ПОДОРОЖ З ЦІКАВІСТЮ І НЕ БЕЗ МОРАЛІ, Або що ви знаєте про перебування свого часу Тараса Шевченка на теренах нинішнього Придніпров”я?

Микола Нечипоренко 01.07.2022 397

З поганої пісні також слів не викинути: про те, що у далекому травні
1820 року, їдучи на південь у заслання, в Катеринослав завітав тоді молодий російський поет Олександр Пушкін, місцева дніпропетровська преса писала мало не навперебій. А ось про те, що згодом у вересні 1843-го здійснив свою подорож Придніпров”ям Тарас Григорович Шевченко, ніхто жодним словом не квапився обмовитися. Навіть численні шевченкознавці теж один поперед одного розповідали, як провів він тоді літо у Києві та на Київщині і Черкащині, і скоромовкою про мандрівку до Дніпрових порогів і Запорізьких Січей. І якби не нікопольський учитель історії та краєзнавець Павло Богуш, навряд чи й сьогодні ми мали б змогу повідати про перебування Тараса Григоровича у наших краях. А Павло Михайлович Богуш писав: «Я був закоханий з дитинства
в поезію та і взагалі у творчість Кобзаря – мого найвизначнішого навчителя і вихователя, і про приїзд у Дикий степ Тараса Григоровича мені розповідали ще в ті літа, коли я сам сидів за шкільною партою. Тому й вирішив дізнатися все, що можна було сьогодні дізнатися з приводу чомусь призабутої поїздки
поета берегами Дніпра від його ревучих порогів до острова Хортиці і на мою рідну Нікопольщину, котрій свого часу судилося стати столицею Великого Лугу і п”яти з восьми козацьких Січей. Навіть засновник привиду комунізму Карл Маркс писав, що «із виникненням славного запорожського козацтва
його дух розлився по всій Україні». Отож мені уявлялося ще юнаком, і сьогодні, людині певного життєвого досвіду, уявляється, що Тарас Шевченко був дійсно тим Апостолом правди і добра, який підхопив цей дух вольниці, аби він і не пропав, і приніс Україні майбутнє – в її сім”ї вольній і новій. Тому вивченню з різних джерел, переказів та спогадів подробиць подорожі Шевченка-Кобзаря я віддав багато років свого педагогічного і краєзнавчого життя». Залишається додати, що Богуш відтворив і карту-схему маршруту, за яким здійснив великий поет-Пророк свою подорож Придніпров”ям. А сталося так, що 14 років, залишивши рідну батьківську хату козачком у пана, Тарас не був вдома – отож в Україні. По закінченню навчального курсу в Санкт-Петербургській Академії мистецтв у 1843 році він уже нічого з собою
не міг вдіяти, так рвався у рідні краї – ясна річ, що перш за все туди, де народився і виріс, до сестер та братів і всіх інших родичів. Відома точна дата:
19 травня разом з Євгеном Гребінкою вирушив Тарас в дорогу білоруським трактом. Привів він його на Київщину, де поет не розминувся з Канівськими пагорбами, а потім і в села Чернігівщини. Гостювання тривало понад два місяці. А в серпні, в пору викінчення українського літа, стежки-дороги повели поета на Полтавщину. В садах достигали яблука і груші, селяни збирали на
своїх садибах городину. Смак дитинства чарував і тішив, радував молодого Шевченка. Однак в першу чергу вражали його степи і поля, річки і ставки, переліски та затишні зелені гаї, теплі ранки і тихі вечори. Коли потрапив на благословенну річку Оріль, Тарас Шевченко дивувався і милувався красою її берегів, скіфських та половецьких курганів, які український народ споконвіків називав могилами, кам”яними бабами на їх вершинах. А що села справляли
не лише на поета Шевченка, але й на Шевченка-художника враження чогось зворушливого до глибини усіх щільників його душі. Яку мов магнітом тягнуло далі туди, де зберігався, не зникав розлитий дух українського козацтва.
