«В час війни віддача від фермерського гектара найвища» - Віктор Ковальчук

Ворожі куйовдища за сорок днів з початку бандитського вторгнення в Україну почали коцюбитися під потужними ударами наших воїнів. У багатьох місцях орки вже рачкують з нашої землі. А тепла погода третьої декади березня дозволила відкрити дуже важливий «другий фронт» - розпочати весняно-польові роботи. Бо коли хліб, кажуть, тоді й розум. У Січеславщині першими виїхали в степ хлібороби півдня краю. Він поки що найбільш загрожений ординськими артобстрілами. Вночі ще прилетіло в Мар’янське та Зеленодольську громаду. Сьогодні про роботу в умовах близькості бойових дій “Фермеру Придніпров’я” розповідає голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Апостолівського району Віктор Ковальчук:

- Посіяли горох і ярий ячмінь, горох вже зійшов, видно рядочки. Учора вчасно гарний дощ пішов, дрібний, кількома нападами, так його краще вбирає грунт. Всього випало біля 12 міліметрів, це непогано. Якби ще оця гидота не заважала, що невідь-чого припхалася на наші землі. Через них були проблеми із сівбою у Малій Костромці, Зеленодольській громаді, ще в Широківському районі, не кожного дня військові дозволяли працювати в полі. Та всі обсіялися. А вчора розмовляв із земляком, він повідомив, сусіднє Білопілля Херсонської області звільнили від окупантів, це за 10 км від Зеленодольська. Сподіваємося, скоро до нас вже не прилітатиме, проте росіянам вірити не можна.

- Так, вони гатять по всій Україні, якихось «фашистів» начебто приборкують, хоча самі ними й є. Вікторе Олексійовичу, а як Ви вважаєте, в чому причина такої  бездумної і самогубної для рф війни?

- Москаль думав, що вийде так, як із Кримом, буде чимало зрадників, але прорахувався. Плюс отой зомбоящик їхній, що цілодобово одурманює люд. У мене родич під москвою, пожив там і вже йому їхня брехня – як правда. Не переконаєш. Можливо, путін із росіянами ще не розуміють, що вони зробили. Тепер між нами стіна, це на століття. Честь і слава воїнам Збройних сил України, що зупинили цю орду і вже вичищають їх з нашої землі.

- Сподіватимемося, сіяти кукурудзу та соняшник вже можна буде без поспіху і оглядки на небо.

- Так, хоча кукурудзу в нас тепер вирощують одиниці, знаю, хлопці у Володимирівці трохи займаються. Позаторік дала по три центнери, не вистачає вологи, інші культури більш надійні на нашому суходолі без зрошення. Хліб – основа життя і фінансового благополуччя держави. Люди, як бджоли, кожен робить в умовах війни, що може. Не обійдуся без патетики, але дійсно село – колиска нації, із села все йде. У місті люди не вітаються один з одним, а у нас, коли таке станеться, то це надзвичайна подія. Учора священик нам проповідував, що нас Бог наставляє такими жертвами, ми маємо все зробити для єдності і перемоги над ворогом. Але ж досі у Почаєвській Лаврі майже військова охорона московського патріархату, у Святогірській Лаврі, у Києво-Печеській лаврі теж звучить російська. Як це може бути? Почніть розмовляти тепер російською десь у Польщі чи в Німеччині, що буде? І нам треба бути єдиними і в мові, тепер зрозуміло, що це фундамент безпеки нації.

- Як Ви вважаєте, як зміниться після війни фермерський рух і земельні стосунки?

- Коли Володимир Зеленський став президентом, він проводив нараду в одному з районів Київщини. І запитав там місцевого фермера – скільки землі можна мати в одних руках за ринковими умовами? Той відповів:  не більше середнього колгоспу, до трьох тисяч гектарів, або в селі може бути кілька господарств, як зараз фермерських. Президент почув і каже: добре, дамо по 10 тисяч в одні руки, і буде порядок. От цю норму слід негайно зменшити після війни. Бо фермери всі, як один, для фронту – той кабана зарізав, інший борошна дав, гуртом склалися грошима, і постійно. А де зараз оті великі агрофірми? Тож і виходить, що віддача від фермерського гектара більша, особливо в час війни.

- Матимемо надію, що селян і увесь народ, джерело влади, після багатостраждальної перемоги таки почують!