ВПЕРШЕ у всеукраїнській газеті «Сільські вісті» ім’я у ті часи «фермера місцевого значення» Анатолія Гайворонського згадувалося у 2004 році. Тоді у його селі Спаському зчинився на всю область бунт: селяни з вилами, лопатами і дрючками стіною збіглися захищати вирощений Анатолієм Івановичем урожай хліба. За рік до того люди вийшли зі своїми паями із ТОВ «АПК «Спаське», і перевагу віддали фермерському господарству Гайворонського. Чого ніби як не змогли спокійно пережити і стерпіти тодішні засновники товариства. Вони і вирішили помститися тим, що вивели свої комбайн косити на людських паях не ними уже вирощену пшеницю.

Ця на момент свого здійснення справді резонансна в масштабах області подія одначе наробила навколо Гайворонського значно більший розголос у навколишніх селах. Добра слава пішла тоді, що  Анатолій Іванович порядний і дбайливий, небайдужий також стосовно орендодавців фермер, який сповна і чесно розраховується з людьми та нікого не дурить. І це коли не лише ТОВ «Спаське», а майже усі найближчі товариства не вельми приязно ставилися до орендодавців-власників земельних ділянок. І перша делегація посланців незабаром прибула до Анатолія Івановича з «дуже закритого» АТ «Дніпро». Зі сльозами та проханням зоглянутися над їхньою бідою. Адже ображають, кривдять там людей, обіцянок, вписаних в договори оренди, не виконують. Тому їм нічого не залишається, як припиняти свої стосунки з господарством. «От якби ви, - звернулися люди до Гайворонського, - взялися обробляти наші наділи».

Згодом ледве не чотири сотні власників земельних паїв села Голубівки, що за сорок кілометрів від Спаського, звернулися до Анатолія Івановича. На всю область здійняли крик. Їхні землі орендувала агрофірма «Олімпекс-Агро» і також «обижала так, що сил терпіти не вистачало». Та коли термін оренди добігав кінця, агрофірма знову на її ж умовах змушувала підписувати нові угоди, але аж на цілих уже 15 літ. Все одно, що закріпачувала у довічне ярмо. Звідси прохання селян, щоб фермер не відмовився і паї голубівців взяти собі в оренду.

Гайворонський не відмовив людям. Давши зрозуміти, що він тут чи не єдиний, до кого селяни мали змогу апелювати з наболілим. Не сумніваючись в його захисті, помочі і навіть порятунку. А несподівано не лише засновникам та власникам «ображених» селянами господарств, а і місцевим «верхам» це не сподобалося. Коли у Голубівці, приміром, сягнула апогею «революція», Анатолія Івановича викликав голова РДА Ігор Гуртовий, аби порадити йому «по-доброму та по-хорошому відчепитися від «Олімпекса». Більше того, Гуртовий засилав у село десант своїх вірних служак «наводити порядок».

А у Спаське прибуває зі свого боку загін «бійців» агрофірми, щоб залякувати Гайворонського. Якщо він, мовляв, не припинить свою «шкідливу підривну діяльність в народі», скоро  пошкодує. Бо уже є «довірені тили», які отримали завдання, а швидше дозвіл спинити сваволю Гайворонського. Так і сказали: є люди, котрим «в разі чого руки розв’язали». І ніби навіть тодішній начальник облсільгоспроду Олександр Любович загодя благословив «акцію». Тому боятися, стримуватися «опонентам» не доведеться, а Гайворонському «навпаки не завадить добре подумати, перш ніж продовжувати гнути свою паршиву лінію».

