Як зміниться ситуація на полі бою в найближчій перспективі?

Автор фото, Getty Images

   Підпис до фото, Втома від постійних обстрілів, брак боєприпасів, втрати — все це призводить до зниження боєздатності військ на фронті

   Навіть якщо взяти всю територію, захоплену російськими військами з початку штурму Авдіївки, і виміряти відстань між найдальшими точками — від південно-східної частини Авдіївки до околиці Новоолександрівки, на яку росіяни вийшли до 3 травня, то вийде трохи більш ніж 23 кілометри.

   Якщо порахувати середню швидкість, то просування російських військ складно назвати стрімким — воно становить сотні метрів на добу.

   Крім Очеретиного, російські війська також наступають і на інших напрямках. У кінці квітня і початку травня вони наступали або намагалися це робити в районі Куп'янська і Часового Яру.

   "Однак ці успіхи поки що не мають такого масштабу і темпу, щоб можна було сказати, що війна на виснаження завершилася і набула форми маневреної війни. росіяни намагаються розвивати тактичні успіхи в оперативно-тактичні, але звідти поки ще далеко до зміни характеру війни в цілому", - сказав в інтерв'ю BBC ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман.

Просування російської армії не має нічого спільного з темпами наступу на початку вторгнення в Україну або контрударом українських сил влітку-восени 2022 року під Ізюмом, що став останнім рішучим наступом у цій війні. Тоді поступ військвимірювлися десятками кілометрів.

Автор фото, сайт deepstatemap

   Підпис до фото, Лінія фронту на Сході - за даними сайту Deepstatemap на 4 травня

   Теперішнє російське просування більше схоже на український наступ улітку 2023 року в Запорізькій області, коли ЗСУ вдалося вклинитися приблизно на 17 кілометрів у глибину російських позицій.

   Попри прорив лінії української оборони в Очеретиному, вона не була зламана на всю глибину, фронт не розсипався, українські частини не потрапили у котел, а російська армія не вийшла у глибокий український тил, не просунулась на багато кілометрів. Саме так міг би виглядати наступ з рішучими цілями, який знаменував б зміну характеру війни. Але цього не сталося.

   Позиційний характер протистояння не змінювався з осені 2022 року, і нинішній прорив української оборони російською армією також не виходить за межі війни на виснаження.

   Тим часом у нинішній ситуації є два чинники, які мають турбувати українське командування.

                              Дисбаланс боєздатності

   По-перше, боєздатність українських частин на фронті знизилася, а російські війська продемонстрували вміння цим скористатися.

Зниження боєздатності противника — головне завдання у війні на виснаження. Така війна за своєю суттю — протистояння не стільки задумів, скільки потенціалів. У ній перемагає той, у кого більше ресурсів.

Сукупність цих ресурсів і визначає боєздатність і великого з'єднання, і невеликого підрозділу на фронті.

   Боєздатність - комплексне поняття. Воно охоплює й кількість - особового складу, наявність озброєнь і військової техніки, боєприпасів, продовольства, медикаментів і так далі. Залежить боєздатність і від якості: стану особового складу, його підготовки, фізичної форми, втоми, дисципліни, бойового духу, а також озброєнь і техніки - не тільки їх наявності, але і параметрів, характеристик.

Автор фото, Getty Image

   Підпис до фото: Український військовий

   На бойовий дух і, відповідно, боєздатність особового складу впливає і фізична втома, і психологічна. Наприклад, сильний вплив надає загибель товаришів або постійний вплив артилерії і бомбардування потужними авіабомбами - гуркіт може буквально звести з розуму.

   Є багато інших факторів, і всі вони працюють в комплексі. Нестача техніки та боєприпасів знижує боєздатність частини, дозволяє противнику надавати більший вплив, що призводить до втрат, поранень і ще більше знижує бойовий дух.

   Кінцевий підсумок цього сукупного впливу - загальне виснаження угруповання на фронті.

  В битві за Авдіївку, продовженням якої став прорив в Очеретиному, боєздатність частин ЗСУ знизилася настільки, що російським військам вдалося спочатку захопити це невелике промислове місто поряд з Донецьком, а потім і рушити далі.

   Одним із найважливіших чинників, який найбільше вплинув на боєздатність українських захисників Авдіївки, стала нестача боєприпасів — насамперед артилерійських снарядів та зенітних ракет.

