СТАРОСІЛЛЯ В ПАВЛОПІЛЛІ

                               АБО СУЧАСНИЙ ДИВОВИЖНИЙ СЮЖЕТ,

                                  ЯКИЙ МОЖЛИВИЙ ТІЛЬКИ В УКРАЇНІ

            В ІНТЕРНЕТІ, який усе знає, стосовно довідкових відомостей про село Павлопілля Нікопольського району Дніпропетровщини несподівано сказано, що «детального опису, який би включав географічне розташування, історію з основними пам”ятними подіями, фактами та усіма відомими людьми з числа місцевих вихідців, покищо не існує». Якщо це так, то вельми і дивно, і прикро, оскільки село це ще недавно жило і сумлінно трудилося на виду усієї області, наскільки було відоме. Але якщо нарис про минуле Павлопілля справді до цих пір відсутній, у нас виникає пропозиція при його підготовці неодмінно врахувати подію, котру село чекало-чекало і дочекалося нарешті у вигляді кривди і облизня. На початку липня цього року виповнилося рівнісінько шість літ, як тут закрили на ремонт дитячий заклад дошкільної освіти – іншими словами елементарний, але надто необхідний дитячий садок! То чекали і виглядали селяни, звісна річ, дорогих та жаданих гостей, тобто будівельників і ремонтників, котрих здуло звідси уже й пригадати не можуть коли, однак не діждалися. Не вийшло влаштувати їм «урочисту» - читайте, що дошкульну - зустріч при цій неординарній нагоді. Чи можна казати, що при цій пригоді.

З тієї непересічної причини, що у павлопільського дитсадка, названого «Сонечком», склалася натомість насправді надто непривітна й похмура доля. Збудували та гучно на всю область відкрили його тридцять три роки тому. Ця також пам’ятна дата відтак припаде на прийдешній серпень. А це значить, що сходило тут жадане для селян-батьків «Сонечко» в бурхливі й піднесені дні  проголошення Україною своєї незалежності. Тільки от на відміну від поза сумнівами успішної української незалежності у дитячого садка не сталося, як гадалося і намічалося. І тепер 33 роки його існування – це один бік ситуації. Але є й зворотний: коли ставиш мешканцям Павлопілля дивне запитання, а скільки ж бо літ їхній дитсадок уже працює, вони одразу не готові відповісти. Напружують пам’ять, щось мовчки згадують-пригадують, обмінюються поміж собою думками і насамкінець заявляють, наче «це як рахувати чи яку роботу вважати роботою». Так чи інакше скільки дійсно дитсадок працює, до пуття усім гуртом і порізно мешканцям села з”ясувати наразі не вдається. Зате всі як один стверджують, що «п’ятнадцять літ з усіх , які стримить у селі і дратує народ, фактично не працював». В цьому вони якщо на те пішло ні на йоту не сумніваються. Решта часу - «ні те, ні се».

Збереглася довідка за дев’яності роки минулого століття. Судячи з неї, комунальний заклад дошкільної освіти «Сонечко» в Павлопіллі функціонував. Одначе у наступній графі можна прочитати, що «охоплених дітей – 0, груп – 0, цілодобових груп – 0, послуг, які заклад надає населенню, також 0». З перших же літ нинішнього сторіччя не менш загадкові повідомляються дії. Спочатку оголошується набір тільки у дві групи – старшу і молодшу. За якийсь же час обіцяють якщо не сьогодні, то завтра набрати не менше 80-ти діточок. Однак витримавши тривалу паузу «ні туди-ні сюди», закривають дитячий садок… на капітальний ремонт. Без якого мовляв ніяк не обійтися. Якщо у перші десять літ існування «Сонечка» взнаки давалися неначе всілякі, а головне численні і недоробки, і бракоробки, і прорахунки, то на третє застаріло та занепало його як приміщення, так і обладнання. Перестали відповідати вони новим та сучасним вимогам, «ті ж вікна майже пропали, а дах навіть обвалився».

Працівників закладу вимушено довелося - ніби тимчасово, більше того і ненадовго точно, - перевести на оплату третини штатного окладу, поклавши на них завдання не скільки виховувати і готувати до навчання у «дорослому»  закладі освіти дітей жителів як Павлопілля, так і сусідніх сіл Першотравневої сільради, стільки доглядати та утримувати споруду дитсадка і її устаткування та інше начиння. Єдині ж, на кому не вийшло економити, так це сторожі. Їхня пильна служба знадобилася цілодобова, а затяглася на даний момент, як ви уже розумієте, на шість літ. Оскільки уже на ці шість літ затягнувся капремонт, а триває досі і кінця-краю йому не видно.

