Різдво Василя Стуса

Сьогодні виповнюється 84 роки з дня народження українського поета, дисидента і політв’язня Василя Стуса. Він народився у 1938 році в селі Рахнівка Вінницької області, найменшим з чотирьох дітей. Невдовзі сім’я переїхала у Донецьк (тоді — Сталіно), щоб втекти від примусової колективізації. Коли батько знайшов роботу на хімічному заводі, перевіз і дітей.

Із листів В. Стуса: «… доля Донбасу – це майбутня доля України, коли буде один солов'їний спів. Як же можна миритися з тим особливим "інтернаціоналізмом", який може призвести до загибелі цілої духовної одиниці людства? Адже ми не пруси, не полаби, нас – більше 40 млн. ...Зараз я викладаю українську мову у Горлівці, у російській, звичайно, школі. У Горлівці є кілька (2-3) українських шкіл... У Донецьку таких немає, здається. а "хуторянським" народом ми довго не проживемо, пам'ятаючи про вплив міста, про армію, про всі інші канали русифікації... На Донбасі (та й не тільки!) викладати українську мову в російській школі – одне недоумство. моральні травми, щоб це робити. Одна усна заява батьків – і діти не навчатимуть мову народу, який виростив цих батьків. Хіба це не "гопашний" театр – з горілкою та шароварами?»

Більшість свого життєвого часу Василь Стус провів у таборах Мордовії та на засланні в Магаданській області: 12 січня 1972 року Стуса вперше заарештовують. Після 9 місяців у слідчому ізоляторі його визнають винним у «антирадянській агітації і пропаганді» та засуджують до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.

Вдруге Стуса засуджують вже на 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. До кінця цього терміну він не дожив: 4 вересня 1985 року Василь Стус помер в карцері, куди його кинули за те, що він читав книгу, спершись ліктями на верхні нари — «порушення режиму». Офіційною причиною смерті оголосили серцеву недостатність, також висувалась версія удару по голові карцерними нарами. Перевезти тіло і перепоховати в Києві вдалося тільки чотири роки після смерті.

1990 року Василь Стус був посмертно реабілітований.

Із листів В.Стуса: «Я не націоналіст. Навпаки, я вважав за потрібне робити так, щоб серед певної частини українців розвіяти дурман самозакоханості, антисемітизму, загуменної обмеженості. Також потрібним я вважав робити так, щоб серед певної частини росіян, євреїв тощо розвіяти дурман неповаги до української мови, культури, історії, неповаги до праці селянина, що люб'язно причащає всіх нас хлібом та сіллю від своїх мозолів».

У дитинстві Василь Стус мріяв стати геологом, але після прочитання «Мойсея» Івана Франка вирішив займатись літературою. Вільно знав німецьку, перекладав вірші Гете і Рільке. Під час заслання був заочно прийнятий до PEN-клубу. Генріх Бьолль незадовго до своєї смерті в 1985 році висував Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, але не встигли…

 Із листів В.Стуса: «…Сину, я хочу, щоб Ти мав свій характер, а не був розмазнішою, манною кашею для беззубих. Виробляй його постійно, не поступайся своєї волі обставинам. Бо Ти - це, перш за все, Твоя воля (бажання, мета, впертість і т.д.). А воля міцніє у подоланні перешкод».

І на завершення прогляньте, будь ласка, кілька скріншотів листів Василя Стуса до дружини, сина, батьків  із місць ув'язнення ( Видання " Твори В.Стуса", том 6 ) Просто прочитайте їх. Бо вони написані і нам.