«РОЗКУРКУЛЕННЯ» В ЗОНІ РИЗИКОВАНОГО ФЕРМЕРСТВА

   ЗА МОТИВАМИ КРАЙНЬОЇ ЗВІТНО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ

          КОНФЕРЕНЦІЇ ОБЛАСНОЇ АСОЦІАЦІЇ ФЕРМЕРІВ ТА ПРИВАТНИХ ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ

Зовсім не схожою дійсно була на усі попередні цьогорічна конференція фермерів та приватних землевласників Дніпропетровщини. То ж не випадково Анатолій Гайворонський, який очолює Асоціацію ще від часів її оновлення, на цей раз наголос переніс не стільки на звіт за нелегкий в умовах воєнного стану і навальної та злочинної рашистської окупації «минулий термін», як Анатолій Іванович висловився, а забезпечив колегам-делегатам конференції змогу віч-на-віч чи дивлячись очі-в-очі відверто і навіть з відчаєм поспілкуватися та й посперечатися з ватажками в області перш за все податкової інспекції, а також земельних ресурсів, банківських структур і обласної військової адміністрації та «диригентів» ринкових процесів і ціноутворення, кінчаючи перевізниками як аграрної продукції, так і постачальників тих же мінеральних добрив, насіння та пального. А все через те, звичайно, що, переживши рік, помічений війною, усі аграрії України, а фермери ж у першу чергу, вимушені були паралельно чинити опір не лише перепонам, яких завдавала збожеволіла й навіжена росія, але й внутрішнім без перебільшення нищівним атакам на сільськогосподарський сектор української економіки. Ніхто не перечить, усі мають справді забезпечувати нині нашу перемогу у війні. Одначе складалося враження, що воднораз саме виробники аграрної продукції опинилися у заручниках також не меншої небезпеки цього року згортати власний бізнес. Отож не сіяти і потім не жати, залишити Вітчизну без хліба і всього іншого продовольства.

Якщо говорити про фермерів зокрема, то Анатолій Гайворонський перш за все нагадав про рейдерські зазіхання на фермерські господарства, земельні «віджими» у них, котрі в області не припиняються. Навпаки, на думку голови обласної Асоціації, це наразі найбільший виклик фермерському руху і якщо хочете, його і майбутньому. Одне діло «давні» рейдерські злодіяння, скоєні у таких колишніх районах, як Васильківський, Новомосковський, Апостолівський та Криворізький і багатьох інших, досі розслідуються, точніше зволікаються у слідчих органах як прокуратур, та і відділень Національної поліції. Передані ж і у суди уже теж там навмисне мусоляться і, даруйте, «консервуються». Хіба не ясно, що затягуються до тих пір, поки не вичерпаються терміни їхнього розгляду. Гальмують, коротше, на повних парах, аби потерпілі випустили їх, спустивши по суті свій дух!

- Ми ж усі не вчорашні і розуміємо, - сказав  Анатолій Гайворонський, - що там, де здійснюються прямі й відверті - на враження! - атаки на фермерські господарства, причому чи не в першу чергу на міцні та створені ще тридцять- двадцять років тому, там неодмінно стримлять вуха правоохоронців, а також таких інстанцій, як служби Держгеокадастру і їм подібні. Але не тільки стражі правопорядку були і залишаються нині швидше на сторожі інтересів тих, кому фермери – як кістка поперек горла. Останнім часом, відтак і під «прикриттям» війни і воєнного стану, дружно приєднуються до орави-саранчі переслідувачів  і ватажки та чиновники органів державної влади і місцевого самоврядування. Дивовижно, ганебно, противно, але це вже очевидна реальність: втовпитися, причому навперейми одні одним усі намагаються встигнути і собі докласти рук до руйнації саме фермерства на нашій українські землі.

