АТАКА НА ФЕРМЕРСЬКЕ СЕЛО

   СПОКІЙНО, А ЯК висловлюється ватажок фермерської Асоціації громад
колишнього Солонянського району Ігор Гура (на фото з ветеранами праці і молодими жителями Солонянщини він справа), то й розмірено, планово
його колегам-побратимам і раніше не давали жити, сьогодні ж й поготів.
Сьогодні усі поголовно фермери на його думку стали заручниками не
лише проклятої війни, а і безладу в державі. А хіба не так? Судіть самі:
спекотне минуле літо добряче потріпало фермерам нерви, одначе
врешті-решт виявилося і доволі благополучним: уродили пристойно
хліба, усі й інші зернові, навіть кукурудза якось ніби несподівано
«вискочила».

   Нівроку «стрельнули» і горох та соя. Соняшник на круг
теж дав хороші урожаї. Не доводиться жалітися з приводу і овочевих.
А в підсумку фермери зараз бідні, як церковні миші. Спродувати
вирощене за настільки низькими цінами доводиться, що ледве не
в суцільні збитки обернувся для них сезон. Зводити кінці з кінцями
нині все тяжче і тяжче.
   Бо тепер от осінь, продовжує Ігор Федорович, яка тільки-но скінчилася,
спочатку не радувала дощами. Навпаки, довелося озимі сіяти у суху землю.
На це не всі й зважилися. Але теплий і доволі дощовий жовтень та частково й
листопад виручили: «рябчики» на засіяних полях зникли, наче їх і не було,
натомість густою зеленню тішать сходи серця хліборобів. Інша річ, що тепер
душа болить, думки не дають спокою, як весною впоратися з сівбою ярових?
Озимих в підсумку набралося менше, ніж зазвичай раніше, наступного року
хочеш-не хочеш доведеться збільшувати площі під соняшник той же і під
кукурудзу. А для цього потрібні насіння, добрива, засоби захисту рослин,
котрі коштують все дорожче й дорожче. Грошей справді у кожного фермера
сьогодні як кіт наплакав. Якомога повнішої підтримки від воюючої країни
чекати не доводиться, але в межах можливого виручати своїх фермерів мають
і уряд України, і Верховна Рада. Так міркує лідер солонянських фермерів Ігор
Гура.
- А тут ще й безконтрольні верхами, як наче недоступні їм, діячі місцевої
влади заганяють нас в глухий кут, - продовжує Ігор Федорович. – Мало того,

що фермерів не шанують – ще й душать, як той казав, непосильними і навіть
незаконними податками. Живий і пручаєшся ще з останніх сил? Почекай, не
довго тобі залишилося! В отаких умовах живемо і працюємо.
   Про що мова? Від колишніх колгоспів там і тут ще лишилися розвалені й
порожні корівники, свинарники чи пташники. Інші в минулому господарські
приміщення, які тепер покинуті і досі нікому не були потрібними. Фермерів,
аби знайшлося де зберігати до весни збіжжя, сподіваючись потім продати
його дорожче, потреба заставила звернути і на них, вкрай занедбаних, свою
увагу. Полагодили дахи, які уже роками світили голими ребрами крокв,
вставили двері, засклили вікна, які недавно день і ніч свистіли від найменших
вітрів та протягів.

