Фермер Анатолій Лейко: «Росія агресивна завдяки пропаганді і безкарності»

Григорій Давиденко 20.02.2022 1254

 Сьогодні 8 років тому у Києві завершився триденний масовий розстріл Небесної сотні. Цього ж дня Кремль розпочав другу фазу цієї спецоперації - окупацію Кримського півострова, дата 20 лютого увічнена на медалі «За повернення Криму». Відтоді Москва чимдалі лютіше і агресивніше нав’язує свій жорстокий «мір», на експансії якого ще тримається ця крайня світова імперія. А здійснює все у спосіб ступеневої агресії. За даними штабу Операції об’єднаних сил, 17 лютого окупанти 60 разів порушили режим припинення вогню -  один український військовослужбовець дістав поранення, ще один – бойове травмування, поранено двох цивільних. Причому 43 порушення були із забороненого Мінськими домовленостями озброєння! Зокрема, російські війська обстріляли Станицю Луганську з великокаліберної артилерії, влучивши в дитячий садок, що особливо шокувало увесь світ.

Але, окрімі розмов і глибокої стурбованості, інших наслідків не було. А 19 лютого окупанти вже 136 (!) разів порушили режим тиші, двоє захисників України загинули, четверо поранені. Тобто агресія зростає оступово. Чому ж колишні «брати» так знавісніли і знахабніли? Навіщо ця провокація з евакуацією жителів окупованих українських територій? Невже надіються підлістю завоювати Україну? На ці й інші питання сьогодні відповідає відомий хлібороб, воїн-афганець, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Верхньодніпровського району Анатолій Лейко:

- Основна причина неадекватного, ворожого ставлення до нас росіян – кремлівська тотальна пропаганда. Там на підлій брехні «українці є фашистами» виросли цілі покоління. Другим фактором є безкарність за порушення міжнародного права. Росія не отримала ніяких санкцій за збройний конфлікт у Придністров’ї, за дві багаторічні війни в Чечні. А за окупацію частини Грузії і України санкції практично символічні. Ще за Крим Росію слід було одразу відключити від міжнародної платіжної системи СВІФТ, припинити купувати нафту і газ, заблокувати кошти олігархів.

- Вочевидь, тоді б у неї не було потуги для агресії в Донецькій і Луганській областях. Але світ крамарює з Росією і досі, накачуючи їй військові «м’язи». Та й ми не пасемо задніх – імпорт товарів Росії в Україну 2021 року, за даними Держмитслужби, зріс на 46 % і сягнув 6, 6 мільярдів доларів! Так наш уряд підсилює «безпеку». Про власні санкції і не говорять, на жаль, а мали б лідирувати у цій справі. Анатолію Олексійовичу, а коли Ви вперше побували в Росії, які враження?

- Після закінчення школи у 1984-му поступив до технолого - економічного технікуму в Кам’янському, на спеціальність ремонт і обслуговування радіотехніки. Двічі зі студенським будівельним загоном їздив на заробітки до Тюменської області – 1985-го трудилися неподалік Тюмені, а наступного були в Надимі. Одразу впало у вічі різне ставлення українців і місцевих до роботи, ударників серед росіян не було, м’яко кажучи.

- Підтверджую, бо теж працював у студентському загоні в Тюменській області. Тоді усе будівництво Сибіру трималося на українцях.

«В Афгані стосунки з росіянами були нормальні»

- А ближче познайомився з росіянами після технікуму, під час служби в армії. Закінчив у Ташкенті учбовий батальйон зв’язку, і 4 травня 1988 року вилетіли в Кабул. Там все сталося, як у відомому фільмі «9 рота» - літак різко знижується, щоб не потрапити під «Стінгери», «вертушки» в парі прикривають. А коли сіли і відкрилася рампа, спеку відчули неймовірну, ніде ні травинки, як це було в Ташкенті. Забирали в Афган по суті дітей, 18-річних, відмовишся – тюрма. Навіть офіцерів не дуже питали, вперед, і все. Бо так вирішили старці в Кремлі, їхні ж діти туди не йшли. Стосунки з росіянами були тоді нормальні. В Кабулі нам підняла настрій група дємбєлів, яку ми міняли – всі такі змужнілі, засмаглі, в парадках і з відзнаками. «Хлопці, ви звідки? Не бійтеся, все буде добре, ви теж вернетеся додому!»