- Не усвідомлюючи, до речі, - резонно зауважує тут Гайворонський, який недавно побував з тривалою поїздкою у розвинених країнах Європи, - що нас без масового фермерства та приватного підприємництва на селі, дрібного чи малого і середнього в тому числі, Європа не прийме. У Європі саме фермери в фаворі, а фермерство підтримується і стимулюється передусім як прийнятне для суспільства соціальне явище і гарантія забезпечення населення екологічно бездоганними та добротними, отриманими суто органічним землеробством продуктами харчування. Пертися туди, в Європу зі своїми, даруйте, сурогатами земельним олігархам-феодалам уже не вдасться…

Нивотрудівська сільська рада

А що у нас? А у нас «Фермер Придніпров'я» не втомлювався уже не раз писати, як відбирають право та можливість фермерувати на своїй землі у Ниві Трудовій в минулому Апостолівського району двом багатолітнім і досвідченим власникам фермерських осередків Володимиру Каллауру та Анатолію Гергелю, а з їхніх, м'яко кажучи кривдників, як з гусаків вода. Мов за колишнім принципом славного журналу «Перець», наче не в гусака насправді страшне перо. Отож сьогодні під враженнями останньої конференції обласної Асоціації фермерів та приватних землевласників нам бачиться резон повернутися до перепетій навколо Калпаура та Гергеля. Щоб розкрити й переконливо повідати, а швидше довести, як сьогодні дійсно свідомо й навмисне знищується фермерство як мінімум у нашій окремо взятій області.

Отже, було колись у згаданому Апостолівському районі село Пам'ять Ілліча. Ясна річ, що було, та загуло - ще майже вісім років тому до складу Нивотрудівської громади увійшло воно, назвавшись на честь незалежних часів наших Новоукраїнським. Одначе Володимир Каллаур, який народився і виріс тут, нині вважає, що дух, як він висловлюється, комуністично-радянської епохи досі ну ніяк не вивітрюється з села. Ніяк, продовжує чоловік, не вертається  воно до, «даруйте, пам’яті та тями і здорового глузду».

- Чому я так кажу? – запитує і відповідає раптом трохи «сенсаційно»: - Бо от мене заходилися "розкуркулювати", і вчепилися так, що один раз зайшли, а не вийшло, так і вдруге зробили спробу. Оскільки іде війна, а наша громада й у прифронтовій зоні, то оголосили уже мене ледве не воєнним злодієм. Навіть внутрішнім окупантом, який завдає шкоди не лиш місцевому народу, а усьому ніби аграрному сектору області…

Так от, про перший етап переслідування Володимира Каллаура «Фермер Придніпров’я» писав уже двічі чи й тричі. Тому нагадуємо, що Володимир Григорович доволі успішний фермер. До першої хвилі тих, хто забажав на приватні хліба виходить, належить – з весни ще 1992 року очолює, якщо так можна сказати  одноіменне – «Каллаур»! - СФГ. Спершу батько й мати та брат йому допомагали, а нині більше обидві сестри зі своїми чоловіками та два племінники. Але Каллаур неординарний тут фермер в першу чергу навіть з іншої причини.

Першопроходцями фермерського руху хто були? З одного боку бувалі в бувальцях механізатори чи колгоспні бригадири або агрономи, з іншого і вчителі, навіть музиканти і художники також. А Володя Каллаур, який після школи до служби в армії встиг вивчитися на механізатора широкого профілю, як тоді це називалося, пізньої осені 1991-го демобілізувався. В зиму відразу і сів на трактор. Бо куди ще міг іти? Але тієї зими почалася земельна реформа. І що ви думаєте? Володя не розгубився і записався... Так-так, у фермери. Точніше подав заяву, щоби йому наділили землі для створення фермерського господарства. Підіймали хлопця на глум і сміх: пацан, підліток, і той туди ж, у куркулі мітить!

Та він від свого не відступився. Дякуючи тому, що і батько-тракторист Каллаура, і мати-доярка увесь вік у передовиках тут ходили, змилостивилися над хлопцем: не багато, а 22 з половиною га з земель запасу не пошкодували у так звану тоді довічну власність з правом передавати у спадщину. Володимир не підвів в першу чергу батька і матір: уже перші роки самостійного господарювання переконливо довів, що він у них гідний хліборобської вдачі син. Так в нагороду за старання і  знайшли пізніше для молодого та раннього, як говорили у селі, Каллаура ще стільки ж, 22 тобто з половиною, гектар. Отак разом і стало у нього 45, які порає зі своїми рідними та близькими до цих пір. Втім, порав впевнено та спокійно до минулого року.

