ЗВОЛІКАЛИ ЧОТИРИ РОКИ. СИДІТИ - ДОВІЧНО

Фермер Олександр Грушка з дружиною Тетяною Олексіївною

Дніпропетровська обласна прокуратура щойно не випадково, вважаємо, знайшла за необхідне повідомити, що трьох злодіїв-розбійників засудили тут, нарешті, на довічне ув'язнення. Бо справа у тім, що злочин, який вони скоїли – розбійницький напад на родину сільського підприємця-фермера з убивством останнього – стався напередодні Новоріччя, 21 грудня ще 2018 року. Погодьтеся, що давненько. У січневих номерах наступного 2019-го «Фермер Придніпров”я» на своїх тоді ще паперових сторінках друкував статтю «За що вбили Олександра Грушку?», а також шукав відповідь на запитання, хто ж захистить фермерів?

Позаяк відразу навіч стали проявлятися ознаки спроб зам'яти, як говорять у таких випадках,  звірячу розправу, вчинену у Саксаганському Криничанського району ледве не через те, що спіймати злодюг ніби навряд чи вдасться. І це не зважаючи на те, що перш ніж зарізати фермера тесаком, його безжально катували. Не лише його, а і членів його родини. Того вечора до батька й матері завітали в гості обидві доньки, а також зять та три малолітні внучки, над якими познущалися та позбиткувалися також. Це щось було із поза меж людського.

Як розповідала потім дружина вбитого Тетяна Олексіївна, троє бандюг вдерлися до приватного домоволодіння власника фермерського господарства і воднораз ще й директора аграрного підприємства «Карат-Плюс» Олександра Грушки «мов навіжені, силою вибивши двері». Ясна річ, що «в масках на своїх пиках та з довжелезними ножами, а в одного у руках також був пістолет, яким він розмахував». Не давши опам'ятатися присутнім, в тому числі і самому господарю оселі, завалили усіх на підлогу, включаючи дітей, заломили їм руки і пов”язали мотками липкого скотчу. Почали по чому попало, по голові також, гамселити перш за все господаря, відрізавши на якийсь всякий випадок йому пальця на правій руці. Негідники вимагали «усі гроші, які є» та відкрити сейф, а з матері і дочок силоміць зідерли сякі-такі коштовності. Але дружина Грушки згодом свідчила, що  «поводир банди все одно що чимдужче скаженів і кричав та пінився, що тільки добра замало» - і загибель Грушки-підприємця та фермера, а ще депутата районної ради потрібна теж. Мов для наочного підтвердження і штрикнув спершу лезом ножа чоловіку у бік.

Сину Владиславу Тетяна Грушка розповідала і більше: злочинці мали при собі і міні-рації, якими з кимось перемовлялися. Як вважали, що кінчили свою кроваву «оргію», то все той же, що був схожий на старшого цієї зграї-трійки, навіть «запросив дозвіл зав'язувати». І отримав наказ у тому дусі, що «якщо уже зарізали так, щоб не зміг вижити, тоді зникайте». Натякнувши, що «місце, де на них же чекають, змінити не можна». Тому бандюга, похлинаючись злим і нервовим реготом, на виду пов’язаних дружини, дочок та зятя і трьох онучок з розмаху загнав Олександру Федоровичу в грудну клітку ножа по самісіньку ручку. Від цієї рани за лічені хвилини після Грушка-фермер і помер.

До лікарні дружина-медичка  довезти чоловіка «не встигла і вже і не могла встигнути». А злодії, до речі, мали намір чимдуж тікати автомобілем Грушки, який стояв у дворі, однак не змогли його завести. Скільки не тиснули відрізаним у Грушки пальцем, задля цього й відрізавши загодя, щоб своїх відбитків не залишати, нічого не виходило. Тепер же уявіть собі, що за тодішньою версією поліціянтів злодії зуміли непоміченими і швидко добратися пішки у сусідню Божедарівку, «де на них чекав їхній транспорт». То там, у Божедарівці тобто, слід убивць та грабіжників неначе й прочах. Куди далі шлях песиголовців проліг, збагнути правоохоронці довго не могли. А швидше й не хотіли. Не квапилися. Навпаки, зволікали. Для цього вдавали, наче аніяких зачіпок зловмисники після себе не залишили – отак ретельно підготувалися, мовляв і спрацювали.

Чому стражі правопорядку вдавали себе мало не безпомічними у цьому випадку, журналісти «Фермера Придніпров'я» висловлювали припущення ще у перших січневих публікаціях 2019 року. Так, злодюги з гострими ножами вичистили у Грушки сейф і заволоділи наявними тоді в ньому 50 тисячами гривень і 20 тисячами доларів. Та це принагідно рішили вони поживитися. Бо насправді і у Саксаганському, і тим паче у Криничках-райцентрі люди ні на йоту не сумнівалися: метою потвор було не пограбування. Вони прийшли убивати Олександра Федоровича. Чоловіка, якого у районі знали ще «з підліткового віку», як потім казали. Адже Олександр Грушка застав ще колгоспи і у зовсім молоді літа обирався головою одного з них. Отож цілком логічно вчинив, коли після створив своє власне фермерське господарство. Був не лише зачинателем фермерського руху у Криничанському районі, а і неформальним його лідером.

