ДВІ НЕСПОДІВАНІ НОВИНИ. АБО ЩЕ МОЖНА СКАЗАТИ, ЩО НЕОЧІКУВАНІ. НЕПОТРІБНІ ТАКОЖ ЧИ Й НЕ ОБОВ»ЯЗКОВІ

                                             КУДИ ВІДЛЕТІЛИ НАШІ ГОРОБЦІ?

З середини квітня і майже до кінця жовтня цього року вдалося пожити у гарному селі на березі знаменитої у наших краях річки Татарки. То десь уже на початку літа дружина якось запитала, чи звертаю я увагу, що ніби пропали, зникли горобці. Ні зграями, ні поодинці не цвірінчать, у тій же шовковиці, яка почала дозрівати, галасливо не пасуться, як паслися ще торік. Таке враження, що вітрами, які навесні мало не щодня не переставали, задуло їх невідь куди. Це так говорила дружина.

А став і я придивлятися. Дійсно не пурхають один за одним по двору, на городі і в саду. Немов вимерли чи й перевелися. Телефоную знайомим орнітологам Петру Чегорці і Михайлу Листопадському. Можливо це у нас або суб”єктивні спостереження та враження, або з якихось причин дивне явище притаманне винятково одному окремо взятому селу. Та ні, кажуть біологи, горобці багато віків поспіль звикли жити разом з людьми на їхніх садибах. Коли одні одним не заважають і навіть одні одних не помічають. Тих й інших взаємне сусідство навпаки завжди влаштовувало і ніколи не завдавало ніяких незручностей. Але ж сьогодні горобцям справді довелося світ за очі тікати. Усіх шкідників городніх культур селяни наполегливо травлять хімікатами, їх майже не лишається, щоб вволю годуватися. А ще і гинуть пташки, поїдаючи отруєних комах, личинок і жучків. Кормова база коротше для горобців нині нікудишня. Шкідлива навіть. У степах поза селами також вдосталь їди зась. Все оброблене і обприскане. Всюди нітрати і гербіциди. Від тих й інших також конають дрібні пернаті.

А друге, що явно відігнало чи не наймасовіше раніше пташине плем’я з сіл, так це а де ж гніздитися й виводити пташенят? Мало того, що під стріхами хат і господарських споруд давно не знайти – з відкритими навстіж горищами та усілякими схованками теж катма. Чи де побачите нині так звані зелені або живі огорожі, тим паче кущі між сусідніми садибами? Суцільні металеві чи ті ж сітки-тини. Звити гніздечка немає де. Ще й високі з густими гіллястими кронами фруктові дерева люди вивели як такі, що тепер не практичні. Замість них куди не поглянь низькорослі та не вельми щільні з короткими гілками. Ні переночувати в них, ні поживитися здобиччю. Плюс і худоби та і свиней зараз по селах тримають менше, ніж раніше – ні гною тобі, ні перегною, щоб було де водитися червам усіх можливих розмірів. А без них горобенят ой як важко вигодувати. Якщо зовсім не можливо. Останніми роками також спека сушить землю, та так, що в ній нічого горобцям і не видовбати.

Тим часом біологи-орнітологи знайшли за потрібне нагадати старшому поколінню, що китайці колись пожинали уже доволі гіркі плоди свідомого винищення саме горобців. Довелося потім їм навпаки розводити їх. Не краще чекає і нас. Хоч засобів боротьби зі шкідниками сільгоспкультур у теперішні часи залийся ними, одначе без горобців, які не менше десяти тисячі літ були і залишалися головними санітарами перш за все сільських населених пунктів, полів та степів, чим далі ставатиме все сутужніше й сутужніше. Колись старі люди згадайте говорили про таке явище, як недорід. Це коли знаходилися причини, що та ж пшениця приміром родила менше, аніж від неї чекали чи ніж мала вона дати. Отож масове зникнення горобців раніше чи пізніше, та неминуче цим скінчиться. Такий прогноз наразі спеціалістів, до якого слід очевидно прислухатися, поки не пізно.

До речі,  серед версій, чому гинуть горобці, причому серед пернатих чи не першими, є і така: а тому, що спершу попереду них пропадають і масово уже пропали усілякі комахи та жуки і жучки, гусінь та павуки і павучки,  Бо коли їсти – ще раз наголошуємо на цьому - немає що, особливо того, до чого звиклий, святим духом не прожити і горобцям.

                                           ТІЛЬКИ КОРОСТИ НАМ І НЕ ВИСТАЧАЄ

Навряд чи на чиєсь замовлення у Дніпрі раптом відразу кілька інтернет-видань навперебій і на всі заставки захоплено заходилися розхвалювати одяг «з других рук». Це той, що оптом на вагу та в роздріб за «помірними цінами» реалізується у магазинах повторної їх розпродажі Second Нand. Аналогами колишнім у нас комісійним. І тільки ці наче пропонують зараз одяг відомих європейських брендів, які там, в Англії, Німеччині, Швеції Нідерландах чи ще десь, залишаються ніби зайвими, а насправді кимось недоношеними. От і захлиналися місцеві сайти, яке, мовляв, це благо для нашого народу – після когось доношувати особливо модний одяг. Отож одягатися не гірше від європейців! Так і стверджували в соціальних мережах, що й поготів серед молоді популярні у нас обнови з Секонд хендів. Заходьте у крамниці Econom Class і беріть – не хочу вишуканий як жіночий, так і чоловічий одяг. Навіть і білизну, включаючи нижню, а також наволочки чи підодіяльники, покривала і скатертини, штори і полотенця – уявляєте? Всього у прямому розумінні навалом! Тюками і лантухами завозять це добро, причому туго набитими. Як правило надмірно утрамбованими. Щоб більше влізло і більше завезти.