ТАК ЧИ ІНАКШЕ, а вдруге у «Сільських вістях» ім’я Анатолія Івановича, тоді уже одного з лідерів фермерського руху Дніпропетровщини, з’явилося у 2007 році. В номері від 4 грудня була опублікована стаття «Немає спасу і в Спаському». Від тих, уточнював підзаголовок, «хто через коліна ламає волю і долю селян, а також «кришує» це розбійницьке свавілля». Приводом для цієї публікації послужила подія, яку дійсно інакше, як бандитською «операцією» не назвеш. В поле збирати соняшник виїхав агрегат Гайворонського. Через пів же години комбайнери зателефонували фермеру: «Івановичу, викликай міліцію, піднімай і висилай на підмогу людей – починається захоплення твого урожаю». Гайворонський миттю помчав у степ. Ще не доїжджаючи до поля, своїх людей угледів в оточенні не менше двадцяти хвацьких молодиків явно не сільського племені. А поперед них, як ватажка мало не на коні і з шаблею в руках, конкурента-земляка директора ТОВ «Спаське» Юрія Пришедька (на фото внизу). «Що ти задумав?» - спробував «з'ясувати» Анатолій Іванович. Замість відповіді почув брудну лайку і обіцянку нарешті «раз і назавжди розквитатися з ним». «Тільки цього й не буде!» - відрізав фермер.

Що ж сталося далі, процитуємо статтю 2007 року: «Пришедько налетів, як вихор, з кулаками на Гайворонського, вихопив мобільний телефон з його рук, жбурнув на землю і розтоптав. І першим зав’язав бійку кулаками. Зі зграї молодиків молотити фермера вибігло ще троє. Одного Гайворонський знав: відморозок-волоцюга, двічі уже судимий, але чомусь з умовними строками ув’язнення, якого усе Спаське боялося, як вогню - Леонід Ігнатенко. Тепер же поводив себе у бійці як «зброєносець» Пришедька. Гамселив Гайворонського носками в живіт, викручував руки, зламав пальця…»

- Потім запхнули мене в машину Пришедька, і він ще з одним таким же, як Ігнатенко, охоронцем, - розповідав   Анатолій Іванович, - п’ять годин возив мене степовими манівцями подалі від села і твердив, що не заспокоїться, допоки не виживе мене зі Спаського і всього району. Бо я ж тут усім як кістка поперек горла. Скільки можна «баламутити» народ? Я тобі, стерво, гнівно кричав, «рано чи пізно таку кару знайду, яку запам’ятаєш до нових віників». Якщо уже сьогодні не відіб’ю, продовжував, охоту заважати не тільки мені, Юрку Пришедьку, а «і всій області». Ти бач, ким себе уявив? Поборником інтересів та прав не тільки фермерів, а й селян-приватних землевласників паїв! Це ж треба: Фермерську Самооборону утнув, причому воєнізовану…

Більше того, розперезалий Пришедько, ввійшовши у раж, посмів не лише від свого імені, а й від імені невідомих, таємних «покровителів з дуже високих кабінетів»  попереджати Анатолія Івановича, наче все, нарешті воля його скінчиться, «а як на милість, так і на захист хай не надіється». Навпаки хай начувається – «добра і спокою не буде ні тобі, ні твоїй сім’ї».

- І особливо погрожував, аж кричав і пінився та зловтішався, - говорив Гайворонський, - що і підтримки та заступу ніде я не знайду. Ні в прокуратурі, ні в міліції та судах, ні в кабінетах як районної, так і обласної влади. Коротше ніде не шукати віднині мені «захисні редути»!

Як можна і треба було пришедькове свавілля тоді кваліфікувати? Навіч зухвалий розбійницький та бандитський напад на фермера. Причім груповий, коли Юрій Олексійович ще й спеціально прихопив з собою хуліганів, даруйте, «з великої дороги, на яких ніде клеймо було ставити». В підмогу прихопив, а швидше навмисне зібрав й орудував тепер ними на власний розсуд – хіба ні? А затримання, п'ятигодинний «арешт» фермера з примусовим вивезенням подалі від людських очей? Про дотримання яких людських прав  Анатолія Івановича можна говорити було, якщо Пришедько перебрав на себе дозвіл позбавляти чоловіка волі. Ще й будучи впевненим, що і ніякої кари йому за це не послідує – і так далі. Що не візьми, погодьтеся, все чистий кримінал!

Хоч спершу здавалося, наче блефував Пришедько, а найняті, якщо й не згуртовані ним же його хвацькі бандити марно сподівалися, наче минеться і їм рукоприкладство. Оскільки гучно і навіть якось урочисто було оголошено «на всю губернію» про порушення кримінального провадження «за фактами розбійницького нападу, спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень та викрадення майна на суму 1 мільйон 300 тисяч гривень» - завелику на ті часи. В області багато хто тоді чекав, що ось і відбудеться неминуче «процес наших неправедних днів».

