«Войовничі уряди – виразники народних устремлінь»

Мирне населення.
Цей ідіотичний термін виповз із гуманітарного права, яке писали романтики з абсурдною думкою в голові, що війна не повинна жодним чином торкатися громадян, які не є комбатантами.

Безглуздий підхід. В умовах війни НЕ ІСНУЄ мирного населення. НЕ ІСНУЄ воєн, які б не завдавали страждань «мирним громадянам», бо якраз на них війни й націлені: окупувати, знищити тощо.

Минули ті середньовічні часи, коли війни відбувалися десь у полях і лісах, подалі від населених пунктів: зійшлися дві армії, потовклися, покалічилися і розійшлися.

Підхід «народи ні при чому» - це туфта повнійша. Бо вона утверджує ідею непричетності народів до війн. А все ж якраз навпаки. Войовничі уряди – виразники народних устремлінь. І воює, власне, народ, а не ватаги кіборгів із термостійких сплавів.

Нема ніякого мирного населення. Тил бере пряму участь у війні – фінансово утримує армію, платить їй за бойові дії, забезпечує зброєю, є мобілізаційним ресурсом, підтримує морально.

Концепт про «мирне населення» вирівнює в правах народ агресора й народ жертви. Обидва оголошуються рівними в стражданнях.

Постулат про «мирне населення» треба розщепити на народ агресора й народ жертву. З відсутністю прав у першому випадку й повним пакетом прав у другому.