Про життя наших земляків

Олександр Афанасьєв-Чужбинський – відомий у свою епоху письменник, публіцист, етнограф, приятель молодих літ Тараса Шевченка. Багато мандрував Україною, вивчаючи національний народний побут, уклав словник української мови.

У 1856-1860 роках здійснив експедицію берегами Дніпра й Дністра, результатом якої стала книга у двох томах. Це ґрунтовне краєзнавче та етнографічне дослідження і водночас захоплюючий художній твір у жанрі дорожніх нотаток з безліччю живих діалогів. У першому томі, «Нарисах Дніпра», описано життя на берегах ріки від порогів і до її гирла: навігацію і торгівлю, будні містечок і сіл, бут їх мешканців відважних днівпровських лоцманів, українських селян, німецьких, шведських та єврейських колоністів. З особливим почуттям автор пише про занедбані запорозькі пам'ятки - рештки Січей і забуті могили «степових лицарів».

Сьогодні пропонуємо читачам «Фермера Придніпров’я» фрагмент «Нарисів Дніпра»

У розділі про побут придніпровських селян Олександр Афанасьєв-Чужбинський  пише:

«Вони нічим відрізнятися від інших своїх співвітчизників, за винятком того, що на воді вони більш хвацькі, ніж інші мешканці, бо живуть поблизу найгрiзнiшого i найнебезпечнішого порога. Дітьми вони бавляться під шум води, а потім деякі з них займаються риболовлею… мiж камiнням. Тут - головна на Дніпрі ловля і поміщик має від цієї статті добрий прибуток, збув рибу катеринославським гендлярам, які самі приїжджають за цим у Ненаситець. За розповідями рибалок, до побудови каналу осетри ловилися в набагато більшій кількості, а тепер чимало йде вгору каналом - і це здебільшого найкрупніші. Самець зветься тут спичак, а самиця – кашниця. Ловлять їх зазвичай на порозі, між скелями, на одмiтях, де осетри люблять відпочивати, ніби проваджені інстинктом самозбереження в місця, недоступні для переслідування. Але безстрашний рибалка не лякається «грози»: він або напускається згори або підтягується знизу, але неодмінно знайде свою здобич. Осетрів тут ловлять двома способами – або на гачки, або сітями. До мотузки кілька сажнів завдовжки прив'язуються шнурки, аршин завдовжки і на відстані аршина один від одного; до цих шнурків причіпляють гострі гачки. Мотузки за допомогою тягарів опускають на дно і прикріплюють, а біля гачків підвішують поплавки таким чином, щоб  вони стояли перпендикулярно, далеко не досягаючи поверхні. Відміти - місце більш-менш тихе, де осетер любить поплавати і, звичайно, потрапляє на гачки. Сіті ставити набагато важче, проте рибалки долають труднощі.

 Цікаво, що поміщик, воліючи заохотити своїх рибалок, беручи до уваги їхні спритність і майстерність у занятті промислом на порозі, віддає їм половину виручки, що для селянина становить дуже велику суму, і якщо вилов добрий, він забезпечує всі його потреби. Лов триває з березня  до середини травня. У добрий рік ловлять до 250 осетрів.

Втім, до облаштування каналу ловили вдвічі більше. Іншої риби тут небагато, і вона служить лише підмогою селянській їжi; виловом для продажу не займаються.

 …Село Василівка, розташоване на лівому березі, вибудовано також добре, і народ живе заможно, але, звичайно, не має усіх тих засобів, які має Миколаївка: багато значить відсутність пристані. Мешканці успішно займаються хліборобством і скотарством, що не лише задовольняє їхні потреби, але й дозволяє досягти достатку. Розумне управління дасть можливість селянам стати заможнішими, а це, як на мене, - головна умова для добробуту самого поміщика. Для мене було справжнім задоволенням заходити у селянські хати в Ненаситці і бачити, як народ живе в достатку, що, насправді, трапляється дуже рідко. Адже більше є таких маєтків, де і поміщик не отримує того, що належить, і селянам бракує найнеобхіднішого».

Так Олександр Афанасьєв-Чужбинський описував у «Нарисах Дніпра» побут придніпровських селян.