Інтерв’ю з Юрієм Гаврилюком - Barva Invest

Новини компаній 08.12.2021 201

Що відбувається на ринку зернових та олійних культур зараз, і які подальші прогнози? Як передбачати ринкові зміни у світі?  Які наслідки принесе енергокриза? розповів в інтерв'ю Юкрейніан Шиппінг Мегазін  директор та партнер консалтингової компанії Barva Invest.

Як позначиться нинішня енергетична криза на ринку зернових та олійних культур?

Енергетична криза впливає на всі сфери нашого життя, і на агросектор — не менш ніж інші. З єдиною обмовкою, що на агросектор криза має подвійний вплив: по-перше, вона провокує підвищення собівартості виробництва, оскільки зростають у ціні паливно-мастильні матеріали, наприклад, газ, що використовується як для сушіння, так і для виробництва добрив.

По-друге, зростає вартість самого зерна, оскільки воно корелює з деякими енергоносіями: наприклад, нафта та соя/ріпак пов’язані між собою через біодизель. Так само і кукурудза, адже з неї виробляють етанол. Тому зв’язок є. Певні виробництва, не пов’язані з агросектором, можуть бути уражені внаслідок такої кризи. При цьому агро має «дисконт» у цій ситуації за рахунок того, що продукти подальшого виробництва теж зростають у ціні.

З 1 липня 2019 року в Україну заборонений імпорт із Російської Федерації низки продукції, зокрема добрив. Чи дотримуються цієї заборони?

Якщо такий імпорт є, то він є незаконним, це контрабанда. Я про це не чув, але в тій ситуації, коли вартість добрив глобально у світі зростає у всіх (це не лише наша локальна історія), з’являється високий попит на добрива, і зараз на ринку відчувається певний дефіцит. Надалі цей попит тільки збільшуватиметься, тому що багато заводів зупинилися і не виробляють на даному етапі. Це ставить нас з іншими покупцями у рівні умови.

Відповідно, нащо Росії вигадувати якісь способи продати ці добрива нам, якщо вона спокійно може продати на інші ринки, без створення якихось незаконних схем? Адже для цього необхідно вивезти, перепакувати, підробити купу документів, потім імпортувати. У цій ситуації простіше — спокійно та комфортно завезти з Європи чи Білорусі якісь добрива, а потім чесно та законно їх реалізувати на території України.

У вересні Продовольча організація ООН (FAO) підтвердила факт зростання цін на продовольство. Чи зростуть ціни ще більше?

Почнемо з того, що глобальна причина зростання цін не захована в самому агросекторі. У зв’язку з бажанням усіх розвинених країн швидко вийти з коронавірусної кризи, було прийнято рішення активно «спонсорувати» цей ринок, підтримати його фінансово. Відповідно, вливали досить велику кількість грошей у систему. Це, звичайно, стимулює інфляцію абсолютно на всіх рівнях.

Тому ми й бачимо, що кількість грошей у системі зростає, а товару з такою швидкістю у світі не стає більше, тоді на одну одиницю якогось товару припадає більша кількість грошей. Це і є за фактом наша інфляція. А далі вона «підгодовує» саму себе: росте якийсь один продукт, наприклад, газ, — і він тягне за собою вартість добрив, а вартість добрив тягне за собою вартість виробництва цієї продукції. В результаті, ми маємо дорожчий хліб на полицях. Тому така ситуація не може різко зупинитися, і ми все одно бачитимемо продовження зростання цін на всю продукцію.

Є й інші суміжні чинники, що породила інфляція. Але зараз, щоб зупинити це коло, США та ЄС мають припинити вливання грошей у систему, а їхні фінансові регулятори (центральні банки) — почати підвищувати облікові ставки. Але не треба одразу очікувати результату, оскільки ніхто не буде так себе поводити — спочатку розганяти інфляцію, а потім різко зупиняти. Їм потрібно вивести на певний рівень цей процес, а потім потроху забирати цю ліквідність із ринку. Відповідно, на найближчий період щодо агро ми не розраховуємо на зниження цін.

Далі, якщо заглянути в сам агросектор, то зниження цін може бути лише тоді, коли свій урожай збере Латинська Америка. Зараз вони активно сіють сою та кукурудзу і, якщо там будуть сприятлива погода та нормальний стан рослин на полях, тоді з торгівлею поступово збільшиться валовий обсяг зернових та олійних у світі — можливо, це трохи змінить баланс.

