ГИБЛА ВИРВА НА ДНІПРІ

    Таке враження, наче про цю трагедію на воді стало широко звісно тільки тому, що загиблого тут хлопця водолази шукали три доби. І знайшли на глибині понад шість метрів і за 25-ть від берега. А ще коли знайшли, стало відомо, що 14-літній підліток здійснив благородний і лицарський вчинок. Він заслуговує, як на нас, на посмертне нагородження медаллю «За порятунок утопаючого». Адже виявилося, що сміливо кинувся рятувати на два роки від нього молодшу дівчинку. І врятував, виштовхнув її з гиблої пастки-біди, а ось самому випливти сил уже не вистачило.  

      Сталося це на лівому березі Дніпра проти міста Кам'янського. Поблизу петриківських сіл Курилівка та Миколаївка. Місця тут мальовничі, як писав один місцевий поет – благословенні. От і облюбував народ ніби в тихій заводі для себе затишний пляж. Дорослі також, але в першу чергу дітлахи шкільного віку. Під час літніх канікул кращої схованки від очей батьків, а також перехожих не знайти. Ясна річ, що пляж стихійний, не те що без рятувального посту та чергових медиків, але і без будь-якого нагляду. Що не може не дивувати і не обурювати, якщо знати, що і застережливих табличок чи знаків на зразок «Купатися тут заборонено» або «Небезпечно!» також катма. І це тоді, коли вся округа знає: насправді розважатися на «дикому» пляжі занадто ризиковано. Якщо хочете, на рівні ймовірного фатального й нерозумного самогубства.

      Тут і зробимо невеликий, зате на нашу думку дуже цікавий відступ, як даний принадний дніпровський берег давно то став таїти в собі небезпеку, хоч мета була, навпаки, дуже гарна і похвальна. Події, про які піде річ, відбувалися у 60-70 роки минулого століття. Тоді на нашій Дніпропетровщині управління сільського господарства області очолював небайдужий і наполегливий чоловік – Микола Васильович Пістунов. Одразу повідаємо факт на його користь, про який у нас зараз ніхто й не знає. Бо ж справді чи знає хто-небудь, що атомну електростанцію, яку врешті-решт звели і назвали Чорнобильською, могли то збудувати на Дніпропетровщині – у Магдалинівському районі на березі Орелі поблизу села Котівка. А це правда. Приїжджав туди цілий десант спеціалістів з Москви, але у супроводі київських колег. Завдання у них було підібрати слушне місце – майданчик, як прийнято було казати - для зведення АЕС. Ходили туди-сюди вздовж Орелі, плямкали губами, висловлювали своє захоплення  і один одному говорили, що так, може бути. А от місцевий «гід»-аграрник Микола Пістунов аж визвірився: «Ні в якому разі не дам нівечити і знищувати таку красу! Убивайте мене, ріжте – не поступлюся!» Уперся, і дійсно фактично прогнав «високих гостей з області, які не зважилися на остаточне рішення». Сказали, що «втихомириться цей чоловік, тоді й будемо говорити». Бо мовляв, хто він тут – далеко ж не перша особа. Нехай оре, сіє та жне, але не суне свого носа не у своє діло.

     А треба сказати, що на той час перший у Дніпропетровську секретар обкому Ватченко Олексій Федосійович був у від'їзді. Ще й не вернувся він додому, а йому доповіли з Києва, «як твій Пістунов зустрів поважну делегацію з важливою державною місією». Скандал? Зрозуміло, Ватченко негайно викликав начальника аграрного облуправління на килим.

      - Хто областю керує, - гримнув, - я чи ти?

      - Вирішувати, Олексію Федосійовичу, звісно, вам, - дивлячись прямо у вічі, мовив Пістунов, - але я був і залишаюся проти.

    І висловив першому секретареві усі свої аргументи, чому на його думку не варто «садити» зокрема на березі найчистішої річки в Європі і загалом на перевантаженій і так уже Дніпропетровщині енергетичними потужностями ще й атомну електростанцію». Ватченко уважно вислухав, потім довго дивився у вікно, поки нарешті не заявив: «Правда на твоєму боці. Ти правильно вчинив!»

      Та повернемося на лівий берег Дніпра з його злощасним самодіяльним пляжем. Тут ось у чому то річ: а в тодішньому Дніпродзержинську ще раніше почав діяти азотно-туковий комбінат, який потім отримав  статус виробничого об'єднання «Азот». Отож почали з виробництва мінеральних добрив. Проти чого бути Микола Пістунов аж ніяк не міг. Але він категорично виступив проти того, щоб його шкідливі відходи потрапляли на місцеві землі. Одне діло добрива, зовсім інше – шкідливі викиди після їхнього виготовлення. Тому на вимогу аграрного боса проклали спершу трубу у бік Запорізької області, щоб за межі своєї сплавляти нечистоти. Так-так, і сьогодні, може, це соромно перед запоріжцями-сусідами, що підкидали їм таку «свиню», але що було, те було. Інша річ, що однієї труби виявилося замало. І тоді ще одну опустили на дно через Дніпро у бік так званих піщаних ніби неугідь, котрі не повинні були, як гадали, надто постраждати від цього. Зараз уже важко знайти тих спеціалістів, які цим займалися, та здається, що підводна труба недовго працювала під завантаженням – незабаром в ній потреба відпала…

     Одначе на дні Дніпра вона залишилася і лежить досі. Що не минулося для річки, як свідчать ті ж водолази, безслідно: тут якраз різкий згин течії, де вона стає стрімкішою, от і вимила глибокі ями побіля та навколо труби. У спеку це обертається тим, що на своїх напрямах стрічаються потоки як теплої, а то й гарячої, так і холодної води. І виникають водовороти-круговерті – вири, як їх називають фахівці, або вирви, як звикли називати річковики. В які навіть дорослим потрапляти страшно – затягнуть і схаменутися не встигнеш. От як і те пустотливе дівчисько, яке кинувся визволяти 14-річний Дем'янко, самотужки уже не могло випливти геть, так силоміць затягувало кудись униз і зовсім не збиралося відпускати. Якби Дем'ян вчасно не підоспів, загинула б вона. А так втопився відважний підліток. Трагедія отож однак сталася, наче уникнути її не можна було.

      То у нас і виникає елементарне, як дишло, запитання: чи справді не можна було уникнути біди? Невже немає нині таких небайдужих і неспокійних людей, як згаданий вище Микола Пістунов, щоби давно і пляж пристойний та надійний для дітвори облаштувати, і з підступною трубою розправитися? Коротше, потрібні люди, здатні не проходити мимо небезпечного водовороту – оце найбільше, чого чи кого, як на наше тверде переконання, не вистачає у даному випадку. Адже смерть у гиблій вирві на лівому берез Дніпра хлопця-героя на ім’я Дем'ян далеко й далеко не перша. Буквально напередодні тут потонув також 14-літній підліток. Причому, тоді цілий табун хлопців-однолітків зайшов у воду поплавати-побавитися у ній, і їх, якщо вірити свідкам, усіх вир-водоворот і захопив та «засмоктував з головами». Добре, що поруч дорослі відпочивали – поспішили рятувати бідолаг. П'ятьох вихопили з круговерті, а от шостого не встигли.

     А мешканці лівобережних мікрорайонів Кам'янського докидають, що смерть у лещатах дніпровської вирви Дем’яна була третя за останній місяць. Скільки ж можна?