ЗАБІГАЮЧИ наперед, відразу скажемо, що не діждалися. Зате щойно в кінці нинішнього вересня з подивом дізналися, що Анатолій Гайворонський, не витримавши уже фактично багатолітніх переслідувань, з Відкритим листом звернувся до президента Володимира Зеленського. З подивом сприйняли це в області із двох причин – нині голова обласної Асоціації фермерів і приватних землевласників та воднораз лідер обласного осередку Конгресу фермерів України невтомно захищає своїх колег та селян від рейдерів чи знахабнілих орендарів, а тепер раптом просить Володимира Олександровича виручати його - «допомогти зупинити злочинну стосовно мене діяльність обласної прокуратури та Національної поліції і судів». Отож аж благає захистити його особисто, «бо зробити це, відстояти себе, крім мене самого, в області нікому, а мені самому не вдається і неможливо». Починаючи ще з 2007 року навпаки «прокуратурою і Нацполіцією області проти мене ведеться масована, активна і послідовна операція на знищення, мета якої фізично виснажити та усунути мене і врешті-решт вщент зруйнувати моє фермерське господарство».

І чи варто сумніватися, що перш за все Анатолій Іванович посилається на бандитську по суті розправу, вчинену над ним ще шістнадцять  років тому. Він так і написав Володимиру Зеленському, що «про організоване гоніння на мене, яке не припиняється, свідчить кримінальна справа відносно директора місцевого ТОВ «Спаське» Юрія Пришедька і його дуже слухняних негідників-злочинців Леоніда Ігнатенка та Івана Крицького». Справу сім років мусолили і сім разів безпідставно то припиняли, то закривали, поки не зуміли спритно звести нанівець – «і винні до цих пір не понесли покарання».

А безкарність, як відомо, породжує наступні злодіяння. Що й спонукає Гайворонського  просити п0резидента України «розібратися з таким явищем у Дніпропетровській області, як потурання правоохоронних органів злочинцям і злочинам, причім перш за все на фермерських нивах». Більше того, Анатолій Іванович не сумнівається і має усі докази, що «це відбувається внаслідок того, що ГУ УМВС у Дніпропетровській області в минулому, а зараз ГУ Національної  поліції тут, а також прокуратура області зацікавлені, аби злодії, котрі винні у скоєні проти мене зокрема і проти багатьох інших моїх колег протиправних діянь, уникали кримінальної відповідальності». Слідом суди, підводить риску фермер-автор Відкритого листа, «чутливо реагують на це».

Склалася своєрідна практика «димових завіс», коли злочинців ловлять на гарячому, «здіймають з цього приводу розголос та прийнятний для себе резонанс, а потім спливає час і усіх, кому оголошували підозри, з миром і Богом тишком-нишком відпускають на усі чотири боки, а насправді творити наступні свої злодіяння». Ось хроніка безперервних атак на Гайворонського, яка дійсно триває безкінечно та не припиняється до цих пір. Це якраз коли затримують злочинців, порушують провадження та розпочинають слідчі дії, але затримані згодом  «відбуваються легкими переляками». Отже:

У березні 2013 року одної темної ночі в Спаському підпалили продмаг-магазин Анатолія Івановича, який у селі уподобали «за щедрість і помірні ціни». Гадаєте, трудів становило зловити паліїв-негідників? Тим паче, що вони особливо й не крилися: шапки вважайте горіли на головах «шайки» все того ж місцевого «авторитета» Льоньки Ігнатенка. Як не складало секрету, за чиїм наказом магазин підпалили. Та за тиждень слідчий Слідчого управління ГУНП в області Є. Гриб закриває справу у зв’язку ніби «з відсутністю у даних діяннях складу злочину». Тобто палити чуже майно – це ніякий не проступок.

То не випадково не минуло й двох місяців, як у травні все того ж 2013 року синім вогнем знову спалахнув сільмаг Анатолія Гайворонського. І все той же слідчий СУ ГУНП в області Є. Гриб з тих же причин – «через відсутність складу злочину» - мерщій закриває провадження.