Опустившись Ореллю до її тодішнього злиття з Дніпром біля Старого Орлика (сьогодні затопленого Кам”янським водосховищем), Тарас Шевченко переправився на правий берег Дніпра і опинився на Катеринославщині. Звідси продовжив шлях через поштові станції Верхньодніпровськ, Романкове і Карнаухівку – їх назви знайомі усім і нині на Дніпропетровщині. Обминаючи, до речі, балку Суха Цівка – чи здогадаєтеся, де це? Що у балці тік благенький
струмок тонкою цівкою, це зрозуміти не важко. Чи ясно і те, що мова іде про поселення, яке зараз носить назву Сухачівка? Коротше, їхав поет, «Минаючи убогі села, понаддніпрянські невеселі», як він пізніше писав у вірші «Сестрі».
А ось Катеринослав, як це не прикро і не сумно, на Тараса враження не справив. Нічим не привабив, як з присмаком гіркоти писав Павло Богуш. Про всі місця, які поет відвідав у нас на Придніпров”ї, можна знайти згадки у його творах, тільки не про Катеринослав. Про Катеринослав Шевченко в жодному
не відгукнувся. Мов і не побув у ньому. А що ви хочете? Тоді мешкало тут менше десяти тисяч чоловік, мало не третина з яких – чиновницька рать та дворяни, купці і духовенство. На задвірках їхніх помешкань стояли-тулилися глинобитні та дерев”яні хібари простолюдин, а поміж ними півтора десятка молитвених будинків та понад півсотні питних погребів. Особливо в жахливих умовах перебувало можна казати «заміське» поселення робітників
суконної фабрики. Так що Шевченко у Катеринославі зустрівся з художником Городницьким, з яким якийсь час навчався разом в Санкт-Петербургській академії мистецтв, переночував у нього, а на ранок наступного дня майже тікав мерщій з міста, найнявши приватного кінного перевізника. Хоч потім далі подорожував переважно казенними поштовими екіпажами. Як свідчить
Павло Богуш, перш за все Тарас Григорович відвідав Старі Кодаки і залишки в них польської фортеці та села Волоське і Микольське. Згадуються тепер Старі Кодаки, де козацько-селянські повстанці і війська гетьмана Б. Хмельницького не раз громили ту ж польську фортецю, у п”єсі «Назар Стодоля». І згадуються як славний «запорожський город з церквою у ньому».
Ось тут «своєю стихійною розбурханістю і зачарували поета дніпровські пороги» - це висловлюючись словами краєзнавця Павла Богуша. Збереглися спогади столітнього Власа Сербиченка, записані з його вуст ще у 1911 році. У 1843-му йому було уже понад 30-т, тому добре запам’ятав свою несподівану зустріч з Тарасом Шевченком. Той день, розповідав, видався для вересня
надто жарким, і він рано повертався додому з риболовлі, «бо не клювало». Коли бачить, а з боку села Вовниги крокує «невисокий на зріст чоловік з невеликою ношею у руці». Коли порівнявся з Сербиченком, запитав: «На Діда вийду тут?» Дідом – або ще Ревучим - тоді селяни величали найгрізніший і найстрашніший дніпровський поріг Ненаситець.
-Авжеж, - відгукнувся Влас, відразу збагнувши, що цей чоловік вперше сюди забрів. От і запитав: хто та куди прямує? І мало не зомлів, говорив, коли дізнався, що біля нього Тарас Шевченко, «якого тоді уже вся Україна знала».
Ясна річ, провів Влас подорожнього гостя до самісінького Ненаситця на Дніпрі. Біля якого розмовляти годі було, так «поріг ревів, стогнав і бушував».
Точно, мовляв, Тарас Григорович пізніше писав: «А пороги між очеретами, Ревуть, стогнуть, розсердились, Щось страшне співають, Серед степу ревуть- завивають». Ще зі спогадів Сербиченка дізнаємося, що ночував бажаний гість у селі Микольському. На подвір”ї садиби, у якій він зупинився, ввечері все
село зібралося. Поет читав селянам «Катерину», а далі й інші твори. Слухав скарги людей на «прийшлих панів-колоністів, яким Катерина Друга козацькі землі роздала».
