ПЛЯЖНІ ПОБОЇЩА НА ВКРАДЕНОМУ ОЗЕРІ

Микола Нечипоренко 17.05.2024 2410

 

ЧИМ МЕНШЕ залишається до жаданого літа з його сонячними пляжами на річках і інших водоймах, тим голосніше рекламують на Дніпропетровщині неповторний відпочинок на тутешньому дивовижному Блакитному озері. І кажуть, і пишуть, що «якщо ви втомилися та зазнали психологічних зривів в умовах воєнного стану, неодмінно тепер завітайте до казкового озера – тут ви зможете насолодитися природою у всій її красі». Більше того, «відкрити для себе нову і незвичайну Дніпропетровщину». Адже мальовничість озера, з трьох боків оточеного сосновим бором та крутими піщаними схилами, «ні з чим порівняти не можна». І так далі, в тому ж дусі про «цілющу блакитну та прозору на усі сорок метрів глибини воду, наскільки чисту, що можна пити».

Отож не інакше, як мешканцям досі все ще перевантаженої «брудною» промисловістю області одначе повезло «з перлиною, де купатися і смагнути під сонцем все одно, що на морі» - уявляєте? А ми натомість зараз уявляємо, як тутешній народ з міст та оточуючих сіл і справді з настанням купального сезону і поодинці, і групами та дружніми компаніями й колективами, сім’ями та з дітьми ясно помчать до Блакитного озера. А потрапити на його принадні пляжні береги несподівано… не зможуть. Зась! Вільний вхід і доступ до води віднині заборонені. Ще точніше – надійно перекриті. Оскільки курортна зона надійно «захищена» залізобетонною огорожею триметрової висоти. Коли намагатися і проникнути за неї, і обійти-обминути або й перестрибнути марно. Не паркан, а чорна стіна, як отримали уже змогу першими наректи неждану-негадану і геть неприступну перепону мешканці довколишніх сіл.

АЛЕ В ЧОМУ ж річ, з якої причини як на нас навіть не чорну стіну, а стіну середньовічної фортеці тут мурами звели? Якщо хочемо з цим розібратися, мусимо дізнатися історію появи озера у Єлизаветівці-селі Петриківського в минулому району. Бо Блакитне диво рукотворне, хоч його ніхто не будував спеціально і ніколи наміру не мав рити. У сімдесяті роки минулого століття появилося озеро зненацька, коли ніхто його тож і не чекав. Недалеко звідси будували зовсім інше – лівобережний мікрорайон тоді Дніпродзержинська, а нині Кам’янського. Здогадуєтеся, скільки елементарного піску було потрібно, щоби день і ніч працював спеціально відкритий для цього завод панельного домобудівництва? От і виймали «неміряно» пісок під боком Єлизаветівки, не питаючи, ясна річ, згоди її селян. А село скоро стало відоме Єлизаветівським котлованом, як одразу нарекли тут кар’єр добутку піску.

Від чого сільський народ на перших порах не ображався і не обижався. Навпаки радів. Адже сталося дійсно природне диво, яке ледве не наробило однак лиха: на енному році існування і експлуатації котловану одного дня на сороковому метрі глибини у ньому зненацька мов дно прорвало. Він почав настільки швидко заповнюватися водою, що зайняті добутком піску не те що не встигли вивести наверх екскаватори та великовагові самоскиди, але й самі врятувалися від потопу майже в останню мить.

А вже наступного дня збігалися мешканці не тільки Єлизаветівки, також і сусідніх сіл замало не з усієї петриківської округи – з Курилівки, Лобойківки, Шульгівки, Хутірського – враженими очима дивитися на чудо-озеро, котре появилося ніби за казковим щучим велінням. Тоді ніхто ще і подумати не міг, передбачити тим паче, скільки скандалів зчиниться навколо нього, скільки боїв розгориться! Своя бурхлива, хоч і сумна насправді історія набралася тут з приводу Блакитного озера. Точніше скандальна. А перша епопея, пов’язана з ним, сталася з тієї причини, що не тільки у Петриківці, а і в Царичанці-райцентрі тоді логічно розсудили так, що оскільки озеро виникло на їхній землі, то їм і має належати. З усіма наслідками, які мов з озера витікали. Але напрочуд швидко за своє почали вважати Блакитне мешканці Лівобережного житлового масиву Дніпродзержинська також. Сюди ринулися вони купатися і смагнути на сонці, даруйте, косяками. Тодішні міські «вожді», у ті роки земляки Генсека компартії Союзу Леоніда Брежнєва, зажадали, аби навпаки винятково в розпорядження трудящих міста передали «блакитне диво». Позаяк воно і виникло дякуючи їм, і зовсім поруч, майже під боком.