А саме напередодні, сягнувши апогею у 2018, тут розпочалося справжнісіньке полювання на місцевих фермерів. Розбійницький напад на Грушку був як мінімум сьомим в районі з числа нахабних і резонансних. Грушку зарізали гострим ножем, а його колегу Володимира Палієнка в селі Малоолександрівці убивали величезним молотком. «Допитували» тортурами і калічили хлопців також в Преображенці, Долинському, Чорноіванівці і тій же Божедарівці, а також в Биковому. Жорстоко побили і пограбували Анатолія Куліша в сусідньому Софіївському районі. Буквально ж на десятий день після загибелі Олександра Грушки жорстоко побили фермера Анатолія Костенка. Чоловіка знайшли ледь живим та непритомним у його власному будинку. З перебитими кінцівками і тяжкою черепно-мозковою травмою… А 26 липня 2021 року у Болтишці задушили 67-річного фермера Володимира Ражду, п'ятеро убивць досі не знайдені... Його дружину Людмилу Петрівну, інваліда праці після інсульту, теж давили удавкою. Ці 5 нелюдів навіть зафіксовані відеокамерами, коли після злочину бігли Болтишкою до своєї білої "сімки" з прогорілим глушаком. Далі вони рвонули на Божедарівку. Словом, є речові і відеодокази резонансного вбивства, та немає основного - належного розслідування.

Фермер Володимир Ражда

Що ж за напасть стосовно передусім успішних фермерів відбулася як у Криничанському, так і сусідньому П'ятихатському, та і Софіївському районах? Адже намагалися дійсно фізично винищити їх. За високу культуру землеробства, а також за впровадження надбань науки і сучасного насінництва Міністерство аграрної  політики України удостоїло тоді Олександра Грушку такої нагороди, як «Знак пошани». А обласна державна адміністрація зі свого боку вручала чоловіку нагрудний Знак «За розвиток регіону». Тільки от чи не цим в першу чергу і заважав фермер до пори та до часу прихованим силам, які воліли захопити і тут собі побільше землі. Уже появилися були пихаті «латифундисти» в сусідніх, особливо південних районах області, а тут, в криничанському краї кістками їм в горлах стали. Верх явно брали ефективні господарі з числа селянських вихідців.

Є сенс сьогодні нагадати, що п’ять років тому всеукраїнська газета «Сільські вісті» писали у своїй публікації «Хто захистить фермерів?»: «За останні два-три роки супротив фермерському руху сягнув тут небезпечного апогею. Такі явища, як підлі рейдерські атаки на фермерські господарства, викрадення та знищення ними вирощених урожаїв, залякування і тому подібні злодіяння набули загрозливих масштабів. Причому практично безкарно чинять свавілля перевертні та усіляка погань місцевого походження. Але не тільки місцевого. Простягли сюди щупальця й негідники з київських кабінетів влади, зокрема і ті також, які прикриваються мандатами нардепів. Фермерів намагаються все нижче пригнути до землі та розтоптати і затоптати у ній. Коли й ні для кого не секрет, що робиться це не просто за мовчазної згоди органів прокуратури, поліції, судової та державної і виконавчої влади, а за їхньої участі та «підтримки».

Що це було не просто ніби схоже на правду, як подейкували зі схованок своїх «опоненти»,  а було таки правдою, не дало себе довго чекати. Лиш через місяць нарешті затримали і взяли під варту одного підозрюваного. Хоч ще на двох також «виходили», одначе швидко й хутко відпустили «за недостатністю доказів їхньої причетності до трагедії». Один з цих двох навіть мерщій виїхав за межі України, і тепер «якщо знадобиться, теж візьмуть під варту, коли він рано чи пізно повернеться». А затриманим же виявився 24-річний Валентин Канівець, який теж родом з села. З Приорільського Магдалинівського району, але головне в іншому: наче порядний і настільки зразковий, що «вірити важко, ніби він здатний на кривавий злочин». Бо служив у зоні АТО, а вернувшись із неї, працював поліцейським інспектором у виправній колонії. І спершу навіть не надавали значення тому, що двох собі «бійців»-бандитів Канівець підібрав за принципом, що і вони його поля ягоди.

-Мені ще дужче стало страшно сьогодні за себе і за своїх дітей та внуків тепер, - говорила вдова убитого фермера Тетяна Грушка. – У підозрюваних на  трьох аж п’ятеро адвокатів, і усі п'ятеро переконані, наче підзахисним шиють навмисне кримінал. Все йдеться до того, ніби слідству не вдасться звинуватити бандюг. Чи коли й зшиють обвинувачення мовляв білими нитками, то суд їх одначе не матиме підстав покарати…

Далі жінка стверджувала, що остаточно збагнула причину «нерішучості» слідчих. Уже зовсім не сумніваюся, продовжувала, що убивство мого чоловіка було замовним. Отож спіймані хлопці на чолі з інспектором колонії не крайні в безжальному і жорстокому катуванні до загибелі Олександра Федоровича. Я ж бо на власні вуха сама чула команду, яка прохрипіла тоді з рації: «Мочіть, хапайте його тачку і мотайте звідти!» А сьогодні син загиблого Владислав Олександрович від себе докидає наступне: злочинці, виконавши чийсь наказ, були наскільки впевнені, що їх не вирахують і навіть не посміють затримувати, що не ховали речові докази. Навпаки дбайливо зберігали – скажімо, барсетку з грошима, яку відібрали у Грушки-батька. Не говорячи уже про маски та ножі, які знайшлися відразу у тому автомобілі, який забирав убивць з Божедарівки.

