію", – пояснив дипломат. У тому числі це стосується періоду вторгнення, яке, за спостереженням Маасікаса, для Бойка стало несподіванкою.

   "У травні 2022 року Бойко розповів, що на другий день повномасштабної війни він зв'язався з близьким соратником путіна і поставив лише одне питання: чи знає президент, що війська бомбардують переважно російськомовні Харків, Суми, Одесу? Відповідь була: так, він знає".

                Єрмак – складний та дарма демонізований

   Матті Маасікас почав працювати, коли Офіс президента ще очолював Андрій Богдан.

   Цікаво, що про нього посол відгукується винятково позитивно. Тональність згадок про Андрія Єрмака – разюче інша.

   У книзі Матті Маасікас намагається тримати баланс щодо всіх українських персонажів, включно з керівником ОПУ – але у читача книги лишається чітке враження, що з Офісом відносини у посла не склалися. Та все одно, це – не огульна критика, а опис деталей та історій, де співпраця не була ефективною.

   "Єрмак – це друга півкуля мозку Зеленського, сказав мені Арсен Аваков у липні 2022 року, – пише Маасікас. – Хоча немає нічого поганого в тому, що Зеленський хоче постійно тримати свого головного радника поруч".

   Як і багато українців, посол ЄС вважає, що сфера відповідальності очільника ОПУ є занадто широкою. А ще він наголошує, що зрештою це... шкодить справі.

   "Імовірно, багато його недоліків були просто пов'язані з тим, що він був перевантажений, фізично не міг впоратися з непосильним обсягом завдань, що стояли перед ним. Керівник офісу займався усім – і зовнішньою, і внутрішньою політикою. Але впоратися з усім не зможе навіть надлюдина, якою Єрмак точно не є. А коли ти постійно перебуваєш поруч із президентом, на кожній важливій зустрічі, на інші справи не залишається часу", – пише дипломат, не приховуючи, що сам він так і не зміг організувати нормальну комунікацію з очільником ОПУ.

   Та й не лише він.

    "Зустрічі керівника Офісу президента з послами G7 стали рідшими, на них більше домінували монологи Єрмака на цікаві для нього теми, запитання партнерів часто залишалися без відповіді, а основний час і увага приділялися тому, що було потрібно йому самому", – стверджує Матті Маасікас, описуючи наслідки зміни очільника ОПУ у 2020 році.

   Втім, Маасікас підкреслює, що не вірить чуткам про те, що Андрій Єрмак контролює буквально все у країні, а популярні у суспільстві звинувачення з цього приводу не мають підстав. "Єрмак не має на це ні часу, ні можливостей, ні масштабів", – додає дипломат.

   Хоча те, що глава ОПУ має у системі влади України особливий статус, посол не ставить під сумнів і навіть підкреслює.

   "В Україні мало кого з політиків прийнято називати на ім'я та по батькові. Окрім Андрія Борисовича, це, можливо, лише Петро Олексійович та Юлія Володимирівна", – ділиться він спостереженнями.

                      WhatsApp та інші секрети реформ

    "В українську Конституцію можна легко включити норму про те, що політик повинен завжди бути в WhatsApp", – жартома написав Матті Маасікас. І цей жарт насправді має під собою усі підстави.

   Європейський дипломат ділиться з читачами подивом про те, що в Україні серед політиків листування через e-mail не сприймається серйозно. "Міністрам і високопосадовцям часто доводилося довго згадувати свою електронну адресу, і, як правило, це був Gmail, Hotmail тощо, а не офіційна міністерська пошта", – пише він, зазначаючи, що далі й не питав електронні адреси.

   А от WhatsApp – реально працював. Так склалося, що саме у цьому месенджері українські політики досягають домовленостей.

   Згадки про WhatsApp-домовленості проходять через усю книгу посла.

   Як стверджує Маасікас, саме у цьому месенджері можливо було узгодити зі спікером та лідерами фракцій положення законопроєкту напередодні голосування або запобігти ухваленню закону, що суперечив би Угоді про асоціацію чи загрожував створенням реальної кризи у відносинах Києва та Брюсселя.

   "На противагу ефективному WhatsApp, офіційні листи щодо змін до законопроєктів в Україні вважали небажаними. Якщо ти пишеш лист – це означає, що дипломатія зазнала невдачі. Крім того, лист до депутатів означає винесення цього питання в публічну площину", – йдеться у книзі.