Чому загалом склалася така ситуація? Минулий рік відзначився високими цінами, і більшість країн-імпортерів, які, як правило, або розвиваються або бідні, не були готові закуповувати великі обсяги зернових та олійних заздалегідь, із розрахунку, що на момент збирання врожаю ціна все ж таки просяде. Але інфляція у світі просто не дала цій ситуації розвинутись, і ми побачили продовження зростання.

Які чинники можуть вплинути на врожай та експорт українських зернових та олійних цього сезону?

Наразі я не бачу підстав говорити про зменшення посівних площ. Фермери в Україні та світі почуваються більш, ніж комфортно, оскільки вже другий сезон поспіль ми маємо високі ціни. Фермер добре забезпечений фінансово, навіть може дозволити собі розширити посівні площі, вносити кращі добрива, використовувати мікродобрива, підживлювати рослини. Проблем у цьому напрямі я не бачу зовсім.

Єдиний вплив — це зростання собівартості, але ціна на зерно цілком дозволяє працювати з хорошою, навіть близькою до рекордів, рентабельністю. Тому, з погляду кількості зерна у світі, проблем поки що не очікується. Але є фактор погоди, який ми не можемо передбачити. Живий приклад: цієї весни Бразилія через посуху зібрала на 20 млн тонн кукурудзи менше, тільки через те, що культура не змогла розвинутися.

Якщо фермери зараз почувають себе комфортно, чи впливає це на імпортерів та трейдерів?

Насамперед, це саме фермери, у всіх країнах. І це також приносить хороші доходи країнам-експортерам. А імпортери просто змушені прийняти факт високих цін і купувати відповідно до своїх потреб. Це політична історія, і жодна країна не хоче масових заворушень через відсутність продовольства. Ось Китай, наприклад. Ніхто не знає точно, скільки зерна там вирощують, які в них запаси, ринок та трейдери. Аналітики змушені працювати не з фактичною інформацією, а з певними чутками та своїми припущеннями.

Трапляється, що китайська преса, підконтрольна Комуністичній партії, видає статті, які можна трактувати по-різному. І ось, одна з останніх новин була така: мовляв, є рекомендація від Правління партії до регіонів, щоб вони забезпечили продовольчу стабільність на період зими. Фактично це означає, що кожна сім’я повинна бути забезпечена мінімальним запасом продовольства на цей період. Тобто вони допускають продовження зростання цін, можливо навіть допускають якісь напружені геополітичні моменти, які блокуватимуть імпорт зернових до Китаю.

Кожна країна бореться по-своєму з такими історіями, але, дійсно, ситуація досить напружена і, насамперед, страждають країни або бідні, або ті, що зарегульовані своїм внутрішнім політичним режимом.

Як виглядає географія експорту зернових та олійних культур із України цього сезону? Чи з’явилися нові імпортери? Чи може хтось вибув зі списку покупців?

Особливих зміщень ми не бачимо, оскільки зараз є кілька ключових факторів. Основний із них — це фрахт: він шалено подорожчав; світова торгівля певною мірою розділилася географічно. Звідки ближче щось привезти, звідти й купують. У цій ситуації нашими традиційними ринками, наприклад, для кукурудзи завжди були Європейський Союз, Єгипет та Китай.

Цього сезону ми побачили велику активність з Південної Кореї. На момент, коли Корея розпочинала активну закупівлю, ми були дешевшими. А це одна з небагатьох країн, які не надають особливих преференцій щодо якості кукурудзи, а дивляться лише на цифри. Якщо вони десь можуть дешевше купити кукурудзу з доставкою до Кореї — там вони її куплять. Знову ж таки, купують вони зазвичай у великих мультинаціональних компаній, і коли ці компанії продають кукурудзу на Корею, вони одразу прописують у контракті опцію поставки з країни на вибір продавця. А на момент постачання вони дивляться, звідки везти дешевше: якщо з Латинської Америки — везуть звідти, якщо дешевше з України — беруть у нас. Тому щодо кукурудзи ми не бачимо змін.