Не повірите, але залагоджували сутичку, скликавши на спірному березі-пляжі районно-міську нараду «з порозуміння». Та не встигли ініціатори акції знайти ніби прийнятний компроміс, як несподівано втрутилася область. Мені розповідали, наче петриківцям і дніпродзержинцям сказали, як відрізали: не треба, хлопці, хитрувати. Натомість в купальний сезон оголошуємо Блакитне озеро у нашій індустріальній області новим курортом. І оголосили. Обласний комітет тодішнього комсомолу щоб не вдарити обличчям у бруд, відкрив для молоді мерщій навіть Клуб вихідного дня. Молодих робітників та працівників гірничих та металургійних підприємств, будівельних трестів і так далі возили організовано на пляжі озера відпочивати і набиратися здоров’я та сил для ударної потім праці на благо рідної країни.

ЯКЩО НА те пішло, перші непорозуміння навколо Блакитного кінчилися неначе ж не зовсім і кепсько. Незабаром область пишалася єлизаветівським «курортом». Ось тільки тодішніми конфліктами та чварами мов наврочили. З настанням української незалежності ого-го які значно гучніші зачастили тут баталії. Ще від тих пір завирували вони, як на «Єлизаветівському котловані» появився… «Єлизаветівський рай» - турбаза приватного підприємця Михайла Фігура. То одразу повідаємо, що доволі цікаво вона появилася. Землі довкола озера належали тодішній Єлизаветівській сільській раді. Тобто перебували не поза межами села, а в межах його території. Однак в оренду Фігуру передала 3.7 гектара тодішня Петриківська районна держадміністрація. І  далі: землі ці мали статус сільськогосподарського призначення, а тому дісталися Михайлу Семеновичу в оренду… для ведення особистого селянського господарства. Як сінокоси та пасовища. Ясна річ, що той, далекий від сільського життя, ніяких корів насправді не заквапився випасати, оскільки і не мав їх. Отож потреби не мав і заготовляти сіно для неіснуючої худоби.

Натомість пан Фігур заходився створювати тут власний рай – туристичну базу спершу з котеджами-будиночками для тривалого відпочинку бажаючих та зоною паркування автомашин тих, хто прибував сюди з короткочасними наїздами. Зрозуміло, що те й інше надавалося «туристам» на платній основі. Тим паче платними не могли не бути послуги всіляких торгівельних точок та кафе. Однак це ще й не все. Дорогу загального користування він перегородив шлагбаумом, а свої володіння у 2011 році облаштував першим тут парканом. І вхід, і в’їзд запровадив тобто також платними. Включаючи і для мешканців як Єлизаветівки, так і всіх сусідніх сіл. З тією лише різницею, що для селян за «пільговими» тарифами – 50 гривень з душі за одну годину водних і сонячних процедур. Не важко здогадатися, що місцевий сільський народ цим одразу обурився. Скликалося дві чи й три сходки Єлизаветівки, а потім тричі жителі її влаштовували мітинги та пікети протесту, насамкінець і блокаду турбази. Гадаєте допомогло? Як мертвому припарка. Більше того, і наступного 2012 року історія повторилася, і в місцевих засобах масової інформації селяни прямо заявили, що «Блакитне озеро з найчистішими в області плесами у нас відібрали, якщо не вкрали». Бо історія повторилася гіршим варіантом: у праві відпочивати на озері селянам зовсім відмовили. Не пускали на нього. Наче не для таких, як вони, цей розкішний рай. Якщо й, говорила тутешня мешканка Таїсія Курись, не заборонили. То знаєте, як відреагував пан Михайло Фігур? І оком не моргнувши своїм, кинув людям межи очі, що «це моя приватна власність, що хочу, те й роблю». Ось так і не інакше. І не менше.