ХОЧ РІВНО три роки тому здавалося, що довгограючому ремонту настає пора зав’язувати – і така ось дата вписана у «неповторну» історію дитсадка. Три роки тому не хтось там з місцевих владних керманичів оповістив, а сам «губернатор»-глава на ті часи облдержадміністрації Валентин Резніченко, що павлопільському «Сонечку» нарешті неймовірно повезло. Він, натерпівшись дійсно кільканадцяти халеп та непереливків, потрапив тепер в президентську програму «Велике будівництво», і вона мовляв вдихнула у нього нове життя. Вернула закладу дошкільної освіти дітвори з сільської глибинки давно обіцяні перспективи, і не менше. Чого ж ще треба?

І було так, що корпункт «Сільських вістей» у Дніпропетровській області зацікавився тоді оптимістичними перемінами в Павлопіллі. Тому пам’’’ятаємо до цих пір, як директорка «Сонечка» Любов Вишневецька з захопленням нам розповідала, що у селі «усі малі й дорослі з нетерпінням і уже з радістю» чекають першого вересня, коли оновлений, тож капітально відремонтований дитсадок відкриється на повну силу. А тепер це не просто дитсадок, а «ціла дитяча планета розвою та знань, а також здоров’я і  щастя». Все, що застаріло та попсувалося, починаючи з вікон та дверей, замінено. Є кімнати для занять як іграми, так і корисними уроками з хлопчиками та дівчатками різними за віком. Це в самому приміщенні закладу. Але ж обладнано і надвірні альтанки для кожної групи, не говорячи про міні-спортивні майданчики і тротуари у дворі.

Згадується нам і монолог, виголошений Віталієм Онищуком, одним з очільників підрядної фірми, яка напередодні ніби завершувала ремонт. Йому мов же справді було чим хвалитися: фасад утеплюють і обкладають різними на кольори плитками, заклавши попередньо термоізоляцію. Навіть цоколь також утеплили. Змурували нові і ганки та пандуси – і так далі, і тому подібне. Але найбільше вразили нетерпеливі батьки павлопільських діточок. Своєю вірою у те, що спершу будували-будували, а потім ремонтували-ремонтували – і нарешті збудували та відремонтували. Діждалися люди чуда!

-Це треба жити у Павлопіллі від самого дитинства і чекати повноцінного відкриття тут дитячого садочка, щоб зрозуміти, наскільки це вистраждана і жадана для нас подія, - говорила місцева жителька і мати трирічної донечки-Анютки Наталя Байдак. Слова якої все одно, що завірила також «невимовним щастям» Олена Гоцало. В тому дусі, що нехай і більше, ніж три роки чекали, однак навіщо тепер нарікати, якщо давно і не один раз обіцяне уже на порозі ганку, про який не забувся заїкнутися той же Онищук-підрядник!

А ще третя молода матуся з сусіднього села Надія Назарук, якщо хочете знати, народивши синочка-первістка, навмисне чи точніше свідомо переїхала тоді з чоловіком в Павлопілля «тільки тому, що тут відкриваються дитсадок-ясла». Чи треба шукати кращого, промовистішого аргументу на користь тієї події, на яку сподівалося справді глибинне, але неординарне в області село? Особливо враховуючи, що директорка «Сонечка» Любов Вишневецька без вагань запевняла: «Хоч заклад розрахований на 80 діток, приймемо сто!» А в бадьорому повідомленні обласної держадміністрації згодом ми прочитали, що набиратимуть навіть сто десять малюків. І не менше. І це повинні знати та вітали, дякувати і співати дифірамби місцевій владі усі поголовно селянські маси Дніпропетровщини! Щоб знали, як про них і їхніх дітей, майбутню зміну славних аграріїв-хліборобів, турбуються нині державотворці!

Єдина «прикрість» чи швидше облуда на даний час – три роки тому після трьох років простою і на третьому десятилітті існування комунальний заклад дошкільної освіти насправді в Павлопіллі не відкрився. Знадобилося ще три роки, аби невтомно його капітально приводити до тями і пригодності сповна використовувати за призначенням. Тому сумно та печально відмітили цими днями селяни там шестиріччя з дня закриття «їхнього «Сонечка» на капремонт. Чи не навмисне задля того, щоб компрометувати президентський проект «Велике будівництво». Уявляєте, останні три роки стримить дитсадок мертвим та більмом на очах усіх посеред села, і ніяка наволоч не потикається на об”єкт, аби його завершити, а на фасаді великими літерами написано, що це «Велике будівництво». Такого умисне і не придумаєш. Чи як писав колись журнал «Перець» - страшне перо не в гусака, шановні добродії! Тим паче, що павлопільці шестилітній «ювілей» простою відмітити сподівалися з єдиною  надією як з владних кабінетів, так і від будівельних фірм дочекатися гостей, щоб дізнатися, скільки ще чекати-не дочекатися на пуск у селі довгожданого дитячого садочку? Та всі, кого запрошували селяни на свої сумні роковини, проігнорували подію – це уже факт, який відбувся і який не спростувати.