        - А як ставилися афганці до наших солдатів?
        - Там по суті громадянська війна була, одні за революцію, інші проти. Навіть моджахеди були різними. Ахмад Шах Масуд учився в Радянському союзі, діяв у Панджшерській ущелині, був більш поміркованим. Розумів, що солдати потрапили туди не зі своєї волі, не чіпав наші колони у 1989-му, коли виходили. А польовий командир Гельбіддін Хекматіяр був особливо кровожерним, в його загоні інколи із живих наших полонених здирали шкіру. Полонені українці Микола Шевченко з Сумщини і Віктор Духовченко із Запорізької області підняли повстання в таборі Бадабер через знущання. Група більше 20 чоловік увечері захопила арсенал зброї, до ранку відбивала усі атаки. Душмани застосували важку артилерію, склад вибухнув, живим залишився лише один таджик. Мені довелося бачити найстрашніше - загибель побратимів, був поранений, отримав контузію.

- Кремлівська верхівка про ту неоголошену війну нічого не розповідала своїм громадянам.

- Нас закликали віддавати якийсь міфічний «інтернаціональний борг», одурили навіть під час виходу з Афгану. Генерал Б. Громов гучно заявив 15 лютого 1989-го: «за моєю спиною немає жодного радянського солдата». Насправді в полоні моджахедів залишилося більше двохсот чоловік.                                                                                                        

- З однополчанами-росіянами спілкуєтеся і тепер?

- Після 2014-го не з усіма. Один вірить мені й досі, знає правду про гібридну війну Росії проти України. Інший, з міста Пугачов Саратовської області, питає – а ти що, за Бандеру? Так, кажу, я за Степана Бандеру, він прагнув окремої держави для українців і щасливої долі. Навіть зброї в руки не брав, на відміну від вашого Пугачова, який різав своїх без ліку. Ще афганець, полковник Михайло Шендаков, відкрито виступає проти війни в Україні, за усунення Путіна від влади. Більше притомних людей у Пітері і Москві, щойно там була акція протесту проти війни з нами.

- А родичів «за порєбриком» маєте?

- Троюрідний брат із дружиною поїхали з Карнаухівки в Сургут Тюменської області ще у 70-х роках, тепер там на пенсії. На початку 2014-го телефоную їм – Крим «віджимають»! «Е, не чіпай нашого батька Путіна!», - кажуть. Ну, якщо він для вас «батько», тоді все                    зрозуміло. А однокурсник із технікуму живе у Волгограді, каже: «так Путін не хоче, щоб ви в Європу йшли!» Та хто він такий, відповідаю, ми його слухати не будемо! Отака там пропаганда. 

«Кримом не займалися, щоб він став українським»

- А що з нашого боку допомогло «віджати» Крим?

- На початку 1990-х народний депутат 1-го скликання Володимир Шевченко був у Києві з адміралом Чорноморського флоту, намагалися потрапити до президента Л. Кравчука. Флот був готовий присягнути Україні. Проте «гарант» не знайшов часу їх вислухати. За кілька днів адмірал спересердя поїхав до Б. Єльцина, бо треба було вирішувати питання. Так і вийшло, що Росія забрала Північний, Тихоокеанський, Балтійський флоти, ще й наш Чорноморський прихопила, абсолютно незаконно. Росіяни одразу запустили Ю. Мєшкова, наші спецслужби його викинули з Криму. А в 2003-му посунули на Тузлу, та міністр оборони О. Кузьмук із Л. Кучмою поставили гармати і попередили зайд «валитимемо на ураження», і ті порачкували. Треба було і далі «гасити» все в Криму, давати «зелену вулицю» у владі українцям і татарам, вони проти москалів. Кримом не займалися, щоб він став українським.

- Що сталося з українською армією після 1990-го, коли вона була дуже потужною?

- Дійсно, тоді ми були на рівні Англії і Франції. Потім пішов розвал, армійський офіцер отримував удвічі менше за свого колегу з поліції. Ядерну зброю віддали, запровадили скорочення штатів, продаж військової техніки, скасували обов’язковий призов. У цьому винні всі президенти, прем’єри і депутати до В. Януковича включно, вони нічого не робили для армії. Лише П. Порошенко почав її відновлювати в умовах війни, але обрав провальну кадрову політику зі Свинарчуками, а міністром оборони призначив охоронця В. Гелетея. Треба було генералів ставити, які пройшли Афган, тоді було б діло. Проте зараз не 2014-й рік, з кадрами краще, армія вже зовсім інша, і зброю сучасну Європа дала.

