Чотири рішення, здатних змінити ситуацію у війні, - Ден Райс

 

 

 

   Упродовж 2,5 років росіяни використовували стратегічні бомбардувальники Ту-95 і Ту-160, а також кораблі Чорноморського флоту для нанесення ударів крилатими ракетами по таким цивільним об'єктам на території України, як електростанції, торгові центри, греблі гідроелектростанцій, дитячі лікарні та багатьох інших.

   Джерело: "НВ".

   Ця безперервна кампанія бомбардувань є інституціоналізованим воєнним злочином із боку держави — спонсора тероризму, і її необхідно припинити. Замість того, щоб надавати зброю, здатну збивати ракети, що вже летять, ми повинні надати зброю для стримування російських бомбардувальників і флоту, спрямувавши на них зброю, здатну їх досягти.

   Якби ці крилаті ракети упродовж 2,5 років обстрілювали Берлін чи Париж, уся Європа вимагала б зброї, щоб дати відсіч. Але Київ та інші міста бомбардують постійно, а найкраще, що дають Україні, — це оборонна зброя, щоб спробувати збити крилаті ракети. Тим часом пускові майданчики з екіпажами бомбардувальників і кораблів залишаються за межами досяжності України в безпечних районах агресора. Ми повинні припинити дозволяти росії використовувати ці зони безпеки. Це можливо зробити за допомогою чотирьох ключових рішень.

   Нинішня ситуація є наслідком невиконаної обіцянки. У 1994 році Україна відмовилася від ядерної зброї і стратегічних бомбардувальників відповідно до Будапештського меморандуму, а в обмін на це США, Великобританія і росія надали гарантії безпеки. Україна виконала свою частину угоди, але зіткнулася з вторгненням росії, отримавши при цьому обмежену підтримку від інших підписантів. Надання Україні засобів захисту від нападів з території росії має не лише стратегічне значення — це виконання давніх зобов’язань.

Має бути чіткий сигнал: майбутні атаки отримають влучну відповідь

   НАТО завжди діяло нерішуче, коли йшлося про застосування зброї, яка могла б сповільнити або зупинити масове вбивство невинних цивільних, відкриваючи вогонь у відповідь по майданчиках, з яких здійснюються ці терористичні атаки. Надання Україні зброї для боротьби з цими атаками не є «ескалацією» і не вважалося б ескалацією, якби цілями були Берлін, Осло, Париж, Таллін, Рига, Варшава чи Вільнюс. У цих випадках німці, норвежці, естонці, латвійці та поляки справедливо заявили б, переслідування бомбардувальників і флоту є оборонним заходом, що захищає їхній народ. Забезпечення України наступальною зброєю для безпосереднього використання проти бомбардувальників і флоту, які атакують цивільні об'єкти, не повинно бути темою для дискусії. Надання Заходом цієї зброї має стати моральним імперативом.

   Винищувачі F-16 надійдуть цього літа в невеликій кількості, але Україні потрібно більше оборонного та наступального озброєння, щоб зупинити масовані повітряні бомбардування як фронтових військ, так і цивільних об'єктів. Існує чотири прості рішення, які можуть суттєво вплинути на ситуацію на полі бою за короткий проміжок часу і можуть бути легко реалізовані.

Рішення № 1: Дозволити запуск ракет ATACMS по будь-яких пускових майданчиках на території росії, які ведуть вогонь по Україні. Повідомити росію про те, що Україна має право захищатися від будь-яких атак після 1 вересня. Це дозволить попередити і, як ми сподіваємося, зменшити або унеможливити атаки з боку росії на Україну в межах дальності дії ракет ATACMS (300 км для MGM-140 і 180 км для касетних ракет М-39). Ракети ATACMS вже використовуються в Україні, до того ж дуже ефективно, і це стало б новим підтвердженням того, що Україна здатна захищатися від атак з віддалених районів росії.

Рішення № 3: Надати ракети Tomahawk з радіусом дії 1500 миль/2400 кілометрів для використання по всіх територіях окупованої України і в Чорному морі. Додатково схвалити застосування «Томагавків» проти російських авіабаз, з яких злітають бомбардувальники, після 1 вересня 2024 року.

