Перша спроба нападу рф на Україну була ще 1992-го, - Віталій Радецький ч. 2

– Віталію Григоровичу, я вас попрошу оцінити стан Збройних сил України. Що ви бачите досвідченим оком?

– Зараз?

– Так.

– Сьогодні дуже складно воювати. Тому що ми залежимо від наших союзників. Вони сьогодні диктують нам, куди стріляти, на яку дальність. Цього не може бути. По нас стріляють балістичними ракетами, а ми не маємо права стріляти по базах балістичних ракет, по аеродромах, по угрупованнях, де зосереджуються, формуються, готуються? Як це зрозуміти? Треба припинити. Треба нам дати все, щоб ми могли... Загалом досвід у нас, набутий за 10 років ведення бойових дій, добрий. Командири підготовлені до сучасної війни сьогодні. Це однозначно. Подивіться на СБУ, на Малюка. Це чудова людина! До речі, чогось ви в нього ніяк не берете інтерв'ю.

З нами не друга армія у світі воює, а набрід

– Ми зробимо обов'язково.

– Чудово. Він молодець. Подивіться, що він виробляє. Щойно він виступає, я з великим задоволенням слухаю.

– Він і результати дає!

– Дає. Вони ж у взаємодії зі Збройними силами, з Військово-морськими силами насамперед працюють. Мені він імпонує як один із підготовлених керівників. Дай боже йому здоров'я! Нехай так і працює. Так тримати! Спілкуватиметеся – йому низький уклін і привіт передайте.

– Обов'язково.

– Така сама картина в нас і в Головному управлінні розвідки, Національній гвардії, яка воює на рівні. Вони всі знають тактику, знають, що таке оперативне мистецтво, що таке стратегія, як вони між собою пов'язані. Це щодо командного складу. Особовий склад – у нас теж підготовка триває. У нас проблема із призовом. Я не знаю, навіщо її влаштували, навіщо налякали. Потрібно було потихеньку призивати, навчати й далі діяти. Це робота Міністерства оборони, а в нас цивільний міністр приходить.

– Резніков – добрий міністр. Стільки вкрали за нього в армії, що жах узагалі!

– Ну так. Це цар. [У Росії] за Шойгу розкрадають шалені гроші… Я чомусь про це кажу: чи не готує [Путін] собі намісника з нинішнього міністра оборони Бєлоусова? На Володіна наїзд зробив, на Матвієнко Валю, доблесну комсомолку колишню.

– Ви говорили про наших західних партнерів, що нам не дають дозволу бити далекобійними ракетами. Напевно дадуть. Нам багато чого не дозволяли, а потім дозволили. Думаю, що незабаром це питання розв'яжуть. Але ми бачимо в небі трошки, але все-таки F-16. Ми бачимо далекобійні ракети, бачимо танки, артилерійські системи. Що ще потрібно, на вашу думку, від західних партнерів?

– Найголовніше – зняти заборону. Тому що цим користується Російська Федерація. Якби вони знали, що буде завдано ударів, що нам не треба питати, що нам робити... Щоб ми успішно воювали... Щодо особового складу ми підтягнемо, розв'яжемо питання. Усі розуміють, що не друга армія у світі воює з нами, а набрід. Вагнерівців, кримінальників цих, чеченців понабрали. Єгиптяни, Африка – кого там тільки вже нема! Тому заборону треба зняти. І більше про неї не вести розмов. Подавати нам своєчасно боєприпаси й озброєння.

– Мене цікавить ваша оцінка ситуації на кількох напрямках. Я почну з Донецької області. Там непросто зараз.

– Донецька, а поряд же й Луганська. Такий самий стан. Путін усіма силами намагається повернути в зону те, що вони ухвалили Державною думою, "повернути" цю територію. Тому що сьогодні ситуація в Російській Федерації не дуже здорова. Нарешті починають прозрівати. Я раніше думав, що винні президенти, царі, винні диктатори. Сьогодні в мене думка абсолютно протилежна. Винен народ будь-якої країни, який обирає диктатора, тримає його при владі й дозволяє коїти те, що сьогодні коїть Путін. Народ винен.

– Я так само думаю.

– Російський народ винен у тому, що вони узурпатора, такого виродка поставили при владі. Людину з комплексами... Знайшовся великий збирач земель руських... Я Росію за свою службу об'їздив уздовж і впоперек – картина, звісно, непоказна. Це варвари справжнісінькі!

– Віталію Григоровичу, тобто Донецька й Луганська області – важкувато?

