СУДДЮ, ЯКИЙ БЛАГОСЛОВИВ РЕЙДЕРСЬКУ РОЗПРАВУ З ФЕРМЕРСЬКОЮ РОДИНОЮ ДАРАДУД ІЗ ПОПАСНОГО, ПОСАДИЛИ НА 11 РОКІВ

ЯК НАВВИПЕРЕДКИ один поперед одного повідомили антикорупційні телеканали і сайти, що колишнього суддю Бабушкінського районного суду міста Дніпра Андрія Леонова арештували безпосередньо у залі іншого суду. Вищий антикорупційний визнав його винним у вимаганні хабаря у розмірі 15 тисяч доларів, за які він  і виніс неправосудне рішення у кримінальній справі - на користь рейдерів одного фермерського господарства на Дніпропетровщині. Встиг він тоді готівкою отримати половину призначеної суми, тобто 7, 5 тисяч, а тепер суд покарав його дійсно 11-ма роками позбавлення волі. З конфіскацією майна і традиційним позбавленням потім на три роки права обіймати посаду судді. Хоч чи можна таким негідникам, як він, залишати шанс після відбуття покарання знову одягати мантію судочинця?

Втім, зараз не тільки чи не стільки і в цьому річ. А річ у тому, що фраза «а тепер суд покарав» багатьох не зовсім і тішить чи радує тут, а сприймається насмішкою або й збиткування над правопорядком та його верховенством мінімум в нашій області. Щоб зрозуміти, чому це так, мусимо повернутися до цілого залпу публікацій «Фермера Придніпров'я», які були вміщені ще майже сім та шість років тому. А пов'язані були з драматичними подіями навколо ФГ «Дар» - пригадуєте?

Напередодні в серпневу пору літа 2016-го у селі Попасному помер фермер Василь Дарадуда. Кожна смерть, не зважаючи на вік небіжчика, не лише прикра і гірка, але і несподівана чи раптова. Як завжди кажуть у подібних випадках – передчасна. У випадку з Дарадудою дуже приголомшлива. Чоловік був у розквіті сил, не хворів і на здоров’я не скаржився. Хазяйнував на понад двох з половиною тисячах гектарах, як мало хто інший. Якраз зібрав та звіз на тік і в сховища збіжжя ранніх зернових – і на тобі, наступного дня його не стало. У Попасному народ вірити відмовлявся спершу у це.

Коли ж сповістили, неначе Василь Юрійович від серцевої недостатності помер, то заговорили навіть про те, що ні, «швидше не своєю смертю відлетів у вирій соколик». Не інакше, як «допомогли йому піти на той світ» - і квит. Поки одні наполягали, що «це чутки-плітки, і не більше», інші продовжували, як той казав, сумніватися. Мені самому тоді довелося було почути він одного дідуся, наче «заважав Василь комусь, зайвим і не потрібним виявився» - хіба, мовляв, не ясно? На моє прохання уточнити, чи можна це довести фактами, дідусь замахав рукаю: «Про що ви балакаєте? Ото закопали, і кінці в могилу!»

ФГ «Дар» Дарадуди належало всьому його сімейству - і дружині, і сину та дочці, і близьким їхнім родичам навіть. Тож на сімейній раді рішили віжки голови господарства довірити тепер сину Василя Юрійовича. І після похорону, бідкався чи й каявся згодом син Дмитро Васильович, йому «вгору ніколи було глянути, скільки турбот відразу напосіло». Якось, коротше, не збагнув одразу, що тим часом «якісь незрозумілі, але небезпечні події почали відбуватися».

- Бо ми ще й дев'ять днів по батькові не справили, - розповідав Дмитро, - а до мене ні з того, ні з сього заявляється Іван Біліченко. Раніше я з ним не знався, коли він у районі служив офіцером СБУ. А це пропонує укласти угоду, що якщо знайдуться охочі відібрати у мене батьківський «Дар», то за захистом я звернуся ні до кого іншого, а тільки до нього…

«Ти про що?» - здивовано перепитав молодий Дарадуда, оскільки «мови про те, щоб продавати «Дар», у нас з матір'ю та сестрою не було і не могло бути». І лише посміхнувся Дмитро, коли Біліченко пошепки повідомив, наче у нього є достовірна інформація, що «сторонні особи намітили привласнити «Дар». Та так, що він «потім ніякими силами його не верне назад». Так що подумай, козаче, є над чим! Дмитро і не подумав. А не минуло й десяти днів, як довелося однак розхвилюватися. Зустрічає Дмитра ніби зненацька геть не знайомий чоловік, погоджується, що «ти мене не знаєш, а я депутат райради». І пропонує свою несподівану послугу. Можу, заявляє, помогти вигідно продати фермерське господарство – «в обиді не залишишся».

