Дніпро на гептиловій бочці

Ніхто сьогодні не скаже вам, звідки взялася ця назва – гептил. Хіміки свідчать, що у них і на думці не було наректи так НДМГ – речовину-«горючку», яку з часів її появи називали несиметричним диметилгідразином. Отож мова йде про формальну наче назву. А ракетобудівники здавна стверджували, що це кодова або зашифрована  назва. Оскільки становила таємницю, аби ніхто не здогадався, що використовують як основний компонент висококиплячого ракетного палива. Від секрету нині нічого прихованого уже не лишилося. Як от у Дніпрі-місті слово гептил зараз чи не у кожного старого й малого на вустах. Якого тут ще й бояться, мов вогню, а то й дужче.

І цьому є причина. П”ять років тому міністерство оборони передало у Дніпро на Південний машинобудівний завод та під опіку колективу інженерів конструкторського бюро «Південне» - на зберігання та поступове знищення – 95 тонн рідкого ракетного палива, яке якраз і дістало свого часу кодову назву гептил. І міністерство полегшено зітхнуло, бо мов скинуло з плечей нелегку ношу. Адже в немалу копієчку вилітало в певних строгих умовах гарантоване утримання цього гептилу. З іншого боку ситуація неймовірно патова: уявіть собі, як утилізувати гептил, зараз наче і не відомо. Професор, доктор хімічних наук Віктор Варгалюк, який колись доклав також і своїх зусиль до винайдення гептилу, каже: «цим паливом важко було займатися і дійсно технологій таких нормальних та надійних, які б дозволили елементарно позбутися «монстра», поки що, вважаю, немає».

-Навіть якщо спалювати  його, - додає Варгалюк, - то утворюватимуться інші шкідливі і небезпечні речовини, котрі в свою чергу доведеться думати й гадати та шукати, яким чином теж знезаражувати.

А «жартувати» з гептилом не те що не доводиться – страшно. Гіркий досвід на цей рахунок є. У 2013 р. за кілька хвилин після пуску з космодрому Байконур вибухнув і упав на землю російський ракетоносій «Протон-М». У незначній кількості, але гептил тоді потрапив назовні. І зайвий раз нагадав, що вражає-паралізує «буквально всі системи людського організму – серцево-судинну, імунну, нервову, лімфатичну». Ще пошкоджує шлунково-кишковий тракт і печінку, а також зовні шкіру…

Можна казати й так, що гептил не сумісний із життям. А місяців ще зо три тому генеральний директор «Південмашу» Сергій  Войта надіслав листа до міністерства стратегічних галузей і Державного космічного агентства. Йшлося про те, що Південний машзавод «не має коштів для фінансування зберігання у себе компонентів летючого і токсичного ракетного палива». І далі: «Терміни його безпечного стану збігають, і загроза мешканцям міста Дніпра наростає». Тут не можна змовчати про те, що у страху, як відомо, великі очі - лист породив чутки, наче на заводі уже й стався витік гептилу. В Інтернеті навіть посилалися на коментар якогось безіменного працівника-«інкогніто» чи то КБ «Південне», чи самого «Південмашу», що таки так – витік відбувся. Правда, офіційного ні підтвердження, ні спростування не настало. Як хочете, так і гадайте, люди добрі. Паніки не було, та занепокоєння перебрало допустимих меж. Це ж бо не порохова навіть бочка – гептилова! Хтось же із заводчан таки повідомив землякам, що «лиш відро гептилу усе гамузом здатне отруїти таке величезне озеро, як Байкал, на тисячу літ». Але ж нас цікавить і хвилює, погодьтеся, не Байкал – у нас поруч річка Дніпро.

У Дніпро-місто негайно примчала комісія фахівців Головного управління з реагування на надзвичайні ситуації на чолі із заступником його начальника Олександром Шевченком. Який щонайперше сказав, що «і позаторік, і торік ДП «Південмаш» та КБ «Південне» ретельно перевірялися на відповідність правилам і вимогам техногенної та пожежної безпеки». Тепер «додатково вивчили і дослідили, як зберігається гептил». І далі пан Шевченко авторитетно (цитуємо дослівно) заявив: «жодного фактичного підтвердження витоку гептилу в навколишній простір не виявлено. Однак комісія відзначає, та і раніше це було відомо, що реальна загроза витоку існує. А це надзвичайно токсична речовина першого класу небезпеки, вищого в Україні наразі немає». Ось так, і не інакше!

То що це значить і яким чином берегти обласний центр від небезпеки далі? Олександр Шевченко повідомив, що «хоч на обох підприємствах все роблять для того, аби уникнути катастрофи і великої біди», Мінстратегпром створює віднині і свою комісію «з питань безпечного зберігання компонентів рідкого ракетного палива та можливої утилізації бодай їх некондиційної (!? – Авт.) частини до кінця 2023 року». А покищо дніпровців зобов”язали щодня – чуєте, щодня без «вихідних»! – «здійснювати моніторинг стану ємностей з гептилом». Причому, це швидше вимушена «міра безпечності».  Справа у тім, що існує автоматична система контролю випаровування гептилу з місць його перебування, та вона вийшла з ладу. Потрібні запчастини, які виробляються в Росії. А туди потикатися нині, самі розумієте, зась.

То як не старалися високі чиновники і фахівці з Києва, заспокоїти їм мешканців Дніпра сповна не вдалося. Народ сприйняв «вжиті заходи на рівні «мабуть та нехай» і «якось воно та буде, дивись - пронесе». Погодьтеся, справді якісь непевні гарантії. По суті стовідсоткових точно уникнути вибуху «гептилової бочки» катма. Тому люди продовжують вимагати рішучіших дій. Бо от як би ви чинили, якби знали, що в разі розгерметизації тут посудин з гептилом радіус зони ураження від нього сягне від 3 до 5 кілометрів міською територією!? Є навіть прогноз, що неодмінно загине не менше, ніж 30 тисяч городян. Тобто навряд чи встигнуть їх евакувати – ви зрозуміли? За «більш реальними» підрахунками і до ста тисяч може загинути.

Не випадково зі свого боку самі ракетобудівники вважають, що пора мерщій припиняти зберігати неймовірно токсичну ракетну «горючку». Бо поки вона залишатиметься тут, як та ж гвинтівка  на театральній сцені, доти рано чи пізно може таки «вистрелити на ураження». Натомість необхідно не гаючись приступати до знищення «залишків колишньої гонки озброєння». Та й тримати в заручниках жителів мільйонного міста – це, як на нас, злочин,  виправдання якому не буде. Нарешті ж і заступник головного інженера КБ «Південне» Павло Дегтяренко оптимістично запевняє, наче «на нашому підприємстві насправді напрацьовано сертифіковану технологію утилізації такої зарази, як гептил». «У полум”ї керосинового вогню при температурі вище тисячі сто градусів згорять і рештки гептилу - це ми ручаємося», - докидає він. Інша річ, продовжує, знадобляться для цього не менше півмільйона тонн керосину і понад 300 мільйонів гривень. Дайте ж тільки те й інше, поки не пізно. Поки страшний грім не грякнув.