Засилля соняшника - згуба для землі і бджіл, - Дмитро Любченко

   Заступник голови Обласної ГО "Дніпровський пасічник" Дмитро Любченко

  Коли їдеш влітку українськими дорогами з півдня на північ, чи в іншому напрямку, поруч сонях, сонях і сонях… Цієї воєнної пори він став для фермерів, разом із ріпаком, певною мірою стратегічною культурою. А ще соняшник дає змогу отримати додаткову вартість при його переробці. Все це давно відомо, як і рекомендації агрономів щодо його частки у сівозміні.

    У середині ХІХ століття В. Богданович, описуючи основні культури, які вирощувались у ті часи в Полтавщині, згадує появу соняшника: «Його почали сіяти у Лубенському повіті на орендованих землях, які не шкода – не своє». Вчений стверджував, що соняшник дуже виснажує ґрунт. Відтоді майже 150 років така оцінка лишається незмінною. Переважна більшість науковців, хто торкається цієї проблеми, вважають, що соняшник повинен повертатись на попереднє місце не частіше, ніж через 8-10 років. Його надмір на полях виснажує не лише землю, але, що може здатися дивним, і бджіл. На це і питання щодо підсумків пасічного сезону дає сьогодні відповідь заступник голови Обласної громадської організації «Дніпровський пасічник» Дмитро Любченко:

  - Для бджолярів цей сезон загалом сприятливий, як і для фермерів, але погода додала хвилювань. Украй затяжна весна, бджоли «просіли», тобто ослабли. Частина сімей навіть загинула у холодному, без взятків, квітні, таке дуже рідко трапляється. Якби не «вистрелила» погода, то пасіки могли б зайти на роїння. Тож взяток з акації був короткий, днів вісім, але інтенсивний. Акація за сприятливої погоди дає одній бджолосім’ї 35 – 40 кілограмів меду, половину з якого можна відкачати. Іншу слід залишити їм для зимівлі, на акацієвому меду бджоли краще зимують. Він не кристалізується, як соняшниковий, якого в цьому сезоні пасічники накачали по 35 – 40 кілограм.

  - Дмитре Миколайовичу, а яка ситуація цього року із отруєннями бджіл?

  - Найбільш масові отруєння комах були у Вінницькій області, у нас таких випадків не сталося. Хлібороби розуміють, що треба дбати не лише про окрему культуру і дохід з неї, а про всю природу, яка усім нам дає чудову можливість жити в ній. В т. ч. значною мірою завдяки маленькій трудівниці – бджолі.

  - Для прикладу: 7 червня  в Могилівській ОТГ власник землі Костянтин Мосієнко на орендованих трьох гектарах обробляв соняшник трактором зі штанговим обприскувачем прямо в селі, всього за 50 метрів від хат і місцевих пасік. Але викликана поліція лише зафіксувала цей факт, далі ніяких дій не вчинила. Хоча всі знають, що застосовувати штангові обприскувачі ближче за 300 метрів від населеного пункту заборонено. Тобто органи правопорядку не надто добре знають законодавчу базу?

  - Вочевидь, роботи в цьому напрямку – непочатий край. Більш дієвіше поліція реагує на вирубування медоносів. У 2019-му ми з головою «Дніпровського пасічника» Сергієм Староконем натрапили в Солонянському районі на групу «чорних лісорубів», які серед білого дня плішили акацію в автофургон. Викликана поліція швидко прибула, злодіїв затримали, суд оштрафував на значні суми. Відтоді їх не видно в тих краях, чого, на жаль, не скажеш про інші райони.

   - Так, щойно група  «чорних лісорубів» затримана поліцією в Новомосковському районі. На жаль, там обласна влада усіляко саботує створення НПП «Самарський бір», що додало б захисту унікальним місцевим лісам. Дмитре Миколайовичу, а в чому саме небезпека для бджіл від засівання великих площ соняшником?

   - Біда в тому, що тепер основна медоносна база у нас – дві монокультури, ріпак і соняшник. А будь-яка жива істота, і людина також, на моно вироджується. Мінерали і амінокислоти не надходять в необхідному обсязі бджолі, від цієї моно флори її імунітет падає, бджіл стає важче розводити. В живій природі будь-яка система на моно приречена. Ще й розораність степів та лук у нас просто страшенна. Не стало тих трав, що давали підтримуючий медозбір: горошку польового, буркуна, синяка, свиріпи, ластовиння, чебрецю тощо. Поля чисті, тому бджоли після акації до цвітіння соняшника голодують. Таке «вікно» без взятку, тривалістю аж півтора місяці - згуба для бджіл, вони не виходять на ту силу, що має бути для ефективного запилення соняшника і збору нектару з нього.

   - А як, на Вашу думку, зарадити цій біді?

   - Має бути спеціальна держпрограма. Господарства, які обробляють більше 5 тисяч га землі, для прикладу, можна зобов’язати висівати 50 - 100 гектарів гречки. Хоча б 1 – 2 % відсотки від загальної площі полів слід засівати культурами, на яких «підійматимуться» бджоли. Біда ще й у тому, що вкрай мало фермерів займається тваринництвом, тобто на полях суттєво поменшало кормових трав, добрих медоносів - конюшини, еспарцету, люцерни тощо.

