«ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ» В ОКРЕМО ВЗЯТІЙ ГРОМАДІ

        МИКОЛА СОХАНЬ, за мірками зовсім недавньої Спаської сільської ради засновник  прямо таки унікального сімейного фермерського господарства, не стримує ані гніву свого, ні обурення, яким немає меж.

-Мені що, дзвонити фронтовому побратиму Сашкові Козинцю, щоб він негайно зривав свій взвод бригади «Холодний Яр», - майже криком вигукує, - і мчав зі своїми хлопцями та крупнокаліберним кулеметом наводити порядок у нашій тепер Підгородненській громаді, чи як? Скажете, що це вже занадто і за межею правового поля чи щось в такому дусі. А якщо терпіння скінчиться і справді доведеться?

    Свого часу Микола Серафимович встиг тут ще в колгоспі попрацювати ватажком механізованого загону кукурудзоводів, але потім успішно закінчив Харківський інститут внутрішніх справ і в погонах правоохоронця чимало літ боровся з недоброчесними і непорядними, як висловлюється, «земельними чиновниками і магнатами». Аж поки не обрав за краще «вернутися до землі» і створити власне дійсно неординарне фермерське господарство. Адже собі в  помічники покликав дружину Тамару Миколаївну, свата Миколу Петровича разом зі свахою, сина Олексія і навіть 11-річного онука Тимофія. Виникла що називається невтомна трудова родина, сенсом життя якої стало існувати за рахунок землі і власних старань.

-Не буду кривити душею, бо читачів сільської газети тут не проведеш, - розповідає Микола Сохань, - трудимося ми від зорі до зорі і не розгинаючи спин. Часто й густо виморюємося настільки, що скажімо про поїздки загорати на моря й думати не хочеться. Ліпше сховатися в прохолоді та напівтемряві власного дому і відлежатися…

   Але ні Микола Серафимович, ні члени його дружної родини жодного разу досі не шкодували, що ось так розпорядилися власною долею. Навпаки мають зиск і отримують насолоду від праведних трудів на своїй землі. Бо хоч і працюємо у степу, як воли, пояснює Сохань, живемо усією своєю ріднею по правді, совісті і чесно. Віримо в Бога і власні здібності та уміння. Інша  річ,  що вимушені щодня по самісіньку зав’язку куштувати «ті гіркі хліба, котрі нині випадають на долю українських фермерів». Соханя не те що дратують раз у раз діяння теперішнього Кабміну та і Офісу Президента, а, уявіть собі, смішать і викликають як недовіру, так і неприязнь та зневагу. Мова, ясна річ, іде про діяння, які все одно, що палиці в колеса не лише малим і дрібним фермерам, а усім поголовно. Щоб стримувати та знижувати ціни на ті ж міндобрива або пальне чи тарифи на перевезення збіжжя і зажадати від комерційних банків не підвищувати відсотки за кредити, так ні. Немає ніби можливостей. А от з усіх сил підтримувати  агрохолдинги і надмірних землевласників, то це бігом аж.

-Або ось і уряд загалом, і Мінагрополітики зокрема обурюються тим, що сякі-такі європейські фермери блокують українську  агропродукцію. А що ви хочете? Європейські фермери бояться, як вогню, наших латифундистів та всі разом узяті наші монополії в аграрному секторі, і прямо скажемо, що не випадково та не безпідставно. То коли я чую від державників, що наша мета влитися в Євросоюз, я хочу збагнути, де тут правда, а де не щирість і навіть брехня? І загодя попередити, що з аграрними гігантами-монополіями ніхто нас в Європу насправді не пустить. Адже в Європі фермерство перш за все сільський спосіб життя, соціальне благополуччя села, яке і там є скарбницею генофонду того чи іншого народу. На відміну від українських реалій, які зараз насправді нищать вітчизняне село…

   І найбільше у зв”язку з цим обурює Миколу Соханя той факт, що всюди нині і на місцях, ніби вловлюючи підспудні й приховані настрої  верхів, проти фермерства ополчилися, причому войовничо і потураючи будь-які закони на цей рахунок. У Підгородненській ОТГ принаймні з осені минулого року все одно, що розгорнули неоголошену внутрішню війну доволі численним тут фермерським формуванням. І не інакше, як поставили за мету покінчити з ними раз і назавжди. Уявіть собі, ще й під «проводом» очільників громади. Бо чому Микола Серафимович ладен викликати побратима з фронту, де й сам тимчасово ще недавно перебував. І не лиш його одного, а на чолі взводу і з кулеметом та іншими боєприпасами? Та тому, що господарює сімейство Соханя – точніше, ще торік господарювало - не тільки на орендованих паях земляків, але й маючи у так званому постійному володінні 24.2 гектара. Їх Сохані отримали ще у лютому далекого 1992 року – як говорилося у рішенні Новомосковської районної ради, для створення фермерського господарства. Слідом Микола Серафимович одержав і Державний акт не просто на довічне користування даними гектарами, а до тих пір, поки існуватиме ФГ «Сохань».

