Це варто знати: ПЕРША ЛЕДІ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Підготувала Лариса ПИЛИПЕНКО.

Дружини видатних чоловіків завжди привертали увагу людей. І якщо нині майже кожен крок на виду, то раніше постаті перших леді здебільшого перебували в тіні. О. Більська також багато років була «за чоловіком» — Головним отаманом військ і Головою Директорії УНР С. Петлюрою, чиє ім’я ще за життя стало символом свідомого українства. На французькому кладовищі Монпарнас упокоїлася вся родина: Симон — він цурався свого імені Семен, Ольга та донька Леся. Застигли у вічності їхні імена, прах лежить у чужій землі, а дух витає над буремною Україною, яка століттями виборює свою незалежність.

ОЛЬЗІ приречено було пройти колючими тернами. Вона народилась 23 грудня 1885 року в Полтавській губернії в родині Опанаса та Олександри Більських. Обидві їхні доньки, Ольга та Людмила, прагнули здобути освіту. Сестри в різний час закінчили Прилуцьку жіночу гімназію. Ольга отримала фах домашнього вчителя з російської мови та математики. Вона вирушила до Києва навчатися на Вищих жіночих курсах, але через матеріальну скруту була змушена влаштуватися на роботу в приватну гімназію.

А доля вже чатувала на неї, щоб подарувати кохання всього життя. 1908 року в гостях у родичів у Києві дівчина познайомилася з Симоном Петлюрою. Зав’язалося листування. Вдруге вони зустрілися вже в москві, де на той час проживав та працював бухгалтером Симон. Зустріч відбулася на вечірці українського земляцтва, і майже одразу між молодими людьми зародилося кохання. Пара брала активну участь у житті діаспори в москві: влаштовувала концерти, літературні вечори тощо. Для журналу «Украинская жизнь» Ольга робила переклади з української окремих матеріалів і статей.

З 1910-го пара жила в цивільному шлюбі. Ольга мріяла про заміжжя, однак Симон не поспішав узаконювати стосунки, навіть коли народилася маленька донечка, яку назвали Лесею. На початку Першої світової війни чоловік був направлений на північно-західний фронт, у Мінськ. Аби дружина та донька у разі його загибелі не опинилися без грошей та державної підтримки, Симон 1915 року нарешті запропонував Ользі стати його дружиною, і пара обвінчалась.

Невдовзі закрутився вир політичних подій, і 1917-й буревієм вторгся в їхню родину. Після Лютневої революції Симон поїхав до Києва, де на Першому українському військовому з’їзді його обрали Головою Українського військового організаційного комітету. За місяць прибули й Ольга з Лесею. Дружина не тільки підтримувала чоловіка, а й брала участь у суспільному житті Української Народної Республіки. Здавалося, справи налагоджувалися, але вже в січні 1918-го, незадовго до зайняття Києва більшовиками, керівництво УНР покинуло столицю.

Щоб не обтяжувати чоловіка, Ольга з семилітньою дочкою вирішила залишитися. Коли 27 липня 1918 року Симона Петлюру заарештували, вони жили під чужим прізвищем, часто змінюючи адреси, аби врятуватись від постійних переслідувань. Зрештою друзі Симона Петлюри запропонували Ользі виїхати. Наприкінці листопада 1919-го вона з донькою прибула в Прагу, де перебувала дипломатична місія УНР. Про цей період життя Ольга Петлюра писала: «Протягом декількох місяців одна їжа — хліб, сіль і помідори, а на гаряче — лише чай». Леся навчалась у місцевій школі, успішно вивчала чеську мову.

Еміграція важко далася родині. Часті переїзди, чужі документи, нестатки, загроза життю — усе це довелося мужньо витримувати дружині Отамана. І Ольга не скаржилася. На шляху до Праги під час зупинки в Кракові вона провела кілька зустрічей із діаспорою та відомими суспільними діячами. Будучи освіченою та маючи природну харизму, швидко здобула популярність та повернула інтерес поляків до подій в Україні. Так, «Газета Поранна» у номері від 24 листопада 1919 року писала, що дружина Отамана «справляє симпатичне враження, має ясне волосся і великі мрійливі очі, її донька дуже схожа на матір». Краківський суспільно-політичний щоденник «Іскра» відзначив, що кожна поява Ольги в місті в українському вбранні збуджувала величезне зацікавлення серед населення.

Нарешті 1922-го у Варшаві родина об’єдналась. Але життя від цього не стало кращим. Ольга хворіла, перенесла дві операції. Все цінне, що мали родина Симона та його найближче оточення, було продане. Ольга заробляла в цей час вишиванням. Сама давала доньці уроки польської мови, щоб дівчинка не пропускала школи, багато читала. Віктор Цимбал, випускник художньої школи в Києві, який пізніше набув світової слави маляра, графіка, навчав Лесю живопису.

Зрештою у грудні 1923 року Симон Петлюра з паспортом на прізвище Степана Могили покинув Варшаву, дістався Парижа. У столиці Франції мав працювати у вигнанні український уряд. За рік туди перебралися й донька з дружиною. А 25 травня 1926-го агент ДПУ Самуїл Шварцбард розстріляв Петлюру на вулиці. Цілих 16 місяців тривав судовий процес над убивцею, якому присудили… 1 франк штрафу, бо забруднив кров’ю вулицю.

На Ольжині плечі попри власні недуги звалилась хвороба дочки, в якої виявили туберкульоз. Саме це стало причиною її передчасної смерті у віці 30 років. І 22 з них вона «провела на скитальщині», як зазначалося в одному з некрологів. Жінка пішла з життя в містечку Камбо на півдні Франції, де розташована лікарня-санаторій для хворих на сухоти. Постать Лесі Петлюри залишається маловідомою для української громадськості. Саме тому її творча спадщина — вірші, статті, листи, малюнки — заслуговує на оприлюднення, оскільки засвідчує патріотизм, неабияку обдарованість і переконання, що Україна прийде до незалежності, буде звільнено народ, до якого вона належала і який так безмежно любила, сподіваючись повернутися на рідну землю.

Поховавши дочку, на чужині Ольга не відчувала себе живою, дні проводила на цвинтарі Монпарнас, біля могил рідних. Їй довелось пройти тернистий шлях від дружини Голови Директорії УНР і Головного отамана УНР до вдови, оберігаючи свій шляхетний рід в умовах еміграції. Ольга Більська дожила до старості й відійшла у вічність 23 листопада 1959 року.