ТОЙ МУРУЄ, ТОЙ РУЙНУЄ, ТОЙ НЕСИТИМ ОКОМ...

На цей раз знаходимо за доцільне рядки Тараса Шевченка виносити не в епіграф, а в заголовок. В яких далі «той неситим оком За край світу зазирає, Чи нема країни, Щоб загарбать із собою, Взять у домовину!» Оскільки ну дуже типові для України події відбуваються зараз у відомій в Дніпропетровщині Кулебівці -- колись і мало не двісті років поспіль гордому селі з козацькими ще традиціями. Але яке в кінці минулого століття мікрорайоном доточили до Новомосковська-міста. Одначе з настроями власної гідності, самостійності та незалежності воно збереглося до цих пір.

Серед багатьох же пам’яток минулого, котрими пишається Кулебівка, є одна найдорожча для усіх тут. Це приміщення донедавна загальноосвітньої середньої школи №13, а нині гімназії також, ясна річ, №13. Збудоване воно сто десять років тому. Та мало того, що надійно стоїть і служить досі, але ще й наче з прицілом на перспективу зведене -- і в центрі, і на просторі. Одноповерхове, звісно, то сьогодні єдина його вада -- затісне. Молодші класи навчаються у дитячому садочку, який майже за два кілометри в протилежному кінці житлового масиву.

Так от, а уже трохи більше, ніж тридцять літ тому у Кулебівці і почали зводити нове приміщення 13-ї школи. На цей раз триповерхове і з усіма тими можливостями, які необхідні для позакласної, як говорять педагоги, роботи. Останнє головним аргументом і правило, коли знайшлися люди, котрі з боєм домагалися її будівництва. Справа у тім полягала, що Кулебівку то прив”язали до Новомосковська, селян в городян обернули, а про інтереси і потреба їхніх дітей забули. Пізнавальні, творчі, технічні чи спортивні студії, секції, гуртки і тому подібне для підлітків і дітвори в центрі Новомосковська, а у Кулебівці як на безлюдному острові.

-Тож закономірно напросилася ідея, швидше потреба звести тут школу, яка одразу набула б масштабів цілої країни знань, захоплень і багатогранного виховання місцевих школярів -- розповідає Юрій Костриця, у ті часи головний архітектор Новомосковська і член його міськвиконкому.

Не тільки Юрія Івановича це спонукало горою відстоювати будівництво, бо повним складом актив тодішньої міськради був проти «викидати гроші на село». Багато зусиль доклали також директор школи Валерій Охотников разом зі своїм педагогічним колективом та батьківським комітетом, а далі й з чисельною небайдужою громадкістю мікрорайону. А з наполегливістю народу врешті-решт погодився і тодішній голова міської ради Юрій Гаркуша. Кулебівці, коротше, проявили себе великою силою. Старання виявилися не марними: навесні 1991 року уже й закладалися фундаменти майбутньої школи-дива, як сприймав і вірив в це тамтешній народ.

От лише ніхто не міг подумати, що незабаром все обернеться зовсім не так, як гадалося. Навіть швидко у Новомосковську-місті «прозріли»: а навіщо на виселках, у селі зводити нове приміщення, та ще й таке, якому рівного не знайдеться у центрі? І новобудову заморозили. Причому спішили настільки з цим, що за усіма правилами законсервувати забули. Отак німим, але майже показово-очевидним докором три десятка років і стриміла «рамково-в’язова триповерхова коробка з глибоким підвалом 66 на 42 метра і висотою поверхів 3.30». Світила ребрами і блимала очима, відвертаючись од людей, наче соромилася власного огидного вигляду. Що пусткою була, ще півбіди. Але ж правила і «центральним» смітником не лише для окремо взятого житлового масиву, а і для всього міста.