- Та ви чи змовилися усі?! – Майже обурився Дмитро Васильович. – І хто вас підсилає? Не продається «Дар», чуєте? Не продається!

А в самого у серце як щось штрикнуло. Одразу згадалася сину батьків відхід ніби як від серцевого нападу. Не міг тепер не думати він про те, що не дарма «усі оці доброзичливці з порадами нав’язуються» - диму без вогню не буває. Але чи «доброзичливці»? Бо через тиждень знову немов випадково на очі потрапляє не хтось, а сам тодішній голова Новомосковської районної адміністрації Павло Селіхов. І про що заводить мову? Продавай, каже, «Дар» з усім гамузом. Не барись, поки він, Селіхов, обіцяє… посприяти у цім ділі і не продешевити!

- Ні для кого ж не становив секрету той факт, - розповідав Дмитро, - що Селіхов був ставлеником у районі Нестеренка Вадима, уже вдруге чи і втретє підряд нардепа, який правив тут бал і волів прихопити весь Новомосковський собі район. То це вже, як я тільки тепер і зрозумів, не жарти. Це вже боятися, остерігатися слід, бути на чоку!

Виявилося, пізно надумав остерігатися Дарадуда-син. Одного вечора у вересні як сніг на голову звалилася йому велика біда: напередодні також уже майже поночі десь в Одесі в Єдиний державний реєстр була внесена зміна власника… ФГ «Дар» села Попасне у Дніпропетровщині. Причому з тієї причини, що попередні власники спільним і ніби одностайним голосуванням рішили збути його і ось збули. А аніяких же зборів Дарадуди на цей рахунок не проводили, тому де, звідки, у кого чи від кого прийняла протокол липових зборів одеська новоявлена комбінаторка-реєстраторка Світлана Мшар, їм не було відомо. Тим паче, що самозвана пані Мшар, працюючи в одеському філіалі Державного інституту судових економічно-правових та технічних  експертних досліджень», до них не виїжджала та в Попасне не прибувала. А усі установчі та інші документи і печатки разом з ними на власні очі бачити не могла, позаяк все це перебувало у сейфі Дарадуд, а копій з них вони ні для кого після смерті батька-голови ще не знімали.

І вже зовсім Дмитра Дарадуду і його матір та сестру здивувало те, кому наче продали «Дар». У Реєстрі значився якийсь Владислав Іванченко з міста Кам’янське Дніпропетровській області, а мешкав він там за адресою вулиця Біломорська, 2 – в Комунальному закладі специфічного соціального захисту «Центр комплексного обслуговування бездомних осіб». Все одно, що шукай голку в копиці сіна. І де Дарадуди вмудрилися знайти такого "покупця", вони «й придумати не могли», як потім гірко майже плакали.

ТІЛЬКИ ЗГОДОМ стане ясно, що не Дарадуди його, ясна річ, знайшли. У Новомосковськ уже був переведений і працював у районній поліції ще вчора старший лейтенант, а тепер майор з того самого Кам'янського. Де невідомий фермерській родині безхатченко Іванченко числився постійним «клієнтом» правоохоронців. А щоб не сідати за свої гріхи у буцегарню, вірою і неправдою «відпрацьовував» своїм благодійникам в погонах, як з'ясувалося пізніше. От і в даному випадку за винагороду в 700 гривень, ясна річ «комусь невідомому», передав свій паспорт, аби тимчасово… стати власником ФГ «Дар». Про що він і не знав, якщо на те пішло, та не здогадувався, бо не був у це посвячений. Як не шкода, на жаль, але й невипадково слідчі дії, котрі велися і тривали мало не два роки, а також серія судових розбірок впродовж цього терміну не змогли разом та порізно внести ясність, яким же чином, точніше чиїм рішенням вибір припав на Іванченка як на покупця ФГ. Прізвище старшого лейтенанта-майора вголос так і не було жодного разу назване. І не назване до цих пір.

