Замість оборонного щита - фіговий листок або фількіна грамота

Василь ПІДДУБНЯК (Газета "СІЛЬСЬКІ ВІСТІ")

_{Три десятиліття тому був підписаний Будапештський меморандум}

МЕМОРАНДУМ (лат. memorandum) — буквально те, про що слід пам’ятати або те, про що слід  нагадувати, якщо його забувають..

Ми пам’ятаємо!

І нагадуємо про те, що не марсіани, а три країни — США, Велика Британія і Росія — гарантували Україні безпеку у зв’язку з приєднанням її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Тодішній Україні, що вирвалась зі столітніх пазурів імперського двоголового орла, дісталась серйозна оборонна спадщина — третій у світі ядерний арсенал (1734 стратегічні боєголовки). Уявляєте?!

Для порівняння. На початок нинішнього десятиліття у таких ядерних держав, як Велика Британія, Франція і Китай, ядерних боєголовок було значно менше: відповідно 225, 290 і 350; арсенал ядерної зброї у США та Росії нараховував 5428 і 5977 боєголовок.

Будемо відвертими. Україну, котра історично вважалась мирною країною, боялися навіть монстри, а західні ЗМІ називали її «дикуном із ядерною булавою».

Щодо «ядерної булави», то цей образ вдалий, а от дикунство — не про нас.

Маючи потужну оборонну спадщину, Україна в разі чого могла б оперативно дати по зубах будь-якому кривдникові світу, зокрема й лицемірному і підступному ворогові у подобі «старшого брата».

Керівники великих держав (передовсім) неодноразово під’їжджали до України на кривому колесі: «Гей, козаки, здайте ті боєголовки, здайте!..».

Нещодавно американський журнал The NationaInterest оприлюднив неспростовні архівні матеріали про те, як Вашингтон приневолював (!) Україну відмовитися від ядерної зброї попри ризик російського вторгнення.

Документи свідчать, «як дві американські адміністрації (президенти Джордж Буш та Білл Клінтон. — Авт.), вище керівництво Пентагону, та й НАТО тиснули на Україну, щоб вона відмовилася від своєї єдиної стримувальної сили проти російської агресії — ядерної зброї — попри реальний ризик російського вторгнення».

Ет, були б тоді наші правителі козаками, а не пришелепкуватими крамарчуками в червоних комуністичних жупанах, то не сталося б того, що нині маємо.

Говорили-балакали, жлуктили по пущах і «дорадчих» рестораціях, а прокинулись і…

Уже 2 червня 1996 року надійна українська оборонна потуга опинилася за «поребриком».

Всі ядерні боєприпаси Україна передала Росії, а до 2001 року пускові шахти числом 176 були виведені з експлуатації (знищені). Вважай — одним бездумним махом!

Знаходилися люди, котрі щиро намагалися напоумити нашу українську «еліту».

Пророчими виявилися рекомендації останнього міністра закордонних справ СРСР та президента Грузії Едуарда Шеварднадзе тодішньому президентові Кравчуку щодо нашого ядерного арсеналу: «Якщо Україні вдасться зберегти хоча б одну ядерну ракету як стримувальний фактор для самозахисту, то вона зможе захистити свою незалежність і суверенітет від тих божевільних у Кремлі».

«Червоний лис» пропустив доленосну, як виявилося, пораду мимо вух, а Будапештський меморандум виявився фіговим листком із шістьма принциповими зобов’язаннями для США, Британії і РФ стосовно України.

Назву бодай два принципових зобов’язання із тієї колективної мирної обітниці: «...Поважати незалежність, суверенітет України та існуючі кордони» і «не використовувати загрозу силою або саму силу проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і гарантування, що їхня зброя ніколи не буде використаною проти України, за винятком випадків самооборони або інших сценаріїв, визначених Статутом ООН».

Ще одна цитата зі згадуваного тут американського журналу The NationaInterest: «Історія роззброєння України — це історія про те, як великі держави торгуються за долю вразливої країни попри її протести й законне занепокоєння щодо регіональної безпеки. Такою є справжня історія Будапештського меморандуму. Тоді, як і зараз, замкнутий детермінізм становить серйозну небезпеку. Настав час політикам повністю усвідомити цю реальність».