Є зростання попиту наших найближчих сусідів — Туреччина, Близький Схід і Північна Африка — на пшеницю. І це також пов’язано виключно з погодними особливостями у регіоні. Врожай пшениці та зернових був меншим, ніж у попередні роки, плюс, попит у них зростає активніше, тому вони більше споживають і більше йдуть до нас. При цьому традиційно багато країн Північної Африки купували у Франції, а там цього року досить низька якість пшениці — також через погодні особливості. Тому ми з ними чудово конкуруємо.

Щодо олійних. Єдиний факт, який я можу виділити, – це попит Європи на соняшник як сировину для виробництва біодизеля. Раніше для цього використовували ріпак (та й зараз у Європі на 99% використовують саме його). Але у зв’язку з тим, що ріпак через неврожай у Канаді сильно зріс, Європа зацікавилася соняшником. У зв’язку з неврожаєм у Канаді, звідки Європа імпортує близько 2-2,5 млн тонн, вони мають недобір ріпаку для переробки. З Австралії везти дорого і далеко, тому вони викуповують усі основні обсяги ріпаку з України та розглядають альтернативи. Соняшник — одна з них. Співвідношення кількості, порівняно з переробкою ріпаку, там мізерне: десятки тисяч тонн.

У жовтні Україна вперше з 2009 року експортувала жито до Туреччини. Чому жито — рідкісний експортний вантаж для України? Це пов’язано з умовами вирощування, відсутністю попиту в імпортерів чи відсутністю попиту на цю культуру саме з України?

Я не шукав би якихось загадок і секретів у ситуації з житом. Це просто не популярний товар…Знаєте, це історія, як із гречкою. Потрібно, щоб була культура споживання якого-небудь продукту, тоді його активно використовують. Насамперед, я думаю, вони, як і всі інші країни, використовують житнє борошно для примішування до пшеничного при випіканні хлібобулочних виробів. У всьому світі імпорт-експорт жита — просто мізерний, кілька мільйонів тонн. І, як правило, країни, які споживають жито, самі його і вирощують. А ті, кому це жито не потрібне, і не вирощують, і не імпортують його.

Тому я не говорив би, що треба приділяти цьому інциденту особливу увагу. Це така особливість — десь їм трішки треба було, вони трохи й купили. Якщо порівнювати з попередніми роками, то обсяг начебто виглядає більшим, але якщо порівняти з кількістю пшениці, яку вони купують, то це мізер.

Які українські порти найбільш затребувані для закупівлі зерна серед імпортерів?

Все залежить виключно від того, куди відправляють культуру, і пояснення — у калькуляції, в економіці. Якщо покупцем кукурудзи є Китай, то з погляду фрахту недоцільно возити туди вантаж костерами по 5-10 тис. тонн. Логічніше завантажити один панамакс в 65 тис. тонн, і відправити до Китаю. Та сама історія — із пшеницею для Індонезії.

Якщо Європа має попит на якусь нашу культуру, тоді обирають, наприклад, Миколаїв, тому що звідти можна відправити хендісайз у 25-30 тис. тонн, і це теж нормально виглядає в калькуляції. Малі та мілководні порти, наприклад, Маріуполь, Херсон та Бердянськ, використовують для відвантаження в найближчі країни на кшталт Лівану або Туреччини, які розташовані в Середземному морі, а також для відправлення високомаржинальних культур. Це може бути та ж соя для Туреччини, соняшниковий шрот чи макуха, тобто продукти, які завантажують обсягом 7 тис. тонн, але маржа дозволяє помістити туди дорогу логістику. Попит на ці продукти не може вважатися панамаксами, тому його закуповують невеликими обсягами.

Як правило, на вибір порту впливають умови, кількість, запит на товар і відстань, на яку його повинні відправити. І це створює умови, у яких продавець (найчастіше він, а чи не покупець) змушений йти у конкретному напрямі. Уявімо ситуацію: для якоїсь культури, яку у нас зазвичай купувала Туреччина (припустимо, шрот) невеликими костерами, раптово відкривається новий ринок, який готовий давати за неї певну премію, але знаходиться далеко — наприклад, Індія, Китай, Індонезія чи Пакистан. І тоді ми розуміємо, що везти туди костерами дорого. Тому рахуємо панамакс і відправляємо. Якийсь час така ситуація була з горохом, коли на Індію відправляли контейнер, але, як тільки виробництво в Україні досягло значних масштабів, а великі трейдери вже включилися в закупівлю, вони побачили, що є сенс відправляти горох на Індію панамаксами.