   Опір Києва офіційним, викладеним у листі порадам Маасікас відчув ще до того, як прибув до Києва у 2019 році. Тоді заступник посла, тимчасовий керівник місії, надіслав листа до Банкової, до керівництва Верховної Ради та генпрокурора Руслана Рябошапки з критикою непродуманого законопроєкту про судову реформу №1008. "Лист став публічним, розлютив команду Зеленського та викликав зворотну реакцію: проєкт не був змінений, а наші відносини з недосвідченим керівництвом України погіршилися", – йдеться у книзі.

   Ще одна особливість України – відсутність планування.

   "Немає сенсу планувати свій графік в Україні наперед. На пострадянському просторі люди не вірять у планування, бо ми ж пам’ятаємо смішні плани п'ятирічок в СРСР, правда? Тому ми робимо те, що потрібно, тоді, коли потрібно", – з розумінням та жартома коментує це посол.

   "Мій улюблений приклад – коли у вересні 2020 року о п'ятій годині вечора до представництва ЄС нервово зателефонували з МЗС із питанням: "Хто від вас завтра приїжджає?" – "Куди?" – "На захід у Бабиному Яру!" – "У нас немає ні запрошення, ні інформації про це". – "Ви не розумієте, сам Офіс президента запитує, хто завтра прийде!" Близько дев'ятої вечора запрошення таки надійшло. На заході опівдні наступного дня було присутнє все керівництво країни та дипломатичний корпус. Нас просто... забули запросити".

   Для Матті Маасікаса, представника пострадянської Естонії, ця особливість України не видавалася нездоланною проблемою – навпаки, це дозволило йому коректніше сприймати "плани" Києва.

   "В Україні я не звертав уваги на жодні документи під назвою "план", "стратегія" чи "план розвитку", навіть коли вони створювалися на замовлення ЄС. Найчастіше їх робили для міжнародних донорів – і не планували виконувати", – пояснює він.

   Чи стосується це визначення також нашумілих "планів", пов’язаних з ідеями щодо завершення війни, посол не уточнює. Однак все ж наводить приклад "плану відновлення України", створеного у 2022 році під керівництвом прем’єра. Тоді для написання цього плану створили цілу інфраструктуру з 23 підкомітетами або робочими групами. "План був завершений до конференції з відновлення в Лугано, і відтоді про нього не було чути", – резюмує посол.

                                           Війна

    У книзі очікувано багато йдеться про період російського шантажу Заходу у 2021 році, який переріс у вторгнення 24 лютого 2022-го.

   Посол стверджує, що не мав сумніву у тому, що повномасштабне вторгнення відбудеться, бо інформація, яку він отримував від колег, а передусім від посольств США та Великої Британії в Україні, не давала іншого варіанта. Утім, очікування були оптимістичними.

   "16 лютого (в одну з дат, на яку розвіддані США прогнозували початок великої війни) мої колеги Артур Генбал та Імон Прендергаст вирішили про всяк випадок залишитися у мене вдома. Ми обговорювали, що війна, безумовно, наближається і що українці точно будуть запекло воювати. Вже тоді, як пізніше згадували колеги, які ночували у мене, я був упевнений, що Україна врешті-решт переможе", – розповідає Маасікас.

   У період, що передував вторгненню, перед місією ЄС у Києві стояло непросте завдання – відправити за межі країни спершу родини співробітників, а потім і самих співробітників, але водночас – створити враження, що ЄС повноцінно присутній у Києві, визнає Маасікас.

   При цьому посольство готувалося до найгіршого, аж до захоплення установи росіянами.

   "Ми скопіювали вміст серверів до Брюсселя, відправили багато документів до Брюсселя дипломатичною поштою, а також знищили чимало документів. Ми знищили всі наші технології шифрування інформаційних систем. Це все було за протоколом дій, але якби я коли-небудь знову опинився в такій ситуації, я б не знищував усе – коли ми повернулися до Києва у квітні, налагодження комп'ютерної мережі знову вимагало присутності представника західної компанії, якого компанія відмовилася відправити в зону бойових дій", – ділиться він.

   На 24 лютого у Києві лишалося семеро дипломатів ЄС. Усі вони поїхали 25 лютого, як і представники 11 інших держав; Маасікас визнає, що це рішення, напевно, було помилковим і йому варто було лишитися, як це зробив посол Польщі у Києві Бартош Цихоцький. Втім, на початку квітня посол ЄС повернувся до столиці та став першим західним дипломатом, що відновив постійну присутність у Києві після початку великої війни.