Зате нам достеменно відомо інше: не минуло й місяця, як кам’янський безхатченко наче бігом та навприсядки продав «Дар». Дарадудам не хотілося вірити, що лише в 1 (один) мільйон доларів оцінив він їхнє господарство, бо лиш основних засобів виробництва за тодішніми цінами набиралося в ньому більше, ніж на 30 мільйонів. А бідолаха Владислав Іванченко, якого силоміць потім привозили на судові засідання, оторопів, коли дізнався, що отримав від покупця мільйон американських доларів.

- Та я зроду, - зареготав він, - таких грошей у руках не тримав!...

Але один привід бомжу з Кам'янського верещати, інший окрадених та ошуканих Дарадуд спонукав вити від безсилля та неспроможності зупинити безпрецедентно нахабне свавілля, поки воно чинилося. Як Пилип з конопель відразу об'явився той, хто наче купив в Іванченка «Дар» - Василь Кузнєцов. І не якийсь Кузнєцов, а добре звісний в районі ділок, котрий прибився сюди не так і давно з західної області, встиг утнути навіть власне ФГ «Агрогосподар» тут, одначе «славу» здобув тим, що фактично служити став «ад'ютантом його величності нардепа Нестеренка» в ролі «порученця з особливих доручень». Адже уявіть собі цей Кузнєцов був помічений на чолі групи, котра спонукала орендодавців і потужних агрофірм перереєстровувати свої земельні паї на користь «комусь інших підконтрольних господарств».

Сьогодні сказали б, що вигадуючи фейки-брехні, ніби інакше людей залишать  з нічим нечестивці. Та це окрема історія. Ми ж продовжуємо ту, яку через місяць узнали  далеко і за межами району та області. Справді незабаром всю Україну облетіла новина: у Дніпропетровщині обласна Асоціація фермерів, аби захистити від рейдерів ФГ «Дар», створила воєнізовану уявіть собі «Фермерську самооборону». Так-так, озброєну і терміново вишколену.

Ніякого іншого вибору, як діяти адекватно тими методами, якими діяли злі рейдери, пояснював Сергій Довгаль, який створював «Самооборону», у нас не було. Справа у тім, що мов на білому коні з групою «позичених» державних виконавців, хвацько прибувши у Попасне «брати віжки управління «Даром» у свої руки», але отримавши рішучого відкоша дружних селян, проголошений його псевдовласник Кузнєцов наступного ж ранку повторно здійснив спробу захоплення в супроводі цілого озброєного загону вояків невідомого, скажемо так, походження. Але грізного і нахабного. «Фермер Придніпров’я» писав тоді, нагадаємо, що «діти Василя Дарадуди під захистом «самооборонців» та селян, чиї паї «Дар» орендує, завершували збирання насіння соняшнику». Хоч їх злодії-злочинці попереджали: посміють – проллють кров. Свою погрозу наразі чомусь досі «не встановлені особи» здійснили: пролунали постріли і одного мобілізованого «Фермерською самообороною» бійця Дмитра Тисячного було кулею поранено.

Тим часом навкіл господарства, оточеного облогою Василя Кузнєцова, коїлося незбагнене здоровим глуздом, діючим законодавством і правничими відносинами в державі. Таке, що ні з першим, ні з другим, ні з третім нічого не могло мати і не мало спільного. Коли протиборство сягнуло загрозливих меж, голова Асоціації фермерів області Анатолій Гайворонський, він же близький знайомий в минулому померлого Василя Дарадуди, з Мариною, його дочкою, прориваються в СБУ області. Приймають їх у відділі продидії рейдерству. І… піднімають на глум. Марно, мовляв, стараються - «у загарбників супер-юристи, куди вашим до них, отож тягатися з ними кінчайте». А з Гайворонського ще й поглузували: «Самооборону утнув? Дивись довоюєшся!»