Тим часом сільський люд не менше обурювало й те, що а петриківські районні вожді на чолі з їх головою Анатолієм Мисливцем не реагували і не втручалися, зате мовчали, мов озерної води у роти понабирали. Це селяни тоді ще не знали, що у Петриківці-райцентрі навмисне також замовчують ту правду, яку б мали відстоювати і втілювати. Мова ось про що: напередодні, а точніше ще з 2007 р. Єлизаветівський котлован, як Блакитне озеро вважалося досі офіційно, перестав існувати. Разом з прилеглим прибережжям його було віднесене до земель водного фонду. Паспорт відповідний отримало. Це ж бо по-перше значило, що набуло статусу водойми. А згідно законодавства до нього «усім громадянам має бути забезпечений вільний доступ». По-друге ж наділяється і іншими видами цільового призначення. Таке, як ОСГ – особисте селянське господарство – в такому випадку треба визнавати незаконним. От тільки хто мав визнавати, якщо Петриківська РДА… приховувала навіть від Єлизаветівської сільської ради новий статус озера. Облводгосп кілька разів звертався в адміністрацію «за  погодженням проекту землевпорядкування з наступним наданням водогосподарського паспорту», але не дочекався згоди. Нині Петриківського району не існує, є Петриківська громада. То намагання уже і у її виконанні блокувати новий статус Блакитного залишається і триває досі. Коротше, з влади, як з гусака вода. І їй виходить інтереси та права селян нічого не варті.

БЛИЖЧІ, як сорочка до тіла, схоже, власні приватні і корисливі інтереси. Про що на повен голос заявляв останній в Єлизаветівці сільський голова Максим Голосний. Особливо після того, як пляжі озера остаточно захопили спершу аналогічні туристичні бази «Заїмка» та «Одеса» підприємців Леоніда Бірюліна та Ніни Олексенко, а далі і ще двох «з цього ж роду баз відпочинку» з несподіваними чомусь назвами «Занзібар» і «Афіни Омега». Перебуваючи, нагадаємо, на території сільської ради, вони останню відверто ігнорували, не сплачуючи у її казну податки. Голосний бився, як риба об лід, себто апелював в усі, які міг, інстанції, одначе марно. Допоки приватні власники за черговим візитом сільського голови не взяли його в полон та з викликом порадили «забути сюди дорогу і більше не лізти».

-З нас данину деруть, - пояснили, - прокурори, а також СБУ, доводиться хоч трохи й скромніше, але відщипувати і районним вождям. Отож подумай гарненько своєю головою, хто твоїй сільраді буде сплачувати?

Більше того, «хазяйни єлизаветівського раю» ще і попередили Максима Ігоревича остерігатися «чогось недоброго», якщо не заспокоїться. І знали, що казали: упертому та невгамовному Голосному незабаром намагалися хабаря підсунути. Однак не на того натрапили. Скінчилася спроба і «неприємністю» навіть. Адже у приміщенні сільради було уже відеоспостереження, і чоловіка, який привіз туди двох правоохоронців зафіксувати факт отримання сільським головою неправомірної вигоди, а попередньо і провокатора штовхнув у його кабінет, опізнали. Ним виявився… працівник управління захисту економіки Кам”янської міської ради Олег Шаран. А ми говорили уже, що свої інтереси стосовно Блакитного озера не приховують і у Кам”янському. Тим паче, що всі власники баз відпочинку, кав”ярень, барів і кафе, всіляких розважальних та гральних залів і тому подібного тут з міста.

То яку «економіку» доводиться «захищати», великого секрету й немає. Ось вам тарифи на користування послугами одної з «найпроворнішої» наразі турбази «Заїмка»: котедж на дві персони 2 тисячі гривень за добу, на три і більше 2 тисячі 500 гривень. Оренда альтанки сім”єю 750 гривень за годину, тільки столика 550-т. І так далі, і тому подібне: година плавання на катамарані 500 гривень, оренда лежаків, мангалів, прокат шезлонгів – 400 і більше. Є й є й більш «круті»  послуги на зразок сауни чи чану для прийняття оздоровчих  ван. Ціни на них від 4 до 6 тисяч. Та просто покупатися та позагорати дешево не вдасться. Принци пам’ятаєте? За насолоди і комфорт треба платити!