Аж доки у листопаді минулого року не появилися тут світлі голови, які за версією кулебівців немов схаменулися: скільки недобудована школа ще мозолити очі, нагадуючи людям нездійснену обіцянку? Скликається сесія міськради і дружно вирішує «з метою раціонального використання майна, що належить територіальній громаді, забезпечення безпеки громадян міста та враховуючи експертний висновок технічного стану будівлі «Загальноосвітня школа №13» провести демонтаж незавершеного будівництва… шляхом організації архітектурного конкурсу з облаштування на його місці зони відпочинку та дозвілля за рахунок залишкової вартості будівельних матеріалів». Ви зрозуміли? Отож не вагаючись розібрати «бетонні стінові панелі товщиною 300 мм, плити покриття та перекриття, блоки ФБС та збірні колони і так далі» -- і гуляй-відпочивай, народе милий, тішся в зоні розваг -- чи як?

ЧИМ ЦЕ рішення приголомшило, так це тим, що міським депутатам же було достеменно відомо: тридцять літ недобуд бовваніє посеред Кулебівки, і усі ці тридцять літ її мешканці невгавали та домагалися його завершення. Було кілька спроб вернутися до зведення, і щоразу саме через те, що у «селі» фактично виник осередок небайдужих борців за втілення задуманого і омріяного. Отож і мітингували люди не один раз з цього приводу. І кожного разу, коли у Новомосковську міські голови мінялися, добивалися зустрічей з ними прямісінько на будівельному майданчику. Появлялася постанова Кабміну навіть «Про внесення змін до переліку об”єктів, що фінансуються за рахунок субвенції з державного місцевим бюджетом», у якій значилася і школа №13. Через рік чи два чомусь знадобився «офіційний дозвіл на продовження будівництва», причому тепер ще й з «проектуванням плавального басейну». Дозвіл був отриманий. Однак минав час і про будову знову надовго забували.

Скажемо більше: наполегливим жителям мікрорайону трапився щедрий меценат-бізнесмен саме з числа земляків-кулебінців і воднораз народний депутат Андрій Волковський, який несподівано викликався допомогти «в тому числі і за власні кошти». Завіз цемент, столярні вироби та м'яку покрівлю, ще дещо вагонними нормами. Більше того, згодом найняв у Києві бригаду, яка за новітньою на ті часи технологією змонтувала мембранну покрівлю. Вона до цих пір між іншим як нова. Заметушився діючий тоді і мер Віктор Літвіщенко: чому ж бо ні, ніхто не перечить! Однак куди незабаром пропало усе, що завіз Волконський, мер потім так і не зміг до пуття пояснити. Не кажучи уже, що і не вдалося знайти «кінців» у місцевому бюджеті коштів субвенції з державного, які наче як не дійшли. Останнім у 2018 році обіцяв добудувати школу діючий уже пізніше нардеп Вадим Нестеренко, та обнадійливою тільки обіцянка його і виявилася. Не зважаючи на те, щоб під слово депутата готували «Звіт з технічного обстеження конструкцій будівлі КЗО СЗШ №13», який дійшов висновку, що «досить розробити проект з уточненням обсягів попередніх ремонтних робіт і привести конструкції до нормальної експлуатації, як завершити спорудження школи цілком реально». І такий проект разом з кошторисом було підготовлено інститутом, що називався «Будремпроект».

Тільки ж річ у тому, що даючи тепер згоду на демонтаж незавершеного будівництва, депутати Новомосковської міської ради затвердили експертний висновок технічного стану зведеної «коробки», котрий як виявиться пізніше за спецзамовленням готував експерт Юрій Логуш. Він і благословив знесення будівлі, визнавши її аварійною. Що неймовірно вразило, обурило і як наслідок мобілізувало кулебівців. Вони голосно й негайно утворили на масиві громадську організацію «Статус: маємо право». З конкретною метою чинити опір фатальному рішенню міських депутатів. А ще «розібратися» з липовим, в чому люди тут відразу ні на йоту не сумнівалися, експертним опусом Юрія Логуша.

