Волонтер Наталія Попович і шалені магдалинівці

На знімку: "волонтерка"  Магдалинівщини прибула на передову. 

Відомо, що історію нашої перемоги пишуть люди, які без вагань стали до оборони й кожен на своєму місці робить те, чого потребує Держава. У травні відзнакою Міністерства оборони - медаллю «За сприяння Збройним Силам України» - нагороджена Наталія Попович, начальник відділу освіти Магдалинівської селищної ради, керівник волонтерського руху громади. Ця симпатична, енергійна жінка щодня запалює своїм ентузіазмом сотні людей на захист своєї Батьківщини від знавіснілого ворога. Сьогодні вона розповідає «Фермеру Придніпров’я» про благородні, величезні за обсягом волонтерські справи Магдалинівщини.

- Коли 24 лютого розпочалося широкомасштабне вторгнення російських військ, наш магдалинівський селищний голова Володимир Дробітько доручив мені сформувати волонтерський центр. У мене збереглися телефонні номери із передової ще  2014 року. У всіх одразу з’явилося розуміння, що від такої навали зможемо захиститися лише усією країною. Наші друзі, фермери краю, одразу відгукнулися і допомагають усім, чим можуть. Закупили спочатку 100, потім 200 комплектів військової форми, привозять свинячі туші, борошно, овочі тоннами, дають гроші. Працівники шкіл, дитсадків, культури разом із небайдужими громадянами виготовляють тушонку, печуть пиріжки та інші смаколики. Одні лише працівниці Магдалинівського ДНЗ № 2, яким завідує Валентина Зімин, разом із переселенцями виготовили за три з половиною місяці біля 15 тисяч банок тушонки.

- Солідна допомога, спасибі. Наталіє Олексіївно, а яким підрозділам ЗСУ Магдалинівщина надає допомогу?

- Ще з 2014-го підтримуємо дружні стосунки із 93-ю ОМБР «Холодний Яр», 25-ою Окремою повітрянодесантною Січеславською бригадою, 74-м Окремим розвідувальним батальйоном, 26-ою артилерійською бригадою ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича. У них служать чимало наших земляків. Нещодавно колективи Жданівського, Мар'ївського ліцеїв, Оленівського та Казначеївського ЗДО виготовили більше 100 кг вареників для Станції швидкої допомоги і до 150 кг – для обласного військового шпиталю, який очолює Дмитро Поворотний.

- Побажання бійців передової схожі чи різняться?

- На позиціях, де не можна розводити вогонь, аби не було диму, відправляємо готові каші, консервовані голубці з Шевченківського ліцею, випічку, тушонку тощо. А туди, де є можливість приготувати гарячі страви, веземо м’ясо, крупи, овочі. На мені лежить організація цього процесу. Допомагаємо і переселенцям, формуємо для них борщові набори тощо.

- Певно ж, непросто поєднувати цю працю із обов’язками очільниці відділу освіти чималої Магдалинівської громади…

- Із початком широкомасштабного вторгнення російських військ освітній процес відбувається дистанційно, з метою безпеки, щоб діти не збиралися в одному місці. Це форма самоосвіти, у якій важливу роль грає мотивація, добір та форма подачі матеріалу. Жорстоке вторгнення росії завадило нашим дітям повноцінно навчатися, проводити змістовне дозвілля, воно позбавило наших дітей мирного неба. Учні долучаються  до виготовлення малюнків-оберегів для бійців, у них вони в особливій пошані.

- Наталіє Олексіївно, а як саме розпочався Ваш волонтерський шлях?

- У 2014-му році мій син Павло брав участь в Антитерористичній операції, пройшов з боями від Слов’янська до Донецького аеропорту. Збір допомоги ми починали разом із Володимиром Стрижаком, головою ветеранів-чорнобильців Магдалинівщини, та пенсіонером Василем Скибою із Поливанівки. Тоді я працювала редактором газети Магдалинівського району «Наше життя», друк якої зараз тимчасово призупинений. Щомісяця була на передовій, тепер рідше. Це давало змогу готувати матеріали очевидиці тих подій. Отримувала і погрози із невідомих номерів, мовляв, волонтерів у полон брати не будемо. А за публікацію творів патріотичної тематики Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів удостоїла мене премії імені Рема Суворова.

- А скільки у Вас відзнак за волонтерську працю?

- Всього п’ять. Крайню травневу нагороду Міноборони вважаю спільним досягненням жителів Магдалинівської селищної ради. Усіх, хто долучився з перших днів війни до допомоги нашим захисникам. Вдячна людям за підтримку, ми однозначно переможемо. В громаді у нас все міцно, треба, значить треба. До нас долучився і благодійний фонд «Моноліт» із Дніпра. Якось зателефонували, питають – чим допомогти? Зібрали для фронту продукти харчування, воду, засоби гігієни. Ми не думаємо про труднощі, лише про те, як їх подолати.

На фото: перед відправкою чергової партії волонтерської допомоги, Магдалинівщина, червень 2022 р.

- Якщо порівняти сьогодення з 2014-м роком, коли ворожа агресія лише починалася, розуміння важливості волонтерського руху в людей зросло?

