Рейдерський тероризм у знахабнілому вигляді

Того дня двома тракторами заїхало ФГ «Самара» сіяти кукурудзу. Ясна річ, щоб упоратися протягом дня, котрий, як відомо, рік годує. Але не дали. Коли лишалося сіяти гектарів десять, не більше, на поле своїми автомобілями

раптом прибуло кільканадцять рішуче налаштованих молодиків. І усі як один ледве не у військовій формі. Страх! Двоє ще й з автоматами Калашникова в руках. Грізним та гнівним криком заволали, наче вони – у повному складі

відділення загону територіальної оборони «Святогор». Тільки з якої причини налетіли як навіжені, якщо ні у полі, ніде і поблизу нього на щастя російських негідників-окупантів не спостерігалося? До речі, і по всій Дніпропетровщині не ступала також ще жодна нога здичавілих путінських загарбників.

- Кінчай роботу! – несподівано хором скомандували однак чимось дуже

схожі на хвацького вояка Швейка з відомого роману Ярослава Гашека требадумати було, що дійсно бійці тероборони. І для уточнення своєї мети махали руками, завертаючи посівні агрегати. Точніше проганяли й виганяли їх геть.По доброму, мовляв, паняйте звідси якомога скоріше, а то буде гірше. І прибулий у цій чи з цією зграєю Руслан Калюжний, якимсь боком ніби причетний тут до аграрного діла, заходився й ображати голову фермерського

господарства «Самара» Олексія Саєнка. Нахвалявся, що «перекультивуємо твою кукурудзу, так і знай».

Саєнко з розпачу мало не заволав на увесь степ. Скільки ж можна? Це уже всьоме за неповні два роки фермеру з викликом і силоміць намагаються заборонити обробляти 53 га ріллі, котрі належать йому і його господарству на

правах успадкованого постійного користування. Або ще точніше - з пізньої осені позаминулого та увесь минулий рік і теперішній поспіль зі всіх сил відбирають у Олексія Михайловича землю. В неприховано злодійський спосіб

її захоплення. Віддай - і не пручайся! Навпаки, мовчи та тільки сопи собі у дві дірочки. Це не враховуючи і трьох уже наразі «довгограючих» судових тяганин, коли їм і кінця-краю не видно. Позивачам суди один за одним і раз-у-раз відмовляють, виносять вердикти на користь Саєнка, а рекетири знову лізуть і лізуть, як ті таргани, якщо не через двері, так через вікна, виламуючи навіть рами і лутки. Їм давно по суті сказали, щоб відчепилися, а вони ні в яку!

За усією цією історією, як висловлювався ще восени минулого року очільник Дніпропетровської фермерської асоціації Анатолій Гайворонський,не просто уперта чергова спроба рейдерського захоплення угідь, а підлий виклик фермерському руху в краї. На користь новоявленим магнатам, у котрих одна мета на умі – якомога більше підгребти під себе земельки, а фермерів витіснити, вигорнути, вижити раз і назавжди, щоб і духу їх тут не було. І ось чому Анатолій Іванович так вважав та вважає досі. Не тільки для області, а для усієї України легендою був і залишається Михайло Саєнко – перший у цих краях фермер, перший і голова обласної фермерської асоціації.

Більше того, його надстараннями та зусиллями, нервами, наполегливістю і терпінням і вдалося тут «зламати колгоспний лад та відкрити дорогу першим в області селянським господарям на своїй землі», як говорив сам Михайло Михайлович. Зрозуміло, що його уже немає. А ФГ Саєнка-першовідкривача, як його тепер на знак вдячності і неабияких дійсно заслуг пам’ятають та шанують і величають, успадкував син Олексій Михайлович. Підхопив з

батькових рук естафету – пригадуєте цей популярний мало не афоризм минулих часів?!

Так ще як тільки молодий Саєнко самостійно зостався господарювати, відразу й знайшлися бажаючі перехопити обидві ділянки ФГ «Самара» - 24 га плюс 29 га - собі, ясна річ. А вже вони не забарилися й серед місцевих діячів

державної та самоврядної влади знайти бажаючих їм у цьому підсобити. За «класичною» у ті часи схемою: неначе не стало фермера Михайла Саєнко, на якого «давнім» рішенням виділялася земля, значить це рішення скасовується – і кінці в воду чи пак у землю. Бо фермер Саєнко-син ніби у такому випадку мов приший коневі хвіст. Та фермери усіє України знають і пам’ятають, як цю підступну схему практикували практично всюди. Причім на місцях не

лише місцева чиновницька братва взяла його на озброєння, але й охоче, аж бігом та спотикаючись також так звані правоохоронці з місцевих прокуратур і відділень Національної поліції також. І багато, дуже багато фермерів там і тут силоміць тоді «відлучали» від землі. Тільки не на Дніпропетровщині, де обласна фермерська Асоціація мусила утворити власну юридичну службу і аж степи-поля гули, так давала відсіч.

