«У саду душа співає», вважає фермер Петро Ляхович

Бо все в ньому огорнуте Божою благодаттю творення диво-дерев, які родять найкорисніші для людини плоди. Це почасти спадає на думку знаному у Дніпропетровщині садівнику і хліборобу, голові Асоціації фермерів та приватних землевласників Межівського району Петру Ляховичу. Скоріше садівнику, адже більшу частину робочого дня присвячує власному 40-гектарному розкішному саду, а не дещо більшій за площею ріллі. Сад вирощує на богарі, і не на щедрішій на опади півночі Січеславщини, а на привіллі степової Володимирівки Межівського району. Де клімат вже має чіткіші континентальні ознаки – влітку спекотніше, а взимку пекучіше від холоду. Займатися в таких умовах промисловим садівництвом самотужки, без зрошення і чужих інвестицій, погодьтеся, може лише відчайдушна людина.

 Фермерське господарство «Живоносне джерело» назване на честь однойменної ікони Божої матері. З її допомогою, зізнається голова ФГ Петро Ляхович, він і плекає свій життєдайний сад.

- Ідею зайнятися садом подарували мені земляки з півдня Поділля, - розповідає Петро Васильович. – У двотисячних роках, перед створенням ФГ, їздив на свою малу батьківщину, назад віз 200 – 300 кілограмів яблук, щоб вистачило на зиму для сім’ї. Там вони смачніші, вибір більший і дешевші. Якось заїхали з дружиною Зоєю Миколаївною до вже добре знайомої Тетяни Буги, голови ФГ «БУГА САД» в Могилів-Подільському районі за яблуками, а вона й каже: «а чом би вам не посадити власний сад? Саджанці ми дамо в борг, садіть».

- Одразу зважилися на нову справу, Петре Васильовичу?

- Та де, перші думки були – як, де взяти гроші? Яким коштом жити кілька років без копійки віддачі, чекаючи першого урожаю? Тетяна Борисівна дала 15 тисяч саджанців у борг за невеликою ціною 10 гривень за корінець, зауваживши «віддасте, як буде чим». Дала навіть без розписки! Ця безмежна українська довіра вразила, і того ж 2010-го почали садити абрикоси, черешні, сливи, потім яблуні. Борги згодом віддав, хоча були періоди, коли донька вчилася в київській академії, що й на хліб не було.

- Як кажуть часом з квасом, а порою з водою… А ще народна мудрість говорить: їжте щодня по одному яблуку, і забудете дорогу до лікаря. Минулий 2021-й був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН Міжнародним роком овочів і фруктів, щоб звернути увагу усієї планети на важливість їхнього щоденного вживання. Чи відчуваєте Ви як садівник збільшення попиту на вирощене?

- Яблуко є дивовижним витвором природи, багатим на вітаміни і поживні елементи. Вчені доводять, що воно зберігає судини чистими, запобігає хворобі Альцгеймера, діабету, допомагає схуднути тощо. Певно ж, для кожної людини було б найліпшим щодня мати в раціоні яблука. Та наш ринок досі має сповільнену тенденцію. Є, наприклад,  прекрасний ранньоосінній сорт Слава переможцям, смачнющий. Та коли іде в продажу, попит спочатку незначний. А за два-три тижні - дай яблуко! – та нема, бо довго без холодильника не збережеш, а на дереві осипається. Теж саме і з гарним, солодким осіннім сортом Гала.

Де брати інвестиції для рентабельності саду?

- Минулий сезон порадував яблуками?

- Був непоганий урожай, але реалізувати за гуртовими цінами 4 – 6 гривень вдалося лише половину, інша осипалася і залишилася в саду. Різні сорти по-різному достигають, переспіле яблуко в сховище не закладеш, немає сенсу, а одразу продати важко. Досі не маю складу з холодильним обладнанням, вже років 5 думаю про цю проблему, але не можу ніде взяти кредит. Прийнятної держпрограми для цієї справи теж катма.

- А яка ситуація з кісточковими?

- З ними гірше, абрикоси цвіли і трапився мороз, плодів практично не було. Черешні цвітуть пізніше, вискочили. Смачна «Дончанка рожева», із яскравим бічком, добре вродила, і вже завтра зібралися рвати. А тут дощ, у червні їх було чимало. Ягоди полопалися, з черешень нічого не взяв.

- Прикро, що примхи погоди впливають на сад і влітку. А як справи з переробкою продукції?

- Це ще одне «вузьке» місце, яке слід «розшити», та знову ж таки все впирається в гроші. Держбюджетні школи, садки, лікарні потребують сушку. Серйозне обладнання продається, можна було б і по півтонни яблук за день сушити, та треба чималі кошти. Те ж саме і з соками, а найближчий завод у Марганці був забитий яблуками.

«В молодості звабила думка стати шахтарем»

- Петре Васильовичу, а як Ви із Вінничини потрапили у козацьку Січеславщину?

