Безбожні отченашкові «паї»

Удусі кадрової політики нинішньої влади зелених «Слуг народу» з 95-го кварталу з обранням Президентом Володимира Зеленського у Дніпрі на посаді голови ОДА несподівано й негадано, мов той кіт у мішку, з’явився харків’янин Олександр Бондаренко. А перед самісіньким Новим роком точнісінько так же несподівано і негадано він був звільнений - і у дніпрян немов камінь з плечей звалився. Так вони думали і надіялися. Але надіям не судилося збутися.

До речі, між двома подіями – призначенням і звільненням - Олександр Вікторович також несподівано і найяскравіше запам’ятався своїми спогадами про участь у рекламуванні на російському телебаченні нижньої чоловічої білизни і у відомій передачі Лариси Гузєєвої на Першому московському каналі «Давай одружимося» - в оригіналі «Давай поженимся». Участь в останній для Бондаренка успіхом не кінчилася. На нього не припав вибір «нареченої», яка того вечора вибирала нареченого. Зате припав на нього вибір, як ви уже знаєте, при пошуку голови адміністрації у Дніпропетровську область. Однак ця затія теж завершилася для нього пшиком. Незважаючи на те, що він не залишав високий кабінет кілька днів і після оголошення про відставку – піде, мовляв, тільки коли на власні очі побачить Указ Президента. Ну і діждався його.

Але ось що Олександр Вікторович мав одну блискучу ідею, якою також  запам’ятався, це стало ясно уже після того, як він залишив область. Хоч чи не перша, ще тільки появившись у Дніпрі, мета – мрія, як він її назвав – і якою збирався ощасливити місцевий народ, зводилася до завдання закласти на Дніпропетровщині досі небачений екологічний парк. Щоби поселити у ньому рідкісних звірів та птахів з усього світу, а також, ясна річ, з усіх континентів сюди завезти й лісові рослини і трави та квіти. У Харкові, виявляється, такий парк уже існує – чим гірше від нього Дніпро? Та Бондаренко розіб’ється, а «саду бути» - пам’ятаєте давній оптимізм радянського поета Маяковського? Тепер от він і передався новоявленому губернатору.  Який відразу заявив, що приступив до пошуку слушної території. Здійснити це нелегко, адже знадобиться не менше, ніж дві сотні вільних гектар.

 Дійсно, судячи з усього, швидко, кавалерійським набігом знайти дві сотні зайвих гектар не вдалося. Або може поглинули й так закрутили Олександра Вікторовича інші більш актуальні і злободенні клопоти, що про свою блискучу ідею на якийсь час він забув. Чи просто вирішив, що екопарк зачекає. Пригадав голова ОДА свою рожеву мрію лишень коли презентував перспективний план розвитку Дніпропетровщини на найближчі перспективи. Аби не прославитися дніпровським  фантазером, знайшов за потрібне заявити, що наберіться, люди добрі, терпіння, ще трохи, і буде вам і білка в екологічному парку, і свисток.

Сталося ж насправді так, неначе хтось навмисне навздогін вирішив його зганьбити. Рівно за тиждень до того, як Президент відправить Бондаренка у відставку, останній влаштував гучну  прес-конференцію. На ній й повідомив з великою радістю, що старт створенню небаченого тут парку дано. І повідомив так, ніби поява «дива» переверне в області все з хворої голови на здорові ноги. І народ, отримавши унікальну перлину ландшафтного зодчества, далі заживе щасливо та заможно на заздрість усій іншій Україні по всіх усюдах і кутках, але й місцеві вірнопіддані засоби масової інформації ледве не наввипередки одні поперед одних. Саду таки цвісти! Ура!

Наводимо ледве не весь монолог, виголошений Бондаренком-головою ОДА насамкінець своєї каденції, і ви отримаєте неабияке задоволення. Отже: «Екопарк неймовірно важливий і необхідний області. Цей проект забезпечить здорові умови для відпочинку людей. Поодинці, сім’ями, гуртами наші люди матимуть змогу ходити пішки по парку, їздити і оглядати з вікон автомобілів чи плавати на човнах каналами-річками. А дивитися буде на що, де понад 15 тисяч дерев і кущів, переважно чужоземних, та більше тисячі тварин, також екзотичних. З італійцями плануємо саджати дерева, з німцями та чехами розставляти тварин. Найбільший в Україні екопарк стане і туристичним магнітом, котрий притягне сюди відвідувачів з багатьох сусідніх як регіонів, так і країн. Буде багато «контактних» майданчиків та куточків для спілкування зі звірами. Я уже говорив, що подібний парк є у Харкові. Одначе там обмежена територія, розгулятися немає де. А тут куди не кинь - чисте і просторе поле. Під створення екологічного парку відведено – на 49 років передано в оренду - 88 гектарів, ще на 92 готуються документи…»