І тому, що буквально з весни минулого року почалися навколо фермера «підступні бої місцевого значення», він і згадує, яких трудів вартувало йому «не лиш твердо зіпертися на ноги, а звестися на повен зріст». Адже починати прийшлося на геть порожньому місці - «без власних коліс, борін та плугів і сівалок». Як кажуть в народі – ні машини, ні двору, тільки й ходу, що з воріт та у воду. А ще Володимир Григорович нині гірко й посміхається: який з мене, мовляв, куркуль, якщо багато хто інший давно катається на іномарках, а я перевагу досі віддаю головним чином мотоциклу? Щоб ого-го багатим, так дійсно не став. «Ну а тепер, - докидає, - усіма неправдами мене і моїх рідних, усіх нас гамузом силкуються голодранцями зробити».

«Кавалерійський штурм» на власника СФГ «Каллаур» розпочався від тих пір і тривав до тих, поки у прифронтовій громаді, куди уже тоді майже щодня діставала ворожа артилерія з сусідньої Херсонської області, існувала воєнна адміністрація. Створив її своїм наказом начальник Криворізької РВА Євген Ситниченко. Причому з доволі несподіваною метою: забезпечувати перш за все ніби економічну міць для захисту регіону. Що в даному випадку цікаво: воєнну адміністрацію навіть в окремо взятій ОТГ може створювати винятково Президент-головнокомандувач. А тут так розпорядився воєнний начальник районного масштабу. Тоді з якою все-таки метою?

Та призначений ватажком грізної адміністрації ОТГ Андрій Ровнов, за даними місцевих фермерів, не з ворогом почав боротися, а відразу взявся… за втілення персонального доручення Ситниченка, а за офіційними наче якраз виконуючи покладену на нього місію: по суті громом серед ясного неба спершу видав один свій наказ «Про припинення чинності Акту на право постійного користування земельною ділянкою СФГ «Каллаур», а слідом і другий - «Про передачу вилученої землі в розпорядження компанії «Стронг-інвест». Отаким чином кинувся забезпечувати економічну міць. Фатально забувшись, правда, що земля «вилучалася» з вирощеним уже урожаєм хліба. І вирощеним не спритним у даній ситуації «Стронг-інвестом», а фермером. Тобто компанії міць, а Каллауру дзуськи - чи як це сприймати?

Що уже зі створенням «укрупненого» Криворізького району, а особливо незабаром з появою у ньому воєнної адміністрації майже у гарячці заходилися над усе перейматися тим, аби згадана компанія приростала новими землями, як колись російська імперія Сибіром, якщо не саженними кроками, то бодай в арифметичній прогресії, ми і розповідали у попередніх публікаціях. Які баталії у зв'язку з новим, продиктованим воєнним станом, рейдерством фермерських господарств там завирували, сьогодні повторюватися не станемо. Повідомимо лише, що тоді вдалося зупинити свавільний безмір. І, дякуючи і нашим статтям, атаку на своє СФГ  Каллаур успішно відбив. Бо аби і подалі, і пошвидше від гріха, тодішній ще глава ОВА Валентин Резніченко «оригінально» розрубав «Гордіїв вузол»: взяв і своїм наказом - як таку, потреби у якій немає - ліквідував ВА у Нивотрудівській ОТГ. Разом з її начальником Андрієм Ровновим, ясна річ. А раз так, то і накази, розпорядження та рішення останнього втратили чинність. Чи як?