- У молодості відгукнувся на заклик за комсомольською путівкою освоювати шахти Західного Донбасу. А народився я 1957-го в селі Яланець Томашпільського району, це неподалік Молдови. Батько був механізатором, на СК – 4 без кабіни працював. Від пилу був чорний, як шахтар. Мама трудилася в колгоспній ланці, потім поштаркою. Ми зростали вчотирьох, два брати і дві сестри. Під час шкільних канікул я працював із батьком помічником комбайнера на жнивах. Він мене привчив любові до праці, щоб техніка була доглянута до гвинтика, тоді не підведе. А після служби в армії у тодішній НДР 1978-го я поїхав до міста Димитров Донецької області на шахту, тепер це Мирноград.

- Шахтарська праця важча за селянську?

- Загалом ні, важко лише в проходці і добуванні вугілля. У шахті морально тяжко, коли над тобою нависає майже кілометр землі, а ти інколи не йдеш, а повзеш по штреку заввишки 80 см. Вивчився на електрослюсаря автоматичних ліній, доводилося ходити по всій шахті. Раз від ваги породи лопнув стяжний болт, двох шахтарів убило на місці. Треба мати стійку психіку, щоб там працювати.

- Донбас годує Україну, як дехто заявляв?

- Навпаки, це Україна годує Донбас. Там було багато якісних недорогих продуктів, дефіцитна ковбаса, яких і зі свічкою не знайдеш в інших українських містах.

- А як повернулися до хліборобської справи?

- Коли працював на шахті, жив на квартирі в однієї бабусі. А її онука Зоя в цей час закінчувала школу у сусідньому Межівському районі. Познайомилися, і 13 грудня 1980-го в нас було весілля. У Димитрові в нас народилися син Саша і донька Таня. Після 5 років праці у шахті довелося розрахуватися, за станом здоров’я. Вирішили поїхати у Володимирівку Межівського району, це поруч Василівки, де живуть батьки дружини.

Вправному комбайнеру скрізь раді

- Як прийняли в колгоспі?

- Одразу довірили комбайн, і першого ж року на жнивах мені вдалося вибороти друге місце в районі. Допомогла батьківська настанова – шануй техніку, і вона тобі віддячить. А далі я виборов 1 місце. Представляли до ордена, та не дали, я не відповідав «основному критерію» - не був членом компартії. У 1986-му за підсумками жнив мене преміювали путівкою на теплохід по Волзі, побачив Російську федерацію, мимоволі співставив їхнє життя з нашим.

- І які висновки з цього порівняння?

- Там навколо Москви і Петербурга усе крутиться, все інше – капець. Заходили в міста на Волзі, в центрі ще більш-менш, а далі – ні дороги, ні тротуару. По селах у них будинки переважно дерев'яні, темніють з часом. У нас села набагато краще виглядають. Кум у Нижньовартовську і брат в Улан-Уде живуть, це підтверджують. Та все ж забамбулені пропагандою апологети «узького міра», який затіяв війну проти України, ще є і в нас.

- Межівщина недалеко від лінії фронту. Як впливає ця обставина на роботу «Живоносного джерела»?

- В Донецькій області дуже мало садів, у 2014-му мій перший серйозний урожай яблук пішов туди на ульот. Тепер там ні торгівлі, нічого, а наші люди в окупації страждають без українських продуктів.

«Мрію про магазин фруктів у Межовій»

- Петре Васильовичу, а вийти з вирощеним на закордонний ринок не пробували?

- О, виростити легше, ніж продати, (усміхається), це ринок. Потужним експортерам яблук обсяги в 20 – 30 тонн не цікаві, а більшу партію не можу зібрати через відсутність холодильника. Тому наша продукція за кордон не йде. А імпортні яблука на вигляд гарні, але не якісні. Подивився оце в маркеті Межової на яблуки, вони не найкращих сортів, а вартість 18 гривень! Я б міг їм за півціни продати смачні зимові сорти «Фуджі», «Луна» тощо, але в них постачання централізоване. Тому мрію про власний магазин у Межовій, де б цілорічно, конвеєром були доступні для всіх фрукти «Живоносного джерела».

- Ця мрія обов’язково здійсниться. А про виробництво органічної продукції вже є думки?

- Для її узаконення потрібні непогані гроші. Думаю над цим вже кілька років, необхідні холодильник і гарантія реалізації, та хто її дасть? Зараз чимало препаратів є, працюють нормально, і за три дні їх вже немає в плодові. Ми ж самі ці яблуки їмо. Тобто «грунт» для органічного виробництва дозрів.

- Як вдається упоратися із величезним обсягом роботи 40-гектарного саду?

- На зборі яблук працюємо всією родиною – ми з дружиною, діти Олександр, Тетяна, зять Петро, онуки-школярі, добре допомагають земляки. Важче із обрізкою, бо від її правильності на 50 % залежить майбутній урожай. Навчитися обрізати не складно, але чомусь мало місцевих бажаючих, хоча за день можна заробити і 600, і 800 гривень. Тому запрошую бригаду земляків із Могилів-Подільського району.

