За свавіллям... воєнного часу ну і ну!

с. Нива Трудова

МИ УЖЕ НЕ РАЗ ПОВІДОМЛЯЛИ ПРО ТЕ, ЯК У НИВІ ТРУДОВІЙ КРИВОРІЗЬКОГО
РАЙОНУ У ФЕРМЕРІВ-ТРУДАРІВ ВІДБИРАЮТЬ ЗЕМЛЮ. АЛЕ НАСПРАВДІ ТАМ
РОЗГОРНУЛИ ВНУТРІШНЮ ВІЙНУ НА ЗНИЩЕННЯ
ФЕРМЕРСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ
Благословенний південний куток недавнього Апостолівського району,
де тепер відразу дві громади, більше місяця день і ніч вперто обстрілювався
касетними ракетами та снарядами залпового вогню російських окупантів. Тут
зруйновано цілі села, є загиблі й поранені. То коли у Ниві Трудовій, яку
вороги залишали у спокої, вирішили призначити начальника військової
адміністрації громади, народ сприйняв з розумінням. І якось байдуже
відреагував на те, що чи не першим своїм розпорядженням новоспечений її
голова Андрій Ровнов постановив «з метою забезпечення ефективного
використання природних, трудових і фінансових ресурсів для потреб як
громади, так і району загалом в умовах правового режиму воєнного стану
припинити дію Акту на право постійного користування, на підставі якого приватне підприємство «АВІ» використовує земельну ділянку площею 48.1
га, і вилучити вказану земельну ділянку із постійного користування «АВІ».
А відразу ж наступним наказом пан Ровнов розпоряджається «погодити
передачу земельної ділянки площею 48.1 га для користування компанією
«Стронг-інвест». Зрозуміло, що ніби як «на час військових дій». Не вказав
очільник адміністрації «місцевого значення» лише, що один з головних
власників «Стронг-інвесту» - це голова Ради директорів аграрного холдингу
KSG-Agro Сергій Касьянов.

Що він нині контролює чималий земельний банк у
розмірі 61-ї тисячі гектар, звісно усім у  Дніпропетровщині і поза нею. За версією
відомого журналу «Фокус», він потрапляв у 20-ку успішних аграрних бізнесменів
України. Але при кожній слушній і не слушній нагоді тут в першу чергу спішать
не забути нагадати, що у 2005 році Сергій Павлович призначався головою
Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Хоч щоразу це схоже на
дошкульність недругів: очолював ОДА Касьянов без року тиждень – рівно
місяць з 4 лютого по 4 березня. А пішов з очільників області з суто політичних
тоді і тому доволі скандальних мотивів. Та згадувати старе і давнє ми не
будемо. Не в наших це звичаях і традиціях.
Нас більше цікавить і хвилює, а з яких таких причин та міркувань землю
ні з того, ні з сього взяли і відібрали у власника приватного підприємства
«АВІ» Анатолія Гергеля? Адже його господарство серед аналогічних тут також

