ВОДЯНА ФЕЄРІЯ У ПІЩАНСЬКІЙ ГРОМАДІ

Хвацький депутат Дніпропетровської облради і власник ТОВ "Комсіті" Дмитро Герасимчук

Є ТАКЕ поняття в українській мові – феєрія. Має воно кілька значень. Але в усіх випадках це щось мало не фантастичне, дивне чи й геть дивовижне або несподіване, загадкове і часто незбагненне. І таке також, яке і не мало відбуватися чи відбувається наперекір вимогам, нормам, а якщо хочете, то і здоровому глузду. Як от є у Піщанській громаді Дніпропетровщини два чималі селища, Черкаське та Гвардійське, для мешканців яких так звана нескінчена й тривала водяна феєрія, як вони кажуть, давно в печінках сидить і чомусь, а то й ніби як безпідставно не припиняє завдавати неприємностей.

А не важко здогадатися, що вона пов’янана із незадовільним загалом постачанням цих серед лісових масивів на березі повноводної Самари населених пунктів питною водою. Хоч швидше з постачанням їм незадовільної якістю води. Різниці, зрештою, немає, бо не вмер би Данило, так болячка задушила. І душить, якщо на те пішло, у даному випадку дійсно з якихось на перший погляд безглуздих, сумнівних і доволі суперечливих причин.

А почалося ж все ще років п’ять тому, коли це видавалося катастрофою місцевого значення, ліквідовувати яку дружно і щиро кинулася тоді діюча в Новомосковському районі влада. Ще з давніх давен у Черкаське і Гвардійське були проведені водогони, які живилися з магістральної мережі через сусідні теж два ще більші селища Губиниха та Голубівка у бік міста Перещепиного. То уявляєте, настільки чимала й перевантажена мережа обслуговувала по суті крайні для неї Черкаське і Гвардійське? Та ще й магістраль, збудована за царя Панька – за радянських ще часів точніше. Тобто служила вона якщо й надійно та справно, але дуже довго. Поки не застаріла та не зазнала занедбання, не сумісного з бездоганним виконанням свого призначення. Чимдалі магістраль подавала все гіршу і гіршу якістю воду, а потім ще й з частими перебоями. Поломки, прориви і тому подібне врешті-решт загнали два селища в тупикову ситуацію – вода перестала зовсім до них доходити.

І тут ми мусимо чесно сказати, поклавши руку на серце, що діюча п’ять років тому місцева влада дуже стурбовано і щиро поставилася до становища, у якому опинилися люди «у своїх лісових хащах». Задумала і здійснила цілу епопею із освоєння тутешніх підземних водоносних надр. Бо правда полягала в тому, що навколо Черкаського і Гвардійського справді вистачало і вистачає досі підземних місцевих якщо й не зовсім мінеральних, то цілющих столових точно запасів води. Ну не колупни, звичайно, і вона заб’є гейзерами – треба ще потрудитися нарізати свердловини і збудувати цілий гідрокомплекс зі станцією водопостачання та водовідведення та очисними потужностями.

Що й було зроблено давно забутим методом ударної будови. В районі затіяли майже не скільки народну, стільки для народу будову. Причому з прицілом на перспективи для неї. Адже одну гідроспоруду-мережу заклали базовою, основною і діючою, а поруч відразу і кілька резервних свердловин. Справді молодці – згодні? І по-господарськи! Тільки й того, що потім не влаштовували гучного мітингу з нагоди пуску  гідромережі. Одначе мешканці Гвардійського і Черкаського опинилися на сьомому небі. Отримали ж бо воду, яку «скільки не пий, ніколи не нап’єшся вволю, настільки вона приємна на смак».

А що й головніше – народ  сприймав і сподівався, що хай і не на віки збудували гідровузол із прив’язаними до нього водогонами, але неодмінно ж надовго. Що на вік нинішніх поколінь жителів населених пунктів принаймні вистачить, в цьому тут ніхто не сумнівався. Щастя коротше запанувало, якому не було ніби видно кінця.

БО НІХТО ще й подумати не міг, що живемо ми у непередбачувані часи, коли ні з того та з нічого за чиєюсь забаганкою що завгодно статися може такого, що і в страхітливому сні не привидиться. Або як ще яснішого дійшли висновку у даних селищах, такого, «якого і на голову не натягнеш». У лютому цього року несподівано дійсно у Черкаське та Гвардійське почала надходити брудна і масна вода, яка ще й тнула неприємним запахом. З якої причини? Що сталося?

