ХТО ХОВАЄТЬСЯ У КАМ'ЯНСЬКИХ ХАЩАХ?

На «гарячу» лінію Кабміну України з міста Кам’янського зателефонувала його мешканка Антоніна Карнута – жінка, котру досі мало хто знав тут. Можна казати тобто, що пересічна громадянка. Але як гадаєте, чим вона переймалася, звертаючись у настільки високу столичну інстанцію? Зовсім не якісь там власні негаразди чи кривди або й образи хвилювали жінку. Як потім напишуть мовою чиновників, «гр. А. Карнута порушила питання щодо демонтажу на проспекті Свободи у Кам’янському погруддя Л. І. Брежнєва». Хоч усім же було ясно, як в божий день, що жінка насправді не скільки «порушувала питання», стільки скаржилася. Адже з квітня ще 2016 року тут не вгавають ну дуже палкі дискусії, зносити чи ні пам'ятник чимало разів Герою колишнього Радянського Союзу, який насамкінець політичної ка'єри вісімнадцять літ очолював і Компартію СРСР, але у даному випадку головне, що «уродженцю саме Кам'янського».

Отож земляку, котрий наче прославив себе, а заодно і рідне місто на весь світ. То тоді несподівано зійшлися на рішенні наче щось на зразок «не квапитися з козами на торг», а то і «на всяк випадок вичекати, чим це ще скінчиться». Хоча хто конкретно «осмілився» внести отаку «обережну» пропозицію, ніким не уточнювалося. І місто спокійно пропустило мимо вух зауваження на той час ватажка Українського інституту національної пам’яті Володимира В'ятровича, що «у місті, де так гаряче взялися захищати «свого Брежнєва», склалася геть унікальна ситуація: під виглядом вшанування земляка ігнорують виконання Закону про декомунізацію». Причому, докинув В'ятрович, уперто.

А через рік у вересні 2017 депутати тоді ще Дніпродзержинської міської ради майже поголовно стали муром на захист погруддя генсека КПРС, уже тоді й заваривши зовсім відвертий скандал з «недодекомунізації», як нарешті цей «процес» охрестили. Більше того, мерія оголосила бюст в минулому відомого земляка винятковою якщо не гордістю, то візитною карткою його батьківщини, і щоби нікому більше не кортіло дорікати владі, вигадали блискучий вихід з «незручного» становища: ухвалили погруддя незабутнього ніби ж для городян вождя вважати… експонатом музею місцевої минувшини, територію навколо якого пообіцяли негайно перетворити ледве не на тутешню більше ніде ще й не існуючу меморіальну перлину під назвою «Міфи та реалії радянської доби».

Правда, про міфи і реалії у його назві швидко забули, натомість стали цю затію величати міським музеєм під відкритим небом – і цього, мовляв, досить. Інша річ, що, як свідчить директорка історичного музею міста Наталія Буланова, у дійсності по сьогодні ніякої «музеєфікації території» не здійснено і здійснити немає як підстав, так і можливостей, тому посеред проспекту як стримів, так і стримить постамент з бюстом землячка Брежнєва. Нікуди він не подівся, бо куди його дівати, у Кам'янському, схоже, ніхто ж бо до пуття не знає і знати не хоче. Зате депутатка міської ради від забороненого наразі «опозиційного блоку»  Валентина Капінус заявила, як відрізала, що «коли виникне потреба», то вона «першою вийде своїми грудьми захищати погруддя Леоніда Ілліча від знесення».

Одначе ще й таке помітили у Кам'янському: чим більше появляється тут «невгодних, яким, бачте, Брежнєв муляє очі чи дратує свідомість і совість», тим менш ретельно і дбайливо за ним доглядають. Наразі він опинився у зарослях дерев і їхнього густого гілля - все одно, що в кущах та чагарниках. Майже в хащах. Здалеку бронзового погруддя славного земляка то тепер і не видно як слід. Місцеві дотепники не випадково жартують, наче не інакше, як від сорому та ганьби Леонід Ілліч тут сховався і навіть уже сам воліє, аби його не бачили.

Хоч є й версія про те, що це швидше сховалися від народу та реалій зі своїми «міфами» очільники міста. А, може, не лише міста, а й області. Позаяк у 2020 році пристрасті навколо бронзового погруддя сягнули рівня непримиреного у місті конфлікту, і один з числа «противної сторони» Денис Баранець сьогодні розповідає, що свідома громадськість Кам'янського просила прокуратуру, аби спонукала міськраду взяти врешті-решт під козирок закону про декомунізацію. Однак прокурор «утримався оскаржувати протиправне рішення, заявивши, наче згідно з законом це повноважний зробити лише голова обладміністрації». Як не важко здогадатися, «мав зробити, але не зробив до цих пір».

Чим, дуже схоже, заохотив дивно непоступливих міських діячів стояти та наполягати і далі на своєму. В усякому випадку позаторік вони повернулися до ідеї «музею радянської минувшини просто неба». Правда, трохи під зміненою, отож уже іншою назвою – щось в дусі «нехай це буде полігон знаків пережитої епохи, тоталітарного режиму» і т. д,, оскільки «і такий потрібен для тих, у кого ностальгія за радянською епохою». Чим вичерпали терпіння історички Дарини Маттінглі, котра не стрималася це назвати «більш, ніж безглуздям», а швидше «викликом новим часам незалежної України». Адже що тепер надумали? Цитуємо дослівно: «Як тільки з'являться гроші, ми звеземо до бронзового погруддя Брежнєва знесені у місті пам”ятники Леніну, Дзержинському, навіть може й розкутого Прометея знімемо з його шпилю і переселимо сюди, також меморіальні дошки усі до одної поставимо тут на п”єдистальчики».

