На сороковини Майстра Слова Миколи Шарого

Григорій Давиденко 15.03.2022 129

- Доброго здоров'я, пивши! - так і хочеться сказати усміхненому, ще повному життєвих сил Миколі Павловичу. Але повторити зустріч із ним ні біля криниці, ні в кабінеті редакції чи будь-де на земному прузі вже, на жаль, не доведеться... Сьогодні минають сороковини з дня відходу Миколи Шарого за вічну межу, і за християнськими канонами його душа відправляється до вічного життя в Отця Небесного...

Він був вірним обраній ще в дитинстві журналістській стезі, невтомно плекаючи власну творчу ниву. А його дотепні шаржі, влучно підібрані народні чи вислови знаних людей неабияк оживляли і наповнювали українським колоритом твори і тематичні сторінки "Сільських новин", а згодом і "Фермера Придніпров'я". Щедрий творчий ужинок Миколи Шарого, поза сумнівом, вартий окремого друкованого видання. Це, безперечно,  буде значною літературною подією Придніпров'я, Полтавщини і України, створеній Майстром слова у "літературі на бігу", як називають письменники журналістику. Та, вочевидь, трапиться це згодом, коли  густо полізлий на нашу українську землю дикий сусідський чортополох, у котрого за душею нічогісінько святого, буде невтомно "виполений" і прибраний з неї.

Микола Шарий був вдумливим і розважливим, ймовірно, як і земляки з його рідної Степанівки Великобагачанського району Полтавської області, оригінально змальовані ним у оповідках і новелах. І на вічний спокій Микола Павлович зупинився на півдорозі між Дніпром і Степанівкою - на центральному кладовиші Глинища селища Царичанки. У ній живуть його діти і онуки, котрих дуже любив водити на швидкоплинну Оріль...

Далі вашій увазі, шановні читачі, одна зі щемних мініатюр Миколи Шарого, та усе, написане ним, неабияк бере за душу. А перед нею цікаві спогади про колегу завідувача СОЖЦ "Тригол" Володимира Сороки:

- Вшановуючи пам`ять свого побратима, відомого журналіста, члена НСЖУ Миколи Шарого, який ледь не з перших кроків "Тригола" (спершу газети, потім футбольно-журналістського клубу, а ще пізніше - спортивно-оздоровчого журналістського центру) пов`язаний з життєдіяльністю формування, вирішено присвятити йому майбутній шаховий фестиваль. До слова, Микола, теж доволі комфортно почувався у царині Каїсси, грав (за свідченням його колег-опонентів) десь на рівні кандидата у майстри спорту чи "залізного" першорозрядника...
Доволі скромна людина, Коля ніколи не намагався вийти на "перший план", як кажуть, відверто попіаритись. А між тим, це саме він, Микола Шарий, 1992 року "привів" у футбольний "Тригол" тодішнього очільника "Дніпра" Миколу Павлова, це він у 1994 році вніс у поїздку Триголових Драконів до Одеси особливі емоції і шарм (про це колись напишу окремо!), нарешті, це саме він, Шарий, попри зайнятість у своїй газеті, зверстав перший том триголівського проєкту - Літопису сільського спорту Дніпропетровщини, що побачив світ 2019 року, ставши за великим рахунком одним з його "хрещених батьків"...
А ще Микола був неабияким Майстром Слова - якість, яку я особисто у журналістів ціную чи не найбільше. Як на мене, у Колі був власний, індивідуальний стиль, несхожий на інші стилі і формати. Знайдіть, друзі, твори Миколи, ознайомтесь з його літературним доробком, ви самі в цьому переконаєтесь.
 
ПРОБАЧ-ПРОЩАЙ
ВІН лежав того теплого осіннього дня майже весь укритий ковдрою – по висохлу, зморщену шию…
– Здрастуй, Петре! – я вжахнувся: на мене дивилося лице мерця – глибоко впалі очі, геть загострений ніс, видовжені в нитку губи…
– Привіт, – притишено вимовив Петро, силкуючись посміхнутися.
– Ну що ж ти так, друже?..
– Доля поглумилася, мабуть. А мо’, за гріхи покарала…
Я щось трохи чув про те, як склалося Петрове життя. Шахтарював він довго на Донбасі, а кілька років тому приїхав у село сам, без сім’ї, оселився у матері і заробляв собі на шматок хліба та півлітру випадковою шабашкою. Випивав добряче, а ось до дітей та дружини так і не повернувся…
Усі хлопці нашої вулиці добре вивчили Петрів характер – часом жорстокий, непоступливий і вразливий водночас. У нашій ватазі він завжди прагнув лідерства, і якщо хтось ставав упоперек, то крутився навколо «супротивника», як оса, жадаючи якнайболючіше вжалити. А після одного випадку між ним і нами з’явилася стіна відчуження...
Стояла погожа осінь. Ми зібралася у балці, біля глинища пекти картоплю. Петра чомусь не було. Але ось він з’явився на верхотурі балки у супроводі кудлатого пса.
– Хлопці! – радісно вигукнув Петро. – Зараз таке побачите, таке побачите...
І, підійшовши ближче, витяг із-за спини двостволку.
– Ух! – прокотилося хлопчачою юрбою.
– Оце дід Максим дав. Будемо його Рябка розстрілювати, – пес радісно завиляв хвостом біля Петрових ніг, відчувши, що всі погляди спрямовані на нього.
– Як розстрілювати?! – вигукнули ми хором. – Навіщо?!
– Бо набрид він діду, – і Петро самовдоволено посміхнувся, певно, від відчуття того, що така «відповідальна» справа доручена саме йому, а не комусь іншому.
Старого Максима дітвора в селі боялася, а дорослі відверто не поважали, бо у війну він служив німцям, відсидів у таборах, був замкнутим і завжди злим.
– Ну, що, Рябко, звиняй, така твоя собача доля, – майже урочисто вимовив Петро і, схопивши пса за густу шерсть, поніс у глинище. Оторопілий Рябко загострив вуха, а коли відчув під ногами тужаву в’язь мокрої глини і побачив націлену на нього рушницю, весь затремтів. Його благальний погляд заблищав сльозами...
Усі стояли як укопані. Дехто з хлопців уже стріляв із дрібнокаліберки у шкільному тирі, але щоб ось так – у живу істоту... Гримнув постріл, потім другий...
Рябка поховали «по-людськи»... «Так дід наказав», – ці Петрові слова всі сприйняли мовчки, безпомічно, нагортаючи горбик жовтої глини на ще тепле тіло розстріляного пса. Та могилка потім ще довго стояла перед нашими очима...
– Ти скоро їдеш? – Петрів погляд став якимось гострішим.
– Завтра. До міста треба...
– Ось і я скоро поїду... У свою останню дорогу. Не поминай поганим, пробач-прощай…
– Ну, що ти. Як можна. Кріпись, – тільки й зміг вимовити я і, торкнувшись тремтячою рукою його гострого плеча, вийшов із кімнати. Краєчки моїх очей обпікали гарячі сльозинки…
Микола ШАРИЙ.

Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