Натомість днями, в кінці січня цього року, глава фермерського осередку раптом дізнається, що його сьоме поле передано в оренду невідомій йому Тамілі Дерев’янко – виявилося директрисі приватного підприємства «Кредо», котре ходить тут під прикриттям ТОВ «АПК «Спаський». Очолює ж останній тутешній не мало і не багато самоправець Юрій Пришедько (на фото вгорі). Чи не тому дуже нахабно й сміливо відібрали і захопили у Соханів землю. Не попереджуючи їх, не оголошуючи оборудку і у селі. Одначе й не тишком-нишком: з відому уже другого чи і третього лише за півроку останні у Підгородньому голови міської ради держреєстратор Підгородненського ЦНАПУ Роман Горбонос, дійсно посилаючись на рішення  ватажків громади, «вніс нові дані в реєстр речових прав на нерухоме майно». Отож дозволив собі узаконити зміни, а державний нотаріус з обласного центру Ольга Щетілова, не моргнувши оком чи позичивши його у Сірка, посвідчила цю рейдерську витівку. І усі разом свої руки утерли, як висловився Микола Сохань.

-То як можна таке зухвальство терпіти, тим паче прощати? – Підводить риску Микола Серафимович. – Лиходійство чистої води, коли не гірше!  Котре нахабно вчинила міська рада, а правоохоронці, перш за все прокурори нічого не бачать, нічого не чують – і  ні пари з вуст. Хіба це не свої внутрішні вороги лютують, поки зовнішні теж доймають Україну? Вороги! А з ворогами звісно як треба поступати!

А ТЕПЕР І МУСИМО повідати, що цьому та аналогічно іншому свавіллю передувало. Доки дві сільради, Спаська і Підгородненька, існували порізно, головою Спаської був Андрій Горб. Порівняно молодий віком чоловік, який однак нажив серед селян-земляків неабиякого визнання. Справедливістю в першу чергу і безкомпромісністю. І вже тоді єдиний тут, з ким в Андрія Горба «не склалися стосунки», неприховано, навіть раз-у-раз з викликами виявився голова ТОВ «АПК «Спаський» Юрій Пришедько. Одне діло, що останній дуже хотів правити бал в межах сільради, бути ледве не пупом тутешніх земель, а друге, що люто ненавидів місцевих фермерів. Вони були для нього як кістка поперек горла. Фермерам палили техніку і вирощені урожаї в полі, різали на тракторах та комбайнах шини, вибивали у житлових помешканнях вікна, а то й підпалювали садиби. Були зрештою зафіксовані ще міліцією, потім поліцією та прокуратурою факти, коли ледве не згоріла у власному будинку родина фермера Сергія Приходька, а над фермером Русланом Кроповим чинився відвертий терор. І ні для кого не становило секрету, чиї стриміли вуха за усіма цими та іншими злодіяннями.

Щоб не закликати вірити нам на слово, повідомляємо: за вчиненими лише стосовно фермера Анатолія Гайворонського порушувалося дев”ять кримінальних справ, у яких фігурував і Юрій Пришедько – у березні, травні і червні 2013 року, липні 2015 і восени 2020-го. Це коли з дельтаплану приміром потруїли 500 гектарів соняшнику Гайворонського чи й його самого схопили, запхали в авто і до вечора утримували позбавленим волі і катували. Причім останній злочин коївся з безпосередньою участю Пришедька. То як гадаєте, врешті решт кара наздогнала Юрія Олексійовича? Де там! Постійно він як максимум відбувався легкими переляками, насправді уникаючи будь-яких слідчих дій, не кажучи уже про судові. Чому? А тому, як за версією усіх мешканців Спаського, «або у нього тісні зв’язки з впливовими чиновниками та правоохоронцями області, аби навіть близькі родинні з деякими зокрема». В усякому випадку почувався і почувається досі він тут «розкуто і вільно». Наче хоч і не один раз спійманий, але слідчими та судами не звинувачений, значить не злодій – отаке ось щось нове і позбавлене глузду виникло нині в українській правничій практиці.

Інша річ, що дещо ускладнилася для надто самовпевненого Пришедька  ситуація, коли Підгороднє і Спаське об”єдналися в одну громаду.  В якій головою обрали Андрія Горба. Кращої кандидатури тутешні виборці просто не побачили. А чисельністю населення перше більш, ніж в чотири рази перевершує друге, то цією «масою» ніби й не давало змогу суто спаському «королю» брати верх. На перших порах так і було. В усякому випадку спроба Пришедька «у нових обставинах» розгорнути «віджим» земель у фермерів не увінчалася успіхом.