   Припинення військової допомоги з США та нездатність європейських країн компенсувати це своїми постачаннями призвели до того, що до зими українцям стало буквально нічим воювати.

   Про це багато писала західна преса — наприклад, Economist повідомляв про те, що на деяких ділянках фронту у відповідь на один український снаряд з російської сторони прилітали 17.

  Цей дисбаланс призвів до великих втрат.

   А про те, як ці втрати вплинули на бойовий дух українців, написало видання Politico: "Бойовий дух солдатів низький, його підірвали важкі бомбардування, відсутність сучасної зброї та втрати. У містах за сотні кілометрів від фронту зникли ті черги з молодих людей, які вишиковувалися в армію в перші місяці війни".

   Це саме те, як працює війна на виснаження. Її ефект не обмежується нестачею танків, снарядів або людських резервів, вона впливає і на психіку.

   Нестача у ЗСУ зенітних ракет — насамперед для комплексів Patriot дозволила російській авіації застосовувати керовані авіабомби. Їх запускають з відстані в кілька десятків кілометрів, не заходячи в зону дії інших українських зенітних комплексів — дальність дії таких боєприпасів дозволяє це робити. У випадку, якби ЗСУ мали можливість застосовувати Patriot, це дуже сильно ускладнило роботу російської авіації.

   Тепер допомога, яку США погодили у середині квітня і яку у Вашингтоні обіцяли доставити в Україну якнайшвидше, має полегшити становище української армії, допомогти їй фізично протистояти російським військам.

                                              Що у пакеті?

   З того, що входить до складу військової допомоги Україні, часто можна вгадати, яку стратегію обирає українське командування разом зі своїми союзниками. Так, про підготовку українського контрнаступу восени 2022 року можна було судити з постачання у серпні.

   Новий пакет американської військової допомоги в Україні майже не містить сюрпризів. Ніщо в ньому не вказує на те, що Україна готується переламати хід війни та провести великий наступ. Але ці постачання дозволять ЗСУ протриматися у війні на виснаження.

   Основна його частина — боєприпаси для наземних систем, артилерійські снаряди, зенітні ракети, бронетехніка та інше — покликана підвищити боєздатність українських військ. Щоправда, в цьому пакеті не буде ракет для ЗРК Patriot, але західні партнери ведуть переговори про їх постачання з тих європейських країн, у яких вони є.

   Головне нововведення в цьому пакеті — обладнання для аеродромів і авіаційні боєприпаси, що вказує на можливу передачу незабаром винищувачів. Як саме ЗСУ збирається застосовувати бойові літаки, поки що невідомо, але потенційно їх можуть використати для боротьби з російською авіацією.

Автор фото, Getty Images

   Підпис до фото, Україні потрібні не лише техніка та озброєння, а й солдати, яких треба не лише мобілізувати, а й навчити.

    Крім того, США вже поставили в Україну оперативно-тактичні ракети MGM-164/168 ATACMS із дальністю до 300 км. Ці ракети дозволять ЗСУ завдавати ударів по цілях у глибині російського тилу, проте забезпечити прорив фронту ними неможливо. Це досить потужна зброя, проте її ефективність залежить від того, як ЗСУ її застосовуватимуть.

   Зараз багато експертів вважають, що цей пакет може виявитися останнім у 2024 році, і, хоча він досить великий, цих коштів все одно може вистачити в обріз.

   4 травня видання Bloomberg повідомило, що США ведуть переговори з країнами G7 про новий пакет допомоги Україні у розмірі 50 мільярдів доларів.

   При цьому прогнозувати західні постачання також досить складно. Експерти дослідницького центру Kiel Institute вважають, що до кінця року обсяг допомоги зросте, але загадувати на триваліший термін не наважуються.

   "До кінця 2024 року підтримка Заходу може знову досягти рівня початку та середини 2023 року, але залишається велика невизначеність щодо того, що станеться після цього", — попереджає Крістоф Требеш, голова групи дослідницького центру Kiel Institute, яка відстежує допомогу Україні.

   За його словами, схвалений американський пакет забезпечить лише "тимчасовий перепочинок, але не корінний перелом" у війні.