– Важкувато. Я думаю, що зараз буде вжито заходів обов'язково. Найстрашніше – це покровський напрямок. Уже до дороги, яку вони хочуть захопити, залишилося до 5 км. Треба застосовувати ракетні війська, артилерію, треба застосовувати авіацію обов'язково. Також, мені здається, ми трошки проґавили з оборонними спорудами. Голеньке місце. Мені так здається. Я не знаю, не претендую на істину.

– Південний напрямок. Запорізька, Херсонська області – що там, на вашу думку?

– Лівобережжя нас непокоїть. Правобережжя – нормально. Я думаю, потрібне посилення угруповання. Замало артилерії, ракет обмаль. Авіації там узагалі дуже мало, немає практично.

– Поговоримо про хороше: про воєнну операцію України в Курській області. Для вас це стало несподіванкою?

– Я дуже задоволений, що це сталося. Що вони змогли зберегти в таємниці створення ударного угруповання. Раптовість – це велика справа. Маскування, підготовка до операції, планування – Генеральний штаб це робив. Молодці, треба віддати належне. Сьогодні перший етап операції, вважатимемо, вони виконали. Зараз треба буде продумати, як вести всебічне забезпечення, управління. Треба створювати на нашій території й скеровувати туди мобільні загони, які ставлять мінні загородження. Треба створювати протитанкові резерви для ударів у фланг. Тому що Росія охоплення робитиме, щоб витіснити нас на територію України. Треба вміти працювати з населенням обов'язково, має бути ідеологічна робота. Там же українською мовою розмовляють. Курську губернію передали 1919 року до складу Росії, щоб європейська частина була хоч якась. Це ж рішення Володимира Леніна. Друге питання – проведення бойових дій: розвідка, прикриття ППО. Звідси, з нашої землі, прикривати. Нам узагалі на перспективу потрібно створювати буферні зони, щоб можна було вести бойові дії. Протягом 10 років лише на нашій території точаться бойові дії – ми самі руйнуємо свою землю, руйнуємо свою інфраструктуру, тому що там засів ворог. Вони нас знищують, і ми. Разом робимо одну й ту саму, виходить, роботу. Буферна зона – зовсім інше. ФАБ-500, ФАБ-1000, ФАБ-1500 – ви можете уявити ці болванки? Вони ж не кидатимуть на Смоленськ...

Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Хоча вони можуть.

– Можуть усе що завгодно, так. Тому буферна зона обов'язково. Союзники мають прокинутися нарешті й давати оперативне забезпечення. Будь-які обмеження треба зняти. Є угруповання, яке вводитимуть на нашу територію, – негайно удару завдавати. По аеродромах, по літаках, по кораблях – по всьому. По нафтопроводах.

– Віталію Григоровичу, ви б пішли зараз чи трохи пізніше на Бєлгородську й на Брянську області?

– Усе залежить сьогодні від того, яке угруповання в цьому 40-кілометровому котлі, яка глибина, що там є і як відбувається забезпечення. Не знаючи цього, не можу судити.

– Віталію Григоровичу, свого часу ви контролювали Крим. Ви добре знаєте Крим, знаєте, де розташовані частини, з'єднання, де бази, де військова інфраструктура. Мені доводиться чути від наших військових і нашої розвідки: вони кажуть, що фінальний акорд – це входження військ у Крим. Перед цим тотальне бомбардування всієї військової інфраструктури. І нарешті, як вишенька на торті – знищення Кримського мосту. Що ви про все це думаєте? 

– Я з вами повністю згоден. Крим треба відвойовувати й забирати однозначно! І час підходить. Тому що звідти вже відбувається виселення. За моїми даними, ті, кого населили, потихеньку збирають валізи і їдуть. Перше, що потрібно зробити, – обрубати забезпечення Криму. Перше – міст, дороги, підступи з Азову. Друге. Потрібно знешкодити системи ППО. Третє. Флоту практично там немає. Треба не щадити й не зважати ні на що сьогодні. Щоб росіяни пішли звідти, треба, щоб не було ґрунту для їхнього існування. Після цього придушення, після завоювання повітря – я маю на увазі прикриття ППО – можна проводити наземну операцію. Висаджувати десант.

– Віталію Григоровичу, двоє головнокомандувачів у нас протягом великої війни: генерал Залужний і генерал Сирський. Що ви про них думаєте?