   І що ж ви думаєте? На сесії Солонянської селищної ради
раптом все одно, що радісно вигукнули «Ідіть сюди, хлопці!» - за «вилкою»
ухвалили найвищу ставку податків за використання реанімованих споруд. За
зернокомори, які фермери відремонтували самі і за власні кошти, платять
тепер навіть більше, ніж підприємці, котрі аналогічним чином розжилися
приміщеннями, скажімо, для магазинів. Як не намагалася фермерська
Асоціація закликати голову ОТГ Михайла Копейку «мати совість», як об стінку
горохом. І це тоді, коли у Податковому кодексі чорним по білому написано,
що у таких випадках сільгоспвиробники звільняються від плати зовсім. А
покищо більше схоже на те, що місцеві «божки» воліють звільнитися від
фермерів. Ось так і не інакше!
   І не тільки посадовці та чиновники, але особливо й місцеві силовики-
правоохоронці останнім часом немов показилися, каже Ігор Гура, «видають»,
не моргаючи очима, навіть свої власні закони. Скажімо, поліцейські патрульні
ні з того, ні з цього, якщо виїжджаєш трактором навіть на польову дорогу з
причіпним знаряддям, почали вимагати… техпаспорти на плуги. Відомо, що
не лише на плуги, але й на культиватори, борони чи сівалки ніякі техпаспорти
не видаються. Однак від фермерів у Солонянській громаді їх не просто
вимагали, але ставили на «лічильник»: хочеш їздити сільськогосподарською
технікою без «перешкод», щомісяця неси данину в поліцію. І тривало це до
тих пір, доки фермери не зібралися дружно та «нанесли візит» начальнику
відділення поліції «з погрозою уже його притягти до відповідальності».
   А подібне свавілля, виявляється, не поодиноке у Дніпропетровщині.
Як відомо, є постанова Кабміну України, що на автошляхах сільської території
на поля можуть виїжджати сільгоспагрегати шириною до трьох з половиною
метрів. Ясна річ, що рухатися з певними обмеженнями у швидкості та тими
чи іншими застережннями для інших учасників дорожнього руху. Але
шириною до 3.5 метра – також чорним по білому це написано в урядовому

документі.

   А ось колега Ігоря Гури, голова фермерської Асоціації громад колишнього Софіївського району Володимир Кравченко ну ніяк не може переконати в цьому тамтешніх стражів правопорядку. Ті «з власних
міркувань» вважають, наче агрегати шириною мають бути не більше двох з
половиною метрів, «і хоч кілок їм на голові теши», іншої «мірки» знати не
хочуть. Правда, софіївські патрульні данину не вимагають. Вони «на місці»
відразу штрафують фермерів і будьте здорові та не кашляйте! «Як можна
працювати селянам-хліборобам в таких умовах?» - не скільки вигукує, стільки
гнівно обурюється Володимир Кравченко.
  ТИМ ЧАСОМ солонянський ватажок фермерів Ігор Гура «не дивується
уже» у випадках подібного свавілля. Заждіть, говорить, й не таке ще буде. Ще
страшніше на його думку чекає на фермерів і фермерський рух загалом та
усіх поголовно власників земельних паїв. А значить, що на селянські маси та
загалом українське село. І чекати залишилося не довго.
- Ясно, що війна допікає з усіх сил, - продовжує Ігор Федорович, - але в
той час, коли наш непоборний український народ з особливими надіями та
передчуттями добра і змін на краще живе напередодні Нового 2024 року, то
ми, фермери, навпаки - з острахом ждемо його. Бо нам ясно, як на долоні, що
скажених та безбожних «хапків» землі з перших же післяноворічних днів ніяк
не вдасться уникнути.
   І нагадує, що ще у березні 2020 року парламентарі ухвалили закон про
ринок землі. Ніхто не перечить, потреба у цьому була і залишається. Тільки от
одна норма, закладена в ньому, сьогодні вилилася у загрозу перш за все для
фермерського руху в Україні. Це норма від ста і аж до десяти тисяч гектарів
продажу землі в одні руки. Правда, і ніби переймалися тим, аби перш за все
селяни-«куркулі» були готові забезпечувати приріст своїх площ: до десяти
тисяч га купівлю вирішили дозволити з 1 січня 2024 року. До цієї ж дати діє
також заборона на купівлю землі юридичними особами.

   Тільки ж хто знав чи передбачав, що скоїться війна. Котра під самісіньке коріння «підкосила»
особливо підприємців аграрного сектору. Одна ситуація у березні майже
чотири роки тому, і зовсім інша зараз, коли уже два роки поспіль фермери
працюють «без доданої вартості», навпаки «з доходами, які нижчі від
собівартості». Всі як один сидять вони нині на мілині. Скупляти земельні
ділянки їм немає за що. А хто натомість стрімголов кинеться «приростати
площами», здогадатися не дуже й складно. Якщо і свої українські «земельні
магнати», якщо й не підставні на користь іноземним «бідовим» компаніям, то
це одначе відкриється ринок не для вітчизняних селянсько-фермерських мас,
як обіцяли народні депутати та можновладці, на ура сприймаючи закон про