Ефект був, здавалося, як у «Кайдашевій сім'ї» Івана Нечуй-Левицького, коли там зрубали грушу на межі і відразу запанував мир та спокій. Коли ні: не стало в громаді воєнної адміністрації, невідь навіть куди подівся її начальник Ровнов, однак підоспів час косити дозрілу пшеницю, і фермерський комбайн АнатоліяГергеля перехопили дві прудкі іномарки. Не смій, і квит, жати свою ниву, бо… «вона не твоя ж, а наша – тут уже нічого не попишеш і змінити зась». Ви зрозуміли: нагрянув бойовий загін компанії «Стронг-інвест». Але аби тільки він. Разом з прибула також заступниця голови ОТГ Тетяна Сєннікова. Щоб підтвердити: це так і ніяк інакше! Викликана поліція, не довго гадаючи... зупинила - точніше зірвала - косовицю, оскільки їй знадобилося, аби розібратися, на чиєму боці правда-справедливість. І здавалося, наче приборкала «сутичку».

Але чому керівництво громади, залишившись без воєнного начальника, раптом перебралося на бік завзятої та невідступної агрокомпанії, поліція не розбиралася. Доводиться тепер нам цим займатися. Пояснивши спершу, що «Стронг-інвест» лише один з підрозділів відомого холдингу KSG-Agro, який у першу чергу контролює покищо, мабуть, не  стовідсотковий земельний барон та магнат, але майже, Сергій Касьянов. Ще пару років тому була перевірена інформація, що під його орудою перебувало уже понад 60 тисяч гектар! І не тільки в Апостолівському, поки він існував, а і в сусідніх районах теж.

Так от, на переконання тутешнього лідера фермерського руху Віктора Ковальчука, «воєнним станом лише скористалися, аби втілити мрію чи мету новоявлених діячів місцевого самоврядування гнутися і покірно прислужуватися ось таким господарям землі, як Касьянов». Воно ж надійніше, більше зиску та користі, коли з «сильними» світу цього заодно – хіба не ясно? Бо що візьмеш, чого діждешся від фермерів-роботяг, котрі самі не дуже багатіють, людей годують, і нівроку, але в бік начальства - нуль уваги?!

І почалася у даному випадку ця політика відразу, як територіальним громадам передали у розпорядження усі землі, в тому числі і поза межами сільських населених пунктів. У колишніх, ще окремо взятих Криворізькому та Апостолівському районах, очільники новоутворених ОТГ першими заговорили раптом, наче під час надто «романтичної» аграрно-земельної реформи «під проводом Леоніда Кучми і ватажків райдержадміністрацій та районних рад його епохи на місцях» похапцем та надміру квапливо наплодили-натворили стільки фермерів, що тепер «спасу від них наче катма». Тому необхідні мало не ревізії наслідків роздержавлення земель сільгосппризначення, їх перегляд  - ніяк не інакше! Треба, як на думку нинішнього покоління лідерів місцевого самоврядування, чимшвидше виправляти помилки, якщо й не оголошувати, що орієнтація на селянсько-фермерські господарства не виправдовує себе – ось яким «реформаторством» повіяло в окремо взятому регіоні області.

І Володимир Каллаур не перший і не єдиний, хто від цього постраждав уже тут. Першим був згаданий уже нами власник ПП «АВІ» Анатолій Гергель, якому ще воєнний адміністратор Андрій Ровнов встиг пояснити, неначе земля, на якій він працює, виділялася сесією райради, якої… насправді не було. Яка ніби і не скликалася. Як не скликалася? Ось же оригінали документів і самого рішення – дивіться, читайте, «хай вам повилазе»! Бо це підозра, навіть звинувачення в підробці, фальсифікації і так далі ж бо. Від Гергеля одначе вимагали, уявіть собі, знайти свідків тієї давньої сесії. Коли ж він їх привів, то виявилася інша халепа: сесія не вказала домашньої адреси, за якою у Ниві Трудовій мешкав і мешкає Гергель. Ні, він не іноземець і не інопланетянин, з діда-прадіда тутешній, але адреса мала бути, і квит. Якщо навіть точно мала бути, а її не вказали, то яка у цьому, питається, вина фермера?  Куди дивилися ті, що документи готували і підписували – згодні?

