ДВІ ІСТОРІЇ З ПРИВОДУ ВЖИВАННЯ ОКОВИТОЇ, або УСМІХНІТЬСЯ БІЛЯ СВОГО КОМП'ЮТЕРА

Микола Нечипоренко 13.07.2022 219

                  СЛАВА ВСІМ, ХТО ЗРОСТИВ УРОЖАЙ! СЛАВА ВСІМ, ХТО НАДБАВ КОРОВАЙ!           

                              СПРОБУЙ НЕ ВИПИТИ ЗА ПАРТІЮ

Трапилося це років сорок, а то і більше тому. У тодішній обком Компартії Дніпропетровська прибув інструктор аж ЦК КПРС. Себто з москви. Перевіряти, як в області поставлено лекційну пропаганду. А це не жарт, скажу я вам, було, якщо зацікавилися рівнем ідеологічної роботи. Наслідки будь-які грізні могли грякнути! Не дивлячись на те, що наче ж бо Дніпропетровщина, «кузня» кадрів Брежнєвської закваски, вважалася негласно недоторканою, як зараз оце недоторкані народні депутати в Україні. Тому з першої ж вечері для високого гостя завбачливо влаштували похід до ресторану. Та тут на обкомівців чекав «сюрприз»: московський інструктор навіть не пригубив чарки. Відмовився. Заявив, що не питущий. І що ти йому скажеш? Що не п”ють тільки хворі та падлюки!?

А й наступного для, і ще наступного інструктор з ЦК  демонстративно не вживав алкогольних напоїв. Шив господарів майже у дурні: з усіма сідав за стіл обідати чи вечеряти, але коли і йому наливали, відсував чарку геть. Зате надто скурпульозно вникав у діяльність лекторів, заносячи до блокноту найдрібніші «проколи». От обкомівці і запанікували. Доповіли секретарю з ідеології. Той насупив брови:

-Так діло, хлопці, не піде! Думайте, як «вмовити» – інакше навіщо вас тут тримають?

Хлопці подумали і вирішили: треба везти гостя до Латайка. Володимир Латайко – на той час лектор Магдалинівського райкому. Вигадливий та дуже дотепний, за словом у кишеню не ліз. Перед ним і поставили чітке завдання: придумати, як візитера за будь-яку ціну напоїти. «Буде зроблено! - козирнув Володя. – У нас і не такі напивалися! Отож везіть непитущого москвича у наш район».

І під вечір завіз гостя до знайомого голови колгоспу у Котівку. Якого було відповідно підготовлено. Накрив таку «поляну», що куди там і королівській. У каструлях парували борщ, вареники з сиром, капустою і м”ясом, на тарілках -- смажені карасі в сметані, запечені кури, шашлики, кільця домашньої ковбаси, навіть ковбик, горами пампушки і пиріжки з потрібкою і т. д., і т. п. А горілки – хоч залийся.

- Така у нас традиція – не скупитися, щедро частувати дорогих гостей, -- пояснив Латайко. – А ще зверніть увагу: на столах – гранчаки. Це також наша традиція – ера гранованих стаканів у Магдалинівці ще не скінчилася і ніколи, смію вас запевнити, не скінчиться…

Пам”ятаєте  склянки, які дійсно колись називалися гранчаками - кожна на 250 грам? Де і на пізніші часи їх роздобув Володимир Латайко, він так і не признався. А налив тоді усім «по вінця». Бо у Магдалинівці і третя, виявляється, була традиція – за першим тостом випивати повні і до дна.

- Товариші, - на правах хазяїна поважно підвівся Латайко, - а першу чарку я пропоную випити стоячи за нашу рідну Комуністичну партію – натхненника і організатора усіх наших перемог!

Всі, кому пощастило там бути, потяглися до стаканів. А московський  же гість на якусь мить аж отетерів, закліпав очима. Подивився розгублено то на одного, то на іншого – і схопив також «гранчака», з якого аж хлюпало «через краї». Бо як це ж йому, інструктору найвищого ЦК партії, та відмовитися пити за рідну партію? Що подумають? А що скажуть? І як витлумачать та донесуть?

Не важко здогадатися, що перехиливши одразу повну склянку горілки, наступні «пішли за милу душу, як по маслу». І скільки їх «пішло», гість навряд чи й рахував. За котроюсь він сам навіть намагався виголосити тост… на честь стакана-гранчака. Велике «враження» той на нього справив. «Це ж треба, - забелькотів, - чим більше з нього п”єш, тим…» - а далі зам'явся, не знаходив, якими словами висловити своє захоплення. Допоміг Володя Латайко. «Тим менше, - підказав, - у ньому зостається». Назад у Дніпропетровськ, коротше, гостя везли лише наступного ранку. А тоді ще пиво на розлив у нас продавали з невеликих бочок-цистерн - таких, з яких і квасом у спеку, пригадайте, народ  вгамовував спрагу. То тільки в”їхали у місто, на очі і потрапила бочка з пивом.