ТОМУ НЕ приходиться й дивуватися, що «з метою захисту перш за все від місцевого населення і неплатиспроможних відвідувачів» з ранньої весни цього року усю курортну зону з пляжами і прибережними охоронними дійсно обгородили височезним бетонним парканом, який, як то кажуть, і собака не перестрибне. Спричинивши черговий скандал, тепер і бунти селян, побоїще справжнісіньке, якщо хочете. Були сутички з охоронцями-вартовими та бійки навкулачки. Оскільки бал нині править Петриківська ОТГ, то люди апелювали і до її керівництва: робіть щось, інакше біди не уникнути – ми, мовляв, такого нахабства не потерпимо. І що ви думаєте? Керівництво раптом заявило, наче це не в його компетенції. І повідомило нову шокуючу новину: уся пляжна та прибережна зона, разом з нею і прилегла територія спільного користування… приватизовані. Причому понад… п”ятнадцять літ тому. На чотири земельних ділянок поділено, на які приватники отримали кадастрові номери і Акти на право власності. Більше того, ці Акти внесені до Державного реєстру на право володіння нерухомістю.

Коли ж ми спробували з”ясувати, як таке могло статися, були «вражені» не менше, ніж селяни. Дозвіл на приватизацію берегів острова свого часу надало - нині, причому, достеменно невідомо кому - Петриківське лісництво. Але з якої речі воно розпорядилося землею водного фонду? Здогадатися не важко: рішення стосовно віднесення Блакитного з прибережжям до водного фонду є, а паспортом надати йому цього статусу досі не здійснено. Навздогін висловлюють версію, наче завадила плутанина: у рішенні адреса озера чітко і ясно приписує його до Єлизаветівки, та названо не Блакитним, а… Голубим. То це озера чи не це потрапило до водного фонду, приходиться… гадати. І оце до цих пір ну ніяк не розгадають. А з трьох інших боків воно оточене лісовими масивами, от Лісництво за «традицією» і продовжує, мовляв, своїм його вважати.

З цієї причини, уявіть собі, незараховане як водоймище, озеро втратило норму… обов”язкового доступу до нього усіх громадян – не Єлизаветівки тільки, а всієї України тобто. І як тут бути, у Петриківській громаді не відають. А швидше не хочуть відати. Бо досить Блакитне визнати «водним об”єктом», як за чинним українським законодавством довкола нього «огорожі або інші конструкції, які заважають вільному доступу до води, підлягають демонтажу»

А тут же навпаки – звели мерщій до початку купального літнього сезону неприступні мури. Не лише селяни, але й кам”янські містяни, до речі, готові штурмом брати «заблоковану фортецю». Попереджають про «реальне в разі чого побоїще», та їх рідна влада зі свого боку застерігає «нічого подібного не робити». І думати не сміти, тим паче затівати. Адже доведеться… відповідати. Пляжі та прибережна земля у приватній власності, а вона ж бо недоторкана і захищена законом.

Нам же на репліку необхідності бігом, поки не пізно, скасовувати права на незаконну передачу озерних земельних ділянок у чужі приватні руки у Петриківській сільській раді парирували коротко і вважаємо, що не ясно. Що «не вийде», і баста! По-перше за кільканадцять літ власники не раз мінялися – тож теперішні набувачі  прав цілком порядні люди, які сном-духом не знали про порушення. А щоб зрозуміти, були порушення чи ні, слід створювати спеціальну земельну комісію. Та під час воєнного стану влаштовувати подібні перевірки заборонено. Забрати нині ділянки назад можуть, сказали далі в сільській раді, лише у трьох випадках: за рішенням суду, за законом для суспільних потреб і… за згодою власників.

Ага, так вони дружно і відмовляться від Золотого, як на їх мові з великої літери, озера. Сьогодні стала відомою ще одна зухвала новина: підприємцям, котрі розбудували свої бази відпочинку, землевласники повідомили, що «зі зрозумілих причин» орендна плата за ділянки цього року зростає у сім разів. А про «нездорові настрої» серед місцевого люду вони ні чути, ні говорити не збираються. Це не їхній клопіт, щоб псувати і випробовувати свої нерви.

                                                                                     Микола НЕЧИПОРЕНКО.


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