Інша річ, що все це у дійсності заварювалося з одною-єдиною метою – забрати у «куркуля» землю і віддати «Стронг-інвесту» Сергія Касьянова. Адже не минуло й місяця після, як і на полі Анатолія Гергеля появилися непрошені рейдери-жниварі холдингу KSG-Agro. Скандал намагалися залагодити все та ж заступниця головихи ОТГ Тетяна Сєннікова і заступник начальника відділу поліції Микола Пилипчук. Перша переконливо радила «в купі вередливому, норовливому і непокірному» фермеру «не чинити безкорисний під час війни опір», а другий, правда, зважився на «виважену» пораду. Хочеш мовляв сам зібрати вирощене – збирай. Навіть вези збіжжя у власні комори. Попередньо тільки «пропусти його через вагову «Стронг-інвесту». Навіщо? По-перше, щоб негайно доповісти нам, скільки намолотив. А по-друге, далі без права самому зерно продавати, використовувати, комусь передавати, тим паче дарувати, як і вчиняти будь-які інші дії з ним…

Та повертаємося в село Новоукраїньке до Володимира Каллаура. Коли готувалися ще попередні наші публікації, голова Нивотрудівської ОТГ Ірина Пелецька, навпаки, бідкалася, неначе «з заснуванням СФГ «Каллаур» проколів більше, ніж треба», та шкода, що триває війна. Оскільки тільки вона, воєнний стан в державі, заважають сільраді… подавати позов до суду. А так «давно б уже від господарства Володимира Григоровича і сліди вичахли б!» Радий був старатися зі свого боку і юрист «від сільради» Віталій Скубенко. Він викликав якось Каллаура і прямим текстом заявив, що прийнятним може бути єдиний варіант «мирової»: фермер особисто пише і підписує добровільну відмову від землі, причому чітко і ясно на користь «Стронг-інвесту». Якщо ні, не згоден і не пише – «відберемо через суд». Надокучило, мовляв, панькатися! Тобто не стануть уже чекати кінця війни, щоб судитися з «зарозумілим» фермером. А чи не Військовим трибуналом лякав?

Хоч однозначно більше дратувала і виводила з терпіння уже винятково сільську раду впертість Каллаура. Він не поступався, не відступав і не здавався на милість НЕПу – «новій економічній політиці» - самовпевнених ватажків громади. Більше того, і не приховував, що ладен та буде боротися, а радше битися за своє до кінця. Сипонув солі на рану очільникам Нивотрудівської ОТГ також той «прикрий» факт, що паралельно, але попередньо сталася у них осічка і в «перепетіях» з фермером Анатолієм Гергелем: авторитетні юристи з області ледве не під окуляром мікроскопа дослідили засновницькі папери ПП «АВІ» і не знайшли ані жодної похибки у них, щоб сумніватися в законності як виникнення приватного підприємства Гергеля, так і його реєстрації. Навіть не забули вказати, капосні, домашню адресу підприємця, а також дату, коли дали йому добро хазяйнувати на своїй землі.

Про дату кажемо ми тому, що а в стосі документів Каллаура, схвалених свого часу ще в Апостоловому-райцентрі, тепер же і у Кривому Розі-райцентрі знайшлося ніби якесь погодження без уточненої дати. І взагалі, як наполягала голова Нивотрудівської сільради Ірина Пелецька, «в Каллаура з документами настільки  серйозні проблеми, що ми» чи то їх, документи, чи самого Каллаура в суді «на шматки порвемо». Отак жінка вірила в успіх своєї затії! І сільська рада, не маючи, певно, чимось іншим займатися у воєнний час, наймає цілу юридичну фірму, сплачує судовий збір і подає позов в Господарський суд Дніпропетровської області: рішення Апостолівської районної ради народних депутатів від 17.04.1992 про надання земельної ділянки Каллауру В. у довічне успадковане володіння і розпорядження  Апостолівської РДР від 27.01.1997 знову про надання йому земельної ділянки в постійне користування визнати недійсними. Крапка! А в цей час, поки чекали на «історичне» рішення суду, Володимиру Григоровичу по суті навмисне не давали змоги як слід і спокійно завершувати торішні жнивні роботи в степу. Невгамовний десант ненаситної компанії «Стронг-інвест» знову навідувався, щоб відверто заважати чоловіку. І яке ж було не скільки здивування, стільки обурення як очільників компанії, так і громади, що Господарський суд першої інстанції поодинці і усі гамузом – у повному обсязі, як написано у рішенні - аргументи позивачів відхилив, а з аргументами адвоката обласної Асоціації фермерів Надії Чухраєвої погодився. Таким чином суд засвідчив, що обидві земельні ділянки СФГ «Каллаур» надані на цілком законних підставах та без порушень чинного в часи «романтичної» аграрно-земельної реформи законодавства. Сталося це ще у жовтні минулого року, отож щоб заспокоїтися та визнати свою невиправдану упередженість, а то й неспроможність, тим паче вибачитися перед фермером, часу у позивачів було досить. Але нічого подібного насправді не сталося. Язик не повернувся у діячів самоврядної влади каятися!