У мене ж є змога зіслатися на спогади ще одного літнього віком
чоловіка, котрі багато літ зберігалися у школі села Військового, заснованого дружиною привіянт-майстра полковника Синельникова. Полковнику цариця наділила 4700 десятин землі на лівому березі Дніпра, а його дружині Авдотьї Василівні 4265 на правому. Поселивши тут «рештки Війська Запорізького», про що писав Дмитро Яворницький. Так от, у цьому Військовому народився і
виріс письменник, автор роману «Ненаситець» Кость Пісоцький – мій товариш. Ми з ним працювали разом власними кореспондентами газети «Молодь України» - я у Дніпрі, а він у Львові. Кожного літа Костя приїздив у батьківську хату, і я не раз у нього там гостював. Пісоцький і розповідав, що у школі їм, учням, читали, і не раз, надиктоване свого часу старожилом села на
ім”я Пилип. Старожил згадував, як на прохання Шевченка «супроводжував поета, який побажав ще раз навідатися до Ненаситця». Тарас Григорович заворожено вдивлявся у вир-вирування та бушування шалених потоків води і захоплено вигукував: «Ну й реве ревучий!» А як відійшли уже від Дніпра,
сказав, що досі він бачив одне-єдине диво природи, від якого не сила очей відвести та від якого отримував неповторну насолоду. Це білі ночі на Неві. Але куди їм до Дніпровських порогів – ось диво, якому рівних немає і не знайти! І піднімався Тарас Шевченко на вершину скелі Монастирко, або Царициної, як її ще називали, з неї відкривався ж бо неймовірно вражаючий, як на долоні, краєвид Дніпра з його порогами.

Павло Богуш стверджує, що від порогів селяни провели Шевченка у
село Кічкас – нині це Дніпровський район м. Запоріжжя. А вже звідти човнярі переправили поета на Хортицю-острів. Який на той час зовсім не дбав, аби зберігати бодай залишки козацької минувшини. Навпаки, справив гнітюче на Шевченка враження. Справа у тім, що на острові Катерина поселила тридцять
німецьких сімей-колоністів, які заходилися спершу рубати столітні дуби «на клепки для пивних бочок», а потім ще й вирощувати картоплю – вигідну для «бізнесу». У вірші «І мертвим, і живим, і ненародженим…» тепер читаємо: «І на Січі мудрий німець Картопельку садить… А чиєю кров”ю Ота земля
напоєна, Що картоплю родить – Вам байдуже…»
Якщо вірити краєзнавцю Богушу, Тарасу Шевченку пропонували водою на човнах-дубах добиратися з острова в тодішню Голу Грушівку, пов”язану з кошовим отаманом Іваном Сірком, постаттю якого поет особливо цікавився. Одначе він спочатку вирішив сухопутним трактом добратися до Буцько-Томаківського острова, де насправді була збудована перша Запорізька Січ. А після цього ж не міг обминути Микитин Ріг, себто нинішній Нікополь. Оглянув
рештки тієї Микитинської Січі, на якій у далекому 1648 році і було обрано гетьманом України Богдана Хмельницького – «геніального бунтівника», як його називав Тарас Григорович. В самому ж Микитиному Розі поет цілий день окремо провів у Свято-Покровському соборі. І не випадково, і не марно:
цей собор був наче музей. У ньому зберігалося (далі цитуємо Богуша) «багато різноманітного запорожського начиння – перш за все зразки зброї, а також посуду, козацькі прапори і портрети козаків, історична і церковна література, картини та ікони, особисті речі того ж Івана Дмитровича Сірка». Тим паче, що
трапився чудовий гід-коментатор – місцевий історик доволі прогресивних переконань і поглядів, член Катеринославського губернського статистичного комітету Іван Карелін.