А минає якийсь час, і Марину разом з братом Дмитром кличе начальник Національної поліції в області Ігор Репешко. Уявіть собі, щоб познайомити і навіть… «помирити» з Василем Кузнєцовим. Відрекомендувавши рейдера як порядну людину, яка постраждала наче двічі, спершу від безхатька Іванченка, а тепер і вдруге страждає через їхню, Дарадуд себто, впертість. І підвів риску, висловивши своє розуміння ситуації: Дарадудам необхідно змиритися «з фатальними обставинами, які склалися». Оскільки тільки таким чином неначе «вузол і розв'яжеться у правовому полі». Хіба не зрозуміти Марину Василівну та Дмитра Васильовича, які від подиву спершу не вірили почутому та довго не могли і слова вимовити, а далі, опам’ятавшись, сміливо заявили, як відрізали, що «нам у головах не вкладається, що отак можна не соромитися знущатися і глузувати».

Але це що порівняно з тим, що коїлося, образно кажучи, за лаштунками по суті бандитського захоплення фермерського господарства. Стало ясно, як на долоні, що за загодя спланованим розбоєм хтось ну дуже захотів поглинути «Дар», і вдавати, неначе «так воно і було». А коли швидкісною «операцією» цього не вдалося здійснити, коли вся фермерська спільнота області дружно повстала проти і вивела, нагадаємо, на захист озброєну варту, цей хтось увійшов в раж і зважився не зупинятися і йти до кінця як будь-якими методами, так і за будь-яку ціну. Пам'ятаєте раптову і загадково передчасну смерть Василя Дарадуди? Так тепер бандитське захоплення його «Дару» обернулося бандитською спробою знищити усю родину фермера. Щоб і сліду від неї не зосталося.

Протиборство «Фермерської самооборони» та невідомо чиїм дозволом зібраних вояків-рейдерів сягнуло кульмінації, а сім’ю Дарадуд запрошують ніби як на перемовини. Причому спершу ніби аби припинити чи зупинити цей двобій, однак в останній момент з уточненням, що «аби шукати компроміс». Згодом дочка Василя Дарадуда Марина стверджувала, що виклик «сідати і домовлятися» надійшов «від людей з оточення народного депутата Вадима Нестеренка». На цьому вона особливо наполягала, коли пізніше Нестеренко знову обирався у Верховну Раду, а разом з ним і його прихвостень Кузнєцов. Брату Дмитру іти на зустріч чи «рандеву» не було, продовжувала жінка, часу, бо він днював і ночував серед «повстанців», то відрядили ми мого чоловіка.

- Мій чоловік на «побачення» ішов живим і здоровим, - розповідала Марина, - а вернувся несподівано побілілим і переляканим. Його аж тіпало. І одне від нього можна було чути, ніби «нам тут усім хана». Не пояснивши до пуття, чим він спантеличений, не лишивши також аніякої посмертної записки, наступного дня покінчив життя самогубством…

Уявляєте стан, у якому враз опинилися усі гуртом спадкоємці покійного фермера Василя Дарадуда? Намагалися збагнути, що ж це з ними діється, але «збагнути цього не можна було».

- Не встигли ми опам'ятатися, як помирає, - не стримувала сліз Марина Василівна, - і мій дядько, батьків брат. Лікарі, не дивлячись нам у вічі, пишуть у свідоцтві про його смерть, наче, як і мій батько, від серцевої недостатності. Не зважаючи на те, що голова дядька була посічена ранами, а на тілі гематоми і синці…

А уже за позовом Дарадуд, котрі першим ділом домагалися скасування фальшивої і незаконної перереєстрації їхнього господарства на бездомного у Кам’янському Іванченка, почалися і тривали слухання в Новомосковському міськрайонному суді. Дружина Василя Дарадуди Антоніна Анатоліївна бере слово і дає показання також на Василя Кузнєцова. Заявивши, що «Іванченко-бомж лише п’яте колесо до возу, точніше - «передаточне». І що ви думаєте? Дарадуди при Василеві Юрійовичу пристойно облаштували власне житлове помешкання та садибу при ньому. Збудували навіть свій плавальний басейн. А чому б і ні?

-Вся наша господа перебували також під цілодобовими сигналізацією і відеонаглядом, - розповідала все та ж дочка фермера Марина Василівна. - Та одного дня, коли мама залишилася сама вдома, сигналізацію хтось зламав, а відеокамеру вимкнув, і увечері маму ми знайшли утопленою в басейні. Нас з братом Дмитром це страшне горе зовсім вибило з сідла. Ми зрозуміли, що без будь-якої боязні нас знищують, а захиститися нам, виходить, зась.

