Весну ніхто не відміняв: фермери Покровської громади працюють і під обстрілами

   Збожеволілий від 10-річної відсутності дієвих економічних санкцій - повної блокади - підступний ворог щодня обстрілює мирні міста і села України. За зведеннями Генштабу ЗСУ, щодоби таких артилерійських обстрілів буває біля сотні, а інколи й більше. А крайніми часами до них додалися ще й масові атаки безпілотниками.

   За майже два роки повномасштабного вторгнення окупантів рф лише в Нікопольському районі, як повідомив у ефірі "Єдиних новин" начальник тамтешньої воєнної держадміністрації Євген Євтушенко, внаслідок обстрілів російських фашистів загинули 67 цивільних людей, біля 300 поранені...

   В таких надзвичайних умовах війни живуть і працюють і жителі Покровської сільської громади, що в Нікопольському краї. Сьогодні гостем «Фермера Придніпров’я» є фермер Сергій Хнюкало з Покровського. Нашим читачам він відомий за багатьма публікаціями про його тривалу судову боротьбу із недоброчесними ділками «Техноторгу», які гроші у фермера взяли, а обіцяний трактор не поставили. Саме публічний розголос у «ФП», вважає Сергій Вікторович, був дуже важливим для отримання ним перемоги в суді.

   Далі його розповідь про те, як виживають українці Покровської громади поблизу лінії фронту.

- Веселого у нас мало, маємо те, що маємо. Особливо страждає Капулівка, нещодавно її атакували сімома дронами, і ми отримуємо неприємності. Там дуже близько до Дніпра, до позицій росіян. Побережні звикли, а це і в центрі села були вибухи. Будинки здорово руйнують, велика шкода людям.

- І в таких умовах доводиться не лише жити, а й трудитися...

- Атож, працюємо, весну ж ніхто не відміняв. Нещодавно вночі розкидали добрива по озимині, вже пора. Люди і теплиці затопили, садки обрізають. А «прильоти» бувають у найбільш несподіваних місцях. Якось їду з Нікополя, чую — десь гупнуло, і спустило колесо. Поїхав на шиномонтаж, два осколки витягли з шини. Потримав їх у руках, із цим «добром» терористична ерефія пнеться прийти до нас. Тож і «зустрічати» її маємо не гірше.

- Нещодавно після складної ночі в Нікопольщині очільник ОВА Сергій Лисак заявив у соцмережах: «На Раді оборони говорили про посилення захисту критичної інфраструктури і населених пунктів. Тих, які щодня потерпають від ворожих обстрілів. Як-то Нікопольщина. Наступні наші кроки зрозумілі. Це додаткові потужності для мобільних вогневих груп. А ще – радіоелектронна боротьба». Чи видимі такі оборонні заходи з місця подій?

- Хлопці із ЗСУ пробують працювати по безпілотниках, є і рушниці антидронові. Сільські ради, підприємці і фермери, всі допомагаємо ЗСУ, хто чим може. Боротьба із дронами зараз пожвавилася. Але рашистам усе видно, як на долоні, бо вони дуже близько.

- Їхні атаки можна завбачити?

- Вони особливо активізуються, коли угледять військові машини. Нещодавно і цивільний автобус розбили, арта як б’є, то гаплик - вони не розбирають, що й до чого. Будинки здорово рухають, люди плівкою вибиті вікна затуляють, ДВП, ще чимось, аби зігрітись.

- А як місцеві жителі рятуються під час обстрілів?

- Та вже втяглися, в погребах масово не сидимо. «Прильоти» бувають будь-якої пори доби. Багато людей виїжджало, однак за цей час чимало повернулося. Люди зрозуміли, що треба триматися дому. Залишилося старше покоління — що буде, те й буде. Буває, притихнуть орки, потім як піде, б’ють куди завгодно.

- Ці атаки наші воїни пробують припиняти?