   Мета цього полягає не в тому, щоб завдати удару у відповідь по всіх базах, які здійснювали запуски в минулому, а в тому, щоб запобігти використанню майбутніх російських баз для запуску нових крилатих ракет. Також потрібно надати дозвіл запускати «Томагавки» по кораблях Чорноморського флоту, які мають можливість запускати крилаті ракети по території України. Зазвичай «Томагавки» базуються на кораблях або підводних човнах. Але армія США має наземні пускові установки, здатні стріляти «Томагавками». Американські військові випустили понад 800 «Томагавків» по Іраку під час звільнення Іраку в 2003 році, і це стандартна зброя, що використовується американськими військовими під час бойових операцій. «Томагавки» є на озброєнні у Сполучених Штатів, Великої Британії і Японії. Наразі «Томагавки» розгортаються в НАТО для стримування російського вторгнення. Вони мають бути схвалені для захисту від нинішнього російського вторгнення в Україну. «Томагавки» будуть застосовуватися лише по базах в росії або Чорноморському флоту проти будь-яких баз або кораблів, які запускатимуть крилаті ракети по території України після 1 вересня 2024 року. Звичайно, Україна воліла б використовувати їх для нанесення ударів по багатьох військових об'єктах. Втім, така схема — відкривати вогонь лише в разі обстрілу з боку Росії - має набагато більшу ймовірність бути схваленою, ніж повне схвалення.

Рішення № 4: Схвалити застосування ракет SM-6 з дальністю дії 250 миль/400 км, здатних вражати крилаті ракети на великій відстані, такі, як Х-101, які були випущені з літаків Ту-95 і Ту-160 і вилетіли з Каспійського моря, націлені на найбільшу дитячу лікарню в Києві. Ці ракети можуть бути випущені як у форматі «земля — повітря», так і у форматі «земля — корабель/земля».

   Навіть невелика кількість «Ріперів» з AMRAAM, а також «Томагавків» і SM-6 змусить Росію змінити стратегію ведення бойових дій. Якщо використання цієї зброї обмежиться лише ударними літаками, базами або кораблями, які будуть атакувати після 1 вересня 2024 року, це може стати достатнім стримувальним фактором, щоб зупинити бомбардувальну кампанію Росії проти цивільних об'єктів з віддалених регіонів Росії, а також в Чорному і Азовському морях.

  Ці рішення могли і, ймовірно, повинні були бути прийняті більше двох років тому. Якби вони були прийняті, багато мирних жителів, включно з дітьми, ймовірно, були б сьогодні живі. Російські напади і руйнування стають все більш зухвалими та жорстокими. Кременчуцький торговий центр, Каховська гребля та дитяча лікарня в Києві — це лише кілька з тисяч прикладів.

   Якби Осло бомбардували упродовж 2,5 років крилатими ракетами з російських стратегічних бомбардувальників і російського Балтійського флоту, Норвегія не просила б «Патріоти» лише для того, щоб збивати крилаті ракети, що летять на неї. Норвегія хотіла б переслідувати літаки, бази і кораблі, які запускали ці крилаті ракети по мирних цивільних цілях. Ці атаки є воєнними злочинами і фактично геноцидом. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг — норвежець. Він не потерпів би бомбардувань цивільного населення Осло упродовж 2,5 років, але він терпить бомбардування Києва вже 2,5 роки, не надаючи зброї для переслідування бомбардувальників і флоту, який випускає ці ракети.

   Час напівзаходів минув. Хоча такі оборонні системи, як Patriot, NASAMS і IRIS-T є цінними, вони не можуть самі по собі зупинити хвилю російської агресії. Україна потребує можливості завдати удару у відповідь по джерелу цих атак. Надаючи ATACMS, MQ-9 Reapers, «Томагавки» і ракети SM-6, ми можемо допомогти Україні ефективніше захищатися і змусити Росію переглянути свою жорстоку тактику. Захід повинен діяти рішуче, не лише для того, щоб врятувати життя українців, але й для того, щоб відстояти принципи суверенітету і міжнародного права. Наше зобов’язання захищати Україну стосується не лише одного конфлікту — йдеться про формування світу, де агресія не окуповується і де наші обіцянки про захист мають реальну вагу. 

   Рішення, які ми ухвалюємо сьогодні, матимуть відлуння далеко за межами цієї війни, впливаючи на глобальну безпеку для наступних поколінь. Настав час дати Україні інструменти, необхідні для забезпечення її майбутнього, а отже, і майбутнього стабільного, заснованого на правилах міжнародного порядку.

Текст опубліковано з дозволу автора.

Уперше опубліковано на smallwarsjournal.com