Ви не повірите – три роки тривало протиборство, в якому вигравали то одна сторона, то друга. Аж поки 10 вересня 2020 року Верховний суд України не виніс правовий висновок, яким за усіма ФГ на час їхнього існування – не важливо, хто за ватажка опісля в них - зберіг права постійного користування земельними ділянками. Суд відбувався за скаргою ФГ «Самара» на чолі з його головою Олексієм Саєнком, а висновок узаконив для всіх по суті фермерів усієї України. Отаке оптимістичне й резонансне рішення було ухвалене.

То здавалося, наче все, страждання й непереливки позаду, крапки над «і» розставлено і справедливість взяла верх. Це з одного боку. А з іншого у правовій державі подібний вердикт Верховного суду набуває обов’язкової для усіх державних і самоврядних органів практики, котра сумніву, тим більше непослуху не підлягає. Бери під козирок, ким би ти не був – головою сільради, головою РДА, прокурором чи начальником поліції. Так гадав і на це цілком обгрунтовано сподівався, ясна річ, і Саєнко-син. Та навіть і зараз дуже важко вірити у те, що одначе сталося

незабаром. Причому протягом буквально якихось лічених днів.

Ви засікли, що Верховний суд «історичне» рішення своє схвалив 10 вересня 2020-го? То не інакше, щоб помститися за настільки суттєву «втрату» рейдерів і їх «тиловиків» в органах влади та правопорядку, над непокірним і явно жнеподоланним Саєнком-бунтарем вчинили розправу – інакше це важко назвати.

А помстилися «винахідливим» чином: 30 листопада того таки 2020

року припиняла існування Вільненська сільська рада, на території якої і

діяло ФГ «Самара». Напередодні відбулися вибори у нову укрупнену

Губиниську територіальну громаду, і вільненці увійшли до її складу. А 29

листопада раптом ні з того і з нічого Новомосковська РДА окремо взяті

земельні ділянки, що перебували в постійному користуванні «Самари»,

передає з державної власності в комунальну – отож на баланс сільради.

Яка наступного дня – 30 листопада - мерщій їх приймає. А уже 1 грудня,

коли її повноваження фактично вичерпувалися, а Дмитро Кравченко

перебував майже у статусі колишнього сільського голови, він тим

не менше землі, свого часу надані легендарному Михайлу Саєнку, наче

умисно, аби навздогін у спину скомпрометувати, зганьбити і дошкулити

йому, передає… «двом групам громадян». Для створення… «селянських

фермерських господарств». Так було записано у рішенні недіючої уже,

відлетілої у Лету-історію, сільської ради. А більше нічого на паперах не

було написано. Якщо ще районна держадміністрація похапцем і майже

в лихоманці, намагаючись бодай однією ногою встигнути на підніжку

потяга, який уже й швидкості набрав, зварганила ще щось схоже спробу

не скільки навіть пояснити, стільки виправдати самоправство з землями

фермера, то Вільненська сільська рада ні заяв від «двох груп» громадян

не мала, не вимагала і дозволів на виготовлення землевпорядних актів

від все ти же двох груп заявників. А де рішення сесії депутатів напередодні

уже розпущеної ради, зараз й поготів марно відшукати. Було одне-єдине, як

дійшли висновку згодом юристи: «вольове рішення зловмисників-змовників»

відібрати у сина зачинателя фермерського руху на Дніпропетровщині землю

– і вважайте назавше поховати, забруднити славу і значимість його батька-

зачинателя «відродження у всіх вітчизняних селах справжніх господарів

рідної землі-годувальниці».

Тільки ж Саєнко-син не здався покірно на милість негідникам. Не з

тих він виявився, хто занепадає духом, складає зброю і відступає в бік.

Навпаки, Олексій Михайлович зважився на відкритий бій, яким кинув по

суті виклик після Віктора Януковича особливо за часів Петра Порошенка

загниваючій владі. Хоч справедливості ради треба казати, що дякуючи

та за послідовної підтримки обласної Асоціації фермерів. Торік довелося

і сіяти навесні під захистом Фермерської самооборони, і жнивувати. Та й

урожаї пізніх культур збирати теж. Добре, що на Дніпропетровщині хай і

не усі, однак у переважній більшості фермери і бойові та рішучі, і дружні

та згуртовані – не залишали Олексія Саєнка в біді. Адже останньому крім

весняної сівби та жнив протягом минулорічного сезону довелося чотири

рази ще під дулами автоматників, найнятих рекетирами, вести і догляд

за посівами.

А паралельно один позов до суду, потім другий і третій. По-перше, виявилося, що «дві групи громадян» розсипалися. Ні, вони то ніби отримали ділянки для ведення селянсько-фермерських господарств, але натомість свої ділянки дружно передали в оренду… ФГ «Сантос» Івана Слончука. Отож і таємний намір в одного забрати землю, а другого нею ощасливити став явним – хіба не так? Хоч це тільки

верхівка Айсберга, яка своїм вістям на даний момент лише засвітилася.