Навпаки, сільська рада вдалася певно до «безпрецедентної» спроби за будь-яку ціну домогтися своєї цілі. Її ватажки змислили раптом, наче навіщо сподіватися на «непередбачувані» судові дебати - депутати сільської ради і самі можуть - і мають відтак повноваження – покласти нарешті тяганині край. Воно ж бо перед земляками-виборцями уже незручно і соромно: оголосили Володимира Каллаура внутрішнім мало не земельним «окупантом»-ворогом, а затаврувати його не можуть. Коротше, настає чергова сесія сільської ради, і її голова Ірина Пелецька пропонує депутатам окремою надзвичайною чергою дня обговорити і скасувати… рішення ще 1992 року Апостолівської райради та розпорядження Апостолівської райдержадміністрації 1997-го. Котрими, ясна річ, і виділялася земля спершу для створення, а потім для зміцнення-розвою СФГ «Каллаур».

На щастя, здійснити цю «операцію» тишком-нишком не вдалося. У Ниву Трудову прибули уповноважені юристи й посланці Асоціації фермерів області. Мабуть, ніколи ще тут не відбувалося настільки гучної, голосної та пристрасної, прямо скажемо бурхливої сесії. Як дійшла ж черга голосувати, хто «за», а хто «проти», причому поіменно, селом обрані депутати й погодилися, що «відбувається у них не що інше, як силовий «віджим» у фермерів землі». У фермерів тому, що крім Володимира Каллаура, «протиправно потерпілим» заодно признали і Анатолія Гергеля…

Здавалося б, все, фініш тривалому цькуванню тутешніх першопроходців фермерського руху, котрі зуміли «розкрутитися», уже три десятка літ нівроку на своїй землі хазяйнувати і явно мали неабиякі перспективи розвиватися й далі. Були на це великі надії. Та тільки керманичі Нивотрудівської громади, усіма фібрами власних душ хапаючись за «великий аграрний холдинг замість самовпевнених куркулів», не зуміли уже спинитися. Тут правлять бал зараз ті явно в громаді, хто бачить своє село таким: є пан поміщик в ньому, навколо нього усе обертається й крутиться, і всі інші теж «при ньому». Бо всі інші – це наймані або й лише сезонні працівники-кріпаки.

Не випадково тут уже на свій лад перефразовують Павла Тичину. А тільки в тому дусі, що «всіх фермерів до'дної ями будем, будем бить». А як людям накажете реагувати, якщо знов за гроші громади наймають юристів, щоб з останніх, мабуть, сил і сподівань «для фарту» спершу як мінімум у Володимира Каллаура в апеляційній інстанції Господарського суду забрати землю.