Коротше, не виключено, що сьогодні у своїх хащах тоталітарного режиму дорогий колись Леонід Ілліч чекає та ніяк не дочекається як мінімум Леніна та Дзержинського – така ось «версія» бере нині верх серед мешканців Кам'нського. Хоч інші більш пильніші  вважають, що «не мало і не багато – Брежнєва навмисне залишають в кущах, немов у засідці, з якої він як  злодій уже визирає, коли «свої» прийдуть-повернуться». А мовляв саме зараз це викликає не лише недобрі підозри, але й реальне занепокоєння. Скоро рік мине від тої чорної дати, «як рашистське тупе пуйло зі своїх сибірських катакомбів-бункерів скомандувало «визволяти» український народ з його незалежності та волі, і над усе воліє відродити величезний Гулаг під назвою Радянський Союз», а тут от «на батьківщині автора незабутньої епопеї колишнього «Відродження» і сховався-притаївся ідол домагань диких загарбників, що втратили здоровий глузд та розум загалом і тепер готові поголовно винищити горду українську націю». В усякому випадку саме з такими думками і аргументами й звернулася проста мешканка Кам'янського Антоніна Карнута на урядову «гарячу» лінію, «порушуючи питання щодо демонтажу у її місті погруддя Л. І. Брежнєва». Хіба, погодьтеся, вона безпідставно хвилюється та мислить таким чином? Отож!

Як не важко і було передбачити, з Києва реагувати на запит громадянки А. Карнути «сигнал» за недоброю давньою традицією швиденько переслали «за призначенням» - у Кам'янську міськраду. А тепер навіть не з першого разу вгадайте, яку незабаром відповідь звідти отримала жінка – за підписом, до речі, першого заступника міського голови «з питань діяльності виконавчих органів міської ради» Олександра Чернишова? Наводимо у повному обсязі:

«Повідомляємо, що виконання робіт з демонтажу погруддя Л. Брежнєва потребує додаткового фінансування, але у період воєнного стану видатки з міського бюджету перш за все спрямовуються на створення умов для вчасного та оперативного реагування на потреби фінансового забезпечення заходів територіальної оборони, захисту безпеки населення та забезпечення його життєдіяльності, функціонування бюджетної сфери, а також комунальних підприємств. У зв'язку з викладеним вище питання щодо демонтажу погруддя Л. Брежнєва буде розглянуте після припинення воєнного стану». І як то кажуть, велика жирна крапка!

А ми одразу кажемо, що ніхто ж не перечить – витрачати бюджетні гроші дійсно треба раціонально та дбайливо, сьогодні справді, може, як ніколи чи й давно раніше. І не тільки тому, що триває рашистська окупація. Ще й з тієї причини, що і до війни розкрадання фактично народних коштів у нас сягнуло злочинно-злодійських меж і, на великий жаль, не припиняється і під час війни. Але у даному випадку якби не пару але.

Але перше таке: ви не повірите, але у квітні 2016-го, коли депутати міської ради проголосували «зберегти бюст Леоніда Брежнєва на своєму місці», далі одразу проголосували й за те, щоб «виділити з бюджету кошти на ремонт семи історичних пам’ятників, включаючи пам”ятник  Л. І. Брежнєву, та на розробку проектно-кошторисної документації створення біля останнього музею «Міфи та реалії радянської доби». Ви зрозуміли? Тоді гроші знайшли і головне – не жаліли їх для настільки доброго діла. Хоч уже і тоді – з 2014-го нагадаємо – ішла ще неоголошена війна, а в Кам’янському по зав'зку вистачало проблем, які необхідно було вирішувати в комунальних, соціальних і так далі інтересах мешканців міста.

І друге але: а тим часом у кінці грудня минулого року і уже перші дні нового 2023-го поруч в обласному центрі, місті Дніпрі, знесли цілу серію таких пам”ятників, котрі нагадували про комуністичне минуле і здичавілий «узькій мір». Спершу зняли з постаменту великого пролетарського класика Максима Горького, а слідом демонтували і погруддя російського в першу чергу казкаря Олександра Пушкіна. Далі настала черга легендарного льотчика Чкалова і ніби неперевершеного не просто вченого, а геолога-гірника Михайла Ломоносова. Не обминула «невдячна» на цей рахунок доля також пам’ятник іншому теж Пушкіну, але Юхиму та генералу, і Олександру Матросову, котрий, як відомо, за зворушливим міфом прикрив собою ворожий дзот. Стався цей вікопомний «подвиг» насправді зовсім інакше, а головне, до Дніпропетровська Матросов ніколи не мав ніякого відношення, як це багато літ поспіль стверджували в першу чергу комсомольські ватажки. Насамкінець у Дніпрі-місті демонтували і пам’ятник піонеру Володі Дубініну – з досі ніким не вияснених мотивів був і такий тут герой на постаменті. Сьогодні отож уже і його немає…

Ну як тут, шановні, не здивуватися, що в обласному центрі знайшли за можливе знести відразу вісім символів минулого Радянського Союзу та дійсно прибацаного і навіженого «руського міра», а в Кам”янському і на один-єдиний стянутися не можуть? Чи зате на знесення якого виняткового зважитися не можуть?