«Вибори за партійними списками в ОТГ недоцільні»

- Петре Васильовичу, щойно в новинах прозвучало, що Межівська ОТГ визнана найкращою в області за певними критеріями. Це дійсно так?

- Визначати успішність громади мають люди, що в ній живуть, бо про ті критерії ніхто й гадки не має. Варто брати до уваги зайнятість населення, збільшення робочих місць, розширення переробки. Наркотики, самогон процвітають.  Дав поліції 500 гривень – торгуй у генделику місяць «зеленим змієм» вільно. Недавно чоловіка із сушняком на велосипеді оштрафували на 1 200 гривень, а поряд машинами везуть ліс безкарно, бо платять. Навіть крадіжки корів досі не можуть припинити, хоча всі знають, хто це робить, і «Фермер Придніпров’я» про це писав. 

- Депутатський корпус може висловити недовіру начальнику поліції, заслухати прокурорів – за що вони народні кошти отримують, і немалі?

- Вибори в нас проведені за партійними списками, що суперечить здоровому глузду. У Володимирівці я був кандидатом, люди голосували, але сумарно перемогла інша партія. Тепер в нас не тутешній депутат, який був у селі раз чи два. Наша партія «Сила єдності» домагатиметься, аби місцеві вибори в усіх ОТГ проходили виключно на мажоритарній основі.

«Силою єдності» мусимо достукатися до серця і розуму людей»

- А чи легко донести ідеї партії з відродження села, розвитку підприємництва?

- Оце якраз найважче в партійній роботі – достукатися до серця і розуму більшості наших людей, які хочуть збереження і процвітання України. Щоб швидко розкрутити партію, потрібні чималі кошти, а ми не братимемо їх у багатіїв, аби бути не залежними від їхнього диктату. Можливо, і серед них є свідомі люди, котрі поділяють нашу ідеологію. Я – віруюча людина, є ще Божа сила, і тому вірю, що вона нам допоможе збудувати міцну партію. Не сподіваюся на чиїсь кошти, випробував це на собі в роботі. Гречку чи гривні носити не будемо. Коли робитимемо все правильно, по правді, Бог нам допоможе неодмінно.

- А якими є найбільші загрози для України?

- Сусідом маємо велику імперію з сотнею різних народів, у якої неадекватний поводир. Путін, схоже, є психічно хворою людиною, якій не шкода ні чужих, ні власних громадян. Але добре, що світ вже підготував справжні санкції, а не ті символічн-благенькі, за допомогою яких він окупував Придністров'я, Абхазію, Крим і частину Луганської та Донецької областей. Ми поступаємо по-людськи, а вони підло, по-диявольськи. У 2014-му і 2015-му роках ми всі, районна Асоціація і селяни, добре згуртувалися, гроші, продукти – усе, що треба фронту, збирали і передавали. Вірю, агресію РФ ми здолаємо, бо світлі сили однак переможуть темні. Торік допомогли насінням фермерам Одещини під час засухи. Але чи буде така єдність в нас і надалі? Адже скоро 2024 рік, коли закон дозволить купувати 10 тисяч гектарів землі юрособам. Це зробить з наших сіл пустелю! Оце ще одне завдання для Асоціації фермерів та «Сили єдності» - разом домогтися скасування цієї олігархічної норми закону в парламенті.

- Петре Васильовичу, розкажіть про свої уподобання?

- Люблю читати, ходжу до церкви. Постійно цікавлюся новинками садівничої галузі, спілкуюся з колегами, є чимало онлайн-семінарів, які добре допомагають. Займаюся бджолами, маю невелику пасіку, ці величезні трудівниці дарують не лише мед та запилення, а і наснагу до життя і праці.

- А що головне у вихованні дітей, онуків?

- Завжди їм кажу: майте мету в житті і йдіть до неї невтомно, не дивлячись на всі перешкоди. Ідіть із Божими заповідями, шануйте свого ближнього, водночас майте власні гідність і честь, це ваш найдорожчий разом із рідною мовою, родиною і державою скарб. Дуже важливо працювати разом, захопити їх благородними справами, тоді все буде гаразд. А нашій державі зараз потрібні перемога для мирного життя, людям – здоров’є і терпіння, щоб діждатися приходу справжніх політиків, для яких Україна – понад усе.

- Дякую за розмову, Петре Васильовичу, і натхненну працю для України! Доброго здоров'я Вам і родині, щоб напоєні соками землі і налиті сонцем яблуки, абрикоси, черешні, груші і сливи «Живоносного джерела» завжди радували український люд!

На знімках: Зоя Миколаївна і Петро Васильович Ляховичі з дарами саду і пасіки;

так міцніє родинна любов до саду.