Фермер Охотний: «Поліція Кіровоградщини і кроку не робить в сторону бандита Поворознюка»

За матеріалами інтернет-видань 05.11.2023 4673

 

Фермер Охотний: Я б хотів звернутися до земляків-петрівчан: не бійтеся, ідіть у поліцію, пишіть заяви. Усі гуртом ми зможемо зробити так, що Поворознюк буде сидіти в тюрмі, а не у Верховній Раді
   Охотний: Яка б влада не була, Поворознюк підлаштовувався під усіх
Фото з архіву Охотного

   Микола Охотний, фермер із села Братське в Кіровоградської області, який має особисте господарство та обробляє землю в Петрівському районі. Там же веде свій бізнес власник ФК "Інгулець" Олександр Поворознюк. В інтерв'ю засновнику видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону Охотний розповів про свій конфлікт з Поворознюком, як після суперечки з ним втратив багато сільськогосподарської техніки, як поліція затягує розслідування його справи та інших справ, де Поворознюк є підозрюваним, та як місцеві жителі страждають через відсутність правосуддя.

Поворознюку не подобається, що я тут займаюся фермерством. Він хоче забрати як би всі землі собі. І постійно засипав: то "не бери паї", то "не бери людей на роботу"

– Миколо, доброго вечора.

– Доброго вечора, Дмитре.

– Ви знаєте, я давно хотів із вами поговорити. І сьогодні нарешті є така в нас можливість. І, по-перше, я прошу, щоб ви розповіли трохи про себе: хто ви, чим ви займаєтеся, який у вас бізнес.

– Охотний Микола Петрович. Проживаю все життя в селі Братському. Тут я народився, мої батьки, діди, прадіди. Увесь рід наш з одного села. Займаюся фермерським господарством тут же, на місці, у цьому ж селі, де і проживаю.

– Це теж Кіровоградська область?

– Так, так, Кіровоградська область. Бувший Дмитрівський район, а зараз Олександрійський район. Рядом біля Петрового, дев’ять кілометрів від Петрового.

– Скажіть, будь ласка: хто такий насправді Олександр Поворознюк? Чим він займається? І як довго ви з ним знайомі?

– Ну, його в нас уся громада знає: усі жителі Петрівського бувшого району. Ця людина знайома тут усім. Тому що він життя не дає жодному фермеру, жодному бізнесмену. Його тут усі знають. Не з кращої сторони, м’яко кажучи.

– Ну, що це за людина?

– Важко його назвати людиною. Я сказав би, "нелюд". Це, м’яко кажучи, нелюд. Це не людина. По ваших інтерв’ю, які ми дивилися... І всі тут люди знають, хто він і що він. Дивується вся країна, як почитаєш у вас коментарі. А в нас тут люди нічому не дивуються. Усі знають, що він може підстрелити людину, може забрати землі в людей, може спалити техніку людям, ті самі зґвалтування і тому подібне. Це все в його "репертуарі".

– У вас особиста історія з Олександром Поворознюком. Із чого вона почалася?

– Із чого вона почалася? Так як усі його тут знають, старалися обходити його стороною, але ж він засипає всіх. Йому не подобається, що я тут займаюся фермерством. Він хоче забрати як би всі землі собі. І постійно він засипав, засипав: то "не бери паї", то "не бери людей на роботу". Останнє було з ним спілкування... Не назву я його спілкуванням. Коли від нього пішли працівники й попросилися до мене на роботу. Я узяв трьох людей, які працювали до цього в нього. Вони прийшли до мене.

– А чому вони від нього пішли?

– Та він людей тримає за рабів. Він людям платить копійчані зарплати, а тримає їх сутками на роботі. Люди просто розбігалися – і все. І шукали кращого місця. Тим паче хлопці, яких я узяв на роботу, були з мого села. Я не міг їх не взяти. Ну, він мені почав дзвонити, погрожувати розправою: "Ти пожалкуєш" – і тому подібне в його стилі, мат-перемат. Я думаю, усі чули, як він розмовляє. Це отак було.

– Ви злякалися?