   Загалом про позицію ЄС він відгукується виключно позитивно і тішиться від того, як Європі з перших днів вдалося змінити світосприйняття.

   "Від самого початку вторгнення лідери ЄС зуміли відмовитися від своїх старих інстинктивних заяв на кшталт "найважливіше – змусити замовкнути зброю", "ескалації необхідно запобігти" і особливо "обидві сторони повинні вжити заходів". Оцінка ситуації з боку ЄС була однозначною: це була невиправдана і неспровокована агресія з боку росії, від якої Україна мала право захищатися, і Євросоюз підтримує Україну в цьому. Ми обрали сторону – і це був величезний крок для ЄС".

   А далі почалися інші зміни.

Лідери ЄС мали зламати свої стереотипи також щодо європейського майбутнього України.

   Точніше, України та Молдови. Маасікас підкреслює, що з міркувань і політики, і географії "вступ України без Молдови майже неможливий".

   Європейська інтеграція України

   Одним з інструментів змін України була і лишається група послів G7. Для українців ця група видається одностайною, але насправді до 2022 року там були розбіжності – передусім щодо того, якими питаннями вона опікується.

"Німеччина і особливо Франція вважали, що G7 – це про підтримку реформ, а отже, не варто обговорювати питання, пов'язані з "конфліктом" (як тоді називали війну)", – зазначає посол. І так само в групі була опозиція щодо руху України до ЄС: "Більшість членів групи вважали, що оскільки реформи наближають Україну до стандартів ЄС і НАТО, то G7 у Києві може говорити про європейський шлях України. Але Франція, яку іноді підтримувала Італія, виступала категорично проти".

Та з початком повномасштабної війни ці розбіжності зникли.

   Окрім того, єдність щодо підтримки руху України до ЄС почала кристалізуватися у самому Євросоюзі.

   На початку березня на саміті у Версалі лідери Євросоюзу відповіли на заявки України, Молдови та Грузії та дали старт вступному процесу. Утім, тоді формулювання рішення саміту свідомо були такими розмитими, що посол, за його словами, був навіть змушений дзвонити естонській прем’єрці Каї Каллас, щоб вона як учасниця переговорів протлумачила написане.

І ця обережність свідчила, що остаточного зламу не сталося.

"Незважаючи на сміливі висловлювання, українське керівництво теж добре розуміло, що це питання ще не вирішене", – зазначає посол.

   Головним поворотним моментом було 23 червня 2022 року. Тоді до Маасікаса зателефонувала Ольга Стефанішина, віцепрем’єрка з питань євроінтеграції, "і сказала, що отримання статусу кандидата змусило її плакати вперше за час повномасштабної війни".

    Про Стефанішину та її роботу з просування реформ та євроінтеграції загалом посол відгукується виключно позитивно та навіть із захватом. "Ми могли відкрито говорити про все", – зазначає він, відзначаючи, що емоції ніколи не заважали продуктивності.

   "Був момент, який я ніколи не забуду. 18 січня 2023 року міністр внутрішніх справ Денис Монастирський та ще 15 людей загинули у катастрофі гелікоптера. Я був зі Стефанішиною, коли про це стало відомо. Її очі ненадовго наповнилися сльозами, вирвалося лайливе слово, а потім... "повернемося до справ, Матті".

                    Складність українських реформ

   Матті Маасікас відгукується про реформи в Україні дуже реалістично. З одного боку, він, як і всі західні спостерігачі, вважає, що країна робить багато у часи війни. З іншого боку – він бачив перепони, часом штучні, у проведенні важливих реформ, а також усвідомлював, що деякі дії є чітко антиреформістськими.

   Приклад цього – бажання команди Зеленського контролювати Нацбанк, яке відчувалося з 2019 року. У тому змаганні, до речі, Банкова програла, і Маасікас переконаний, що причина цього – якісна реформа НБУ, проведена ще за Порошенка, яка допомогла керівникам Нацбанку відстояти незалежність інституції.

   Цікава деталь: посол переконаний, що ці спроби Банкової взяти Нацбанк під контроль не були пов’язані з Коломойським. Тиск Коломойського на НБУ – окрема історія; він розгортався незалежно від Зеленського. Понад те, для президента це стало радше проблемою, оскільки він "опинився між молотом і ковадлом". "Зеленський обрав інтереси держави", – із задоволенням відзначає посол.

