ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ

Микола Нечипоренко 29.03.2024 3519

                                                   

ДНІПРОПЕТРОВЩИНА давно уже була чи не попереду всіх чисельністю рейдерських захоплень сільгосппідприємств та фермерських господарств, їх урожаїв чи рухомого і нерухомого майна. Одначе те, що сталося тут майже вісім років тому, під кінець літа 2016-го, і на прикрому фоні області справило враження вибуху бомби. Було-було, але такого тоді ще ніде не було: у селі Попасному Новомосковського району ні з того, ні з сього раптом помирає доволі успішний фермер Василь Дарадуда. А  вже наступного дня його діти, Дмитро і Марина, дізнаються, що поки вони готувалися до похорону батька, за ніч аж в Одесі в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців їхнє ФГ «Дар» «переписали» на нового власника - безхатченка з міста Кам”янського  Владислава Іванченка. Якого потім довелося шукати як голку в копиці сіна. Він то числився у місті клієнтом «Центру обслуговування бездомних осіб», але вряди-годи туди потикався. Як пізніше стане відомо, зате часто-густо образно кажучи прислужував «паличкою-виручалочкою» для місцевих поліціянтів: брав на себе чужі гріхи і миттю безслідно зникав невідь куди.

А аферу цю, не виїжджаючи на Дніпропетровщину, зухвало вчинила дійсно одеська державна реєстраторка Світлана Мшар. Далі ж зав’язалися не на жарт цілі бойові чи й войовничі баталії зі стріляниною, кровопролиттям і навіть пораненнями та трьома смертями. Уже смерть засновника та власника «Дару» Василя Дарадуди була несподіваною і «загадковою». Медики досі не вказали, з якої причини він раптово сконав. Відгукнувшись на «запрошення» наближених до місцевих правоохоронців «довірених осіб» зять Дарадуди, ні слова, ні півслова після нікому не говорячи, теж неждано покінчив з собою. Нарешті загодя на садибі Дарадуд перекривши відеоспостереження, втопили в басейні, облаштованого свого часу Василем Дарадудою, його дружину.

І поки ж «Фермерська самооборона» області, воєнізована до речі тут, тримала кругову оборону ФГ «Дар», коїлися й інші незбагненні і до цього часу не розслідуванні відверто злодійські й злочинні діяння. Причому у виконанні й чиновників при владі та стражів правопорядку в погонах. Тодішній глава Новомосковської райадміністрації Павло Селіхов ніби випадково перестрівши сина покійного Дарадуди-фермера Дмитра Дарадуду, викликався допомогти йому… «у цій ситуації більш-менш вигідно продати «Дар». Ледве щоб і вовки цілими були, і коня щоб вони не з”їли. Дарадуда-син заявив, що продавати нажите батьком не збирається, як, ясна річ, і віддавати на поталу рейдерам, то «посередник» Селіхов «пошкодував цьому рішенню, оскільки хотів ніби як краще». Слідом тодішній начальник облуправління  Національної поліції Ігор Репешка прямо викликав спадкоємців «Дару» Дмитра та Марину Дарадуд і заходився закликати їх «порозумітися з якимсь Кузнєцовим, який перекупив їхнє ФГ у кам’янського безхатченка і тепер наче має підстави наполягати, що оборудка ця була законною.

-Більше того, пан Репешко і познайомив нас з чоловіком на прізвище Кузнєцов, - розповідала Марина Дарадуда, - відрекомендував його як дуже порядного, який потерпає він нашої впертості. Відтак з ним краще компроміс шукати…

Чим далі ж тривало протиборство, тим більше у ньому появлялося ну дуже багато підозріло зацікавлених або бодай охочих посприяти ФГ «Дар» прибрати до своїх-чужих рук. Виявилося, що пан Кузнєцов не випадково і не в пошуках лише «пригод» здалеку прибув у Новомосковський район. Сюди його покликали виконувати місію «прислуги з надзвичайних завдань» на ті часи діючому народному депутату Вадиму Нестеренку. Ось такий, коротше, вузол-зашморг зав’язався, що не випадково за порятунок «Дару» боротися Дарадудам довелося битих три роки.

ОТУТ ТЕПЕР і настала необхідність навздогін повідати, що вся підступна катавасія ця чинилася на підробках – на підроблених, фальшивих та липових документах. Причому відверто й безбоязно за «раніше погодженим кимось планом». З твердою упевненістю, що відповідати за таке злодійство нікому не доведеться. Точніше до цих пір і  не довелося, хоч вилами по воді писана «схема» світилася наскрізь.