обіг в Україні земель сільськогосподарського призначення. Нині виснаженим
та обезлюдненим селам тим паче після цього не встояти і не зберегтися.
- Отож у промисловості в Україні наче стараються позбутися олігархів, -
каже Ігор Гура, - а в аграрному секторі фактично запрограмована перевага
латифундистам. Великі гроші не у фермерів, тим паче середніх та малих –
хіба це не ясно? Було колгоспне село, з ним покінчили раз і назавжди. Селян
спокусили надіями навзамін появою фермерського, єдиного спроможного
залишити села вцілілими та густо заселеними господарями власної землі і
підприємливими та самодостатніми селянами з їхніми власними виробничими
кооперативними чи переробними і тому подібними осередками. А тепер що,
фермери, одноосібники, підприємці з числа селян у селах зайві і підлягають
суцільній, даруйте, ліквідації?
   І посилається Ігор Федорович на скандальні події, які щойно відбулися
в Нивотрудівській громаді колишнього Апостолівського району. І наробили
не випадково, зауважує одразу Гура, пристрастей на всю область. Фермерів
тамтешнього села Вільного обурило й розгнівило несподіване, як сніг на
голови, оголошення, за новими віяннями розміщене в соціальних мережах Інтернету.
Отже: «Працівники фірми «Агроленд» запрошують пайщиків Вільненського
округу на зустріч з питань оренди земельних ділянок у фізичних осіб. Зустріч
відбудеться в актовій залі адмінбудівлі села Вільне. Початок о 12 годині». Ще
й спокусливо дописали, що «Ласкаво просимо!»
   Тут треба зробити щось на зразок «антиліричного відступу» і нагадати,
що ватажки Нивотрудівської ОТГ і до цього встигли насолити своїм місцевим
фермерам так, що останнім досі гикається. Зокрема у фермерів Володимира
Каллаура і Анатолія Гергеля спочатку без будь-яких пояснень відібрали землі,
аби передати в розпорядження тутешньої «крутої» компанії «Стронг-інвест».
Навздогін потім, коли хлопці кинулися захищатися, очільники громади та їхні
«вірнії» депутати сільської ради вчепилися в надто уже заяложену причину.
Тобто земельні ділянки у постійне користування дісталися їм у спадщину, а
так, мовляв, «не положено». Довелося втручатися юридичній службі обласної
Асоціації фермерів і приватних землевласників, яка переконала, що «навпаки,
положено».

   Оскільки є рішення Великої Палати Верховного суду України червня 2020 року – землі у постійне
користування надавалися не особисто засновникам господарств, а створеним
ними самим господарствам. Тож поки те чи інше ФГ існує, ніхто не сміє землі
у нього «за власною примхою конфіскувати». Незалежно від того, хто очолює
його – батько-засновник чи уже син-спадкоємець. Мало того, що це цілком
логічно та справедливо. Це ще й в інтересах довговічності фермерського руху

та запорука соціального благополуччя у селах. Якщо раніше при колгоспах у
нас на всі заставки славили з дідів-прадідів династії хліборобів, то чому ж тепер
ми не повинні підтримувати династії невтомних фермерів?
   Та щоб В. Каллаура і А. Гергеля одначе скорити, у прифронтовій громаді
навіть утнули воєнну адміністрацію. Аби вона грізним наказом узаконила
свавільний «віджим у впертих хлопців землі». Правда, адміністрацію швидко
потім ліквідували як таку, потреби у якій не було, та свою чорну справу вона
встигла зробити. Про цей «конфлікт інтересів» у Ниві Трудовій «Фермер
Придніпров”я» свого часу розповідав. Але на цей раз, у листопаді, уткнули
тут знову щось зовсім нове та «неординарне», яке на здорову голову й не
натягнеш.