Який відсоток експорту зернових та олійних з України припадає на море?

Морським транспортом вивозять із України левову частку, напевно, 80%, якщо не більше. Невеликі обсяги ріпаку та сої їдуть на Білорусь, до Європи також — ріпак, соя, кукурудза. Це залізничний та (у невеликому обсязі) автомобільний транспорт. Нішеві культури ми навіть не беремо до уваги. Переважна більшість перевозиться все-таки морем.

Щодо внутрішньої логістики, то річкові перевезення однозначно необхідно розвивати як альтернативу, оскільки «Укрзалізниця» створює, м’яко кажучи, незручні моменти для виробника, експортера чи трейдера. Через це фактично неможливо спрогнозувати потік товару до портів. У результаті, створюється ситуація, коли судно прийшло в порт, на такому шалено дорогому фрахті і при такому дорогому просте судно біля терміналу, а залізниця при цьому може собі дозволити замість обумовлених 6-7 днів до поставки з точки А в точку Б везти 20 -25 днів через те, що ці маршрути просто кидають на дорозі і пояснюють це відсутністю локомотивів або відсутністю робочих рук на місцях.

Щодо автомобільного транспорту — зараз запровадили додаткові обмеження щодо автоматичного вагового контролю. Але це шлях у безальтернативність. Це потрібно робити, але необхідно розвивати й інші напрямки, давати альтернативу. Монополізм ще не доводив до добра.

Які сильні та слабкі сторони України як зернового експортера?

Скажімо так. Якщо дивитися на сильні сторони — більша прогнозованість самого ринку, ніж у Росії, адже у нас, як правило, ніхто не запроваджує якихось різких обмежень на кшталт квотування чи експортного мита. Тому наш ринок більш зрозумілий для імпортерів.

Але, якщо порівнювати з погляду якості, то ми програємо, наприклад, по кукурудзі — Латинській Америці: там кукурудза вирощується вже практично сухою, і ніхто не використовує сушіння для доведення вологості до норми. Як результат, вона не так б’ється. У нас вона піддається термічній обробці, сушиться, а потім транспортується і пересипається в елеватор, з елеватора — знову на транспорт, потім на судно — і отримуємо багато битої кукурудзи. Плюс, щодо, наприклад, французької пшениці — у нас найгірші показники якості, може бути більше запитань до якихось захворювань, оскільки у нас не завжди системно вносять засоби захисту рослин.

Загалом ми досить конкурентоспроможні на світовій арені. І все-таки, коли є певна нестача зерна у світі, то питання до якості не стоїть настільки жорстко, скільки питання, де взяти це зерно за прийнятною ціною.

Як бізнесу орієнтуватись на закупівлю зерна у фермерів? Як не опинитись у ситуації, коли судно підходить до порту, а завантажувати нічого? У принципі, наскільки прогнозована мінливість на ринку зернових та олійних цього сезону?

Насправді, аналіз настрою ринку і будь-яке прогнозування ринку цін не мають чіткого, суворого алгоритму, який можна повторювати з року в рік. Необхідно аналізувати дуже великий масив даних, велика кількість факторів, серед яких з’являються нові або «відпадають» старі. Ніхто не має кришталевої кулі, щоб знати точно, куди піде ринок і яка ціна буде через місяць. Але, якщо приділяти достатньо часу та зусиль для аналізу факторів та ділити їх на ті, які працюють на підвищення ціни та на її зниження, то, в принципі, можна «читати» певну тенденцію ринку. Плюс, для цього потрібно справді тісно союзувати з обома сторонами ринку як з трейдерами, так і з фермерами — тоді можна приблизно зрозуміти, які у них думки. Але фермер за останні два роки став заможним, і трейдер повинен це одразу враховувати під час подальших закупівель. Наприклад, «прийде врожай, і фермер почне продавати» — на це вже не можна розраховувати, адже ми все більше починаємо бути схожими на моделі таких фермерських господарств у розвинених країнах, як у США, де фермер не має завдання продати врожай, бо він не може зберегти його.