Почнемо з того, що держреєстраторка в Одесі Світлана Мшар вчинила передачу «ДАРУ» на підставі протоколу зборів спадкоємців Василя Дарадуди, на яких вони ніби дружно проголосували за продаж господарства. Причому чим швидше, тим краще. Але протокол зборів членів ФГ це не профспілкових зборів протокол. Особливо враховуючи, що насправді ніяких на цей рахунок зборів Дарадуди не проводили, отож і протоколу ніякого не вели. В природі його не існувало, ось в чому річ. Одначе кимось сфальсифікований появився – з підробленими і підписами дітей, дружини та зятя померлого Дарадуди.

-«Дивина» цим ще й не обмежувалася, - розповідав Дарадуда-син, - бо покупець-безхатченко Іванченко в Кам’янському раптом значився власником там ТОВ «Інвест», основний вид діяльності якого – оптова торгівля зерном та кормами для худоби. Однак це не завадило комусь передати йому наче і установчі документи всі і навіть печатки ФГ «Дар»… в оригіналах.

Як таке могло статися, не знаходив собі місця і обурювався Дмитро Дарадуда, якщо «усі документи і печатки знаходилися у сейфі у мене вдома»! І додавав, що в оригіналах, ясна річ. Себто навіч зрозуміло, що захоплення ФГ «Дар», котре обробляло не мало і не багато, а майже три тисячі гектарів і лиш основних засобів виробництва за тодішніми цінами надбало більш, ніж на 30 мільйонів гривень, явно по-злодійськи було задумане та загодя сплановане і бандою рейдерів і корупціонерів разом з правоохоронцями втілене – хіба ні? Але належних у подібних випадках наслідків у вигляді оголошення підозр та досудових розслідувань тим паче судових вироків не послідувало. Єдине, що Дарадуди-спадкоємці врешті-решт власними зусиллями зуміли домоглися, то це рішення суду за №183/5061/16, котре не придумало нічого іншого, як погодитися, наче «невстановлені особи в невстановленому місці підробили протокол загальних зборів членів ФГ «Дар», згідно з яким і було вирішено господарство продати як цілісний майновий комплекс, а також права оренди земельних ділянок та інші права і нерозподілені прибутки та незібрані урожаї». Коротше, все гамузом, бо їм не потрібне. А куди подівся перший покупець-бездомник Іванченко, котрий же і ламаного центу за господарство насправді не заплатив, так цього з тих і до цих пір тим паче не встановили.

Однак же навздогін уже сьогодні пожинають не тільки Дарадуди гіркі плоди зусиль «наперекір опору розправитися з упертим «Даром» назавжди». Якщо хочете знати, держава пожинає. То «Сільські вісті» як у воду дивилися, публікуючи 13 вересня 2016 р. статтю про нахабну і нищівну спробу задушити «Дар» під заголовком «Нищать село й державу». Бо читайте, що у ці уже дні з”ясувалося: у 2017 році заступниця начальника Центрального у Дніпрі відділення Державної виконавчої служби Ірина Володимирівна Олійник з банківського рахунку ФГ «Дар» на рахунок якогось приватного підприємства «Нікіта-Ром», про існування якого Дарадуди-спадкоємці звісно не могли і здогадуватися, перерахувала, а точніше конфіскувала замало не 3 мільйони гривень. Наче… повертаючи позичку, котру заборгував ще покійний фермер-батько Василь Дарадуда. Тобто його діти про це сном-духом не відали.

Кинулися вони тільки недавно: що це був за грабунок серед білого дня? І з ухвали Центрального господарського суду дізналися, що відбулося навіч «незаконне стягнення коштів», оскільки «документ, за яким держвиконавець І. Олійник відкрила виконавче провадження, був сфальшований і ніколи не видавався Господарським судом Дніпропетровської області». Більше того, «держвиконавець І. Олійник виконавче провадження відкрила з порушенням ст.24 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої виконавчі дії проводяться за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна, при цьому юридичною адресою ФГ «Дар» є село Попасне в Новомосковському районі, а ПП «Нікіта-Ром» зареєстроване у Шевченківському районі м. Дніпра, а не в Центральному, де працювала Ірина Олійник». І третя її «службова недбалість» - «Оригінал наказу по закінченню виконавчого провадження держвиконавець І. В. Олійник до Господарського суду Дніпропетровської області повернула простою кореспонденцією, а не рекомендованим листом з повідомленням про вручення, чого вимагає Закон «Про виконавче провадження», в результаті відправлення звичайним листом загубилося і до суду не надходило». А ось «копій постанов у ФГ «Дар» зовсім не надсилала». От не знаходила потреби цього робити, і баста!