 - А територіальна оборона в нас відповідає своєму призначенню?

- Ще ні. Кожен дорослий чоловік, здатний взяти зброю, має навчитися володіти нею і знати, як діяти в умовах війни. Щойно з побратимом по Афгану говорили про це. Ми з ним тямимо, що і як робити, знають ті, хто щойно воював із Росією, знає Фермерська Самооборона, а інші? Тут роботи ще дуже багато.

- Що нам потрібно для перемоги у війні?

- Треба, щоб люди піднялися, а еліта була не продажня, не крала. Отим депутатам злодійського бойко-медведчуківського клану, що від загроз любої їм «рашки» чкурнули аж  до Європи, назад немає вороття! Утік, зрадив народ – забрати мандат, майно націоналізувати. Хабарників не садити, спіймали суддю, прокурора – позбавити посади і забрати все. І податок накласти на офшори.

«Стати фермером порадив побратим по Афгану»

- Анатолію Олексійовичу, а як Ви стали фермером?

- Після армії закінчив ще й індустріальний університет у Кам’янському, за спеціальністю «промислова теплоенергетика». Коли б знав, що стану фермером, учився б на агронома… Виріс я в селі Заполички, це за Бородаївкою, єдине село у світі з такою назвою. З дитинства не цурався сільської праці, і після університету також. Трохи займалися з побратимом бізнесом, купували пшеницю і мололи, а борошно реалізували. Коли наприкінці 90-х пішло розпаювання землі, товариш-афганець із П’ятихатського району порадив узяти землю і фермерувати. Написали заяви, нам виділили по 50 гектарів.

- Важко було починати власну справу?

- У школі був Т – 150 розвалений, купили його і довели до пуття. Товариш-афганець допоміг посіяти. Потім у дідуся придбали «ЮМЗ» старенького. Кілька років поспіль, до 2011-го, доводилося власну хату закладати в банку для отримання кредиту. Дружина через це не балакала часом, але іншої ради не було.  

- Якій системі землеробства надаєте перевагу?

- Безвідвальному обробітку, застосовую глибоке рихлення. Пожнивні рештки в кінці серпня, або на початку вересня лущимо, потім глибоко рихлимо, під озимину менше. Увів у сівозміну жито, воно гарно бур'ян видушує, краще переносить спеку, хоча урожайність дещо менша.

- Це вже крок до органічного землеробства?

- Моє ПТ «Аякс» є частково органічним. Намагаюся вносити якомога менше «хімії», даю курячий послід ферментований. База мого господарства знаходиться в рідних Заполичках, там живе мама, їй 92 роки, і старший брат із родиною. Брат займається коровами, а я готую витяжку на основі коров’ячого посліду. Добавляю в нього воду, туди ж рослинні фунгіциди подрібнені – чистотіл, листя верби, грецького горіха, щавель, яблуки зелені із саду, що падають. Настоюю, а потім підживлюю цим добривом рослини. Застосовую і гриби-дощовики, їх ще «капшуками» називають. Висушую, подрібнюю на «декау», настоюю і розбризкую на городі, сприяє росту.

- Родина допомагає Вам господарювати?

- У всіх необхідних справах стають на поміч дружина і обидва сини. Хоча сини ще остаточно не визначилися, чим будуть займатися.

- Якою буде посівна цього року?

- Непростою, з кількох причин. Азотні добрива виросли в три з половиною рази в ціні, дизпальне – майже вдвічі, і так далі. Ще й Путін бузитиме й далі, це ж така ментальність, доки ми зі всім світом не схаменемося. Слід не лише говорити про санкції щодо агресора, а й вводити їх! Тут треба діяти на випередження, а не чекати нападу. Не умовляти в ТКГ, «нормандському» форматі чи ще десь, заглядати у вічі, а діяти, бо там розуміють лише силу. А сіяти скоро будемо, весна, за прикметами, цього року рання, вже й бджоли обліт  сьогодні зробили. 

- Дякую за змістовну розмову, Анатолію Олексійовичу! Хай і цей рік буде врожайним, і переможним!   

 

 


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