Фермер продає відповідно до своїх конкретних потреб по грошам та періодам, а також вичікуючи вищу ціну. Тому, щоб зацікавити фермера, трейдер має пропонувати йому більш «просунуті» варіанти: наприклад, контракт із можливістю змінити ціну. Звичайно, це вимагає певних вливань самого трейдера у фінансові чи біржові інструменти, але такі додаткові бонуси прив’язуватимуть до нього фермера. Деякі великі агрохолдинги потребують фінансування. І, знову ж таки, якщо вони отримуватимуть фінансування від трейдера, це також певною мірою прив’яже до нього фермера.

Тобто час переходити у формат якогось супермаркету, де фермер розуміє, що від одного трейдера може отримати різні блага: і можливість викупу товару, і якийсь інпут, і якесь фінансування. У той же час, трейдеру необхідно розуміти, що зі збільшенням кількості вкладів у власності фермера, він все менше схильний буде продавати зерно на сторонніх комерційних елеваторах, або продавати в господарства, відповідно, трейдеру потрібно рухатися ближче до фермера. Можливо, згодом ця тенденція трохи зміниться, якщо ми знову повернемось у період низьких цін, і буде вже ринок покупця, а не продавця. Але на даному етапі продавець має можливість «пересидіти» трейдера, і ми це бачимо не вперше.

Якщо спростити, то я скажу банальну фразу: трейдеру потрібно формувати відносини з фермером на чесних умовах або навіть дружніх засадах. Неможливо збудувати великий бізнес, здійснюючи разові закупівлі, просто використовуючи вищу ціну. Не завжди для фермера це має велике значення. Останні 2-3 роки було багато конфліктних ситуацій на ринку між фермером та трейдером: це питання і дефолтів, і складної логістики, і різкої зміни ціни. Все залежить від того, наскільки гнучкий трейдер, наскільки він клієнтоорієнтований і може правильно поставити себе у відносинах з фермером. Звичайно, це неприйнятно, коли фермер «викручує руки» і вимагає одностороннього вирішення ситуації. Але трейдер також має досить великий вибір постачальників, і на когось занадто зухвалого він може «заплющити очі».

Наскільки непередбачуваним є сьогодні ринок для самих аналітиків? Чи аналітики готові до всього?

Ні, звісно, ​​не готові. Особливо коли виникають нові фактори, яких раніше не було на ринку в принципі. По-перше, завжди важче прогнозувати фактори, які мають політичну основу. Всі такі речі відбуваються і вирішуються за лаштунками, відповідно прогнозувати їх неможливо. Крім того, ринок став дуже спекулятивним. Після того, як у системі з’явилося багато грошей, на ринку з’явилися гравці, які не є фахівцями у тій чи іншій сфері. Наприклад, цивілізований та розвинений американський ринок вже давно доступний для фізичних осіб-інвесторів. Тобто вони мають гроші, і вони можуть через брокерські компанії купити собі ф’ючерси або опціони на американську кукурудзу. Таким чином, вони не дивляться в корінь ситуації, не дивляться, чи багато тієї кукурудзи, чи мало, чи є попит, чи виросте вона. Вони просто розуміють, що зараз це актив, і таким чином піднімають ціну на Чикаго на кукурудзу, а це прямо корелює з нашими цінами — і ринок зростає, якщо це масова історія. І таке передбачити просто неможливо.

Те, як аналізувався ринок 10 років тому і як сьогодні, — це зовсім різні речі. Крім того, на ринку, в першу чергу, біржовим, є величезна кількість так званих алгоритмічних трейдерів: це трейд за допомогою швидкого комп’ютерного алгоритму, який аналізує сотні та тисячі різних факторів, і може працювати просто на порівнянні вартості різних активів: сьогодні їм цікаво купувати те, а завтра інше, — і це теж не передбачувано. Відповідно, на такому ринку ми змушені збільшувати відсоток змін, який може виникнути.

Але ринок все ще поділений на два типи – фундаментальний та погодний. Вони змінюють один одного протягом сезону, тому в ці періоди можна розуміти тренд і прогнозувати зростання ціни. Так, все змінюється, але на фундаментальні фактори все ще можна покладатися.

Про співрозмовника: Юрій Гаврилюк — директор та партнер консалтингової компанії Barva Invest (з червня 2020 року). 2011 року приєднався до аграрної галузі. Працював у сільськогосподарських холдингах та торгових компаніях.

Ольга Горбенко. Ukrainian Shipping Magazine

 


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин газети в GoogleNews

Коментарі (0)


Новини ОТГ