Як гадаєте, хто страшніший тут у лісі – вовки чи злодії? А завелися перш за все ніби останні. Оскільки новина, яка ошелешила слідом місцевий народ, тільки з появою їх в’язалася: хтось підступний та підлий навмисне зіпсував як діючі, так і резервні свердловини, котрі були нарізані з героїчною помпою та заявами про переймання інтересами людей. І ось тобі тепер на: хіба це не злодюги знайшлися, які утнули зухвалу аферу?! Адже навіть свідомо забили свердловини брудом, та так, що їх тепер майже не відновити. Все одно, що доведеться прокладати заново.

Більше того, а вже за кілька днів потому силові структури області все, що сталося зі свердловинами, назвуть навіть диверсією. Поскільки іде війна, а під час війни інакше це і не кваліфікуєш. На подив, який втямкувати справді важко було, жителі обох населених пунктів сенсаційною новиною для себе узнають, що, по-перше, їхній гідрокомплекс будівель та  споруд з постачання та відведення води перебував у підпорядкуванні ТОВ «Комсіті» Піщанської територіальної громади. А по-друге, що щойно ухвалою Слідчого відділу СБУ у Дніпропетровській області спеціалістам, експертам та і усім іншим фахівцям Держпродспоживслужби, Держводагенства та Держгеонадр «дозволено оглянути гідрокомплекс, що перебуває на балансі ТОВ «Комсіті». У зв'язку з чим?

А у зв'язку з тим, що слідчими Служби безпеки порушено кримінальну справу і розпочалося уже навіть досудове розслідування за ознаками, якими колись раніше, «ще в тому Радянському Союзі, про який краще ніби забути»,  звинувачували «антинародні елементи-контру» у навмисному… шкідництві. Позаяк «при безпідставній і незаконній консервації таємно виведено з ладу станцію та зіпсовано свердловини гідровузла, чим заблоковано їхнє подальше використання». Ось так і не інакше – уявляєте?

А якщо оце таке злодійство вчинене, то ніякий не секрет, що сьогодні це комусь дуже знадобилося. Дуже треба було комусь. То все ті ж слідчі СБУ слідом і дали знати, кому саме виникла потреба мало-не мало навмисне по суті знищити свердловини артезіанської води. Адже поки народ у селищах не знаходив відповіді, чия лиха воля «на чистому місці» наробила йому біди, правоохоронці повідомили, що «а далі передбачене подальше приєднання водогонів селищ до мережі ТОВ «Комсіті» - підприємства, докинемо від себе, яке на той момент встигло набути масштабів монополіста із водопостачання у кільканадцять сіл практично двох тут громад.

Підім’яти під себе і водогони у ліс до Черкаського та Гвардійського видалося йому спокусливим, а головне не становило і труднощів. А хто заперечуватиме чи «заважатиме», якщо ясно і чітко правоохоронці незабаром поінформували наступне: «Директор і підприємець, приватний власник ТОВ «Комсіті», він же депутат обласної ради від партії «Слуга народу» Дмитро Герасимчук за згодою і з участю селищного голови Піщанської ОТГ Сергія Тищенка  спонукали собі у змовники виконавців їхнього рішення законсервувати свердловини водонапірної станції в районі селищ Черкаське і Гвардійське». В це, мабуть, важко, а головне не хочеться вірити, однак факт залишається фактом: депутат-підприємець і глава громади однозначно виступили ініціаторами диверсії. Не було б від цього, кажуть тепер у Піщанці, гірко та смішно, якби не було і боляче, прикро та обидно. Бо якщо хочете знати, з бюджету громади ще й виділялося 1 мільйон 200 тисяч гривень… на консервацію свердловин.

КРИМІНАЛЬНЕ провадження з цього приводу досі триває і схоже, що до його завершення ще далеко. Принаймні людям нічого не повідомляється, а нам з’ясувати та уточнити не вдалося. Слідство, мовляв, триває, і набратися треба терпіння та чекати його результатів. А краще навіть діждатися судового вироку – якщо, звісно, він буде. А ось що тим часом недавно, в кінці серпня цього року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань вноситься  геть нове кримінальне провадження, двоє фігурантів котрого на підконтрольне їм підприємство «перегнали» понад 8 мільйонів бюджетних коштів, нам звісно достеменно.

Але яке, запитаєте ви, це має відношення до водопостачання двох селищ у Новомосковському районі? Відповідаємо: пряме. Прямішого бути не може. Оскільки за даними нового чи паралельного слідства «голова Піщанської ОТГ Тищенко Сергій Володимирович та депутат облради і власник ТОВ «Комсіті» Герасимчук Дмитро Юрійович розробили та запроваджують зараз схему особистого збагачення через підконтрольне їм ТОВ «Комсіті», яке приєднало до себе мережу водопостачання і водовідведення Гвардійського і Черкаського».