Що це все значить? А те, що пані державна реєстраторка Ірина Олійник «протиправно цілком свідомо і з корисливих для себе чи інших осіб діяла», оскільки виконавче провадження відкривала і здійснювала за рішенням суду, якого Господарський суд області не виносив. За сфабрикованим рішенням. То як могла звітувати про виконання судової ухвали, якщо такої елементарно не існувало? Ясна річ, тому й «звітувала» «простою кореспонденцією», щоб вона загубилася. І чи не головне, що вона собі дозволила, це відкрито зловживати службовим становищем та ігнорувати закони і свої посадові повноваження. Іншими словами, знала, що порушувала «все і на кожному кроці», але і гадки не мала не порушувати. Чистої води чинила злочин, причому кримінальний, однак і не вагалася, і  не боялася, і не спинялася. Море їй було по коліна.

Бо якщо хочете знати, знала вона і те, що в обиду колеги її не дадуть. Принцип загребуща рука загребущу миє у нинішніх колах Ірини Олійник діє сьогодні на всю силу, як ніколи раніше. Судіть самі: стосовно неї кримінальне провадження порушувалося (за №320180400000000500), суд першої інстанції мурижив його більше чотирьох літ, поки не прийняв рішення… про закриття у зв’язку із закінченням строку давності. А раз так, раз вона ні в чому не винна, то в.о. начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровської області Південної міжрегіональної служби Міністерства юстиції Олександр Більчук мерщій – поки смалене й стрижене пригашено призначає Ірину Володимирівну… начальником Нікопольського відділення Державної виконавчої служби. Зрозуміло, враховуючи її «вислугу 13 років, 9 місяців і 19 днів на посадах державних службовців зі збереженням раніше присвоєного 5 рангу службовця в межах категорії «Б» і з посадовим окладом відповідно до штатного розкладу».

От тільки виникли «зайві уже ніби неприємності»: власники ФГ «Дар» вперто домагалися повернути їм вкрадені 2 мільйони 976 тисяч гривень. Цілі роки йшли, а вони не вгавали. І тоді у першій інстанції суддя все того ж Господарського суду області Юлія Бажанова не погодилася, що «шкода від незаконного стягнення коштів настала для ФГ «Дар» з вини держвиконавця Ірини Олійник», і на цій підставі «відмовила фермерському господарству у поверненні грошей». Бо ба чого захотіли невгамовні Дарадуди -  вернути їм вкрадене. Хай будуть задоволені і раді, що «майже легким переляком для них скінчилося захоплення «Дару»! З чим Дарадуди категорично не змогли погодитися. Оскаржили рішення Юлії Бажанової в Центральний апеляційний господарський суд. Котрий уже не посмів чорне називати білим – скасував ухвалу першої інстанції і…

І слухайте далі, що ухвалив натомість в інтересах нащадків покійного Дарадуди: «Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ФГ «Дар» матеріальну шкоду у сумі 2 мільйони 976 тисяч гривень». Це першим пунктом ухвалив. А другим: «Стягнути з Першого Правобережного ВДВС Міністерства юстиції України у Шевченківському і Центральному районах міста Дніпра на користь ФГ «Дар» судовий збір за розгляд позовної заяви у першій інстанції у розмірі 44 тисячі 642 гривні та судовий збір за розгляд  апеляційної скарги 66 тисяч 693 гривні» Ще й третім пунктом «Доручити господарському суду Дніпропетровської обл. видати відповідні накази».

То що ви скажете на це? Я скажу так: ми всі шануємо рідну українську державу. Але що це за держава, якщо спершу не забезпечила справедливого й вичерпного досудового розслідування спроби фальсифікованого рейдерського захоплення фермерського господарства, а насамкінець за злочин, вчинений свідомо і явно з корисливих мотивів посадовцем-службовцем Державної виконавчої служби панею Іриною Олійник змушує розраховуватися зі свого бюджету?! Грошима з наших з вами, люди добрі, податків. Причому юристи запевняють, що справді «шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень  відшкодовується державою». Себто твори будь-яке беззаконня, наживайся на цьому, а крайньою залишається держава. Хіба не обидно і не принизливо у подібних випадках їй бути крайньою? Чи комусь це так треба?

                                                                                                     Микола НЕЧИПОРЕНКО

 


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