Листопад 2013 року. В ніч виїжджає трактор Гайворонського Кейс-340 обробляти  поля. І раптом де не візьмись наїжджає на «їжака» - пригорнуту металеву трубу з загостреними  і навареними на неї прутами арматури. Усіх чотирьох коліс трактора, котрі на той час разом коштували 90 тисяч гривень, як не було. Реєструється кримінальне провадження за ч. 1 ст. 194 КК України – умисне знищення або пошкодження майна. Карається позбавленням волі, до речі, строком від 3 до 10 років. Тільки і на цей раз справа закривається знову на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України – тобто відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Тому у березні 2014 року «в продовження злодійства» згорає трактор-оприскувач, за подальшою версією підпалений, ясна річ, «не встановленими особами». І миттю нагадує про себе як наче слідчий-невдаха Є. Гриб, якому не встановити правопорушника ніби як уже і незручно, бо ж скільки можна кидати тінь на свою професійну неспроможність, а тому складу злочину він тут також елементарно не знаходить.

Наслідок не забарився: у липні 2014 року спалахують і згорають майже до тла відразу три трактори фермера Гайворонського. Збитки сягнули понад 4 мільйони гривень, отож в особливо великих розмірах. Та певно не вистачило і їх, щоб і тут «невтомному» слідчому знайти склад злочину.

А час іде, не викриті та не спіймані ж зловмисники не дрімають. Гав, як то кажуть, не ловлять. І у червні 2015 року хотів того чи ні, та мусив районний суд зобов’язати тутешнього міжрайонного прокурора до Єдиного реєстру досудових розслідувань внести «відомості за фактом протиправного заволодіння врожаєм фермерського господарства «Гайворонський». Причім у надто великих розмірах. Інша річ, що, як і передбачав Анатолій Іванович, слідство, знаючи, чий комбайн скосив пшеницю фермера, не зумів одначе довести, що до цього причетне як мінімум господарство, якому комбайн належав. І така ось безпомічність чи безпорадність трапляється, якщо хочете знати, у практиці дніпровських стражів правопорядку.

Зате навздогін у першій половині червня 2015 року, використовуючи дельтаплан, з повітря якоюсь потравою на площі понад 400 гектарів знищили фермеру посіви соняшнику. Дельтопланериста знайшли швидко, не встиг він далеко відлетіти. Але хто його послав «в заданий квадрат», у слідства знову не вистачило як мінімум професійної кмітливості, а що бажання, так це точно. А в другій половині червня 2015 року навздогін уже «досвідчені» негідники спалили ще один трактор Анатолія Гайворонського – «на згадку про себе», як знущально вказали в залишеній на місці злочину цидульці. Таким чином, пише фермер у Відкритому листі президенту України, відносно мене скоєно дев’ять кримінальних злочинів, які тільки дякуючи моїм непримиренним зусиллям кінець-кінцями передавалися в суди. Разом і в роздріб розглядалися в них по 8 – 10 років, тож навмисне затягувалися. Щоб вичерпувалися законами передбачені терміни для розгляду тих або інших злодіянь. Або щоб минали також строки притягнення винних до відповідальності за ті чи інші їхні злочини. Тобто ви зрозуміли «тактику» і «стратегію» дніпровських правоохоронців стосовно фермера Анатолія Гайворонського?

НАСПРАВДІ до кінця і не збагнути вам підступність так званих стражів правопорядку. Оскільки у дійсності останніми тут було запущено ще й хитре і «винахідливе творче нововведення», оцінити яке для президента України, як сподівається тепер Анатолій Іванович, допоможуть усі в купі антикорупційні служби і органи, створені в державі. Оскільки до чогось «оригінального» таки додумалися у Дніпрі. Спершу доволі «вдало» розправилися з кримінальною справою, порушеною за фактами того розбою, яке Юрій Пришедько разом з такими своїми поплічниками, як Леонід Ігнатенко, влаштував стосовно лідера обласної Асоціації фермерів та приватних землевласників. «Я не знаю інших подібних випадків, - читаємо у Відкритому листі Анатолія Гайворонського, - щоб ще у жовтні 2015 року тоді в. о. прокурора області О. Гладких самостійно чи самовільно, за  власним підписом, але безпідставно перекваліфікував дії злочинців зі ст. 187 ч.4 КК України на ст. 364 ч. 2 та ст. 122 ч. 2 і ст. 125 ч. 2». Було за розбій, вчинений організованою групою та поєднаний із заподіянням тілесних ушкоджень або спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірам, а стало за зловживання владою або службовим становищем (? – Авт.), а якщо й тілесні ушкодження, то легкі або максимум середньої тяжкості. Є різниця? Отож! Ступені покарання дуже й дуже різні. Хоч важко зрозуміти, чому все той же Юрій Пришедько наче «примітивно» лиш зловживав владою або службовим становищем – виходить владою та становищем директора ТОВ «Спаське». Невже ця його посада надавала йому й повноваження «провчити фермера-сусіда», а він просто «переборщив»?