Та не встиг наш Олександр Вікторович відбути з області, а вслід йому над відведеними під задуманий парк землями грякнув як для ще не дуже ніби і холодної зими несподіваний одначе грім. Ще точніше - як сніг на голови випав-зчинився скандал. Першими несамовиту здійняли тривогу науковці-біологи з державного університету ім. Олеся Гончара на чолі з відомим тут поборником збереження придніпровських «прерій» давнього Дикого степу там, де уцілів він майже у первісному стані. Ви, певно, уже зрозуміли: відведені 88 плюс 92 гектари під бондаренківський екопарк виявилися частиною уже існуючого… заповідника «Отченашкові наділи». Створення якого узаконено з ініціативи тих же обласних інстанцій аж трьома постановами – спершу ще у 1995 р., потім у 2002 і насамкінець в 2006. А раз так, то діюче законодавство геть забороняє і величезної державної ваги споруди зводити в межах природно-заповідного фонду. Як зась займатися на їх територіях і будь-якою іншою діяльністю. А тут уже знайшли навіть інвестора створення екологічного парку - Міжнародний благодійний «Фонд Олександра Фельдмана». Який, як не важко здогадатися, аж бігом викликався не поскупитися, щоби закласти «навіть і не екологічний парк, і не зоологічний, а сафарі-парк з цікавими зонами для всіх, хто в нього завітає».

Коротше, коли таємно задумане стало явним, а біологи та природолюби піднялися дибки поперек явно злочинно-шахрайської затії, в області сталося те, що сьогодні, очевидно, і не могло не статися: Бондаренко зник звідси, наче онного тут і не було, а справу його одначе вирішили продовжити. Точніше – ні за яку ціну не дати їй померти. Як це зробити наперекір всьому? Елементарно! Просто вирішили замовчати, загасити скандал та зробити вигляд, ніби протесту з боку вчених на чолі з Вадимом Манюком не було й немає. За принципом, що собаки гавкають, а караван іде. І пішов, не озираючись, як Слон не озирався на Моську у відомій байці. Неймовірними збігами повторюється інколи, до речі, історія. Як от і в даному випадку. Мало не чотири сотні «диких» гектар колись наші предки нарекли Отченашковими наділами. Це сталося ще після того, що називали Жовтневою революцією: селянам роздавали земельні ділянки. І багацько їх просили-молили Бога – «Отче наш, Ти, що єси на небесах» – наділи на незайманих землях. Оскільки «Хліб наш насущний дай нам днесь». Одначе селяни швидко й прозріли, що розорювати цілинні гектари – безбожне діло: «І не введи нас у спокусу, але позбав нас від лукавого». Далі, правда, теперішні перепетії навколо уже заказника «Отченашкові наділи» не перегукуються з подіями столітньої давності: сьогодні тут не змогли утриматися від спокуси та лукавства підгребти під себе та знищити унікальний природний заповідник. І якби не невгамовні науковці, котрі посміли винесли сміття з хати, закликавши собі на поміч Українську природозахисну групу, навряд би чи вдалося воювати й далі за порятунок «Отченашкових наділів».

Справа у тім, що за законом і осмілитися посягнути на заказник можна було лише з дозволу вседержавної у цім ділі інстанції. От ми, розповідає лідер згаданої групи Олексій Василюк, і направили у Мінекології запит, на підставі яких міркувань, рішень та документів на Дніпропетровщині отримали раптом право «розгороджувати загороджений заповідник»? Цим самим, продовжує Олексій Володимирович, привели міністерських чиновників «у шоковий стан «Замри!» Або їх огріли обухом по головах. Були надані і рішення, і документи, з яких виходило, що нічого іншого не залишається, як заказник… реформувати  - є таке нині, як відомо, широко вживане слово. Застосували його і у випадку з «Отченашковими наділами». Причому закрутивши настільки винахідливий детективний сюжет, що куди там до нього усім разом знаменитим романістам у цьому жанрі.