І єдиний сайт газети «Фермер Придніпров’я» знайшов за потрібне стати на захист земляків, оскільки то справді поношений європейцями одяг ладні у нас нині з рук вихоплювати, але як? Днями одну з таких крамниць натовпом брали в осаду мешканці Дніпра, хапалися за петельки і билися, аби першими дістатися до заморського ганчір’я. Обидно і шкода було дивитися на людей, які простягали свої руки до горами висипаними кофточок і суконь, футболок та брюк. А «вершиною» щастя від останніх зойків європейської моди увінчала щойно приголомшлива новина, оприлюднена Дніпропетровським обласним Центром контролю та профілактики захворювань. Про те, що впродовж цього року на 20% порівняно з  аналогічним періодом минулого виросла кількість випадків захворювань… на коросту. Зрозуміло, що тут, у Дніпрі. Неприємна й образлива дуже, скажемо ми вам, хвороба. Що сорому він неї наберешся по зав’язку, це одне. Але вилікуватися самотужки і швидко зась. І чи знаєте ви, що єдиний рознощик цієї гидоти, яка «з перших рук» передається винятково контактним  шляхом – це людина. Правда коли на її тіло спершу потрапляють кусючі кліщі, котрі паразитують у верхніх шарах шкіри. Свербить настільки, що постраждалі розчухують руки й ноги до крові.

Звідки ж завелися у Дніпрі ці кліщі? Медики й гігієністи все простежили та дослідили і дійшли дуже й дуже «сенсаційного» висновку. В тому дусі, що Дніпро-Дніпропетровськ не менше століття був доволі заможним містом. Не бідні тут люди жили. Повірте, що заробляли металурги, машинобудівники та хіміки і будівельники пристойні гроші, щоб купляти і носити вишуканий одяг. Голодранці якщо й траплялися, то тільки серед безнадійно лінивих. Тільки ж бо нині Дніпро не той, що був раніше. Нині у трамваях і тролейбусах, іншому громадському транспорті, просто на вулицях та в парках і скверах хоч носа затикай – тхне, смердить, даруйте, формальдегідом та іншими хімікатами. Якими в обов’язковому порядку обробляється увесь непотріб європейцями, який збирається ними як сміття у сміттєзбірники і потім у величезних мішках дійсно мандрує на «благодійну» реалізацію до нас. На кого не поглянь нині у Дніпрі, саме з нинішнього року масово одягаються ясна річ не по моді, а по можливостях з мережі місцевих Секонд хендів та їх аналогій Економ Класу. У нас такі крамниці колись називали ще крамницями уцінених товарів. Якщо на те пішло, то відходів, які влаштовували поодиноких справді невдах.

Так що переповнений місцевими мешканцями Дніпро по-«сучасному», по-теперішньому вдягненим в уже раніше кимось вживаний одяг – це тільки наслідок. В першу чергу реалій, в яких останні опинилися зараз. А в другу, зрозуміло,  секондхендзацією міста європейськими недоносками. Медикам уже нічого іншого не залишається, як попереджати, що навіть коли дихати з дня в день пахощами Секонд хендів, можна викликати астму чи й загострити якісь свої давні або хронічні захворювання. Більше того, формальдегід-газ не минає безслідно в першу чергу і здатний викликати онкологічні пухлини. Це не говорячи про те, що одягаючись в недоноски, люди ризикують підчепити ті недуги, якими заражені були попередні власники особливо ніби «модних» светрів чи блузок. А що вовняні вироби можуть поділитися вошами, про які нинішні покоління українців мали б давно забути, чи дійсно тими ж кліщами корости, також і личинками кольорового лишаю при цій, даруйте, нагоді, в цьому не сумнівайтеся. Цього краще остерігайтеся.

А що ще можемо ми порадити, окрім посиленого стеження за станом власної гігієни, тепер і після звичних прогулянок чи поїздок містом ретельно приміром мити руки та неодмінно прасувати свою європейську одягачку?! Бо може й допоможе. Хоч як на наше переконання краще обирати зовсім інші  варіанти. З одного боку надавати можливість своїм людям гідно заробляти, ще краще сказати достатньо, аби пристойно одягатися дійсно обновами, а з іншого піднімати власну легку і швейну промисловість, шити та одягати народ у своє, яке раніше пригадайте не пасувало перед зарубіжним, натомість всім пасувало зовнішнім виглядом. Тим паче, що сьогодні існують усі можливості модельєрам нашим заткнути іноземний крам за пояс. Треба тільки захотіти. І заохотити. І надати, створити для цього змогу.

                                                                                               Микола НЕЧИПОРЕНКО.