В Україні існує «Асоціація експертів будівельної галузі», єдина структура, котра відповідає за кваліфікацію і діяльність спеціалістів цього профілю. Актив руху «Статус: маємо право» звернувся у Дніпропетровський її осередок з проханням здійснити перевірку висновків Логуша. І отримав результат: за всіма пунктами експертиза «не дійсна і не правомірна». Більше того, затребував і Київ пояснень від Юрія Логуша, на підставі яких фактів дав добро на знесення будови, і жодної тези його «сповіді» не прийняв.

Що так, то таки так: обласний осередок «Асоціації експертів будівельної галузі» зажадав позбавити Логуша кваліфікації експерта, місцева прокуратура за фактом фальсифікації ним експертного висновку -- умисно неправомірних дій -- порушила кримінальну справу, а міська поліції уже розпочало і слідство. Але ж тут виникає запитання, чому або як необачно «прокололися» депутати міської ради тоді, коли і затверджували експертний висновок Логуша, і коли особливо голосували за знесення довгобуду? Як такого, який наче надоїв, як гірка редька, і ліпше якомога швидше його здихатися! Може випадково або ненароком поквапилися -- напрошується і таке припущення. Однак подальший перебіг засвідчив, що нічого подібного. Це як сверблячка напала на людей з депутатськими мандатами, аби їхнє було зверху. Адже на вимогу письмової петиції жителів Кулебівки, яку підписало понад триста чоловік, знову скликалася позачергова сесія міськради. На ній надали слово і архітектору Юрію Костриці. Він доповів про «нові обставини щодо технічної експертизи стану будівлі», причому не тільки про «підробку» Логуша, але і про те, що експертами «обласного рівня» проведене незалежне «інженерно-технічне обстеження», висновок якого цілком протилежний -- «продовження спорудження школи можливе і необхідне». Що підтвердив і присутній на сесії директор інституту «Будкомплекс» Юрій Вакуленко, спеціалісти якого встигли підготувати і проект добудови школи.

На підставі цього делегований в сесійну залу кулебівцями і десант «заведених» протестантів попросив депутатів, назвавши їх шановними, скасувати «необачне» рішення стосовно демонтажу зведених стін. Гадаєте послухали? Де там! Зате не приховували навіть роздратування, що посміли їм перечити...

Своєю впертістю ще дужче збурили в Кулебівці організований протесний рух «Статус: маємо право». Доволі масовий наразі, бо активно влилося у нього більше трьох тисяч чоловік. А відверто ж ігнорують, а то і зневажають волю виборців тепер не лише депутати, а в першу чергу посадовці міської влади. Судіть самі: у колективному зверненні чорним по білому читаємо, що людям не зрозуміти, «чому пан Резнік, який не є експертом, а просто міський голова, відмовився приймати висновки спеців будівельної справи, котрі засвідчили задовільний стан зведених конструкцій?» Мер спершу відбувся мовчанкою. Тоді зажадали відповіді, коли Сергій Резнік прибув на зустріч з мешканцями мікрорайону. То Сергій Олександрович намагався переконати народ, наче «потреби в новій школі немає». Але варто було людям заходитися доводити, що потреба «ще й яка», а чому «Ви особисто проти», як міський голова не стримався і вигукгув: «Бо я так хочу!» Напевно дуже не сподобалося йому нагадування про інший проект, котрий також давненько збиралися втілити в Кулебівці. Було рішення міськради про будівництво тут і культурно-освітнього центру з концерною залою на 300 місць, зі спортивно-тренувальними та кімнатами для занять дітям і підліткам усіма видами творчості. Нарешті передбачалися тут філіали музичної школи і міської дитячої бібліотеки. Але рішення так і залишилося не втіленим. І що вельми «цікаво»: будівництво було в програмі ще кандидата в мери Сергія Резніка. Було та після його обрання, як то кажуть, загуло.