До речі, нині мало хто згадує, що Катерина Друга Микитин Ріг з його переправою через Дніпро перейменовувала в Славенськ. Але протрималася ця назва недовго. Вперті нащадки запорізьких козаків вернули стару. А через два роки після відвідин Шевченком цих країв на Дніпрі сталася величезна весняна повінь, яка, як згадували її очевидці, «остаточно зруйнувала залишки Микитинської Січі і навіть для Дніпра вимила нове русло». Так от, а у 1843 році Тарас Григорович звідси подався нарешті в Капулівку – село, де кошовий
Іван Сірко за переказами і написав зі своїм козацьким товариством
знаменитого дошкульного листа турецькому султану. І де в чистому полі за Січчю у 1680-му Сірко був похований «усім військом низовим запорожським з численною артною та мушкетною стріляниною та з великою від усього низового війська жалістю». Багато не лише правдивого, але й міфічного почув тут Шевченко від місцевого народу про кошового отамана. Скажімо, про те,
що Сірко «ловив на льоту кулі руками». Або що «міг перетворюватися у будь-якого звіра чи птаха». Але Тарасу Григоровичу, як встановив краєзнавець Павло Богуш, найбільше сподобалася легенда про те, як Сірко здолав та вбив самого чорта, і в пам”ять про цю подію річку, на якій відбувся поєдинок, нарекли Чортомликом. А потім на ній виникла і Чортомлинська Січ.
Свою подорож нашим краєм після Капулівки Тарас Шевченко завершив у сусідньому селі Покровському. По дорозі до якого піднімався на так звані Панські кручі. На гори, з височини яких майже з краю в край було видно диво Великого Лугу – дніпровські плавні. Це з одного боку. А з іншого потрапляли в очі кільканадцять тодішніх річок-приток Дніпра: Підпільна, Павлюк, Скарбна…
Цілком можна припускати, що якщо не на крутих кручах над Дніпровськими порогами, то на Панських між Капулівкою і Покровським у Тараса Шевченка-художника і виникла ідея створювати і видавати періодичний альбом офортів «Живописна Україна». На превеликий жаль, здійснити цей задум не вдалося
йому. А шкода, дуже шкода! Тим паче, що малюнків-ескізів під час подорожі зробив він тільки відомих більше трьох десятків. Останній малюнок – руйнації останньої так званої Запорожської Нової Січі.
Тому не випадково певно перший вірш, який Тарас Григорович написав після своєї подорожі Катеринославщиною, він назвав «Розрита могила». Ось у ньому й читаємо: «…Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі». А Павло Богуш, єдиний, хто дійсно зробив більше, ніж міг, аби описати перебування великого поета-Кобзаря в козацькому краї, цей вірш вважав, і думаємо не помилявся, і першим революційним віршом
Шевченка. А першою гнівною революційною поемою назвав поему «Сліпий», у якій Тарас Григорович дав оцінку діянням Катерини 11. Котра «І як степи запорозькі Німоті ділила Та бухарям і байстрюкам Люд закрепостила». А далі «І розказують, і плачуть, Як Січ руйнували, Як москалі срібло, злато І свічі забрали У Покрови. Як козаки вночі утікали».
«Подорожуючи Україною в 1843 році, коли побував і на Нікопольщині, - читаємо у Павла Богуша, - Т. Шевченко на власні очі бачив тяжке становище простих людей, жахливе знущання панів над кріпаками. Колишні запорозькі землі були оптом і в роздріб роздані придворній аристократії, поміщикам та німецьким колоністам». Буквально слідом появляється також поема «Сон» -
«…а одне під тином Опухла дитина, голоднеє мре, А мати пшеницю на панщині жне». Отож не безслідно минула так звана перша подорож Великого Кобзаря Україною. Багато вона змінила у свідомості, переконаннях і творчості Тараса Григоровича. Уже через місяць в одному з листів знайомим він писав:
«Побував я в Україні. Скрізь був, все бачив і плакав. Сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями».
 


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