   З книги складається враження, що Матті Маасікас із розумінням ставиться до такої особливості чинної влади, як її опір будь-яким публічним наполяганням західних партнерів.

   "Команда Зеленського є дуже чутливою до всього, що може бути сприйняте суспільством як іноземний тиск. Особливо щодо призначення чи звільнення чиновників. Вирішуючи питання конфіденційно, можна сподіватися на кращий результат", – підкреслює він.

Історія з WhatsApp-дипломатією – один з показників цього.

   Та іноді без "дозованого" розголосу було неможливо обійтися. Зокрема, під час судової реформи, яку посол називає "матір’ю всіх реформ" і яку представництво ЄС почало активно проштовхувати восени 2020 року, у співпраці з Андрієм Костіним – тоді головою профільного комітету ВР, а з 2022 року – генпрокурором. Йдеться про реформування органів, що формують судову систему – Вищої ради правосуддя (ВРП) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС).

   Причому міжнародники мали отримати у цих органах не просто представництво, а вирішальний вплив в ухваленні кадрових рішень – а це для Банкової, нагадаємо, було однією з червоних ліній, які вона сама для себе окреслила.

   Позиція президента щодо реформи постійно змінювалася під впливом Заходу. "Навесні 2021 року Зеленський то присягався, що іноземці ніколи не отримують такої ролі, то давав вказівки більшості в Раді зробити це", – пригадує посол.

   Переламний момент стався у середині червня 2021 року, на закритій зустрічі між президентом, ключовими міністрами та депутатами. "Один з учасників згадав, що отримав лист з вимогами від G7 щодо судової реформи. Інший похвалився двома листами – від G7 та спільним листом ЄС та США. "Найуспішніший" учасник показав три листи, додавши лист від віцепрезидента ЄК Валдіса Домбровскіса, відповідального за фінансову допомогу. Це, вочевидь, і зламало хребет верблюду", – розповів дипломат.

"Звісно, українське керівництво не було задоволене таким тиском. Я теж був не в захваті – в ідеалі реформа мала відбутися без цього", – резюмує він. Втім, головне – результат. У липні Рада ухвалила необхідні закони.

   Але далі втілення реформи почала гальмувати структура, незалежна від Банкової, – З’їзд суддів на чолі з Богданом Моничем.

   "Після кількох тривожних розмов з Костіним і Смирновим (Андрій Смирнов, тодішній заступник керівника ОПУ. – Ред.) я вирішив, що не залишається іншого вибору, окрім як звернутися до громадськості, що, як правило, є останнім засобом у дипломатії. У вересні 2021 року я написав статтю для "Європейської правди", в якій закликав З'їзд суддів та ВРП висунути своїх кандидатів. За нею послідувала спільна стаття з Крістіною Квін та Меліндою Сіммонс у жовтні, в якій я апелював насамперед до сумління З'їзду суддів", – розповів посол.

Те, що хтось інший гальмує реформу, на яку зрештою (нехай і зі скрипом) дала згоду Банкова, – повністю змінило картину.

Зеленський, що раніше опирався реформі, перетворився на її палкого прихильника.

   Офіс президента скликав кілька зустрічей з усіма залученими сторонами, включно з Богданом Моничем, де той опинився під тиском усіх сторін і погодився винести питання на з’їзд, розблокувавши процес.

   "Навіть після рішення з'їзду Монич заявив, що не може його підписати, але кілька моїх повідомлень у WhatsApp – і підписи нарешті з'явилися на папері", – додав Маасікас.

   Це, звісно, не завершило реформування судової системи України, яке, за словами посла, "нагадує чистку авгієвих стаєнь", але стало дуже важливим кроком.

Чи готовий ЄС йти на компроміси з українською владою? Так, безумовно. Особливо зараз, під час повномасштабної війни. І не тільки ЄС, а усі учасники "сімки".

   "У квітні 2022 року ми вирішили не реагувати на деякі речі, які в звичайний час викликали б осуд – як-от законопроєкт про управління держпідприємствами чи закриття ефірного мовлення для телеканалів Порошенка. Наш поріг реагування суттєво виріс, зараз ми перш за все повинні допомогти Україні виграти цю війну", – пояснює Матті Маасікас.

   І немає сумніву, що після досягнення цієї мети рівень можливих компромісів з боку західних партнерів зміниться.