Але ж і це ще не все. Бо далі усі інші вісім кримінальних проваджень, за якими здійснювали слідчі дії, на якомусь етапі хутко і спритно, мов жонглери, об'єднали в одне. Під новим загальним чи спільним номером, поділивши лише на окремі епізоди тепер. Хоч це вже не мало ніякого по суті значення. Оскільки на об'єднане чекало те саме, що і на основне за фактами розбою над фермером – суд і його благополучно закрив з тієї причини, що минули строки давності за дані правопорушення притягувати винних до відповідальності. Все тобто. Їхали-їхали - і приїхали. Що далі? На що сподіватися і на кого надіятися фермеру Анатолію Гайворонському?

Втім, не лише йому. Свого Відкритого листа Президенту авторитетний фермер Дніпропетровщини закінчив закликом захистити і захищати не тільки його одного – ось в чому річ. Бо якщо брати фермерів області всіх загалом, то від потурання й свавілля тутешніх правоохоронних органів, передусім поліції та прокуратури, а слідом і судів Анатолій  Іванович потерпає не єдиний. Він наводить випадок, котрий стався ще три роки тому у селі Дмитрівка в іншому кінці області – у Синельниківському районі. Там спалили житловий будинок, а заодно і комбайн фермера Сергія Приходька. Великого секрету відразу не було, хто дозволив так розправитися з доволі успішним власником сімейного селянського господарства. У селі принаймні знають і не сумніваються чи не усі поголовно. Одначе слідству за відкритим кримінальним провадженням кінця-краю не видно, і я, як голова обласної фермерської Асоціації, пише Гайворонський президенту, відповідально запевняю: затягується навмисне і за напрацьованою тут схемою скінчиться великою мильною булькою, якщо, даруйте, і не пшиком. Сільський, селянський, фермерський, аграрний бізнес не в пошані дніпропетровських правоохоронців. Колись один радянський ще  поет-класик стверджував, що його тодішня радянська міліція його берегла – пам’ятаєте? Може що справді так і було. А теперішня поліція з прокуратурою в купі селян-трударів не захищає і не береже.

        Микола НЕЧИПОРЕНКО.

P.S. І одна сумна та гірка, трагічна розв’язка уже сталася у цій історії. «Фермер Придніпров’я» розповідали про неї. У статті «Це саме той Ігнатенко, злодюга із Спаського» - у розділі СТАТТІ 27 жовтня 2022 р. Зграєю очманілих бандюг у Києві жорстоко і нізащо, ледве не задля розваги було вбито 34-літнього воїна-добровольця, захисника України Олексія Щербину. І серед тих, хто серед білого дня у дворі столичної багатоповерхівки убивав бійця 112 бригади територіальної оборони чи не першу і головну роль виконував Леонід Ігнатенко із села Спаського – дійсно той самий, що ще у 2007 році знущався над фермером Гайворонським. Отож той Ігнатенко (на фото вгорі в центрі зграї убивць Олексія Щербини), який давно мав сидіти в буцегарні, якби наші стражі правопорядку у нас знали свої обов'язки. Адже на волі Ігнатенко розбійничав лиш дякуючи його правничим дніпропетровським покровителям.

Так що вбивство воїна Олексія Щербини (на фото з родиною) і на совісті прокурорів та слідчих Національної поліції Дніпропетровської області. Кров Щербини і на їхніх руках. І їм її не відмити.