Одначе слідство потім крутило й вертіло, як циган сонцем, намагаючись «відмазати» затриманих. Уявіть собі, в тому числі і відпускало спершу наче лише двох «підсобників», та згодом усіх трьох. Тож закривало провадження. Це скінчилося тим, що прокурора з місцевої прокуратури, який здійснював процесуальний нагляд за дивним «процесом», врешті-решт «за неналежний професіоналізм - чи несумлінне виконання своїх обов'язків? – аби подалі від гріха, звільнили з органів». Справу ж передали у Полтавську службу ДБР – Державного бюро розслідувань. Де теж ну ніяк не могли знайти неспростовних доказів безпрецедентної і злісної та звірячої розправи, вчиненої над сільським трудівником-фермером. Не повірите, але і ДБР мало намір – або схилялося – припиняти-закривати слідство «як таке, яке не мало перспектив завершитися передачею в суд, а судовим вироком ніби тим паче». Для цього підготували в суд пропозицію відпускати з миром перш за все Валентина Канівця – будемо казати прямо, що головного убивцю.  Цьому з усіх сил намагалася завадити Дніпропетровська обласна Асоціація фермерів, спорядивши у Полтаву десант пікетувати тамтешнє управління ДБР та той же суд, рішуче вимагати від них неодмінного притягнення винних до відповідальності, «адекватної скоєному ними злочину».

-Хоч надалі завирувала якась геть підспудня й підступна гра-плутанина, - розповідає нині Владислав Олександрович Грушка. – Особливо уже на етапі судових засідань і слухань.  Підсудні чи то самі раз-у-раз міняли адвокатів, чи то їх для них міняли колишні замовники, але новим необхідно було знову і знову надавати можливість та час знайомитися із кримінальною справою. Це тим паче затягувало процес «здавалося до безкінечності».

Отак і знадобилося більше чотирьх літ після уже колись давно неймовірно резонансної трагедії, але яка переважною більшістю населення навіть у своєму криничанському краї призабулася. Тому як на нас виправдано в області усе зробили зараз для того, аби гучно сповістити, що справедливість перемогла – усіх трьох злодіїв-убивць нарешті засуджено на довічне позбавлення волі. Це в першу чергу дякуючи рідним та близьким Олександра Грушки, які ні на день не втрачали надії та жодного дня не припиняли своєї боротьби за правду і кару для злочинців. Але родина загиблого від рук бандитів власника фермерського господарства і воднораз директора окремого аграрного підприємства «Карат-Плюс», депутата районної ради знайшла за необхідне висловити «народну і свою вдячність» главі обласної Асоціації фермерів і приватних землевласників Анатолію Гайворонському. За те, що він і вся Асоціація також наполегливо та постійно домагалися справедливого вердикту, «оскільки за зухвалий злочин убивцям тільки дорога у в'язницю, по-іншому ніяк».

Асоціації фермерів вдалося домогтися, мабуть, головного та переломного у цій «довгограючій» і багатостраждальній історії: справу під свій нагляд перебрала Генеральна прокуратура України. І ось вам нарешті результат. Друге діло, що тепер уже разом з обома своїми поплічниками засуджений Валентин Канівець так і не зізнався, хто ж замовив Олександра Грушку – не видав їх, не назвав прізвищ. Бо до кінця, до самісінького вироку, сподівався, що «впливові» замовники не дадуть змоги його і його посіпак посадити в буцегарню, тим паче на довічне ув’язнення.

-Так що я вважаю, - підводить риску Анатолій Гайворонський, - що кара одначе наздогнала негідників через чотири роки в першу чергу тому, що в Україні хоч і потроху та повільно, але міняється правнича система у кращий, у бажаний бік. Не виключаю, що і війна у даному разі цьому допомагає. Приходить до правоохоронців та суддів усвідомлення, що після перемоги у ній суспільство не стане більше терпіти й миритися з безпрецедентним часом у нас правовим свавіллям.

Що ж, якщо це справді так, то залишається тільки вітати. Хоч як на нас, це покищо той випадок, про який кажуть, що надії й перекази свіжі, однак віри їм ще мало. Багато хто у Криничках і загалом області також передчуває, що боротьба ще не скінчилася остаточно і тому не можна втрачати пильність. Фермерським співтовариствам, навпаки, необхідно посилювати здатність та можливості і гарантії надійно захищати себе і свої інтереси.