НАПРОШУЄТЬСЯ тільки запитання, як таке може бути чи могло бути і продовжує відбуватися? Адже все це схоже на фатальне непорозуміння, яке здоровим глуздом чи й елементарним осмисленням пояснити навіть дзуськи. Тим часом насправді, як дійшла висновку «Люстраційно-антикорупційна рада Придніпров’я», нічого сьогодні таємного чи незбагненного в цьому і немає. Якщо це правда вважати за теперішні очевидності, а то й правила ігор зовсім не дитячого рівня, а ого-го якого дорослого!

-На прикладі Павлопільського дитячого садка «Сонечко» стає зрозуміло як зароджувалася та набирала обертів і розгону, а потім шлях удосконалення пройшла та останнім часом сягнула свого апогею схема повсюдного великого бюджетного крадівництва, - запевняє один з активістів антикорупційної ради в Придніпров’ї Петро Грицаюк.

І знаходить за потребу наголосити, що більше, ніж тридцятилітня та до цих пір не завершена епопея з будівництва у далекому селі звичайнісінького дитячого садочку, який можна було раз-два і давно звести на радість людям та їх діткам – «це наслідок повальної лихоманки-сверблячки уже практично поголовно серед усіх чинів та рангів посадовців і приручених-пригодованих ними бізнесменів «прокачувати» та «відкачувати» бюджетні гроші». Себто не освоювати їх, як раніше казали, пояснює Петро Михайлович, а дерибанити й розкладати по власних кишенях. Одними «згідно посадових повноважень», а іншими – виконавцями! – «як хто вже навчився та уміє красти і не вагатися».

Як ото ще в далекому наразі 1991 році, не встигнувши прийняти у дію «Сонечко», майже одразу й зачинили «доробляти» на цілих… дев”ять літ – з якої, запитаєте, речі? Та то фірму дружини всесильного «шефа», котра досі до «зодчих» діянь не мала аніякого відношення, треба було одначе якимось  замовленням завантажити, підкинувши їй для цього кільканадцять мільйонів, то фірму надійного соратника, який ніколи й нізащо не видасть і не продасть, а що «віддячить як належить» – сумніватися не приходиться. На цей рахунок якраз неписаний додадок до писаного Договору на вагу тих сум, які «заклали дружнім гуртом «пиляти». Втім, оскільки замовником дошкільного закладу у Павлопіллі виступав Департамент капітального будівництва ОДА, навзаміну місцевим  «шукачам дармових скарбів» сюди дуже швидко унадилися «гості» і з області – значно іменитіші діячі-фірмачі, прислані високими посадовцями – куди там до них районним чи сільрадівським. І пішло, і поїхало. І поїхало і пішло – скільки від тих пір народних грошей з бюджетів перетекло шахраям з великих та малих доріг, сьогодні достеменно не з”ясувати. Особливо шкода, що не дізнатися, й кому та у чиї кишені – одних, хто не ловив тут гав, уже немає, а інші далеко. По зарубіжжям розбіглися, обзавівшись там рухомим і нерухомим майном по самісіньку зав’язку. Розказують, наче два брати, свого часу дуже наближені до глави ОДА Валентина Резніченка, навіть придбали собі острів на американському континенті.

Зате достеменно відомо інше: через дев’ять літ «великого будівництва» в окремо взятому Павлопіллі у людей скінчилося терпіння. Вони обурилися і повстали: скільки можна? Справді так і не справивши новосілля, на довгі роки затіяли, гнівався селянський народ, старосілля – то одним виділяють кошти на завершення будови, то другим. І ніколи не здогадаєтеся, чим завершився стихійний бунт сільчан? Бо тим, що вони самі і за власні кошти намагалися ввести у дію дитячий садок. Чим з горем пополам спонукали аж область дати нарешті раду замовленому нею… довгобуду.