   - Чи є добрі приклади роботи фермерів для бджіл у цій справі?

   - Так, є ФГ «Січ» у Новоолександрівської ОТГ, фермери Анатолій і Валентина Семенови тримають пасіку 70 бджолосімей. У них є гектар саду і лише 20 га землі, з якої половину вони засіяли гречкою. Тому їхнім бджолам легше долати ці «голодні» півтора місяці від акації до соняшника, сім’ї краще розвиваються. До речі, у Семенових  є насіння гречки для висіву, звертайтеся, кого ця ідея зацікавила.

   - Дмитре Миколайовичу, вже можна підбити і перші підсумки фінансового сезону для бджолярів?

   - У бджільництві, як і в рослинництві, через агресивну війну ерефії геть упали ціни на продукцію. Біля 80 % меду пасічники продають за внутрішньо українськими гуртовими цінами. У попередні роки це було від 1, 25 до 1, 6 долара за кілограм, у цьому «вікні» і «гуляла» ціна. На жаль, восени вона опускалася і до 42 гривень за кг, майже до одного долара, це зовсім нічого. Цих коштів пасічнику ледь вистачає на життя його родини, а на інвестиції в нові вулики, складські приміщення, сучасні медогонку і автотранспорт для кочівлі пасіки, пальне, обладнання тощо нічого не залишається. У нас просто смішні заробітки - щоб штани не впали, як кажуть.

      - Для порівняння – як живуть і працюють бджолярі за кордоном?

   - Ось дивіться, в Німеччині пасічник зі 100 бджолосім’ями має за рік 35 тисяч євро чистого доходу, а загальний прибуток в межах 55 тисяч. Там зовсім інші роздрібні і гуртові ціни, медова продукція в рази дорожча за нашу.

   - Виходить, низька гуртова ціна на медову продукцію – лише одна з проблем українських пасічників…

   …до неї слід додати згадані слабку кормову базу, засилля монокультур, недостатню роботу із селекцією бджіл, матковивідною справою, відсутність державної програми підтримки експортно-орієнтованої пасічної галузі. Якби все це було, то прибутковість українських пасік зросла б приблизно у 2 рази. Та світ мріє, щоб ми і надалі залишалися сировинним придатком.

   - Певно ж, коли Україна стане членом ЄС, ця ситуація зміниться?

   - Поза сумнівом. У нас в області вже є добрий приклад співпраці  «Дніпровського пасічника» з наукою. На наше прохання в Дніпровському агроуніверситеті на біотехнологічному факультеті розробили нову спеціальність – організація штучного запліднення маток. Тож незабаром у нас будуть дипломовані магістри, спеціалісти із цієї дуже потрібної для розвитку бджолярства справи.

   - Дмитре Миколайовичу, а де у Січеславщині найбільш потужні місцеві осередки бджолярів, членів «Дніпровського пасічника»?

   - Це бджолярські спілки Нікопольщини, Криворіжжя, Синельниківського, Софіївського, Солонянського, Дніпровського районів.

   - Цікаво, яким саме вуликам надають перевагу жителі нашого Придніпров’я?

   - Тут у кожного пасічника своя система, від лежака до багатокорпусного вулика, хто до чого звик, чи кому як краще і легше. Вочевидь, коли людина з юних літ 30 – 40 років утримувала бджіл в лежаках, то пробувати щось інше в зрілому віці їй важче. Плюс для переходу на інший тип вуликів потрібні значні кошти. Тепер певного розвитку набула система «рогатих» багатокорпусних вуликів Паливоди-Лецина, на 10 чи 8 рамок зі 145-міліметровою рамкою, інколи  роблять нижній корпус із рамками Дадан 300 мм. Менш поширені багатокорпусні 10-12 рамкові вулики з Даданівськими рамками чи Рута (рамка 230 мм). Можна сказати, кожен пасічник – людина творча і винахідлива, тож намагається працювати так, аби його бджолам було комфортніше і вони добре розвивалися, тоді й буде результат.

   - Загарбницька війна московії завдала чимало шкоди роботі пасічної галузі…

   - Так, чимало пасічників для опору збройній агресії рф мобілізовані до лав Збройних Сил  України.  На жаль, декілька чоловік зі «Спілки пасічників Дніпра», яку очолює Сергій Кучер, загинули. Нещодавно провели в останню життєву дорогу воїна-бджоляра, Героя-захисника Олександра Ткаченка із Дніпровського району, влітку – Валентина Теодоровича із Царичанського, була втрата в Павлоградському… Допомагаємо родинам мобілізованих і полеглих побратимів доглядати за бджолами, у «Дніпровському пасічникові» 28 бджолярів активно займаються волонтерством. Кожен бджоляр чим може, тим і допомагає бійцям передової, це свята справа. Приємно, що жоден чоловік чи жінка із нашої спілки, яка налічує кількасот членів, не «клюнули» на брехню ворога про рашистський «рай». Такою монолітною силою ми обов’язково здолаємо ворога.

   - Дмитре Миколайовичу, велика вдячність за бесіду! Хай у Новому році збудуться Ваші і всі мрії пасічників та фермерів Січеславщини, та й усіх українців, швидше настане перемога над ордою!