- Піво, рєбята, піво! – заволав московський гість і ледве не на ходу з автомашини вистрибнув – так його сушила й мучила спрага.

                                  АЛЕ Ж НА НОГАХ ТРИМАВСЯ!

Знову ж таки не менше сорока з гаком років тому в гарячу жнивну пору липня до редакції однієї київської газети, у якій я працював, надійшла гнівна скарга з Петропавлівського району нашої Дніпропетровської області. Написав її колгоспний механізатор – назвемо його Біденком. Бо він, бідолаха, усю зиму лазив біля комбайна, ремонтував його, готував до літньої битви за хліб, як тоді полюбляли казати, а коли підійшла косовиця, у колгоспі поміняли голову правління, і новий зсадив Біденка з комбайна. Раз-два – і гуляй, Вася, опилки їж. Уявляєте, як це було обидно для чоловіка? У ті часи комбайнери за сезон заробляли стільки, що вистачало рік розкушувати. Добре заробити сподівався і Біденко, а тут тобі на… Як не зрозуміти потерпілого?

І я поїхав у Дмитрівку – так називалося село, з якого надійшов лист. Там зустрівся дійсно з молодим головою колгоспу на прізвище Ручій. Колгосп був не з кращих. Навпаки відстаючий. «От і кинули мене сюди на зміцнення, як у пекло», - посміхався Ручій. Заговорив про те, що хвалитися покищо нічим, але як зібрався «виправляти становище, уже знає і може розказати». Та тільки-но я повідомив, з якою місією прибув, посмішку в Ручія як рукою зняло. Настрій у нього зіпсувався враз.

- Я рано-вранці, коли треба було уже виїжджати у степ, зібрав жниварів, - аж засичав, - а Біденко уже був п'яний, як чіп. А я не міг алкоголіку довірити комбайн. Ясно? Якісь ще пояснення потрібні?

- Ну хоч би про те уточніть, -  сказав йому я, - чи на медичне обстеження возили його? Маєте тепер довідку, що він справді був у стані сп'яніння?

- Чого би я з ним ще возився? – пирхнув сердито Ручій. – Того ранку ми починали класти пшеницю у валки, а я буду час витрачати на п'янделигу – Ви так вважаєте? – І перевівши подих, молодий голова колгоспу уже спокійніше докинув: - А що Біденко був гептом п'яний, бачили усі. Можете спитати всіх, хто тоді був на наряді, і вони підтвердять.

Тут же, в полі, я й почав питати. Одного,  другого, третього. Перший огинається і тікає вбік, другий мнеться і не дивиться в очі, третій каже, що за когось віддуватися не збирається. Потім був і четвертий, і п'ятий. Або: «Хто його знає». Або й: «А хто вам скаже?». Нарешті трапився схильний у жарт вивернути нашу розмову. У тому дусі, що а якщо Біденко горілкою снідає? – і ха-ха-ха. Он Черчіль, мовляв, щоранку на тщесерце ніби склянку нашої оковитої випивав, а закушував сигарою – і навіть Англією це не мішало йому правити! Почув я й інші коментарі. На кшталт, що я йому ж не наливав. Або чи й не таке комусь з переляку могло привидітися.

Так нічого і не вивідавши на жнивному полі, подався я на польовий тік. Потрапив туди якраз на обід. Механізатори товклися біля кухні. А реакція та ж: не бачив, не чув, бог його знає, не пам'ятаю. Але Біденко постраждав. Якщо не заслужено, як написав у своєму листі до редакції, то шкода чоловіка. Тоді я й вдався до хитрощів. Питаю трактористів: «Хлопці, а комуністи серед вас є?» А в ті часи комуністи вважалися взірцем совісті, сумління і принциповості. Коли не такий – значить не гідний носити високе в колишньому Радянському Союзі звання. Так от, троє чи четверо неохоче, та відгукнулися. «А що сталося?» – зі свого боку насторожено запитують. Попросив я їх відійти зі мною осторонь і по-змовницьки пояснив: «Справа серйозна. Біденко поскаржився в газету ЦК Компартії України. То ви, як комуністи, маєте мені допомогти з’ясувати істину: був він п'яний чи ні? Якщо ні, якщо Ручій по-молодості погарячкував, то…»

Хлопці позітхали, покректали, попереминалися з ноги на ногу і нарешті вичавили з себе:

- Ми так, товаришу кореспондент, Вам скажемо. У нас у Дмитрівці своя міра, яку треба знати, а Ручій її ще не знає і знати не хоче. А у нас так: коли ти хоч і випивши, одначе на ногах тримаєшся, значить ще не п'яний. Біденко поганенько, але стояв-тримався. З горя впав лише тоді, як Ручій сказав, щоб провалювався геть звідси і не потикався назад, бо знімає його з комбайна. Але кого така новина з ніг не збила б?!


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