І це при тому, що, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, жодного нового аргументу на свою користь не знаходять. Як ті папуги, знову нарікали на «не вказану адресу проживання Каллаура». Чи надали земельну ділянку мешканцю наразі уже перейменованого села Пам’ять Ілліча, не вказавши теж, що Апостолівського району Дніпропетровської області. Ні, це, як на нас, не за соломини хапалися, а розраховували як на останній вирішальний і войовничий бій наперекір здоровому глузду та майбутньому села взяти свій верх. Адже дозволили навіть на всяк випадок юридично «проконсультувати» суддів Центрального Апеляційного Господарського суду у Дніпрі, «доточивши» до скарги «авторитетний висновок голови Криворізької райадміністрації Євгена Ситниченка, наче «набуття земельних ділянок гр. Каллауром В. Г. в довічне володіння та постійне користування точно було здійснене всупереч діючому і на той час, а на теперішній й поготів земельному законодавству».

Схоже, що лише з цієї причини Центральному на Дніпропетровщині Апеляційному суду й довелося не просто залишити без задоволення апеляційну скаргу діячів Нивотрудівської громади, але і внести у свою постанову роз'яснюючий розділ. А саме: «Суд першої інстанції не випадково виходив з того, що недогляди, ухвалені в оригіналах рішень, згідно яких земля надавалася гр. Калауру В. Г. для ведення СФГ, не можуть служити приводом для їх скасування, оскільки як наголошує у своїй практиці ЄСПЛ особа не несе відповідальності за помилки органів державної влади і місцевого самоврядування». І апеляційна інстанція не стрималася і зауважила, що «позовні вимоги про повернення земельної ділянки площею 45 га є фактично позбавленням СФГ «Калаур» можливості працювати та є надмірним втручанням у право власності».

Дане остаточне судове рішення було винесене ще у січні, то на даний момент воно набуло законної сили. Отож Володимир Каллаур за підсумками довготривалої і виснажливої боротьби за свої інтереси «наперекір усім чисто негідникам» здобув перемогу. Але каже тепер, що це перемога не лиш в його інтересах, а і в інтересах усього села  та всіх його селян. Гадаємо, зрозуміти не важко, чому він так каже. Інша річ, у такому випадку мешканцям-виборцям Ниви Трудової нічого не залишається, як цікавитися і роботи висновки з того, чому сільрада і її голова Ірина Пелецька навпаки - діяли і діють не в інтересах села та його населення і місцевих фермерів, а, упріваючи, старалася вгодити пану-власнику тутешнього холдингу KSG-Agro Сергію Касьянову? Або чому уже під час розгляду скарги в Апеляційному Господарському суді з подачі ще й на додачу глави Криворізької воєнної держадміністрації Євгена Ситниченка тут «на всяк випадок стосовно фермера Володимира Каллаура намагалися мерщій відкрити запобіжне і кримінальне провадження? Уявіть собі, подали щось на зразок доносу зразка ще 1937 року: наперекір громаді використовує ніби в особистих цілях він земельну ділянку, дозволу на яку не має, і баста»!

        ТАК ОТ, А ТЕПЕР ОБЛАСНА АСОЦІАЦІЯ ФЕРМЕРІВ

                      І ВИМАГАЄ ЗВІТУ ВІД ВЛАДИ

На цей раз звітна конференція фермерів та приватних землевласників області вперше і неординарно відійшла від традиційної в подібних випадках постанови, проголосувавши, причому почергово по усіх пунктах окремо, все одно, що поіменно, за Пакет вимог та звертань до чинних наразі в Україні і ясна річ в області «вождів»: як розуміти, шановні ви наші керманичі, що воєнний рік для нас, сільських трударів насправді невтомних, а не куркулів, як ви нас малюєте, обернувся фронтальним знеціненням і штовханням у прірву злиднів та банкрутства? Невже війна має скінчитися не тільки «засіяними» ворожими вибухівками та мінами  полями-степами, а натомість не засіяними пшеницею і іншими сільгоспкультурами? Ті ж податківці по суті як у відомому вірші Тараса Шевченка останні свитини з фермерів знімають, тим часом ціни на продукцію селян не просто уже смішні, а знущальні – на сорок і більше відсотків нижчі від світових.