   Почалося з того, що й не багато, а 50 гектарів землі комунальної
власності в громаді роками заростали бур’янами, ніхто з місцевих чомусь не
міг домогтися, аби взяти їх в оренду. І раптом сільська рада виставляє ці 50 га
на торги. Охочі саме з числа фермерів знайшлися, та очільники громади
«крутили-вертіли і нагнали такі умови, що вигідними не можна було
визнати», як висловився знайомий уже нам фермер Володимир Каллаур. І
торги виграє сільськогосподарське ТОВ «Агроленд» аж з-під Києва.
- Для нас таємниці тут не було, - говорить голова Асоціації фермерів в
минулому Апостолівського району Віктор Ковальчук. – З першого січня 2024
року буде дозволена продажа і земель державної та комунальної власності.
Однак же за 500 кілометрів їздити обробляти 50 гектарів немає сенсу. Тому
ТОВ «Агроленд» і замовляє сходку в селі власників земельних паїв. Поза будь
яким сумнівом, щоб переманити наших орендодавців на свій бік. Це значить,
щоб під час війни збурити в громаді ще й переполох з «обігу паїв».
    І зауважте, продовжує Ковальчук, «Агроленд» просить скликати народ
керівників нашої ОТГ, і ті на чолі з сільською головихою Іриною Пелецькою
аж бігом і покірно погоджуються. Б'ють ледве не в барабан, щоб усі почули
про зустріч «з питань оренди земельних ділянок фізичних осіб».
- А які можуть бути питання, - обурливо підхоплює голова ФГ «Ольвія»
Петро Безверхній, - якщо землі пайщиків громади орендуємо ми, місцеві
фермери, і перебувають вони у нашій оренді до 2032 – 2034 років. Договори,
як і належить, зареєстровані, а один від одного пайщиків ми не перетягуємо.
Платимо за кожен гектар людям більше, ніж 5 тисяч гривень. Навіщо затівати
зараз «переділ»? А щоб нас, фермерів, вижити звідси як непотріб – хіба ні?
І фермери громади скликають свою сходку. З'явилися тільки вони, а
тутешні одноосібники зігнорували. Нутром відчули, сказали, що небезпека може не обминути і їх.

    Тим часом ніхто з них не збирається кидати рідні села і приватне господарювання
на них. А сільська очільниця Ірина Пелецька прислала свою заступницю Тетяну Сеннікову.
Якій нікуди було діватися, довелося вислухати усі невдоволення спробою
сільської ради прислужитися зайшлій сюди компанії «Агроленд» зруйнувати
уже по суті сформовані тут фермерські села. А фермери ще й стримано вели
себе, висловлювалися не лайливо, а у тому дусі, що «це ж бо геть негарно
стосовно нас, ватажків місцевих фермерських господарств». Хоч могли бути
більш відвертими, говорити про підлість і підступність з боку керманичів ОТГ.
Адже це все одно, що встромляти ножа ззаду чи потай готувати своїм людям
пастку. Могли і запитати, невже лишень за хороші очі взялися прислужитися
чужому сільськогосподарському підприємству?
   Та акція протесту, влаштована фермерами, не минула марно. Зустріч
майже київської делегації «Агроленду» з пайщиками мерщій відмінили. Гості
зі своїми пропозиціями покищо сюди не поткнулися. Одначе що буде далі? В
селах громади не сумніваються, що авантюра ще не скінчилася. Залишатися
фермерам доводиться, перебуваючи на сторожі і не втрачаючи пильності. А
вони всі як один, між іншим - і Віктор Ковальчук та Петро Безверхній у Вільному, і Володимир Кравченко у Софіївці та Ігор Гура в Солоному – «згодні
з європейською практикою, де фермерський рух перш за все підтримується
задля соціального розвою сільських населених пунктів». Там, кажуть, великі
землеволодіння, навпаки, стримуються і обмежуються.
   А ОСЬ У НАС не доводиться дивуватися з приводу того, що уже кілька
літ у Новомосковському районі не дають спокою ФГ «Самара» - вважайте, що
знаковому і майже легендарному ФГ. На Дніпропетровщині ще пам’ятають і
будуть пам'ятати ім’я Михайла Саєнка. Тридцять два роки тому, у квітні 1991-
го, це він заснував тут перше фермерське господарство, котрому згодом дав назву
«Самара». Це раз. А по-друге, Михайло Михайлович днями і ночами мотався
по області, там і тут допомагаючи тим, хто тоді зважувався «виходити на свої
хліба» і створював приватні господарства. Точніше Саєнко відвойовував для
хлопців право на це і «вибивав» багатьом у «постійне користування з правом
успадкування» земельні наділи. Михайло Саєнко і був тут першим головою обласної
Асоціації фермерів та приватних землевласників.
  Тепер же син Михайла Михайловича, Олексій Михайлович, який після
відходу батька і очолив «Самару», третій рік ніяк не може вернути собі землі
господарства, відібрані силоміць і нахабно Вільненською сільською радою. З
тієї вигаданої причини, наче ділянки виділялися персонально Саєнку-батьку,
а Саєнко-син ніякого права ніби на них не має. Зате не попереджаючи навіть