-Далі конфлікт загострився від того, - розповідає Горб, - що Пришедько вирішив продовжувати свою «практику» не сплати земельних податків за ті майже 9 тисяч гектарів сільгоспугідь, які обробляє не лише у Спаському, але і в Хуторо-Губинисі та Дмитрівці. На даний момент заборгував громаді більше мільйона гривень…

А коли зрозумів, продовжує Андрій Іванович, що його зверху не буде, й почав підпільно компрометувати мене, «вести роботу з депутатами» з метою умовити чи переконати їх висловити мені, голові громади, недовіру. Усунути, скажемо прямо, не правдами, отож підло з посади – здійснити своєрідний «державний переворот» в масштабах громади. На переконання ж Галини Кузьменко, яка раніше очолювала Підгородненську раду, діяв Пришедько агресивно й нахабно. Одних депутатів залякуючи, а інших і підкупляючи, лиш «скликайте позачергову сесію, голосуйте за відставку Горба, і баста!» Нічого з того, в чому звинувачував Андрія Івановича, не відповідало дійсності, аніяких підстав висловлювати йому недовіру не було, зате крику, лементу і пліток та пасквілів і наклепів лилося через край. Не створювалися депутатські комісії, аби перевірити і дослідити роботу Горба, тим паче не було аніяких звернень до правників і суду – тільки крик і вереск! Що «переворот» готувався свідомо і цілеспрямовано, свідчить такий «дивний» факт: один з підгородненських депутатів, а саме Роман Ворон, обраний як кіт в мішку за списком партії «Слуга народу», мешкає звідси більше, ніж за півсотні кілометрів, а тому на  жодній сесії нинішньої каденції, починаючи з першої, не був. Відтак сном- духом не відає, що та як в громаді відбувається - нічого з цього його досі ні цікавило, ні хвилювало. А це раптом примчав захекано і з піною на губах заволав «Геть негідника!»

Коротше, задумана Юрієм  Пришедьком афера кінець-кінцем вдалася. У перші дні вересня минулого року затуркані, деморалізовані депутати по суті самоправно, не оголошуючи її заздалегідь, як це необхідно, тому підпільно зібралися на «надзвичайну» сесію і гучно звільнили Андрія Горба з посади голови. Цікаво, кого призначили тимчасово виконувати його обов’язки, до пуття не відомо до цих пір. То одного називали, то другого, а це наче уже й третього. Перетасування судячи з усього пов’язані з намаганням домогтися головного, чого волів Пришедько – захопити владу в громаді, бути її тіньовим «диктатором».

-Швидко, дуже швидко стало і зрозуміло, - коментує тепер Андрій Горб, - задля чого такий «лідер» пнувся мене змістити, а головне якими наслідками це обернулося для громади. Який зате дозволив собі твердити, наче «хто за нього, той за Україну, а хто проти – поплічник «узького міра». Без нього, мовляв, «й далі триватиме хаос та беззаконня, а з ним настане порядок, процвітання і розвиток».

А що насправді настало? А те, що в сімейного ФГ «Сохань» не єдиного уже, у якого не якість там рейдери-розбійники з великої дороги чи, навпаки, з засідки, а теперішні керманичі Підгородненської ОТГ відібрали землі. Серед потерпілих ще три фермерських господарств – скажімо Миколи Самойленка і Світлани Ялової. Також без попереджень та пояснень взяли і передали землі, які перебували у їхньому постійному володінні і користуванні, «новоявленим колегам, котрі появилися як ті Пилипи з конопель, зате тим чи іншим боком причетні до ТОВ «АПК «Спаський» Юрія Пришедька, а нині уже і його брата Дмитра Олексійовича.

Але в першу чергу повідати треба про розправу в прямому розумінні вчиненої «оновленим» штабом громади над Ксенією Козинець – головою ФГ «Ксенія». Жінка, на руках котрої ще й мала дитина та хвора матуся, вимушено перебрала на себе обов’язки голови господарства. Тяжко і важко, каже, та куди діватися? Її чоловік Олександр Козинець опинився на фронті ще з часів захисту Донецького аеропорту. Був поранений. Мав підстави оформити другу групу інвалідності, одначе відмовився. Повернувся на фронт, нині командир взводу Збройних Сил України.

-А земельну ділянку, яку у мене відібрали і передали щойно якійсь Анні Тополі, - розповідає Ксенія Козинець, - отримав ще мій дідусь Федір Яловий, колись один з кращих у колгоспі комбайнер. Ніколи не думала й не гадала, що під час війни можливий настільки жалюгідний цинізм – пограбування сім’ї воїна, який боронить Батьківщину від російських загарбників-окупантів. Я з нетерпінням чекаю тепер повернення додому чоловіка, бо і тут знайшлися загарбники, з якими ніякого миру не може бути.

В унісон цій жінці залишається тільки докинути, що іде війна, в області діє обласна воєнна адміністрація, а зупинити негідників та злодіїв, виходить, або не здатна вона, або безпомічна уже. Адже поки патріоти гинуть на війні, хто бере верх? То знайте: за даними порталу «Опендатабот» у Відкритому державному реєстрі судових рішень та ухвал на даний момент налічується не мало і не багато 131 справа так чи інакше щодо Товариства Юрія Пришедька АПК «Спаський». Але досі жодна з них за «дивним» збігом не завершилася справедливим вироком.

                                                                              Микола НЕЧИПОРЕНКО.