З іншого ж боку за хімічні добрива до останньої митті правили мало не втричі дорожче, ніж вони насправді коштували. Або таке: щоб відвантажити та перевезти зібране збіжжя, залізничники за пару вагонів брали мало не стільки ж, як за цілий товарний ешелон, завантажений вугіллям чи металом. Коротше, хіба можна «пересічному» фермеру вижити і зберегтися у таких умовах? Отож! І чи не схоже це на свідоме затягування зашморгів на шиях фермерів, серед яких малі та середні переважають, і мають, якщо хочете знати, переважати?- отак не соромлячись і не стримуючись і запитала обласна конференція наших фермерів у своєму звернені очільників Кабінету міністрів. Адже вони по суті не задумуються над тим, а для багатьох у селах і спеціально не переймаються, хто після перемоги у війні правитиме бал в українському аграрному секторі – ефективні господарі та хлібороби з дідів-прадідів чи зухвалі і ненажерливі доморощені латифундисти?

Окреме звернення фермери Дніпропетровщини адресували лідерам Верховної Ради, членам її Комітету з питань агропромислового комплексу і продовольства та землекористування і персонально голові Комітету з питань фінансів,  податкової і митної політики Данилу Гетманцеву. Щодо останнього, то у аграріїв уже терпіння не вистачає. Скільки не закликають вони припинити негайно ганебну за характером і нищівну за суттю практику блокування так званих податкових накладних – як об стінку горохом. Гетманцеву своє робити: все одно як бур’ян під корінь викошувати чи виполювати плем'я фермерів в Україні. Як таке, котре невже справді не потрібне? І чи не ясно пану депутату з портфелем голови всесильного Комітету, що сплату мінімального податкового зобов'язання конче необхідно перенести на осінь, коли буде що збирати-жати, а у фермерів заведеться якась копійка? А сьогодні платити їм цей податок – значить на весняне поле виходити катма грошей.  Але ж сьогодні фермерів на бобах залишити – завтра усю Україну у безхліб'я жбурнути.

Ні про які «зернові коридори» не доведеться тоді вести мови. Зникне й основний наразі гарант надходжень валюти в державний бюджет. Невже і це зумисне готують народу у вищих коридорах влади? Чи є ось заборона, яка теж поза межами здорового глузду: до повного розрахунку покупцем за придбану ним з розстроченням земельну ділянку, причому навіть у члена свого ж фермерського господарства, користуватися нею не можна. Не розрахувався до кінця – не чіпай землі, нехай стоїть не обробленою та не засіяною. Тобто хай заростає по шию бур'янами! Чи можна ще більшу дурню уткнути, тим паче сьогодні, коли село спродалося нижче від собівартості вирощеного і фермери у нього в боргах, як у шовках?

Нарешті не можемо, навіть не сміємо замовчати звернення фермерської конференції до Воєнної адміністрації Дніпропетровської області з пропозицією «щодо бронювання фермерів та їхніх найманих працівників і спеціалістів від призову на службу в діючі нині Збройні Сили України». Відразу кажемо, що захищати сьогодні Вітчизну від російських загарбників – священний обов’язок, який понад усе. Тільки от яка виникає тут ситуація, яка знову немов навмисне спрямована проти фермерів. Тільки тих з них чи працівників тільки тих, котрі обробляють від однієї тисячі і більше гектар, призови відкладаються мінімум  до осені. Що на переконання ватажка фермерів Дніпропетровщини Анатолія Гайворонського зроблено «зі злим умислом». Оскільки малих та середніх, тим паче одноосібних чи сімейних фермерів більшість. Візьмуть вони зброю в руки – вважайте, що їхнім господарствам капець. Незасіяних смуг, як потім і не жатих-не зібраних не зостанеться ніде. Їх аж бігом і наввипередки і підберуть-відберуть такі товстосуми і з невгамовними намірами та апетитами, як Сергій Касьянов у Ниві Трудовій на Апостолівщині. Себто сьогодні фермерам рідну землю захищати, а завтра саме для них місця на рідній землі не знайдеться. Ще точніше – землі їм уже не дістанеться.

От і міркуйте, як же тут бути?! Владі, вважаємо, дійсно треба, як селяни кажуть, десять разів подумати, перш ніж відрізати. Є над чим.