– Я вам скажу так... Усі знають, що він тут у нас такий. Я перестав відповідати на його дзвінки. Тим же часом він почав їздити... Село Братське знаходиться в стороні від Петрового. Його неодноразово мої працівники почали замічати вечорами: що він їздить мимо мого фермерського домоволодіння. Тихенько так, під двором їде, роздивляється, що, де, як стоїть. Раз на тиждень, два рази на тиждень оцей місяць перед тим, як згоріла в мене вся техніка. Він мені дзвонив, надзвонював – я не відповідав йому на дзвінки. Одного разу дзвонить до мене наш староста Роман Володимирович. Я ж беру трубку, думаю, що староста дзвонить із якихось питань. Чую голос Поворознюка. І знову мені мат-перемат: "Ти пожалкуєш, я тобі зроблю…" Купа, там, погроз цих. І після цих останніх погроз через троє суток у мене палає все подвір’я. Рівно о 2.00 у мене горить усе подвір’я.

   Фермер Охотний: Мені більше нема кого підозрювати. Поворознюк мені місяць планомірно погрожує, і після останньої з ним розмови у мене палає усе подвір’я. Фото з архіву Охотного

– Скажіть, а чого він від вас хотів? Чого він погрожував? Що він хотів, щоб ви зробили?

– Ну, я думаю, він мене хотів просто знищити так, як він знищив не одного фермера. Я думаю, усі історію чули про Івана Великого, якого...

– Ну, його вбито взагалі.

– Так, да. І всі землі, за якоюсь "випадковістю", мабуть, перейшли до Поворознюка. Це випадково було? Я вважаю, що це не випадково. Так само був у нас фермер Шаров, який за загадкових обставин помер. Помер батько – у сина все відібрав Поворознюк. Усі землі також перейшли Поворознюку, і вся техніка також у Шарова Романа згоріла.

– Тобто є великий фермер Поворознюк і є невеликі фермери. І він, на вашу думку, як ви стверджуєте, хоче підім’яти під себе всіх інших фермерів – просто позабирати в них те, чим вони володіють.

– Так, так, усе вірно. Так воно і є. Він сам це розказує. Це не те, що люди розказують, а він розказує: що на території бувшого Петрівського району буде три-чотири фермери великі й жодного одноосібника, малих фермерів тут не буде. "Усе, тут буду я і ще пару людей". Яких він не може, там, знищити. І доведеться з ними рахуватися. От і все. І він планомірно це робив – знищував усіх фермерів.

У нас поліція боїться зробити й кроку. Ми живемо в якомусь гетто. Це десь чи Північна Корея. Я не знаю як. У нас тут усе по поняттях Поворознюка

– А що, він людей узагалі за кріпаків, за рабів тримає? Що це таке?

– Так. Так і є.

– Добре. Ви великий фермер? Давайте я так спитаю: у скільки ви оцінюєте свій статок?

– Я обробляю майже 700 га землі. Я сам розпочинав 13–14 років назад, потихеньку набирав паї. Люди мені довіряють, місцеві люди тут, у селі, у якому я проживаю. Більше ніде в мене землі немає – тільки тут, у селі. Люди мені довіряють і до мене йдуть потихеньку. За ці роки я накопичив трохи грошей і купив техніку. Буквально техніку купив тільки нову, якій і року не було. Новий комбайн, новий трактор, новий оприскувач, ще старіші два трактори... Я підозрюю в підпалі цієї техніки Поворознюка.

– На яку суму грошима ви купили техніки?

– Сума грошей – $450 тис.

– Ого.

– Так, так. За якусь цю техніку я досі фірмі, яка мені надавала цю техніку, – я їм ще й досі винен кошти, які я потихеньку виплачую. Ну, фірма пішла мені на поступки в такій ситуації і зробила мені розстрочку ще на два роки далі, щоб я міг якось виплатити і вийти із цієї критичної ситуації.

– Тобто яких збитків вам завдали? Давайте скажемо, що у вас згоріло. Техніка?