Якби не опіка й підтримка обласної Асоціації фермерів та «Фермерської самооборони», Дарадуди певно здалися б злодіям-злодюгам на поталу. Були близькими до цього, як зізнавався син покійного Василя Юрійовича Дмитро Васильович. Але тимчасовий занепад духом, продовжував він, і не могли не відігнати, оскільки «нам на захист повстало усе фермерське братство області, а ми зі свого боку боронили уже честь і гідність усього фермерського руху». Відступати було – значить підвести усіх побратимів у Дніпропетровщині. Та й зіткнення практично не на життя, а на загибель перемістилося у зали судових засідань, де здобути нарешті перемогу здавалося неодмінно вдасться. Де ще правди та істини шукати, як не в суді? Вселяв надію і той факт, що хотіла чи ні прокуратура, а мусила «за фактом захоплення» ФГ «Дар» почати кримінальне провадження.

В БАБУШКІНСЬКИЙ районний суд обласного центру справу «зі спроби зазирнути дарованому «Дару» у зуби», як спершу нарекли були цей процес, передадуть пізніше. Першим «звести кінці з кінцями та наче б то дати їй раду» намагався Новомосковський районний. Хоч відразу стало ясно, що швидше лишень робив вигляд, ніби намагався. Навіть відверто безсоромно старався справляти таке враження, бо насправді просто ніяк не міг «спустити конфлікт» нанівець, дуже бажаючи цього. Спершу накрутив якоїсь плутаними, а потім і крутився ж сам навколо неї. Дійшов висновку, що факт перереєстрації «Дару» в Одесі не встановлено, а далі погодився, що перереєстрація однак таки була здійснена. От тільки на лихо ніби… не встановленими особами. Ще незабаром учасники судових слухань дізнаються, що одеські документи перереєстрації переслано за місцем знаходження ФГ в Новомосковську держадміністрацію, «але їх тут втрачено, що унеможливило проведення експертизи». Щоб ніхто не сумнівався в цьому, через кілька засідань суду спочатку в його матеріалах з'являється «протокол тимчасового доступу до реєстраційної справи «Дару», яка зберігається в РДА», а слідом також і… «відповідь на запит про відсутність таких документів через їхню втрату». Розумійте себто так, що кінці шукати зась і марно – хіба ні?

Не будемо і далі читачам забивати голови подібними «винахідливими» судовими та навколосудовими викрутасами, скажемо головне: міськрайсуд у Новомосковську врешті-решт усю провину за «одеський інцидент» звалив на кам'янського бомжа Владислава Іванченка. Але який тепер кудись безслідно пропав, мов крізь землю провалився, і його довелося оголошувати в розшук. А в цей час Василь Кузнєцов, котрий ніби ж бо як купив у бомжа ФГ «Дар» та не маючи змоги через рішучий опір, розгорнутий дітьми покійного Дарадуда і «Фермерською самообороною», заграбастати нарешті господарство, подає позов. Звісна річ, на «Самооборону» і Дмитра та Марину Дарадуд. Він, Кузнєцов тобто, сумлінний і чесний покупець, а ось через них, сяких-таких, та плюс «через якихось озброєних сторонніх фермерів потрапити не може на придбане підприємство». Оскільки Кузнєцов мешкав у Дніпрі, то й звернувся у суд за місцем свого проживання - у Бабушкінський районний обласного центру.

Де дива більш ніж дивні почали творитися відразу. З першого ж дня. Правда, узнали про це відповідачі, як розповідали командир «Фермерської самооборони» Олександр Стешенко та адвокат обласної Асоціації фермерів Сергій Сироватка, «на жаль, пізно». А мова йде про те, що розглядати справу перепало судді Андрію Леонову «явно шляхом втручання і порушення вимог автоматизованого розподілу справ між суддями даного суду». Ясніше кажучи, Леонов зумів позов Василя Кузнєцова загодя та навмисне перехопити на свій розгляд - зрозуміли? Себто долю розгляду «скандалу» навколо ФГ «Дар» було «за змовою з позивачем заплановано ще до першого підготовчого засідання». Справа тишком-нишком шилася і штопалася відразу як білими, так і чорними, образно говорячи, нитками. І лише навздогін таємне стало явним. Воно ж рано чи пізно штукарства дійсно не приховаєш.