одне з кращих, а працює чесно й відкрито, без будь-яких хитрувань. Головне,
що в першу чергу він порає сам свої угіддя, плюс на постійній основі у нього
два трактористи і сторож. Чоловік ретельно підготувався й до польових робіт
– мав добрива, достатньо пального та насіння, всю техніку «на мазі». Не
кажучи уже, що поля перебували у відмінному стані. Як і поле озимого хліба
вийшло з зими доволі пристойно. Ясна річ, Анатолій Іванович його вчасно
підживив.
- Я став жертвою класичного на Апостолівщині рейдерського
захоплення землі, - не сумнівається Гергель, - а ще точніше – насильницького
її «віджиму».. Тут у наших краях ця сверблячка кілька літ тому не
давала спокою ні запопадливій чиновницькій братві, ні правоохоронцям з
поліції і прокуратури. По-здирницьки навперебій наживалися вони на
«перетіканнях землі з одних рук в інші», а в першу чергу відбирали її у нас,
фермерів. Тоді ледве вдалося погасити майже поголовне знищення або
доволі старанних фермерів, котрі для ласих заволодіти якомога більшими
земельними наділами були як більма в очах, або молодших віком, яким
фермерські господарства дісталися спадком від батьків. За принципом, що
«то предки ваші фермерували, і хай скажуть спасибі навздогін, а
вам дзуськи!» І слухати не хотіли, що за тими, хто переймає естафету
володіти ФГ, зберігається і право постійного користування виділеними
раніше земельними ділянками. А сьогодні відновлюється нова хвиля
аналогічного свавілля. Але уже за іншими «підставами»: наче у зв”язку з
воєнним станом в Україні і його вимогами та потребами. Сміхота чи очевидне
знущання: ніби для війни треба сьогодні, щоб я припинив обробляти землю і
вирощувати хліб та інше збіжжя. На моєму прикладі це видно, як на долоні…
Справді видно, причому наскрізь. Усі правоустановчі та землевпорядні
документи, за якими свого часу отримував в Апостолівській районній раді у
постійне користування свої гектари, як висловлюється сам Анатолій Іванович,
«залізобетонні». Все чин-чином було виділено і оформлено. Однак сьогодні
Апостолівської ради не існує, вона увійшов до складу Криворізького району.
За інформацією керівництва якого, чуємо від начальника у громаді воєнної
адміністрації Андрія Ровнова, «сільгосппідприємство «АВІ» працює на землі,
наданій у його розпорядження рішенням сесії, яка не проводилася». Хто це
сказав чи розкопав? Виявляється, до пуття ще не відомо. Встановлено на
рівні чуток чи й пліток - за принципом «одна бабуся говорила». Єдине, що
точно звісно – у тому документі не заповнена графа місця проживання
фермера. А це ніби уже величезний «прокол».

- Та ні, у мирний час усе буде обов”язково доведено, - наполягає
Ровнов, - а поки триває війна, ми ж не можемо чекати!
Ірина Пелецька, яка очолює Нивотрудівську сільську раду, висловилася
менш категорично, обережніше. Якщо навіть не все чисто було, коли
наділяли Гергеля землею, «у мене особисто до фермера претензій однак
немає, а є до тих, хто виділяв землю». Так, був би мир в Україні, далі раптом зітхає
жінка, «ми через суд домагалися б істини». Але…
- Але не встигли до широкомасштабного вторгнення клятих росіян, тому
вилучення ділянки своїм наказом швидше вимушено і здійснила військова
адміністрація, - вносить і свою «ясність» пані Пелецька.
Ви зрозуміли? Появився у громаді свій «верховний
головнокомандувач» - йому, виходить, і віжки в руки. Поки у селах сусідньої
Зеленодольської ОТГ вибухали ракети й снаряди, у Ниві Трудовій, складалося
враження, жахали, «наче і на нас це чекає, якщо мерщій не відберемо у
фермера землю» - ось так гірко «жартують» адвокати Олег Лантух та
Владислав Пивовар. А працівник прес-служби обласної Асоціації фермерів і
приватних землевласників Григорій Давиденко резонно зауважує, що навіть
Верховний головнокомандувач Президент Володимир Зеленський «не може
– не має повноважень - двома розчерками пера в одного підприємця відняти
оформлене на нього майно, в тому числі і у вигляді земельної ділянки, а
іншому легко, мов кожух з панського плеча, передати». А ось військовий
«комісар» у масштабах громади раз-два – і «знайшов, що а йому можна».
Більше того, на прохання прокоментувати своє рішення Андрій Ровнов
заявив, мов відрізав, а швидше щоб відчепилися від нього: «Робимо все за
законами воєнного стану!» Хорошо, що ще грізно не докинув на зразок
«Ясно чи ні!?»
І роблять, не озираючись ні на що. Ні на які закони, параграфи й коми в
них. Анатолій Гергель не єдиний, хто тут постраждав від воєнної
адміністрації. Скажемо більше: аналогічно постраждав і навіть «давній
унікальний фермер». Є у громаді село Новоукраїньке, у якому на старті ще
української незалежності одним з першим в усій окрузі виникло селянсько-
фермерське господарство «Калаур». Здогадуєтеся, чому «Калаур»? Бо
головує у ньому Володимир Калаур – чоловік, котрий зовсім молодим та
зеленим зважився створювати власну фірму. Уточнює тепер, що сподобалася
йому «ідея господарювати на землі родиною», от і втілив її на практиці. Діло
починалося ж так: 19 грудня 1991 року вернувся Володимир Калаур зі служби
в тодішній Радянській армії. Вернувся немов в іншу державу, ніж призивався

