«У Січеславщині бджоли в нормі, головне тепер - вигнати трутнів-москалів» - Сергій Староконь

Григорій Давиденко 07.04.2022 1723

Прохолодна воєнна весна 2022-го поволі вступає в свої права. За денної температури 10 градусів починає свою вічну роботу крилата помічниця людини – бджола. Відвідує проліски, первоцвіти, калюжниці, кульбаби, набирається сил для праці із запилення садів. Ось що про зимівлю бджіл і стан пасік, участь бджолярів у війні «Фермеру Придніпров’я» розповідає голова обласної спілки «Дніпровський пасічник» Сергій Староконь:

- Цьогорічна зимівля була гарна, всередині лютого потепліло, був хороший обліт бджіл, потім знову зима. Весна прохолодна, бджолосім’ї підгодовували, аби постійно був корм. Та бджолам ми лад дамо, головне тепер – одбитися від москалів. Пасічна спільнота шокована тим, як вели себе ці варвари на нашій землі в Бучі, Бородянці, Ірпені, це справжній геноцид українців.

- Дійсно, чимало хто із людей старшого віку кажуть, що у своїх злодіяннях на нашій землі московити тепер перевершили німців часів Другої світової. А сам факт широкомасштабної війни став для Вас несподіваним, чи передбачали його?

- Із моїм заступником Дмитром Любченком ми завчасно проговорили такий сценарій. І одразу після нападу рашистів 24 лютого поїхали з ним до військкомату, записуватися до лав територіальної оборони. А там вже маса людей, черга… Слід було тероборону раніше формувати, затягли цей процес. Хоч тоді ми день простояли, та пасічники – народ впертий, надвечір вже були обмундировані, отримали бронежилети і зброю. Відтоді на службі.

- Тепер зрозуміло, чому Ви, попри професійну відкритість для спілкування, не виходили на зв’язок кілька днів! Сергію Івановичу, а якщо бджоляр призваний до лав Збройних сил України, хто здійснює догляд за його пасікою?

- Так, мобілізовані пасічники із Солонянського, інших районів Січеславщини. У такому випадку наша спілка бере під опіку їхні пасіки, якщо інші члени родин не мають навичок догляду за бджолами. Бджолярі збираються разом, роблять ревізію бджолосімей, дивляться, щоб був корм. Далі в разі потреби розширюватимуть гніздо, слідкуватимуть, щоб сім’ї не розроїлися тощо. Ось така професійна взаємодопомога, яку зараз проявляє увесь український народ, і на фронті, і в тилу.

- А як вплине існуюча заборона на відвідування лісів, адже бджолярі, переважно міські, залюбки застосовують ранньовесняні кочівлі до лісів, де краща в цей період кормова база? Чи є проблеми з реалізацією солодкої продукції?

- Цим пасічникам рекомендуємо виїжджати виключно в села, де поряд узлісся. Бо в лісі може з’явитися ворожа диверсійно-розвідувальна група, тому знаходитися там не слід. Думаю, до цвітіння соняшнику орків угамуємо, і тоді з кочівлею стане легше. Через війну ми не можемо провести і традиційний, улюблений бджолярами краю захід – «Січеславський ярмарок», з виставкою обладнання та інвентарю для пасік. Торік його проведення заборонили через коронавірус, тож цього року запланували на «Дніпро арені», на 26 березня. Але вороги бджіл і людей завадили. Можливо, вдасться провести захід у травні, все залежатиме від ситуації на фронті. А з реалізацією меду проблем немає, гутртова ціна зараз до 65 гривень за кілограм. Зріс внутрішній попит, люди заготовляють його як прекрасний продукт довготривалого зберігання.

- Війна відчутно вплинула на бджолину галузь на тимчасово окупованих рашистами територіях?

- На жаль, деякі пасіки постраждали, повну картину знатимемо після остаточного визволення. Ворог захопив Дергачі на Харківщині, де знаходиться основний український виробник пасічного обладнання. Довелося зустрітися із воїном, що працював на тамтешньому заводі. З іншого боку бджолярі сподіваються, що Україну через бойові дії приймуть до Європейського союзу за прискореною процедурою. А це автоматично зобов’яже нас мати до 15 % заповідних територій. От це буде великим благом для бджіл, бо через якесь просто несамовите, наче це кінець світу, розорювання лук і пасовищ останніми роками геть не стало популярного раніше меду із різнотрав’я. Бджолам немає з чого брати взяток для нього. Покладаємо надію і на справжній, державний захист - на базі європейського законодавства дерев-медоносів, це акація, клен, ясен, липа, чорноклен тощо від нещадного вирубування.

- Сергію Івановичу, давно помічено - під час війни спокійні на перший погляд українці змінюються до невпізнання. За цей період Вам довелося зустріти нових цікавих людей?

- Можна сказати увесь український народ перетворився сьогодні на велетенську бджолину родину, де кожен жалить, чим може, ненависного московського ведмедя. Бо той вдома діла не робить, а звик лише тинятися світом, грабувати та вбивати сусідів. Ще з 2014-го, коли виник волонтерський рух, пасічники активно в цю справу включилися. Так і познайомилися із легендарною 1-ою штурмовою ротою «Правого сектору», це серйозні хлопці. Командиром у них Герой України Дмирто Коцюбайло, із позивним «Да Вінчі». Вони дуже цікаві люди, є серед них і росіяни, 9-й рік воюють за Україну, не отримуючи за це від держави ні копійки. Ми їм завжди передаємо мед. Дуже приємно спілкуватися з ними, це вишукане товариство легендарних патріотів України.

- Віримо, що могутня українська єдина родина здолає загарбників-заброд, як завжди долала раніше, коли «разом мала сини». Дякую за розмову, Сергію Івановичу! Перемоги і щасливого повернення з фронту разом зі всіма українськими воїнами!