Коротше кажучи, у 2018 році немов кинулися, що справді ж якась дурня виходить, і виділили тепер по-новому 20.5 мільйона гривень на остаточне завершення будови. Намітивши і конкретну дату завершення – до кінця 2019-го. Підрядник – ТОВ «Рубікон-Моноліт» Григорія Козинського. Налягали на те, що «фірма доволі відома», отож не підведе. Що відома, так це точно. Інша річ, що справді раз-у-раз перемагає у подібних тендерах, а також постійно в пошані Департаменту капітального будівництва - Департаменту Кушвіда, як його іменують-величають на прізвище директора, і який навіть «дорожить її послугами». Не зважаючи на те, що фірма ця часто-густо, не справившись з прийнятим до виконання обсягом робіт, з одного боку на якийсь час невідь куди безслідно  зникає, а з другого згодом однак появляється на іншому подібному об”єкті – останнім часом ясна річ на «Великому будівництві». Як сталося і у нашому випадку: «Рубікон-Моноліт» перш за все мусив відновити розкурочене опалення, та відновивши на 73%, вичерпав… виділені кошти. А раз так, то договір з ним рішуче й негайно розривають. У зв’язку «з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладанні Договору». В чому полягали істотні зміни обставин, пояснювати не знайшли за потрібне. Кому це ніби може бути цікавим?

Зате того ж дня підписується новий Договір – на цей раз з «Будівельно-монтажним і проектним бюро «Новий дім». О, це ж бо інша справа! Це той «Новий дім», який належить двом іншим братам. Які перебували  чи і зараз перебувають у розшуку прокуратури Сполучених Штатів, але це не заважало перебувати їм і у фаворі колишнього глави облдержадміністрації Валентина Резніченка. Єдина як для казни прикрість, а для братів і їхнього «Нового дому» втіха – знадобилося ще 27 мільйонів гривень, аби «довести до розуму і пуття» дитсадок «Сонечко». Та ще більша прикрість, що і цей підрядник не зміг… впорати той обсяг, який брався впорати, і торік благополучно умив руки. Ви не повірите, та знову «у зв”язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладанні Договору».

А ще знову того ж дня, коли «Новому дому» вказали на поріг – торік 21 квітня, – знаходять третього переможця тендеру, отож претендента на фінал спорудження в Павлопіллі дитсадка – фірму якогось Сергія Грушецького. Не приховуючи правда, що його фірма надто наближена до БМПБ «Новий дім». Як і того, до речі, що з нею довелося укладати також Додаткову угоду. Позаяк нічого не залишалося, як виділяти додатково ще 17 мільйонів гривень…

І тут після трьох крапок на кінці попереднього абзацу вимушені ставити ми остаточну крапку у цій публікації. З тієї причини, що немає нам більше що сказати. За свідченням директорки «Сонечка» Любові Вишневецької саме з квітня минулого року на об”єкті нога жодного будівельника– чи ремонтника або реставратора, як написано у третьому за останні шість років Договорі – на будівельному майданчику не появлялося. Глухо й тихо, як у вусі – «забули певнодорогу на наш об”єкт, а то й загубилися і дорозі», як висловлює свій «здогад» Любов Сергіївна. Або не світять більше перекази бюджетних гривень. І так за шість літ «освоїли» майже втричі більше, ніж передбачалося. Тому й надумали селяни вчудити – відмітити черговий шестилітній простій на капремонті, сподіваючись таким чином про себе нагадати. Не вийшло. Не вдалося. Ніяка бенеря в області не зрозуміла цей натяк-«гумор».

Люди в Павлопіллі і просять нашу газету допомогти дізнатися, скільки ж триватиме старосілля їхнього дитсадка-закладу дошкільної освіти для дітей? Не можемо втім змовчати, що знайшлася у селі одна-єдина жіночка Лідія Степанівна, якій, признається, байдуже, настане справжнє новосілля чи ні. Для неї казка кінчилася давно. У 1991 році, коли вперше відкривали диво-«Сонечко», у Лідії Степанівни появилася донечка Настуся. Як вчасно, раділа молода мати, якраз «доця і піде в новенький садок». Та дочка давно виросла, не отримавши змоги виховуватися в дошкільному закладі освіти. А у 2018-му, коли останній раз закривали садок на так званий капремонт, який триває, нагадуємо, усі шість наразі років, Лідія Степанівна стала бабунею – дочка Настя народила їй внучку Катрусю. Хоч їй, ждала жінка, випаде відвідувати  свій дитсадочок. Не діждалася.

Знову ж не вийшло. Цієї осені внучці Каті іти треба уже в перший клас закладу шкільної освіти.

                                                                     Микола НЕЧИПОРЕНКО.