з якої. Тепер це була, сміється, «самостійна» Україна, яка ще й заходжувалася
втілювати «аграрну земельну реформу». Уявляєте, «на який «бал» потрапив я
з «корабля»?!
- А я хто? – запитує і відповідає: - Звичайний сільський хлопець, з діда-
прадіда селянський син. Батьки мої були колгоспниками: мати дояркою, а
батько механізатором, але який обслуговував тваринницьку ферму. Сів я біля
них і питаю: мамо й тату, дозволяють нині виходити на самостійні хліба, то чи
поможете мені, якщо і я туди, у фермери? Сказали, що скільки зможуть та
чим зможуть - допомагатимуть. Але якщо впряжусь у віз, не повинен буду
нити, наче він не по мені. На свої сили в першу чергу мушу відразу
розраховувати!
Втім, Володимиру не довелося скаржитися на труднощі, хоч їх
вистачало з чималим надлишком. Бо помагати впряглися незабаром брат
Сергій Бондар і сестра Світлана Фарина зі своїм чоловіком Віталієм. Варто
було їм, як плечі свої підставили також дядьки і тітки, їхні діти. А оскільки
молодий та беручкий Калаур з весіллям не забарився, то і його молода
дружина відразу влилася у дружний сімейний колектив. Щодо техніки та
сільгоспінвентаря, то спершу, як усі тоді, стяглися такою-сякою ще
«колгоспною». Як у складчину нашкребли також і «стартовий капітал» та
«обігові кошти». Не та ситуація зараз: комбайн навіть придбали імпортний,
не говорячи про трактори. Починали обробляти 22.5 гектара, які швидко,
буквально на початку 1992 року, «з земель запасу в довічне успадковане
володіння» виділила Апостолівська райрада. Незабаром же Апостолівська
райдержадміністрація поряд з полем Калаура розділила сто гектарів на
чотирьох фермерів, з них 22.4 га й перепало додатково Калауру. Дві ділянки
Володимиру Григоровичу дозволили звести в єдиний масив і уже на усі 44.9
гектара він і оформив державний Акт. На тих же умовах і з тими ж правами та
повноваження, на яких та з якими оформляв первинну ділянку. Чого ще
треба? Живи, працюй, не лінися та дерзай – і вдачі та успіхи тебе не
обминатимуть. Як і відбувалося у сімейно-фермерському господарстві усі уже
цілих тридцять літ. Здобутки мали і знали, а от горя - ні. А воно, коли його,
звичайно, не чекали, прийшло.
- Викликає якось мене – ще у лютому – голова сільради Ірина Пелецька,
- розповідає Володимир Калаур, - а в сільраді її юрист Віталій Скубенко чомусь
мнеться, ніяково, однак ввічливо так тикає мені якийсь папірець. Каже, що це
договір, який я маю підписати. А я дивлюся на той договір, і ніяк не можу
збагнути, про що він. Тоді юрист, не дочекавшись моєї реакції, нетерпляче

