ПОЛТАВСЬКІ КАВУНИ
Сьогодні до «Фермера Придніпров'я» завітав давній знайомий Анатолій Бас – заслужений журналіст України, ім’я якого добре відоме кільком поколінням читачів багатьох у свій час всеукраїнських друкованих засобів масової інформації. Серед них, до речі, і такого журналу, як «Дім. Сад. Город». Серед тих, хто і пише, і фотографує, вистачає неординарних та цікавих наших колег і яскравих особистостей, та Анатолій Олексійович виокремлюється поміж них притаманним йому власним баченням людей, тем, проблем і подій.
Ось і тепер неспокійний та непосидючий на вдачу Анатолій Бас завітав на рідну для нього Полтавщину і запропонував нам своєрідну фотоновелу про тамтешнього у Миргородському районі фермера Віктора Галича, котрий уже не перший рік вирощує для земляків щедрі урожаї городини, а цього року ще й здивував їх неабиякими полтавськими кавунами. Кажуть, наче ні чим не гіршими від тих, що вирощуються у південних краях України. У Полтавській області принаймні таких ще ніхто, стверджують, не вирощував! Отже, далі слово Анатолію Олексійовичу.
Благословенна і благодатна земля Полтавська. І для рослин, і для людей. Віддячує за труд людський щедро. Чи не про неї писав класик: встроми у землю голоблю - виросте дерево.
Здавна тут плекали на своїх присадибних городах все необхідне для життя: картоплю, моркву, буряк, цибулю, кукурудзу. Так повелося - і чи не в кожного господаря знаходився окрайчик ділянки під баштан: вродить так вродить, а ні, то збиток невеликий, зате ж діткам утіха, буде чим поласувати восени.
Сільські діти не збалувані магазинами, ласощами. Змалку стають до праці, допомагаючи батькам: чи худобу відігнати в череду, чи допомогти матері попоратися біля тієї ж карпотлі.
Як всі його ровесники, в таких умовах зростав і Віктор Анатолійович Галич. Тому не дивно, що вже після закінчення школи відразу визначивчя із подальшим життєвим шляхом: вступив до Української сільськогосподарської академії. Непомітно промайнули чудові студентські роки - і ось Віктор Анатолійович вже працює головним агрономом у КСП «Славутич" Миргородського району. Любов до землі, хлоборобська чуйка допомагають молодому спеціалісту стати професіоналом у своїй справі, здобути авторитет і повагу серед колег, старших товаришів.
Переломними для нього як і для багатьох інших стали двохтисячні роки: чи й далі «тягти» колективне господарство, чи може ризикнути і започаткувати власну справу? Так у 2000 році з'явилося нове фермерське господарство "Господар".
Але чим зайнятися, на чому спеціалізуватись? Є легкий проторений шлях, який обирали більшість фермерів: посіяв восени озимку, весною кукурудзу та соняшник і чекай врожаю. Зібрав, спродався і знову готуйся до нового сезону.
Та в ньому жила ще отака, мабуть, дитяча мрія про власний великий баштан. А ще скільки цікавих і перспективних овочевих культур, до яких треба тільки руки прикласти!
Ще з колгоспних часів повелося: овочі надто трудомістка затратна галузь, а віддачі від неї як кіт наплакав. Добре знав про це Віктор Анатолійович, але вирішив ризикнути і зробити ставку на овочівництво. В цьому його вибір підтримала дружина Оксана Анатоліївна, а також і діти, син Віктор та дочки Валентина і Катерина.
Він знав, що буде нелегко, але щоб так буде важко, як сталося, теж не уявляв повною мірою. До всього доводилося вникати самому. Найперше – «набити» клієнтуру для збуту продукції. Дрібні торговці тут не підходили, а "монстри" торгівлі вже, як правило, обзавелися постачальниками до нього. Але Віктору Анатолійовичу вдалося відвоювати свою власну "нішу" - адже якісна городина потрібна споживачу. А якість він гарантував, хоч і доводилося вечорами вивчати секрети овочівництва. Тут скільки досвіду не май, а потрібне знання сучасних технологій, насіння, спеціальні добрива, гербіциди.
Ще одна проблема: робочі руки. На селі постійно не вистачає кваліфікованих кадрів, та насамперед потрібні, якщо так можна сказати, сезонні руки: овочі треба перебирати, сортувати, зберігати. З часом цю проблему вдалося вирішити. Підібрався здоровий колектив небайдужих людей, зацікавлених в кінцевому результаті.
Так полтавські поля зарясніли баштаном, плантаціями баклажанів, помідорів, перцю, капусти, картоплі, моркви, буряку. Дивиться сьогодні на щедрий, багатий врожай овочів Віктор Анатолійович, і душа його радіє. Є що постачати і торгівельні мережі, і лікарням. Є чим допомогти фронту, волонтерам, благодійним організаціям. Нікому він не відмовляє: приїзди, завантажуйся продукцією і споживай на здоров'я!
Так збулася його юнацька мрія: щоб Полтавські кавуни не поступалися знаменитим Херсонським. Такі ж м'ясисті, соковиті, солодкі. Адже сонце світить для всіх однаково. Треба тільки уміти й хотіти зігріватися його теплом, щоб потім ділитися ним з людьми.
Анатолій Бас, заслужений журналіст України.
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Telegram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Коментарі (0)