«Межівщина чим може, тим і допомагає фронту», - голова Асоціації фермерів Петро Ляхович

На знімку: Петро Ляхович з колегами на протесті під Верховною радою проти закону "слуг" про продаж української землі.

         Коли очманіла від світової індульгенції за тривалі війни - в Придністров’ї, Абхазії,  аж дві в Чеченській республіці Ічкерія, Грузії, Україні 2014 року і Сирії 2015-го - ерефія вранці 24 лютого повномасштабно попхала озброєні банди в Україну, наступне життя українців стало вимогливішим до кожного. А оголошений воєнний стан сприйнятий людьми як абсолютно логічне, узгоджене із Конституцією України, рішення. Сьогодні про лютневі і наступні дії аграріїв на місцях розповідає досвідчений хлібороб і садівник, голова Межівської районної Асоціації фермерів та приватних землевласників Петро Ляхович:

  -  Вже зранку 24 лютого очільник Дніпропетровської АФПЗ, лідер партії «Сила єдності» Анатолій Гайворонський звернувся до фермерів, бджолярів, підприємців і усіх свідомих громадян: вступаймо до лав територіальної оборони краю, аби збройною рукою вигнати зайд із рідної землі! Я збирав людей у Межовій та селах, і вранці 25-го пішов до військового комісара із пропозицією створення загону. Він направив у Синельникове. Наступного дня ми, одинадцять добровольців, туди й поїхали.

 - Дуже оперативно спрацювали військові у ті, надзвичайно напружені дні.

- Так, до вечора нас підсилили сорока бійцями, створили роту тероборони Межівського району і видали зброю. Далі пішла служба: охорона місця дислокації в Межівщині, патрулювання, навчання, виконання різних доручень командування із безпеки. По всіх селах Межівського району були створені загони самооборони, які допомагали виявляти і передавати, куди слід, підозрілих людей, підтримувати світломаскування і правопорядок.

- Рота одразу почала функціонувати як регулярний підрозділ ЗСУ?

- Два місяці в нас не було центрального постачання – продукти для бійців, ліс, бетон і метал для блокпостів, пальне і чимало іншого – усім допомагали фермери та інші свідомі люди, хто чим міг. Хлібороби виділяли і гроші, від однієї до 20 тисяч гривень. Кидали клич, і люди несли, в кого що є. Я був призначений заступником командира роти по тиловому забезпеченню, вся волонтерка йшла через мене. Жителі краю допомагали й іншим підрозділам, в селах пекли пиріжки, зносили продукти, теплі речі тощо. Частину продуктів з Межової селищний голова Володимир Зражевський передавав нашій роті.  А фермери чимало підсобляли на різних оборонних роботах технікою. Поступово рота зросла числом, і за два місяці ми стали повноцінним підрозділом ЗСУ, із повним державним забезпеченням.

- І вимоги по службі збільшилися?

- Так. У червні нас, чотирьох «дідів» віком за 60 років, за станом здоров’я звільнили зі служби, а роту направили на передову. Постійно тримаю із хлопцями зв’язок, приблизно раз на тиждень відвідуємо їх із волонтерською допомогою. Зараз завершуємо збір коштів на тепловізор, якби ще пару, тоді б підрозділ був ними забезпечений повністю. Перед цим у нас дружина військового звернулася до людей, і так зібрала на тепловізор для підрозділу чоловіка.

- Побратими вже вивчили тактику рашистів на передовій?

- Бійці кажуть – ті орки чи обкурені, чи навіжені якісь – ми їх кладемо й кладемо, а вони лізуть і лізуть… Частина рашистів тікає. Є й випадки, коли їхні ДРГ перевдягаються в нашу форму, дехто з них розмовляє українською. Словом, треба бути пильними цілодобово, у москви «м’яса» чимало - із тайги, тундри, гір, де бідність, женуть людей невідь-защо воювати в Україну.

- Петре Васильовичу, як, на Вашу думку, розвиватимуться бойові дії у сусідній Донеччині?

- Переконаний - далі теперішніх рубежів орки вже не зможуть піти. Спілкуюся з бійцями, дивлюся військових експертів - за їхніми оцінками, ще з місяць буде дуже активна фаза, далі ще місяць гнатимемо їх, і все. Західна зброя допоможе зробити перелом у війні, і восени, або ж до Нового року, рашисти остаточно видихнуться і накивають п’ятами з України.

                Окупанти завдали величезного лиха хліборобам

- Під час війни займатися рільництвом, садівництвом набагато важче, ніж досі?

- Окупанти по вінця принесли лиха хліборобам. Урожай ранніх зернових у Межівщині невеликий, ячмінь дав біля 20 центнерів, пшениця краща, де більше вклали в землю. Велика проблема зараз – відсутність коштів у фермерів. Раніше фізично в краї не було дизпального, фермери виручали один одного каністрою-другою. Тепер дизпальне буває, та немає за що купувати. Друга величезна біда, яка породжує і першу - катма реалізації вирощеного збіжжя. Склади повні, у багатьох ще торішнє зерно чи сонях є. Сьогодні за тонну пшениці пропонують від двох до двох з половиною тисяч гривень – ця ціна не покриває навіть собівартості вирощування!

- В умовах воєнного стану український уряд особливу увагу акцентував на продовольчій безпеці держави і підтримці хліборобів. Щось у цьому плані зроблено?

- Так, уряд виділив аграріям 7 мільярдів гривень під 0 %, але до малих і середніх фермерів, які й складають основу нашої Асоціації, ці кошти так і не дійшли. Можливо, ними підтримали агрохолдинги, як уже бувало. Це, безперечно, абсурд, бо найбільше страждає якраз малий землероб, у котрого немає ніякої «подушки безпеки». Для проведення робіт фермери взяли кредити під певні відсотки, які поки що нічим гасити.

- А як цього року з урожаєм садовини?

- Рік неврожайний, однозначно, під час цвітіння саду були несприятливі погодні умови. Що ж, таке буває. Вродило трохи черешні, а яблуневий сад стоїть напівпустий, все «вистрелило» в листок. Де має бути плодова гілочка, там просто пагін. І в багатьох садоводів Дніпропетровщини така ж ситуація.                                                                                                                                            

- Петре Васильовичу, а які у Вас плани, мрії щодо справ після Перемоги?

- Перемоги чекають всі люди в краї, трудяться і допомагають фронту для її наближення. Ми відстоємо свою волю і незалежність, кремлівське ярмо щезне з нашої землі. Основна маса людей в тилу, разом із бійцями Збройних сил – це цвіт нашої нації, що виборює сьогодні волю у війні з ординськими військами. Та і після війни нас чекає дуже багато роботи: прибрати нарешті корупцію, розвинути для цього нашу партію «Сила єдності», відбудувати все зруйноване. Оце велике піднесення людей слід ретельно берегти і для хороших, гарних післявоєнних справ. Україна мусить розквітнути не гірше Польщі чи Словаччини, переконаний у цьому на всі сто відсотків..

- Хай Ваші слова обов’язково збудуться! Наснаги, здоров’я, оптимізму і Перемоги Вам, Петре Васильовичу, усьому Межівсьому краю і Україні!