Тим паче, що не менш несподівані речі стали «закручуватися»-чинитися й далі. У «світлі» рішення ще Новомосковського міськрайсуду було порушене кримінальне провадження «відносно проміжного покупця-власника «Дару» з Кам'янського Владислава Іванченка». Його розслідування напрочуд швидко було тепер проведене. Знайти «пропалого» Іванченка, а потім і підготувати на нього обвинувальний акт за ч. 3 ст.206-2, ч.1 ст. 358 та ч.4 ст. 358 КК України кинули чималі сили слідчих. Виявилося, Іванченко то навіть не додумався і не збирався тікати - його навпаки ховали. Причому після того, як він відмовився «добровільно»  виїжджати подалі. Вказаний же обвинувальний акт надійшов не у Кам'янське, де так чи інакше безхатченко «числився», також і не у Новомосковський район, де наче купляв фермерське господарство «з метою його перепродажі», а в обласний Дніпро. У Бабушкінський райсуд точніше, якщо хочете знати. І потрапляє на розгляд ця справа з унікальним в єдиному даному випадку неіснуючим №200/7271/17 знову волею автоматизованого розподілу, не важко здогадатися, під головування судді Андрія Леонова.

А Андрій Анатолійович відразу демонструє неабияку винахідливість – тільки так ми можемо сказати. Він об’єднує в одне слухання обвинувачення Іванченка-безхатченка, позов Кузнєцова-рейдера і зустрічний позов Асоціації фермерів області в інтересах спадкоємців Василя Дарадуди. І почалася навіть для наших неправедних часів нечувана і небачена ще карусель. Адвокати від «Фермерської самооборони» і родини загиблого фермера раз-у-раз зовсім не випадково, як на наш погляд, втрачали терпіння і, як то кажуть, «зривалися». Ні на яке їхнє зауваження, ні на жодне тим паче законне прохання та уточнення пан суддя не реагував. Скарги тим паче ігнорував. Навпаки, майже сміючись адвокатам і Дарадудам в очі, не дотримувався елементарних процесуальних норм та вимог. Адвокати подавали скарги «про порушення засад рівності всіх учасників судового процесу», а також «засад його гласності та відкритості», кінчаючи аж «перешкоджанням реалізації прав усіх інших учасників судового засідання».

Але пан Леонов їх вперто відхиляв-відкидав. Автор цієї публікації був свідком «неперевершеного» кривосуддя і може тепер сміливо свідчити, не стримуючи власних, даруйте, емоцій, що це було безпрецедентне нахабне злодійство. Бо запам’яталася єхидна й нахабна пика Леонова, який не стільки вів процес, скільки знущався і глузував над дочкою і сином Василя Дарадуди і їхнім адвокатом. Як і над адвокатами «Фермерської самооборони». Леонов не приховував іронію і зверхність, сарказмом в очах і словах, давав зрозуміти, що «як не стрибатимете ви усі тут, по вашому одначе не буде».

І ось апогей, вершина підступних шахрайських винаходів і «здібностей» судді Леонова – він Дарадуд визнає потерпілими, але винятково… від бомжа Іванченка. А рейдер Кузнєцов нічим перед ними ніби не завинив. Навпаки, потерпає тепер від Дарадуд і незаконної «Фермерської самооборони». Тому Іванченку-небораку й бідоласі суд призначає 6 років позбавлення волі – ясно, що з конфіскацією майна, якого у нього не було і бути не могло. Очевидно на думку судді це мало розореним Дарадудам принести бодай моральну втіху. Заодно суддя подбав про інтереси «сумлінного» ніби покупця «Дару» Василя Кузнєцова: Іванченко мусив вернути йому 5 мільйонів гривень - еквівалент на той час 1 мільйону доларів, який наче отримав за проданий «Дар». Іванченко аж заверещав, почувши це у вироку.