– Так, у мене згорів комбайн новий Deutz-Fahr. Згорів трактор новий Deutz-Fahr-Х720, новий оприскувач, два трактори МТЗ-82 і МТЗ-892. Також вантажний автомобіль. Уся ця техніка була "професійно" підпалена – з кабіни. Заходили, відкривали техніку, обливали всередині, там, бензином чи чимось – і палили все з кабіни. Усе палало з кабіни. У мене сусіди побачили – і підняли галас. Прибіг я. Я рядом же живу тут. І батьки мої рядом. Ну, збіглися всі, але вже було пізно. Палало воно так, що ми самі не могли нічого зробити, це однозначно. Викликали пожежників. Ну, пожежники вже гасили те, що там догорало.

   На подвір'ї Охотного через підпал згоріло техніки на $450 тис. Фото з архіву Охотного

– Тобто згоріла вся техніка. Що ще пошкоджено?

– Техніка, те, чим я міг обробляти землю. Просто доводив мене, щоб я збанкрутував, щоб мені не було чим обробляти землю. Щоб я так збанкрутував і, мабуть, лишився землі.

– Ви підозрюєте в цьому навмисному підпалі Поворознюка?

– Так. А мені більше нема кого підозрювати. Коли людина мені місяць планомірно погрожує, дзвонить, купа погроз через телефон, катається по два-три рази на тиждень через мій двір вечорами, обдивляється, що, де і як стоїть, то він, то його син... І тут, в один момент, після останньої з ним розмови через два-три дні в мене палає все подвір’я повністю. Я вам надам відео, фото. Подивитеся.

– Да, я дуже прошу, щоб ви надали і відео, і фото. Це важливо.

– Так, так.

– Скажіть, будь ласка: телефонні розмови з Поворознюком ви записували?

– Ні, не записував. І це велика помилка. Чесно кажучи, я думав, що я в стороні, не буду з ним балакати, не буду брати телефон від нього... Да, треба було записувати, треба було все це фіксувати, щоб мені було що в поліції пред’явити.

– Що ви, господар, відчували, коли вночі палала ваша техніка на величезну суму грошей?

– Дмитре, я нічого не відчував. Я думав, що це... Я не знаю, як це передати. Я більше переживав за мою маму, яка пенсіонерка й у неї цукровий діабет, – як вона це перенесе. Вона стояла рядом біля мене, бігала. І дружина, яка була на восьмому місяці вагітності. За них я більше переживав. Да, були проблеми зі здоров’ям і в мами, і в дружини, але все як би...

– Після цього ви з Поворознюком спілкувалися?

– Після пожежі зразу – ні, я з ним не спілкувався і не збирався. Хоча по слідству я вимагав у слідчих, щоб зробили, так сказати, очну ставку. Ну, так ніхто цього й не зробив. Після того я не спілкувався із ним. Спілкувався я з ним уже через... Скільки це пройшло? Вісім місяців, дев’ять, коли почалася повномасштабна війна. Тоді я з ним спілкувався. Приходилося із ним спілкуватися, тому що його поставили керівником територіальної оборони Петрівської громади. А я організовував оборону зі сторони... Наші села знаходяться зі сторони Кривого Рогу. І я тут організовував територіальну оборону. З ним мені приходилося спілкуватися тоді. Тоді було не до цих особистих питань.

– І що він?

– Нічого. Тоді і я не піднімав це питання, і він. Що, буде піднімати? Скаже, може, що "я тобі віддам збитки, які я тобі наніс"?

– А що поліція? Ви написали заяву до поліції? Поліція розбиралася із цим, розбирається досі? Чи, вибачте на слові, похерила, як херять усе?

– Я вам скажу, поліція більше... Поки знаходилася справа в нас, тут, у Петровому, то більше, мабуть, матеріалів збирав я сам. У нас поліція боїться зробити й кроку. Ми живемо у якомусь гетто. Це десь чи Північна Корея. Я не знаю як. У нас тут усе по поняттях Поворознюка. У нас закони не працюють. У нас поліція боїться зробити крок, не дай бог, у сторону Поворознюка, бо вони розуміють те, що на наступний день їх звільнять з роботи. З одної сторони, можна їх зрозуміти: є сім’ї, треба сім’ї кормити. А тут попробуй скажи слово у сторону Поворознюка – з Кропивницького подзвонять на другий день і скажуть, що ти звільнений.