Причому ніби вимушено чи знову в інтересах населення двох чималих селищ, бо свердловини, в тому числі резервні, що забезпечували в минулому питною водою обидва селища, виведені з ладу і доступ до них зруйновано». Таке враження, наче виведено і зруйновано невідомими зловмисниками, а «Комсіті» і керівництво громади рятує ситуацію. Іншої наче думки, звісна річ, стражі правопорядку. В усякому випадку вони нині гучно б'ють на сполох, що вода, яку подає тепер у селища «Комсіті», «встановленим нормам і вимогам не відповідає, так як фактично постачається не з очисної водозабірної станції, а з незаконно створених і приєднаних свердловин». І далі:

«Які посадовці ТОВ «Комсіті» обладнали потужними електронасосами й отримують надмірні чи швидше неправомірні прибутки, безоплатно використовуючи тутешні надра». Хоч і це ще не все. Неймовірно, але слідчі стверджують, що «вода, яка подається населенню під виглядом очищеної, насправді не проходить будь-якої стадії знезараження, необхідних досліджень фахівцями санітарно-епідеміологічних служб та видобувається в антисанітарних умовах». І чим далі у цей ліс, тим більше дрів: «Вода подається зі свердловин, пробурених кустарним способом особами без необхідних дозволів та досвіду». І нарешті вся ця, даруйте, самодіяльність, ніби щодня вимагає «підтримки» з бюджету громади не менше, ніж у розмірі 96 тисяч ґривень. Навпаки про надходження у власні кишені її організаторів покищо нічого конкретно не повідомляється.

ЩО НІБИ й зрозуміло, бо і за даними фактами слідством остаточно досі усіх крапок над «і» не розставлено. У нас це швидко зараз не робиться. Хоч як сказати. Буквально днями, ось у жовтні, з приводу водопостачання в окремо взяте селище Гвардійське несподівано уже й відбувся суд, лише додавши цій історії неймовірної «феєристичності», якщо так можна назвати. Судили Олега Івановича Левченка. Хто він такий? Звідки тут взявся та яким боком виявився раптом причетним?

Рік тому, у листопаді 2022-го, Олег Іванович влаштувався у «Комсіті» на посаду з подвійними обов’язками: елементарним оглядачем обладнання та мережі, аби стежити за справністю того й іншого, і воднораз майстром-технологом, який мусив забезпечувати безперебійну та надійну експлуатацію потужностей централізованого водопостачання.

- Тільки ж обладнання ТОВ «Комсіті» дійсно на ладан дихало, а люди ледве не в один голос скаржилися на погану якість питної води, - розповідає тепер Левченко. – То що я мав робити? Вислуховувати й терпіти справедливі докори, кліпати своїми очима, позичаючи їх у Сірка? Так у мене натомість і виник задум самому, отож що називається самотужки налагодити видобуток і постачання людям води…

Тепер навздогін суддя Новомосковського міськрайонного суду Вікторія Березюк кваліфікувала рішення, вчинок та діяння Олега Левченка як «злий умисел на видобування без дозволів на спеціальне використання корисних  копалин загальнодержавного значення». Бо що цей чоловік утнув? Якимось чином зумів звалувати мешканців Гвардійського скинутися йому в поміч хоч якимись внесками, в результаті вистачило через Інтернет придбати 3 насоси для перекачування води італійського виробництва. У лісі подалі від зайвих очей встановив і запустив їх в роботу. Провівши туди, ясна річ власну лінію електропередачі та змонтувавши і щитову, з якої подача води як вмикалася, так і вимикалася. Сьогодні знаходить за потрібне ще й докидати, що «вода качалася у мене через «хлоридну», тож знезаражувалася і очищалася». Люди, мовляв, не скаржилися. А що плату брав у власну «казну», так за реальні ж послуги, які «надавав, витрачаючись також з власного гаманця».

Як написала суддя Вікторія Березюк у своєму рішенні, «ніхто про це тут не знав і не поширювався, а О. І. Левченко у скоєному правопорушенні щиро кається». І хоч судили Олега Івановича за серйозні провини за ч. 2 ст. 240 ККУ – порушення правил охорони або використання надр та незаконне видобування  корисних копалин, -  одначе ніби пожаліли його. Обмежилися стягненням в дохід держави 68 тисяч гривень.

Власне, ми зараз не маємо нічого проти такого вироку. Хвилює зовсім інше: чи не лишиться винахідливий і підприємливий Олег Левченко крайнім у цій водяній феєрії-історії, у якій фігурують набагато від нього винахідливіші й підприємливіші ділки?