Олексія, обидва його наділи розпорошили на двогектарні ділянки і роздали
мерщій «громадянам Самарець Вікторії та Самарець Юрію, Руденку Василю
та Руденко Поліні» - ну і так далі. Людям, які з цими своїми уже ділянками
негайно опинилися у фірмі «Агросвіт», а вже вона, навмисне плутаючи сліди,
в іншій фірмі - «Сантос».
  Так от, щойно Новомосковський міськрайонний суд задовольнив позов
ФГ «Самара». Він визнав за господарством право «постійного користування
земельними ділянками площею 34.3 та 18.69 гектарів». Більше цього, суд і
відмінив рішення Вільненської сільської ради «Про передачу ділянок у
спільну сумісну власність групі громадян». Справедливість, гадаєте, взяла
верх? Де там! Як свідчить юрист-адвокат Сергій Донець, «цій битві, виграній у
першій інстанції, однак ще не видно кінця».
- Фермери чи не всієї області як адвоката вітали мене з перемогою уже,
- говорить Донець, - а насправді боротьба триває і далі. Оскільки послідувала
апеляційна скарга у другу інстанцію, а в разі невдачі у ній загодя погрожують і
касаційною у Верховний суд.
  Скажете, що мають право? Так то воно так, тільки категорично не так.
Справа у тім, що тут відбувається щось незрозуміле й потворне, нахабне і
навіть свавільне. Ще раніше, років сім тому, робилася перша спроба забрати
в Олексія Саєнка успадковані від батька ділянки. Сутичка була не на життя, а
на загибель. Молодий Саєнко, відбиваючись, дійшов до самісінького верху: 10
квітня 2020 року Верховний суд України виносив вердикт, у якому чорним
по білому написав: «Набуті ще Михайлом Саєнком спірні земельні ділянки
для ведення селянського (фермерського) господарства зберігаються за ФГ
«Самара» до часу припинення діяльності господарства у встановленому
порядку». Себто не «в установленому порядку» позбавляти землі «Самару»,
котру зараз очолює син Михайла Саєнка, зась.
   А тепер скажіть самі собі і нам, що ж воно коїться? Існує рішення
Верховного суду, яке ще три з половиною роки тому набуло законної сили,
однак його ігнорують і з викликом… не визнають самовпевнені діячі ОТГ. І це
тоді, коли «судові рішення, що набули законної сили, є обов’язковими до
виконання всіма органами державної влади та місцевого самоврядування,
їхніми посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними та їх
об’єднаннями на всій території України». А тут примусили Олексія Саєнка
повторно застряти у судових «пекельних колах», бо не тільки руки чешуться
їм, а і беззаконня сходить з них, зате потирають ці загребущі руки з відвертим

злорадством. То Вільненська громада, виходить, оголосила себе незалежною і
самостійною поза межами України, чи як?
   Правда, громадський центр «Патріот Новомосковського району» участь
у цій «сутичці» виявив не лише керманичів Вільненської громади, а і сусідньої
Губиниської. Оскільки ота група громадян, якій дісталася земля фермера Саєнка, «це
наближені до керівників Губиниської ОТГ люди або їхні родичі». Так чи інакше, але
коли згаданий громадський центр «після дуже широкого розголосу та мітингу
фермерів 30 березня 2021 року» домігся створення «незалежної депутатської
комісії, яка б могла пролити світло на рейдерський віджим землі в Олексія
Саєнка», не хто інший, як «у Губинисі голова земельної комісії селищної ради
Дамір Сатілов у змові з головою ради Петром Єрьоменком та її секретарем
Анастасією Педан утнули комісію без повноважень і юридичного статусу - і
вимога провалилася».
  Зрештою, тут річ насправді в тому, що у відкриту відбувається атака на
фермерство бодай в окремо взятій області. Бо якщо «розкуркулюють» сина-
спадкоємця зачинателя в краї зародження фермерського села, то це тільки
так і можна розуміти та розцінювати. Старання та ідеї покійного Михайла
Саєнка нинішніх сільських можновладців не влаштовують. От і хочуть вони з
викликом і навіть неприхованим цинізмом продемонструвати це, знищуючи
засновану Михайлом Михайловичем «Самару», в якій тепер господарює його
спадкоємець-син. Все одно, що аж верещать і кричать, що «цього не буде».