- Який мільйон? – Закричав він не своїм голосом. – Хто мені його давав? Подарували мобільний телефон, це правда. Але не більше. І де я тепер візьму мільйон? Намалюю? Так за це знову посадять…

Тільки ж не цим навіть винесене під одноосібним головуванням Андрія Леонова рішення все одно що обухом по головах оглушило нащадків Василя Дарадуди. На наступному етапі слухань їхній позов суд залишив без розгляду. Як такий, що ніби безпідставний і не обгрунтований. Зате визнав потерпілим... рейдера Кузнєцова. Причім потерпілим… від Дарадуд! А раз так, то придбання ним ФГ «Дар» було, виявляється, без будь-яких і найдрібніших порушень. Таким рішенням суддя Андрій Леонов фактично дав добро на бандитське і розбійницьке захоплення «помічником» нардепа Вадима Нестеренка одного з найбільших на ту пору фермерських осередків Новомосковського району. І на чому відразу особливо наголошував голова обласної Асоціації фермерів Анатолій Гайворонський, так це на тому, по-перше, що захоплення відбулося з розправою – фізичним знищенням! - засновника та його дружини і двох членів господарства. А по-друге, з узаконенням суддею, котрий зажадав і отримав за це неправомірну вигоду, як зараз іменують хабарі…

Не дивуйтеся: керівники «Фермерської самооборони» ще до винесення Андрієм Леоновим нахабного остаточного рішення «від надійних однодумців в оточенні як Кузнєцова, так, до речі, і Леонова» дізналися про домовлений і узгоджений хабар. Навіть письмові свідчення роздобули. Тому більше сотні фермерів та їхніх прихильників, в тому числі селянських посланців Попасного, з плакатами «Ганьба!» та «Хабарнику не місце серед суддів!» кілька разів пікетували останні судові засідання. Допомагало, як мертвому припарка. Тоді десант «Фермерської самооборони» вирушив в заміське «дачне» поселення сучасних багатіїв і оточив там настільки високі паркани садиби-котеджу Андрія Леонова, що ніякий собака їх не перестрибне. День, і два, і три не знімали облоги. Одначе і це «не справляло належного враження» на правоохоронців та очільників тодішньої тут влади.

А ось суддя Леонов дуже був розгнівався. Поскаржився на терор, який свавільно вчинявся наче стосовно нього і сім’ї. Завершальною спробою фермерів «привернути увагу до винесеного за хабар кривосудного рішення» була знову таки чисельна поїздка у Київ-столицю під стіни Мін'юсту. Не відразу, але там вийшли до протестуючих. І не повірите, було схоже, що пошкодували й злякалися «власної фатальної необачності». Оскільки «гості» зажадали прийняти задокументовані неспростовні докази «скоєного хабарництва». Більше того, «показання тих, хто навіть знав, де, коли і як та ким був переданий перший «транш» неправомірної вигоди». Зрозуміло, що уся «доказова база» хоч і силоміць майже, але потрапила в Міністерство юстиції. Це було головне і вселяло нарешті надію.

Одначе, як тільки тепер і ясно, чекати довелося більше п’яти років, поки прямо у залі Вищого антикорупційного суду Андрія Леонова було арештовано, оскільки його на 11 літ позбавили волі. Один з ватажків на Дніпропетровщині «Фермерської самооборони» Олександр Стешенко новину назвав «крутою». Скільки ми тоді, у 2016-2017 роках, доклали зусиль, продовжив Стешенко, аби врятувати фермерський «Дар» для його ж таки законних власників, також щоб зупинити злодія-хабарника в мантії судді, який завадив цього добитися, досі пам’ятається і згадується. Подібного не забуваємо і забувати не збираємося. Тим паче прощати гріх. Тому не випадково обласний же фермерський лідер Анатолій Гайворонський знайшов за потрібне зауважити одначе, що новина справді крута, вистраждана і довгождана, та все ж не така ще, яка сповна може влаштовувати. Хотілося б порадіти ще більше, ніж «посадка» судді-хабарника радість уже принесла, та не дає цього безсумнівне розуміння, що насправді не одним-єдиним Леоновим-суддею з фермерським господарством нашого побратима Василя Дарадуди і його спадкоємцями була вчинена безжальна розправа. А за зло-злодійство кожен причетний до нього має бути покараний. Кожен злочинець повинен понести відповідальність і сісти у в'язницю, як сидітиме тепер в ній зловмисник Андрій Леонов.

Інакше, підводить риску Анатолій Іванович, не дочекаємося ми у нашій Україні повного її оздоровлення від страшної правової недостатності – він так от висловився. Це з одного дуже й дуже важливого та вирішального боку. А з іншого також не менш важливого та значимого не діждемося жаданого і край необхідного відродження селянського аграрного благополуччя. Вся жахлива історія, яка сталася сім літ тому з доволі успішним і перспективним ФГ «Дар», про це кричить і аж волає. І попереджає та застерігає.