- Наші відповідають їм, так воно і йде. Як кажуть, «заморожений» конфлікт. На кладовищах прапорів більшає, а людей у селах меншає. Безперечно, тут не так, як біля Авдіївки чи Бахмута. У нас місцева дівчина воювала там і загинула, два місяці лежить, немає змоги забрати. На її рідних важко й дивитися...

- Це найгірше на війні і в тилу, коли з чужої, злої волі гинуть наші захисники чи трудівники тилу...

- Тепер негаразди на кожному кроці. Бачу, війна торкнеться усіх. У нас хлопці і по 59 років пройшли медкомісію, чекають мобілізації. Звісно, в такому віці здоров’я рідко в кого нормальне, але орду однак треба зупиняти. Як не дивно, мобілізують переважно тих чоловіків, які працюють.

- Але ж і трудитися на землі комусь треба.

- Тут повний завал. Тепер нікого не знайдеш роботу до свиней чи на ферму. Немає бажаючих, бо ми «червона» зона, тут 7 км до ворога. Катма кого посадити і на «Джон Діра». З ким іти в сезон працювати? Як зберегти хоч тих кілька чоловік, які знають техніку? Залишаються лише люди під 60 літ і ті, кому за 60. Такі реалії війни.

- Весною турбот у фермерів побільшає. Чи є змога взяти кредити?

- Із цим не краще. У «червоній» зоні ніхто нам кредити 5 — 7 — 9 % не дає. Телефонував оце у банк, кажуть, немає про це постанови і вказівки. За цієї цінової політики, коли тонна ячменю вартує до 4 тисяч гривень, а щоб довезти її до Одеси, треба не менше двох тисяч викинути, тяжко. Ситуація з оборотними коштами просто катастрофічна. Дрібні і середні фермери не мають змоги навіть пальне купити, аби незабаром виїхати в поле. Не знаємо, як звести кінці з кінцями.

- Перед великими агрооб’єднаннями такі питання не стоять?

- Є господарства з Ізраїлю, у них земля і по цю, і по ту сторону Дніпра. Вони працюють, наче й війни немає. Землю скупляють, сіють. І в нас, і під Києвом, і біля окупованого Мелітополя в них рілля. Не розумієш, хто і з ким домовляється і що відбувається. Прикро лише, що наші долі до уваги не беруться. А для декого війна — як мати рідна. Щодня читаєш: той на закупках яєць для ЗСУ «наварює», той на гуманітарці, формі, снарядах і т. п. Невже цьому свавіллю не можна покласти край?

- Давно сказано: все вирішують кадри. На жаль, у нас навіть в разі конкретних "зашкварів", як ексміністра оборони з яйцями по 17 гривень та ексочільника Дніпро ОВА з багатомільярдними замовленнями фірмі коханки, невідь-чого не притягують до відповідальності. Хоча і розуміють, що корупція грає на руку ворогам України.

- У нас чимало людей мають родичів за Дніпром, на окупованій території, інколи спілкуються. Там немає розуміння, що буде далі. Ми безправні, не можемо протистояти масованим фінансовим можливостям. Коли дивишся, що 10 тисяч гектарів землі дозволили в одні руки, подвійне громадянство і т. п. - це робиться не для наших фермерів та селян.

- Дійсно, ні уряд, ні парламентарі досі не почули ні хліборобів, ні воїнів, що дивно. Адже проблема, навіть якщо уникати її розгляду, не перестає від цього бути проблемою.

- Відкладений, як кажуть в народі, лише сир добрий. Тут не знаєш, що буде за хвилину. Та все ж оброблятимемо ріллю, сіятимемо. Де на полі лежать снаряди, об’їжджатимемо, потім приберемо. Дивимося, що в людей є іще гірше, ніж у нас. Тому триматимемося до останнього, а там як буде.

- Дякую за розмову, Сергію Вікторовичу! Божого захисту і міцного здоров'я усім жителям і воїнам ЗСУ мужнього Нікопольського краю.