– Залужного я знаю, а Сирського я близько не знаю. Десь ми перетиналися. Я колись був міністром, він був командиром батальйону чи полку. Залужний – підготовлений, сучасний генерал. Я наголошую – сучасний. Це свідчить про те, що йому зрозумілі сьогодні гібридні війни, на чому вони ґрунтуються, як вести бойові дії, як наступати в гібридних війнах, як оборонятися, як здійснювати рейди, охоплення. Усе це він розуміє. Тому я вважаю, що це підготовлений генерал. Мені незрозуміло, чому зміна сталася. Це оновлення? Але це вже не моя прерогатива. Тому я не можу давати оцінку, тому що верховному [головнокомандувачу] видніше.

Сьогоднішній головнокомандувач... Начебто веде нормально, досвідчений. Трошки жорсткий. Але в умовах війни м'яким не можна бути, добрим – не можна. Тому, можливо, він і вчиняє жорстко на якихось етапах.

– Віталію Григоровичу, я вдячний вам за дуже цікаве інтерв'ю. І я насамкінець хочу поставити вам головне запитання.

– Секунду. Я хочу кілька слів сказати про Молдову. Я був командувачем округу. 14-та армія, яка в Тирасполі стояла. І коли пішло відділення, я за наказом міністра оборони погодив... Він сказав: "На твій розсуд. Ухвалюй рішення". Я почав вивозити все із 14-ї армії. Тих, хто за Україну, – забирати сюди. І коли постало питання про передання 14-ї армії, я запросив до себе міністра оборони Молдови генерала Крянге. Розумний дядько. Я його просив: "Пане міністре, заберіть 14-ту армію. Вона ж на вашій території". Але чи президент не ухвалив рішення, чи щось – вони віддали її Російській Федерації. І в цю армію призначили Лебедя командувачем.

Коли почалася війна у Придністров'ї, мені зателефонував президент Кравчук: "Віталію Григоровичу, скажіть мені, будь ласка, що ми будемо робити із 14-ю армією?" Я кажу: "Товаришу верховний головнокомандувач, а що нам із нею робити?" Він переживав, щоб ми не були втягнуті у війну. Я кажу: "Місяць тому 14-ту армію передали до складу ЗС РФ". Я вважаю, що це було перше й останнє моє розумне рішення.

– Я казав керівникам Молдови: "Попросіть Україну надати допомогу й бахнути цю 14-ту армію до біса, щоб ми не тримали своїх військ біля кордонів із Молдовою". Знаєте, що вони сказали мені? "Ми боїмося, якщо ми це зробимо, Путін розбомбить Кишинів".

– Там залишилося кілька сотень людей, техніка, озброєння й боєприпаси. Усе.

– Там склади великі.

– Склади не дуже великі. І розтрощені. Я вивіз звідти все, що потрібно. Нам треба, до речі, працювати безпосередньо з Молдовою. У них наближаються вибори. Напрямок російський, як мадяри. Бачите, що виробляють? Щоб не було цього. Хоча я певен, що Румунія не дасть.

– Віталію Григоровичу, насамкінець я вам поставлю найголовніше запитання. Одні кажуть: "Україна переможе у військовий спосіб". Інші кажуть: "Як можна перемогти Україні у військовий спосіб? Напевно, у дипломатичний спосіб. За допомогою інших країн. Треба скликати конференції, треба вести переговори з Росією". Я не професіонал, але вірю, що ми можемо здолати Росію у військовий спосіб. Ваша думка?

– Лише у військовий спосіб ми Росію не переможемо. У військово-дипломатичний спосіб – переможемо.

– Ви вірите в перемогу?

– Безперечно! Я собі не уявляю іншого життя. Але треба сьогодні, щоб нам допомогли... Чому я кажу про створення буферної групи? Буферна група – це переговори. Хочете ви, не хочете – народ починає звертатися до узурпатора, якого обрав, який коїть ці неподобства. У них уже рухи почалися. Заходити вглиб, на величезну територію – просто і логіки, і сил забракне. Не можна недооцінювати, але не можна переоцінювати. Військово-дипломатичним чи дипломатично-військовим – на першому місці навіть дипломатія. А дипломатії допомагатимуть створенням буферної зони, введенням активних дій, завдаванням ударів по аеродромах, великих угрупованнях.

– Віталію Григоровичу, я хочу подякувати вам. Чесному офіцеру, патріоту України, який стільки зробив для зміцнення нашої обороноздатності. Слава Україні!

– Героям слава! Дуже вам дякую. Головне – мир для нашої держави. Народ втомився, країна втомилася від 10 років бомбардувань і бід.

– Дякую, Віталію Григоровичу. До побачення.

– До побачення. Дуже вам дякую.