- Безперечно, у 2014-му було важче. Тоді не всі розуміли, яка величезна біда і небезпека йде до нас. Якби в 2014-му суспільство було згуртоване, як тепер, ймовірно, широкомасштабної агресії не було б зовсім.

- Чи адекватно діяла українська влада під час війни?

- Дуже багато питань до неї. Вісім років ми всі сплачували військовий збір, але відтоді наша армія в не набагато кращому стані. Форма, шкарпетки, труси, броніки – все це має бути гарантоване кожному бійцю, та не завжди є. Наша громадська спілка «Моя Магдалинівщина», до якої Володимир Дробітько попрохав фермерів, підприємців і усіх спроможних долучитися, купувала бронежилети, генератори, каремати тощо.

- Яке самопочуття у бійців на фронті?

- Настрій – бойовий. Жодного воїна не зустріла деморалізованого, ніхто не сумнівається в нашій перемозі. У нас просто немає іншого виходу. Ординці прийшли, щоб стерти з лику Землі Україну.

- Вочевидь, Вашу напружену професійну і громадську діяльність розуміють у сім’ї?

- Родина мене в усьому підтримує. Чоловік Володимир і донька Марія, якій 14 років, знають: раз поїздка на фронт запланована, так і має бути. Нам у Дніпропетровській області дуже пощастило, що ми не опинилися в окупації. Що не знаємо, як це – сидіти в окопах. Що можна за секунду втратити все, і навіть саме життя. Тому це наш громадянський обов’язок – підтримувати ЗСУ у війні з рашистами.

- А яка найголовніша вада України з часів Відновлення Незалежності?

- Не було політики державності. Є політика політичних партій, які почасти робили зовсім не те, що слід, і не те, що потрібно громадянам. Тепер ця політика державності є, і наше завдання – домогтися, аби вона домінувала постійно, а не лише в часи війни.

- Дякую за розмову, Наталіє Олексіївно! Перемоги магдалинівцям і всім нам у віковічній битві зі східною ордою!

            На ФБ-сторінці Магдалинівської територіальної громади надруковані численні звіти волонтерів про поїздки на фронт і подяки бійців. Зокрема Вадим Романов 28 травня повідомив: «Були в гостях у наших земляків на передовій. Передавали вітання, дякували за смаколики (домашня тушонка, сало). Потроху відганяють ворога, тримають позиції. Все буде Україна!»

А 9 червня воїн ЗСУ Олег Глубоков написав розлогий, захоплений лист-подяку. Він якраз про цінність волонтерської праці, про те, що значить допомога тилу бійцям на фронті:

- Що потрібно воїну задля перемоги? Небагато, нібито. Зброя, вміння, власний захист, дотепне керівництво та, взагалі, МОТИВАЦІЯ.

Мотивація то є основа, чому людина вирішує стати вояком. За мир у світі, за майбутнє країни, за свою родину та за своїх дітей і онуків - тобто, майбутнє, знову ж, своєї країни. Та є й за гроші, теж має бути, аби ділу на користь... Та то таке.

Так от, усе що вояки отримують від держави - то окрема розмова. Те, що вояки скуповують за свій власний кошт - то розмова теж дуже розлога... А от те, що Роблять для ЗСУ наші ГРОМАДИ та подекуди невідомі УКРАЇНЦІ! Такого не бачив світ!

Я сам народився у Казахстані... свідомо переїхав до України на початку 90-х. Я - УКРАЇНЕЦЬ! то мій вибір.

Так ще ніхто не давав відсічі клятим оркам, як сучасна Україна! Є надія, що більше не буде такої імперії, як раша...

Любі мої Магдалинівці!

Те, що ви робите для нашого війська - не можна перелічити та дати оцінку... Ви шалені! Ви завзяті! Вас не зупиняють ні сирени, ні ворожі залякування!!!

Ви як оті бджілки, які усе життя дбають для майбутнього, а в разі нападу усі разом кидаються на ворога, не жалкуючи свого життя...

Чому я вирішив накидати пару слів? Бо на днях знову наші волонтери привезли нам від вас величезну купу подарунків!

Каші із м’ясом, мариноване САЛО, якого половину перебили з часником на намазку,

найулюбленіша магдалинівська тушкована свининка!... каші у пакетах для швидкого приготування - дуже зручно!.. Навіть сирі яйця! Які, до речі, розібрали у першу чергу та повипивали із задоволенням! Подяка за цигарки, дефіцит, який хоч і шкодить, але менш, ніж кляті орки...

Особливий уклін за шкарпетки та нижню білизну! Іноді немає можливості попрати, легше викинути річ та замінити на нову, таке життя...

Власне, для мене найкоштовнішним подарунком став малюнок моєї донечки Варюшки! Кохаю свою дружину! Кохаю свою родину! Кохаю свою Магдалинівщину!

Кохаю свою Країну!

Усе буде добре, а якщо не буде - то стане ще краще!

Окремий низький уклін нашим Залізним янголам на колесах, які з'єднують ЗСУ із тилом!

СЛАВА УКРАЇНІ, і це не обговорюється!