І не треба нас ще й голодом лякати!

До кінця травня Дніпропетровщина сповна упорається із сівбою ярових.
В цьому не доводиться, говорить директор Інституту зернових культур НААН
Владислав Черчель, сумніватися. Інша річ, що перш за все через таки затяжну
весну, але не тільки через неї, а й з причин, викликаних ясна річ війною,
посівна кампанія затрималася не менше, ніж на добрих пару тижнів. Та ще й
не уникнула «поправок на неминучі, на жаль складні обставини». Завершено
сівбу ранніх зернових, скажімо, з таким підсумком, що під ярову пшеницю
відвели у півтора рази більше площ, ніж відводили зазвичай раніше. Ячменю
навпаки посіяли на чверть менше. Зараз ще триває сівба пізніх культур, і
уже зрозуміло, що набагато витратнішої теперішньою сівбою кукурудзи буде
також менше. Причому за не кращою «традицією» це обертається на користь
посівів соняшнику.
Але на тверде переконання аграріїв області, навіть не явно вимушені
коригування сівби і таких культур також, як горох, гречка чи просо та сорго,
хвилюють їх сьогодні. Річ у тім, що незважаючи на більш ніж достатні зараз
ніби запаси вологи у грунті, якість цьогорічної сівби, а відтак і сходів не може
задовольняти на усі сто відсотків. Давно не був таким прохолодним травень, і
якщо ранні ще вискакують, як то кажуть, то пізні «засиджуються». Для них
вкрай необхідні значно тепліші ночі. Давалися і далися взнаки необхідність і
економити на насіннєвих матеріалах, добривах та насамкінець і перебої з
пальним та його дороговизна. І далі: з трьох боків в прифронтових зонах
області через комендантські нічні години не мали змоги сіяти, як то кажуть,
день і ніч. А в межах практично десяти громад фермери та товариства і
агрофірми сіяли і досівають нині під постійними обстрілами ворожих ракет та
гармат. Все це однозначно скінчиться втратами на урожайності. Проте недороду,
певен голова обласної Асоціації фермерів Анатолій Гайворонський, не буде,
але й на високі ужинки сподіватися не доводиться. А останнє, що гнітить та
оптимізму дійсно не вселяє: зупинився збут вирощеного торік і припасеного
на весну зерна, отож свіжої копійки в аграріїв катма. Уже сьогодні переважно
сидять вони, прямо скажемо, на бобах.
- Хоч голодом, - відразу докидає Анатолій Іванович, - лякають даремно
народ. Ми спроможні і маємо усі можливості до мінімуму звести теперішні
по суті випробування. Уже те, що сіяли, сіємо і завершуємо сівбу наперекір
війні, має давати зрозуміти людям, що – я б мовив так – боятися голоду –
значить у поле не виходити…

У тому розумінні, підводить риску Анатолій Гайворонський, що якщо
відоме прислів’я твердило, наче голод не тітка, а зла мачуха, то сьогодні на
заваді божевільна та зла війна, нав”язана злими рашистами. А ми їх і справді
не боїмося, перемагаємо і неодмінно переможемо. Ручатися, що зможемо
своїм збіжжям не допустити продовольчих труднощів і в тих країнах, які
постійно споживають нашу аграрну продукцію, покищо зарано - це правда.
Але запасів хліба для внутрішніх потреб вистачить ще на рік і не менше, якщо
і не на більше – в цьому фермери-колеги Анатолія Гайворонського
переконанні. Страшний не привид голоду сьогодні, а війна здурілої росії і її
геноцид української нації. Отож йдеться про страх, перебороти який селяни
допомогти на цей раз Україні зможуть дійсно тільки самовідданою битвою за
максимально можливі урожаї 2022 року. Чим вони й одержимо займаються
нині. Не ховаються у «бомбосховища», як доводиться ховатися від ворожих
ракетних обстрілів.