ДАЛІ не можемо замовчати, що конфлікт навкіл добудови в Кулебівці нового приміщення школи №13 -- це як на нашу думку прорив ракової пухлини, який рано чи пізно мав статися. Сьогодні усі мешканці Новомосковська об”єднанні в одну і спільну міську громаду. Однак окремо взяте колись самостійне і велике селище Кулебівка за площею займає 40 відсотків території міста, але де мешкає третина його населення. Інтереси якого і раніше не перебували у належній пошані, а нині й поготів на задвірках. Ось ще такий приклад, котрий несподівано наче як повторюється у випадку з будівництвом школи: за узаконеним проектом на масиві була зведена і двоповерхова медична амбулаторія. З повним наданням медичних послуг. Але раптом і міським очільникам, і рядовим чиновникам міських служб двох поверхів показалося забагато. Не довго думаючи і особливо не вагаючись взяли і уже зведений другий поверх… демонтували. Ще точніше -- розібрали. Щоб «дармові» чи «несподівані» будівельні матеріали продати. Тишком-нишком. Як з-під поли.

Тут і пригадуйте, що здійснити демонтаж зведеної школи №13 міські депутати охоче дали добро «шляхом архітектурного конкурсу з облаштування на її місці зони відпочинку та дозвілля за рахунок залишкової вартості» все тих же будівельних матеріалів. І ви повірите, наче в Кулебівці справді появиться диво-парк з атракціонами та розвагами для дітей і дорослих? Так от, тутешнє населення в це не вірить. А що «продадуть залізобетонні блоки, колони і перекриття, а гроші поділять», в цьому ніхто не сумнівається. Адже за попередніми підрахунками за теперішніми цінами їх набереться не менше, ніж на 59 мільйонів гривень.

Отож стихійний, однак зрозумілий кулебівський громадський рух «Статус: маємо право» вийшов за межі тільки скандалу навколо спорудженого нового приміщення школи. Люди у колективних зверненнях та у запитах і скаргах від їхнього імені ватажка руху Антона Кочана заявляють і про «інші суміжні неправедні дії міської влади». Що це вже тутешня традиція -- щось проектувати і заходжуватися будувати, а потім зносити і розпродувати. Поруч Кулебівки починали забудовувати й цілий новий мікрорайон багатоповерхівок Самарський. А в результаті що? Читаємо у колективному нагадуванні-зверненні на ім”я Сергія Резніка: «В результаті ділянка під мікрорайон з повною уже інфраструктурою знищена, розграбована. Це котельня, інженерно-технічні мережі і комунікації та трубопроводи, навіть вивозили намитий там пісок. Він виявився нині дефіцитним і в ціні».

Тобто дійсно збурена громада Кулебівки, котра спершу своїми силами вичистила сміття зі стін школи-коробки, вивізши його звідти мало не сотню тонн, тепер взялася вичищати і виносити сміття з рідної хати -- а кому це сподобається? Адже юристи руху «Статус -- маємо право» в один голос твердять, що «з правової точки зору намір демонтувати будівлю школи №13 треба кваліфікувати як затіяне групою посадовців міських служб на чолі з мером правопорушення у вигляді притягнення за вуха завідомо сфабрикованої технічної експертизи про начебто незадовільний стан уже зведеної споруди, аби її не завершувати». І далі: «Це зловживання службовими становищами очільників владних у місті структур і їх змова вчинити незаконні дії, які приведуть до присвоєння будівельних матеріалів на суму в особливо великих розмірах» -- і так далі, кінчаючи аж «цілою низкою інших суміжних кримінальних злочинів, на які зважилися у місті, ховаючись за рішення навмисне уведених в оману та ще й не вельми сумлінних депутатів міської ради».

Якщо це так, то наділені справді завзятими і войовничими козацькими характерами кулебівці налаштовані сьогодні домагатися правди. Бо інакше не бачать можливості теперішій гімназії №13 справити нарешті новосілля у новому й просторому приміщенні. Хай і значно пізніше, ніж сподівалися, з'явиться воно, одначе ж це краще і бажаніше, ніж ніколи не з'явиться.