– Тобто він просто скупив обласну поліцію на корні. Так?

– Ну, виходить так. А як по-другому? Виходить так. З ваших розслідувань те, що я бачив, що з Козьяковим вони в дуже добрих відносинах, якщо можна так сказати.

– Добре. От дивіться. Керує кіровоградською обласною поліцією досі полковник Роман Козьяков. Якого я підозрюю у тому – і в мене є величезні підозри щодо цього – підозрюю в тому, що він корумпований Поворознюком і виконує його завдання. Він просто відмазує Поворознюка, і той не відповідає за свої злочини. Ще раз повторюю: це полковник Козьяков Роман. Скажіть, будь ласка, невже немає жодного чесного поліціянта, який би міг викрити злочини Поворознюка? Що відбувається у вас в області?

– Ну, я хотів би, Дмитре, якщо ви дозволите, через вас публічно звернутися до міністра внутрішніх справ Клименка. Щоб розібралися в цьому питанні. До генпрокурора Костіна. Як нам тут далі проживати? Скажіть, будь ласка. Коли в нас тут люди шепотом балакають, не можуть слова сказати, не дай бог, приїдуть головорізи Поворознюка і будуть розбиратися.

– А в нього головорізи є?

– Ну, ОЗУ є. Чому я й добився тут... Я вже до осені минулого року знову начав свою ж справу піднімати. Я пішов у нашу поліцію. Начали піднімати мою справу, а вона зовсім не розслідувалася. Вона просто лежала у сторонці. Поміняли слідчого. Слідчим там одна дівчина була – поміняли на другу. Вона дивиться, відкриває і каже: "А чого тут те й те не робили?" – "Ви в мене питаєте? Ви слідчі. Ви повинні все це робити й розслідувати справу". Я почав писати скарги. І забрали справу на Кропивницький. Зараз розслідує обласне слідче управління. Там є деякі зрушення. І все одно я бачу, що йде шалений тиск, гальмування йде. Я бачу, що все одно гальмують справу, просто гальмують. Я так розумію, є вказівки гальмувати. Хоча розслідування триває. І деякі є свідчення в поліції, які конкретно вказують... У слідчого немає іншої версії, хто це зробив, крім Поворознюка. Немає. Є одна версія – уже конкретна версія.

Поворознюк тричі стріляв у фермера / фото з відкритих джерел
 
    Олександр Поворознюк у Кіровоградщині тричі стріляв у фермера Юрія Ткача - у 2010-му, 2013-му і 2014-му роках, через що фермер став інвалідом, у його легенях дві кулі Поворознюка

– Миколо, скажіть, будь ласка... Усім відомо в Кіровоградській області, що Поворознюк є лідером ОЗУ – організованого злочинного угруповання, – що він особисто, власними руками стріляв у людей, ледь не вбивав їх, а може, і вбивав, що він знущався з людей, ґвалтував дівчат... В інтерв’ю мені вчителька – вчителька! – не побоялася, її неможливо залякати – Вікторія Узлова... Вона просто розповіла, як із пістолетом у руці її ґвалтував Поворознюк. І таких дівчат багато. Вони просто бояться казати. Ми знаємо їхні прізвища. Дві людини – Никифоров і Ткач – розповіли мені, як Поворознюк їх убивав просто. Вони ходять із кулями від нього. Він забирає паї в селян, він знущається з людей, він підпалює власність людей, як от вашу. Ви розумна людина, ви змогли стати заможною людиною. Скажіть мені: чому у XXI столітті це відбувається? І чому, вибачте на слові, таке гімно може залякати стільки людей?