майже й вигукує: «Підписуй!» І пояснює так: «Нам потрібна земля! Ми уже
набрали 200 гектарів. Але цього мало».
-Почекайте! - Вигукнув і я. – А я при чім, що в селі кури дохнуть? І хіба
моя вина, що вам необхідна земля? Вона усім зараз потрібна. У війну, котра
явно наробить лиха, за землю дійсно варто триматися обома руками.
-Не вдавай, що не второпав, - розсердився юрист. - Або підписуй
договір про передачу нам землі твоєї по доброму і по хорошому, або
заберемо її у тебе силоміць чи у крайньому разі через суд!
І посилається на те, що обидві ділянки порізно, потім і разом
виділялися мені три десятка літ тому, у «романтичну» пору земельних
реформ, коли були такі закони, знайти і викрутити порушення яких нині
зовсім не важко – чи це мені зрозуміло? А Пелецька вставила і свого п’ятака.
Відбираємо землю через воєнний стан мовляв. А далі пояснює, що «хочемо
віддати її інвестору». Він, каже, «тримає свинокомплекс, м’ясо вирощує для
армії».
Ніякого договору, ясна річ, Володимир Калаур не підписав і
підписувати не збирається. Юристи-адвокати запевнили, що правда і закони
на його боці. І уже два перші засідання Господарського суду це підтвердили:
обидва рази суд повертав позовну заяву назад. Та тяганині далеко ще не
кінець. Позивачі не квапляться вгомонитися. З тим розрахунком, що
затягнеться епопея «доти, поки весняна сівба скінчиться», а там «наша і
візьме». Інша річ, що думали, наче фермер до винесення судом рішення не
посміє, злякається виходити в поле. А він посмів. Вийшов. Тому застерігали,
що «чого доброго прилетить ворожа ракета і раптом не промахнеться -
поцілить». Це фермера не зупинило. А сільрадівських ватажків і особливо
начальника воєнної адміністрації дуже розгнівило. Погрожують ледве не
воєнним злочинцем Калаура оголосити. Бо земельним магнатом і бароном
уже обізвали. Не повірите: навіть «внутрішнім окупантом, який шкодить
вітчизняній економіці».
- І це тоді, - не знаходить собі місця голова районної на Криворіжжі
фермерської Асоціації Віктор Ковальчук, - коли ми жили на собі рвемо, світа
білого не бачимо, стараємося все посіяти та підживити, щоб цього воєнного
року тим паче бути з урожаєм і в міру своїх можливостей не допустити голоду
в Україні…
Особливо після того обурився Ковальчук, як усі й інші фермери громади
дізналися, на підставі яких «аргументів» намірилися обезземелити

серйозного колегу та його сім’ю, а також кому віддають відібрану землю –
дізналися і дружно обурилися вкрай. «А ми хіба не годуємо армію, хіба не
помагаємо, чим можемо, - загукали хором. - Хто борошна відміряв, хто
свиню заколов, хто знайшов лишків картоплі! Та фермери в першу чергу
постачають продуктами наших відважних воїнів. Ще й грошима складалися. А
де поміч від великих агрофірм та холдингів, дійсно від земельних баронів і
магнатів холдингу KSG-Agro - га? Покажіть нам! Немає? Отож бо й воно!»
Та на цей рахунок є і  сенсаційне  свідчення директора тутешнього ТОВ
«Добробут» Олександра Сердюка. «Я, - каже він, - сам за ринковими цінами
на сто тисяч гривень купляв м’ясо свинини у фірмі, котра входить до холдингу
Сергія Касьянова. Аби переправити його у Збройні Сили України». Якщо це
так, то погодьтеся, що начальнику воєнної адміністрації Нивотрудівської
громади краще не застрелитися, звичайно, бо ми не крові воліємо, а
справедливості, але що подавати рапорт і йти мерщій у відставку – це точно.
Тільки от події навколо «воєнного» земельного рейдерства в окремо взятій
територіальній громаді розвернулася раптом несподіваним чином.
Оскільки з приводу свавільного самоправства «головнокомандуючого»
у Ниві Трудовій обласна фермерська Асоціація переполох здійняла на усю-
всю «губернію», голова обласної воєнної адміністрації Валентин Резніченко
хутко відмінив… наказ Криворізької районної ВА про призначення там
начальником Андрія Ровнова. Не знайшов за потрібне тримати у штаті таку
посаду: все-таки рашисти-орки обстрілюють тільки села сусідньої ОТГ, а
Нивотрудівської ж не чіпають. Отож у Нивотрудівській свої непримирені
«баталії» влаштували та не припиняють доморощені «головнокомандуючі» -
зовсім недоречні і свавільні як на теперішні таки, погодьтеся, часи.
Фермерська самооборона обласної Асоціації при цій нагоді гадає і ніяк
розгадати не може, а чи спеціально не для того й було мінімум Криворізькою
РВА призначено начальника ВА у Ниві Трудовій, щоби здійснити рейдерські
«спецоперації» з «віджиму» у фермерів землі? З надією, що «війна потім все
спише». Себто на замовлення справжніх земельних ледве не латифундистів,
котрим все мало, знайшли «варіант», а потім відразу й звільнити виконавця
підступної афери? Як такого, що наче… переборщив, не виправдав довіри,
«накарулесив». Схоже на це. Бо тільки заднім розумом й «переконалися»
ніби, що потреби у воєнному адміністраторові в громаді немає.
Справляються тут, причім дуже й дуже успішно, ті, які призначені у
Криворізькому районі та місті Кривому Розі. Але ж річ то в чому зараз?
Насильницькі незаконні накази, які встиг наплодити хвацький воєнний