Бо в районі, і не одному уже, а мінімум в трьох колишніх, небезпідставно підозрюють, що не звісно ще, у чиєму насправді володінні врешті-решт опиняться 53 саєнківських гектари.

По-друге викликає інтерес, чому ж один за одним три судових процеси завирували навколо ФГ «Самара»? Відповідь проста, як дишло: а який суд задовольнить домагання невгамовних і ну дуже «обижених» та наче «ображених» рекетирів, якщо ділянки їм дісталися без будь яких законних підстав і по суті в результаті шахрайської оборудки за участю місцевих ділків нечестивого пошибу? Та ще й коли Верховний суд саме ухвалив правовий висновок, що земля в постійному

користуванні ФГ «Самара», а значить, що і його голови Олексія Саєнка.

Тим паче, що «Самара» напрочуд успішна, уміло працює і господарює,

цвіте, буяє і розвивається! Тож суди один за одним дійсно відмовляють

позивачам. Мовляв, вгамуйтеся, хлопці, марно розраховували володіти

чужими угіддями, свідомо і навмисне фактично відбираючи їх в іншого!

А хлопці, що ніби навіть не синицю, в журавля майже зловили в небі,

одначе «раптом» отримали ляпасу та залишилися з облизнем, трясуться

і аж скреготять зубами, намагаючись «рекетирську оборудку довести до

«логічного» завершення». І шукають-нишпорять та знаходять то одну наче

зачіпку, то за вуха притягнуту шпаринку, і або гуртом, або порізно в суди

строчать і строчать позови. Явно гадаючи, що і у їхньому випадку надія

помирає останньою.

На жаль, існує і третій момент, чому щільна облога фермерського

господарства Олексія Саєнка негідниками-загарбниками уже другий рік

– чи другий сезон - не припиняється. Поки злодії-рекетири невтомно

оббивають пороги судів, Олексій Михайлович апелює до органів поліції і

особливо прокуратури. Які, погодьтеся, дійсно давно і головне рішуче

могли б і мали поставити «розгніваних» претендентів на чужу землю, як

то кажуть, на місце. Тут можна розповісти про усі скарги та заяви, які

подавав Саєнко в окремо взяті районну та обласну прокуратури і органи

Національної поліції, в тому числі і про те, наряди та патрулі останньої

скільки разів виїжджали за його викликами на заблоковані поля, але ж

прикрість полягає в тому, що усі ці скарги, заяви та виклики - як об стінку

горохом. Ну не хочуть місцеві правоохоронці, до того ж вперто, вказати

зазіхаючим на саєнківську землю, що їхнє місце уже на лаві підсудних. Бо

інакше рано чи пізно доведеться відповідати і самим тутешнім стражам

правопорядку в регіоні. Бо якщо хочете знати, торік восени з ініціативи

нардепа Дениса Маслова ситуацію з рейдерським захопленням земель

ФГ «Самара» брала під контроль і Генеральна прокуратура України. Хто-

хто, а вона повинна була раз і назавжди покінчити з не на життя, а на

смерть та погибель «переслідуванням» фермера Олексія Саєнка – хто

буде іншої думки?

Та ось результат – цієї весни Олексію Михайловичу, уявіть собі, не

дали досіяти десять гектарів кукурудзою. Адже також і наступного після

«інциденту» дня його посівним агрегатам перегородили дорогу в степ.

Поліція вже не знайшла за потребу виїжджати на виручку. Але й це ще

не все кричуще зухвальство. Згадайте: за першим разом попереджали

фермера, що перекультивують його кукурудзу, бо це їхньому терпінню

наче приходить кінець. Так от, а на третій день Олексій Саєнко зі своїми

тракторами в поле, а воно… справді закультивоване. А поверх кукурудзи

агрегати ФГ «Сантос» аж бігом сіють соняшник. Себто агрегати фермера

Івана Слончука.

Що ж, кожен час, погодьтеся, навіює свої порівняння і паралелі. В

сприйнятті молодого Саєнка блокада його земель рекетом нагадує йому

божевілля путіна і окупантів та загарбників путінської дикої орди, котрі

ладні битися винятково до своєї неправедної перемоги. Адвокат Олексія

Михайловича Сергій Донець майже погоджується з цим. Говорить, що в

судовому порядку «тутешні або свої загарбники» взяти верх не зможуть

– це уже ясно їм, як в білий день. Тому й затіяли фактично рейдерський

терор, якщо не рейдерський геноцид – взяти змором, доконати за будь-

яку ціну і будь-яким чином. В тому числі і війною «до кінця», коли мета

– знищити, розтоптати і затоптати.

Але якщо так, то терор є терор, геноцид геноцидом, і за них треба

садити у тюрми, буцегарні та в’язниці. Адже це кримінальні злодійства і

злочини. А рейдерський тероризм та рейдерський геноцид, появившись

останнім часом, ще й набагато, як на нас, тяжчі проступки, карати за які

необхідно й значно суворіше. Та ще у такий непростий доленосний час

військового стану, коли продовольче благополуччя на прийдешню осінь

не може не хвилювати всю країну.