– У нас це тягнеться з 90-х років. І яка б влада не мінялася, які б не приходили, він усе одно підлаштовувався під усіх. Найбільше він співпрацював із регіоналами. Повністю в нього було там взаєморозуміння з ними. Він розказував, які вони крепкі хазяйственники, "оце тільки отак треба – і все". А зараз він просто ловить хайп, вводить в оману наших військових, на яких хоче, мабуть... На їхніх спинах заїхати у Верховну Раду і хоче стати депутатом, що йому не вдавалося. Уже три чи чотири рази він балотувався в народні депутати, а в нього все не получалося. Зараз він, мабуть, побачив і думає: "Зараз я пройду. Буду "допомагати" солдатам, якісь подачки давати, буду обманювати їх, щоб вони, там, за мене піднімали руку, голосували, щоб я проліз у Верховну Раду нарешті". Він стільки разів намагався... У нас тут усі знають, хто він такий.

– Я вас можу запевнити: він до Верховної Ради ніколи не пройде. Цього не буде.

– Його місце у в’язниці, Дмитре. Його місце у в’язниці. Ніякий він не патріот. Я вам скажу словами нашого великого патріота В’ячеслава Чорновола, який сказав: "Злочинець не може бути патріотом". Як людина, яка каже, що "я крав у держави", може бути патріотом? Який же він патріот тієї держави, у якої він крав? І не тільки в держави.

– Генерал-майор козачих військ. Військ нема, а генерал-майор є. Купив погони собі й ходить у формі (сміється)...

– Так.

– Мене цікавить дуже відповідь на таке запитання: чому люди такі терплячі? Чому вони дивляться на все це й не бунтують? Чому вони цю пикату, таку... Як би мені сказати, щоб слово було порядне? Ну ладно. Цю (нерозбірливо) пикату чому вони на вила не піднімуть?

– Я надіюся, що після цих усіх ваших розслідувань, цих одкровень людей, які кажуть, це все зміниться. Я б хотів звернутися до своїх же земляків-петрівчан: не бійтеся. Ідіть у поліцію, пишіть заяви. Усі гуртом ми тільки зможемо зробити так, що ця потвора буде сидіти в тюрмі, а не у Верховній Раді, як він того хоче.

– Ну, я зі свого боку можу сказати, що я не залишаю справу Поворознюка. Я буду робити свою справу до кінця. Поки я цю (нерозбірливо) не побачу за ґратами, я не зупинюся. Це принципова позиція. Я людина принципова. У мене є час, у мене є бажання й у мене є воля. Тому я теж хочу закликати всіх: і петрівчан, й інших жителів Кіровоградської області, хто стикався із Поворознюком і хто настраждався від нього. Я готовий робити з усіма інтерв’ю, готовий давати гласність у цьому питанні. І я впевнений, що не буде ні Козьякова... Їх нікого не буде. Їх не буде нікого – я це точно знаю. Це питання часу. І я ще раз звернуся до людей: ідіть до мене, кажіть правду, і я буду це публікувати, буду це робити таким, щоб усі це бачили. Такі люди, як Поворознюк, хоча це не люди, не мають права знущатися з українців. Це моє глибоке переконання.

– Так, так, усе вірно. Я точно так само думаю. І я вам скажу, що ви вселили надію людям. От ви вселили надію, що все-таки справедливість буде.

– На цьому, що ж... Знаєте, слово "справедливість" мені дуже подобається, але мені ще більше подобається, коли вона перемагає. І я певен, що справедливість переможе. Правда завжди переможе, проб’є собі дорогу. І я вам вдячний за вашу розповідь. Нехай це буде цеглинка у справу притягнення бандита Поворознюка до справедливої відповідальності.

– У нас цього дуже багато людей чекає. У нас люди із жахом за цим усім спостерігають: як воно хайпує на військових. Військові дзвонять із фронту, кажуть: "Приїде, попіариться, привезе своїх, там, "журналістів" чи хто вони там у нього, познімають – і бистро назад". А розказує, який він... Подарував, там, трактор, якому 40 років, який на ладан дихає. І розказує, як він дуже поміг нашим військовим.

– Я вам вдячний за розмову. Нехай вам щастить. І слава Україні.

– Героям слава!

– Дякую.

– І вам дякую.


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