адміністратор Андрій Ровнов, відмінити можна лише судовими рішеннями
тепер. А нехай спробують! Хай надіються фермери, наче в них це вийде!
Як ми зрозуміли, не чекали тут від скривджених, що вони чинитимуть
опір, ні в яку не віддаватимуть свої земельні ділянки по суті «пройдисвітам з
великої дороги». В тім то й річ, що прогадали. Скажімо, Анатолій Гергель
свою наперекір безцеремонним загарбникам засіяв ранніми зерновими, а
також соняшником, який і підживити встиг. І коли новоспечений «власник»
землі в особі ТОВ «Стронг-інвест» з викликом заходився культивувати посіви,
щоб свої значить поверх них здійснити, на десятому гектарі фермер з цілим
взводом Нацполіції перепинив затію. В результаті правоохоронці мусили
пошкодження посівів кваліфікувати як кримінальний злочин, а трактор,
котрий їх псував, затримати і пообіцяти ніби передати для потреб української
армії. А за фактом видачі не встановленою чомусь покищо, на жаль, особою
наказу стосовно насильницької конфіскації землі фермерського господарства
підрозділ дізнання відділу №8 Криворізької районної поліції порушив
провадження за ч.1 ст.190 ККУ. А це значить, що за ознаками шахрайства.
Будемо сподіватися, особу чи особи, які в умовах військового стану явно
пішли на правопорушення, будуть встановлені. Не обмежуючись «тимчасово
виконуючим» обов”язки начальника воєнної адміністрації в громаді. Як на
нас, тут стримлять вуха і його вищих у цій ієрархії колег. А оскільки
шахрайство належить до кримінальних злочинів, то під час війни за нього у
даному випадку має послідувати і подвійна відповідальність. Даруйте, але за
це, як писав колись в одному зі своїх романів Павло Загребельний, треба не
тільки пику боляче бити, а й садити у буцегарні.
Ми б не дозволили собі отаку не вельми публічну довільність,
стримали б свої емоції, та нас ініціатори нивотрудівської «спецоперації»
більше, ніж розізлили. Судіть самі: шахрайство з «воєнним» наказом
відбирати у фермерів земельні наділи явно межує з кримінальним
зловживанням і свавіллям. Однак вони ж навмисне, плутаючи божий дар з
яєчнею, в Інтернеті на сайті Антикор – антикорупціонер тобто – мало того, що
паплюжать, обзивають баронами і земельними магнатами сільських
трударів, а не членів Ради директорів, скажімо, того ж агрохолдингу KSG-
Agro, а далі заходилися переглядати навіть, переписувати недавню історію.
Стверджують, неначе у 90-ті роки минулого століття на обламках колгоспного
ладу «виникали напівфеодальні порядки, плодилися перші земельні феодали
в Україні». Ясно, що мають на увазі перших вітчизняних фермерів. А такі, як
Анатолій Гергель і Володимир Калаур, на їх думку, «воліють і зараз жирувати
в умовах феодальних безпорядків».

Ні, люди добрі, це не суто нивотрудівське шахрайство. Це замах на весь
фермерський рух в Україні. Внутрішня війна, мета якої – знищення
української селянської цивілізації. Звідси кара для розпалювачів такої війни
повинна бути відповідна. Селянам треба захищатися. А держава, її влада і
правоохоронна система селян мають захищати. Адже навіч у Криворізькому
районі і одній з його громад верх взяли горе-керманичі, котрі все
перевертають з ніг на хвору голову. Виходить, наче не розуміють, що
насправді в українському аграрному секторі нині відбувається і чому Україна
орієнтується на фермерське село. Чи все прекрасно знають і розуміють?
Просто інший «шлях» їм привабливіший, бажаніший і ближчий! Так тоді
навіщо такі керманичі-«адміністратори» селу і селянам потрібні? Гнати геть
таких треба!