Дві тисячі новорічних кульок і 52 автобусні зупинки розписані «Петриківкою»

Такий підсумок мала Петриківка на межі минулого і нового років.

"Це масштабні звершення для громадської організації "Майстри петриківського розпису"  і Петриківської громади. Тепер автобусні зупинки у бік Донецька, Нікополя, Кривого Рогу, П’ятихаток мають свою родзинку, а точніше петриківську!»

 Про це «Фермеру Придніпров’я» повідомив голова громадської організації "Майстри петриківського розпису" Микола Іщук. За його словами, майстри із задоволенням розписували і новорічні кульки. Їх теж зроблено рекордне число – 2 тисячі 300 штук.

«… Чим більше художник малює - розписує, тим більше кристалізується «Петриківка». Приємно ж бачити справу своїх рук. В нашому оточенні. Чи це скриня, чи музичний інструмент або портрет, скрізь краса людська і талант… Я малюю з 1966 року і малюватиму. Хіба може бути життя без такого дива, як Петриківка?»,  -  зізнається Микола Іщук.

Петриківський розпис розвивають діти

Заслужений майстер народної творчості України Людмила Горбуля поділилася з «Фермером Придніпров’я» своїми думками щодо удосконалення Петриківського розпису:

"Я -  майстер виробничого навчання Петриківського ПТУ 79, у нас навчається 313 дітей. Це три групи художників, дві групи навчаються три роки, одна група - рік. Перші отримують і диплом фахівця, і атестат шкільний.  Інші отримують диплом художника розмалювання по дереву. Спочатку діти працюють на папері, а потім вже на заготовках, які разом з фарбами купує директор училища. І знаєте, скільки талановитих? Їх відразу виділяєш. Ось з нами працювало дві дівчинки, розмальовували разом з дорослими автобусні зупинки, Світлана Самойленко і Яна. Неймовірні творці, зі своїм баченням і вмінням! Вони на рівні з майстрами йдуть. Можуть усе розписати: і стіну, і дерево, і метал, і фарфор. Ми трохи заробляємо для училища. І я впевнена, що наші діти розвивають «Петриківку». Вона удосконалюється завдяки їм. Отак покажеш квітку дитині, а вона другий раз зробить ще кращу, ніж я показала, і залюбуєшся. Ти вже й не думав, що так можна зробити. Фантазія дитяча благодатна. Я скільки творчості від них отримую і натхнення."

Якщо брати до уваги старих майстрів, то роботи Пилипенко, Пати, Білоконь, Ісаєвої, Завгороднього, Пруднікової -  це екслюзивні роботи. Вони неперевершені. Ми на їхніх прикладах вчилися, а тепер у нас зовсім по - іншому йде. У різних напрямках, і кращих, я б сказала.

Я почала малювати з 5 класу, це 1962 рік. У художній школі. Нас повели на фабрику, щоб показати, як працюють справжні майстри, щоб ми біля них посиділи, повчилися, послухали. А я, як  прийшла туди, як подивилася, як співають, як малюють, то зачарована стала на все життя. Співали  ж як! Один цех пісню затягує, в іншому підхоплюють, і такі українські народні пісні, що душа летить аж до неба…

Тоді екзаменаційну роботу я намалювала на відмінно. І Панко запросив нас з Миколою Іщуком на роботу у 1966 році. Я по цей день не каюся, що на фабриці пропрацювала 28 років.

 У 1986 році їздила у Париж представляти Петриківку, а в  1991 р. вже отримала звання заслуженого майстра народної творчості України. Іще на завершення розповім, який цікавий випадок зі мною стався. Якось поїхала у Києво- Печерську лавру. Екскурсовод показує виставлені експонати, розповідає захоплено, а я дивлюся: «це ж моя робота!» тут у музейному комплексі зберігається… І так тепло стало. Це ж скільки років сама про це не знала.

«Очікую, щоб 2022 був кращим, ніж карантинний минулий. Щоб наша фабрика не заростала бур’янами, хоча, на жаль, її давно вже нема, щоб майстри не працювали по хатах, як зараз. Коли фабрика діяла, на ній працювало 110 художників. А в експериментальному цеху було чоловік 20. І всі вони розійшлися нині по своїх кутках.  Люди вміють зароблять своїм талантом, але таких можливостей випадає мало. От сидиш малюєш, і настрій собі піднімаєш. Думаєш:  раніше я так малювала цей візерунок, а зараз намалюю краще, придумаю щось новеньке, щоб ті душевні візерунки радували і звеселяли чиїсь очі та серце!»