Горіховий Спас - то не про нас

Сьогодні українці відзначають Післясвято Успіння. Або, за повідомленням ПЦУ,  Перенесення з Едеси до Константинополя Нерукотворного Образа Господа Ісуса Христа. Воно відбулося в 944 році.

Легенди розповідають, що Нерукотворний Образ створив сам  Господь для зцілення людини, яка через хворобу не могла прийти до Творця. Тоді Ісус попросив принести воду і убрус ( це полотно або рушник). Він умив обличчя, витер його убрусом, і на ньому відбився Його Божественний Лик. Саме його і принесли хворому Авгарю, і він зцілився.  
Зазначається, що у 944 році імператор Костянтин Багрянородний (912-959) побажав перенести Нерукотворний Образ до тодішньої столиці Православ'я і викупив його у еміра - правителя міста. З великими почестями Нерукотворний Образ Спасителя і той лист, який Він написав Авгарю, були перенесені духовенством до Константинополя. 29 серпня Образ Спасителя був поставлений в Фароській церкві Пресвятої Богородиці.

Крім цієї церковної події, багато хто з нас вважають сьогоднішній день Горіховим Спасом. Хоча обидва слова просто "не клеються" в одне ціле. На думку настоятеля Свято-Миколаївського храму ПЦУ м. Полтави отця Олександра Дедюхіна, не існує ні медового, ні яблучного, ні ще якого-небудь Спаса. Бо Спас — це Спаситель наш Ісус Христос, і ніщо і ніхто інший.
Такої ж думки дотримуються і деякі краєзнавці. Вони вважають, що популяризація в Україні трьох Спасів не відповідає давнім національним звичаям. Бо ні  український народознавець Василь Скуратівський у своїй праці «Дідух: свята українського народу», ні етнограф Олекса Воропай у двотомнику «Звичаї нашого народу» не зафіксували назв «медовий» і «яблучний» щодо Першого та Другого Спаса відповідно. Крім того, етнографи не описують жодних українських обрядів на свято Третього Спаса.
Про це зауважила Дана Вишнівська, публіцистка, авторка блогу про історію і культуру України.

За її словами, поява нетипових українській культурі традицій святкування серпневих свят є ознакою русифікації нашої культурної спадщини. Вона провела власне дослідження, згідно з яким наводить таку порівняльну таблицю.

    14 серпня (Перший Спас): в українців — Маковея, а в росіян — Медовий Спас;
    19 серпня (Другий Спас): в українців — просто Спас, Великий Спас, а в росіян — Яблучний Спас;
    29 серпня (Третій Спас): в українців — Третій Спас, післясвято Успіння, а в росіян — Хлібний Спас, Горіховий Спас, Спас на полотні.

Через невірну трактовку або плутанину журналістів, які не є фахівцями етнології, російські обряди почали описувати, як власне українські.  Так, Валентина Борисенко,  етнологиня, докторка історичних наук, професорка пише:
  

«У 1990-х роках, ознайомившись з етнографічною літературою, не дочитавшись, що в ній описано, аматори від етнографії придумали кілька Спасів — горіховий, яблучний, медовий. Але це з розряду фантазій. У народі був один Спас — 19 серпня. Лише дуже локально часом свято Маковія 14 серпня називали Малим Спасом».
 

Народна назва свята "Спас" походить від  слова «Спаситель». Тому три церковні свята серпня православна церква пов’язує з іменем Ісуса Христа:

•     14 серпня — Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього;
•     19 серпня — Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа;
•     29 серпня — Перенесення з Едеси в Константинополь Нерукотворного Образу Ісуса Христа на полотні.

Існує припущення, що в дохристиянські часи наші предки в цей час відзначали язичницькі свята, пов’язані зі збором врожаю, а духовенство, намагаючись витіснити «поганські» свята, замінило їх християнськими. Тому у своєму спадку українці мають свята, де церковне з народним нероздільно зрослося і стало одним звичаєм і обрядом.  
Зрозуміло, що дослідники українського народознавства будуть і надалі аналізувати і відділяти "зерно від кукіля".  Адже якою б гарною і "причесаною" не була трійка нібито наших свят, відомості про них мали б залишитися в історичній, документальній українській літературі, в розповідях наших бабунь та дідів.  Занадто прискіпливо росіяни прагнули підім'яти українців  на свою сторону. Вона як була чужинецькою, так і залишається нею.

До речі, два горіхи маю в саду, лісовий і грецький. Жоден землю ще не поцілував з характерним звуком падіння, а мав би, бо "горіховий" день. Схоже, і природа говорить про те ж саме.
А світлина зібрала минулорічні горіхи для очей потіхи, не більше...