Перше, що тишком-нишком було зроблено ще серед літа минулого року – у пакеті цілої купи «та інших рішень» обласна рада одноголосно (!) ухвалила «зміну меж і категорію об‘єкту природно-заповідного фонду «Отченашкові наділи». Ухвала була дивовижною уже тим, що ініїціювалася… Департаментом екології обласної адміністрації. Але це ще й квіточки. Гіркі ягідки полягали в тому, що нові кордони-межі в рішенні не вказувалися. Змінюємо – і все. А як та на якій площі – це як чеховський Ваня Жуков писав листа у село дідусеві. Тобто виходьте у степ і шукайте-ловіть в ньому вітер. Або «кілометр вздовж траси у бік Донецька, або теж не менше кілометра у київському напрямку». Хоч й або з двох щось одне, або й обоє разом – чому б, мовляв, і ні?

Далі з‘ясувалося, що в наявності є і необхідні експертні висновки, котрі вносять ясність, наче існують вагомі причини і кордони змінювати, і категорію заповідника на категорію лише заказника регіонального значення. Висновки підготувала група науковців аграрно-економічного університету, очолювати яку довірили знаному кандидату біологічних наук Роману Новицькому. Він правда у даному разі виступав як ФОП (фізична особа-підприємець), а у виші очолює кафедру водних біоресурсів і аквакультури – то невідомо, яким боком причетний до суто степової суші? Адже одне діло риба у воді і зовсім інше занесені до Червоної книги рідкісні наразі трави і чагарники та кущі і польові квіти. Та це ще й пів-біди. Коли Новицького колеги взяли за шкірку і зажадали ясності, з якого дива підписав липову науково-експертну довідку, то тепер не відразу і Роман Олексійович зміг повірити, що його пошили в дурні. Липовою дійсно виявилася проведена його групою експертиза. Бо як кадастрова карта, так і графічна місцевості, на основі яких готувався експертний висновок, і аналогічні карти реальної території, межі і категорію якої насправді змінили  - це як говорять уже не тільки в Одесі, дві великі різниці. Навіть величезні. Не співпадають між собою. І не у бік Донецька, і не у київському напрямку вони. А  якщо на те вже пішло, то в найбільш родючій «акваторії» Підгородненської територіальної громади. Селищний голова якої Андрій Горб сьогодні заявляє, що це не що інше, як «нова винахідлива схема кражки земель і їх безплатної приватизації».

Отож справді вийшов детектив з напрочуд закрученим сюжетом. А цей жанр, як відомо, на відміну від нинішньої української антиправової дійсності, в обов’язковому порядку передбачає невідворотність покарання. Тим паче, що Мінекологія, аби відмитися від бруду, в який вляпалася по вуха, подала позов до суду про відміну власного дозволу «реформувати» «Отченашкові наділи». З свого боку дніпровські вчені-біологи, включаючи експертів Романа Новицького, домагаються через суд визнати не дійсними рішення як обласної держадміністрації, так і обласної ради. Знайшлася «прикра халепа» і для Підгородненської громади: виявилося, що поки туди-сюди вирішувалася доля фатального заповідника, в самісінькому його епіцентрі знову таки тишком-нишком роздали понад 60-т двогектарних земельних наділів… для створення особистих селянських господарств. Тільки кому вони дісталися, наразі велика таємниця. Відомо єдине – істинним селянам не попали. Громада і шукає нині юридичні можливості повернути назад украдені у неї землі.

За правдою в суд звернулася також Українська природоохоронна група. Справа у тім, що, як вона з‘ясувала, розправа з «Отченашковими наділами» - це лише вершина айсберга. Насправді тут «достроковий ринок земель у дії» розпочався давно. На Дніпропетровщині загалом 179 територій природно-заповідного фонду, і у 50 з них «знайдені» уже розорані площі – разом 3 тисячі 381 гектар. От Природоохоронна група і вважає, що суд має визначити рівень провини у цьому Департаменту екології обласної адміністрації та регіонального управління геокадастру.  Як і відмінити їхні підступні злодіяння. Що з цього вийде і чи вийде щось взагалі – це як казав сліпий, що побачимо, а глухий, що почуємо. Бо куди котиться зараз верховенство права у нашій Україні не зрозуміло уже нікому. Незважаючи на те, що котиться у прірву, загрожуючи існуванню незалежної і суверенної держави.