   "Якщо США не ухвалять додаткових пакетів допомоги наприкінці 2024 року або на початку 2025-го, Україна, швидше за все, зіткнеться з таким самим дефіцитом у 2025 році", - каже Требеш.

                                       Вікно можливостей

  Другий чинник, який вплинув на ситуацію на фронті, - це дії російської армії.

   російський успіх під Очеретиним деякі західні коментатори називають "опортуністичним" (ситуативним) тактичним проривом. Мається на увазі те, що російська армія не стільки організувала цей прорив, скільки, намацавши дірку в українській обороні, вдарила саме в це слабке місце.

   Тим часом сама готовність російської армії ввести в прорив війська свідчить як мінімум про рівень організації та управління, достатній для того, щоб оперативно відреагувати на зміну обстановки.

   Недоліки російської армії в організації взаємодії компонентів загальновійськового бою, піхоти, бронетехніки, безпілотників, авіації та багато іншого, які на початку війни відзначали не лише західні та українські, а й російські коментатори, тепер явно якщо не усунуті, то хоча б частково виправлені.

   Крім того, це також свідчить про наявність резервів поблизу лінії фронту, які готові увійти в прорив. А наявність таких резервів свідчить про те, що російське командування, як мінімум, таку можливість розглядало, а як максимум — таку операцію заздалегідь планувало.

   Взагалі досить складно звинувачувати армію, що наступає, в невмінні наступати.

   Так, за словами OSINT-аналітика Пасі Паройнена, росіяни були готові до того, щоб скористатися зручним моментом, і захоплення Очеретиного відкриває безліч нових тактичних можливостей для тих, хто атакує. 

   І якщо російська армія змогла швидко відреагувати на ослаблення української оборони, чи зможе вона перейти на вищий рівень і заздалегідь спланувати велику наступальну операцію?

                  Чи будуть російські наступи в інших районах?

   Сторона, яка володіє ініціативою, може нав'язувати противнику місце та час активних бойових дій. Це дозволяє їй заздалегідь підготуватися, підтягнути резерви та створити необхідні запаси.

   Противнику, який ініціативою не володіє, доводиться реагувати на кризи, що набагато важче і на що витрачається більше ресурсів, тому що на грамотну організацію оборони і контрударів немає часу, частини доводиться кидати в бій без підготовки, з коліс, і вони зазнають більших втрат.

   Але найголовніше — поки оборонець намагається реагувати і "гасити пожежу" на одній ділянці, у того, хто володіє ініціативою, є час на підготовку нового удару в іншому місці. Ця перевага дозволяє ефективно "сточувати" сили іншої сторони.

   Саме тому військові експерти і вважають, що слідом за наступом під Авдіївкою російська армія може готувати новий удар навесні чи влітку. Вона має для цього можливість, але як вона нею скористається?

   Напрямком, який найчастіше фігурує в аналітичних матеріалах західних експертів, є місто Харків, яке вже кілька тижнів зазнає безперервного масованого і жорстокого обстрілу з боку росії.

   Це одне з найбільших та найважливіших міст України, одне з її економічних центрів. Під Харковом у 2022 році ЗСУ провели успішний контрнаступ, звільнивши значні території.

   російська пропаганда перетворила б таку перемогу на справжній тріумф. Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, росія має перевагу в артилерії та авіації, і під час штурмів українські міста та села перетворюються на руїни

Зрештою, захоплення Харківської області відсунуло б лінію бойового зіткнення настільки далеко від Білгорода, що це сильно скоротило б можливості ЗСУ щодо обстрілу цілей у цьому російському місті.

   У матеріалі американського Інституту вивчення війни (ISW) від 23 квітня йдеться, що росія вже проводить узгоджену повітряну та інформаційну операцію, щоб, з одного боку, зруйнувати Харків, зробити його непридатним для життя, а з іншого — переконати українців бігти з міста передбачуваної російської наступальної операції.

  Однак, як вважає Давид Гендельман, великий наступ на цьому напрямі потребує збільшення російського угруповання "приблизно втричі". Крім того, як зазначає експерт, росії необхідно було створити відповідну структуру тилового обслуговування. "Поки що такого нарощування не спостерігається", - зауважує він.

   Заступник голови українського ГУР Вадим Скібіцький  в інтерв'ю Economist  наводить деякі цифри.

  За його словами, в районі Харкова біля кордону з боку росії перебуває приблизно 35 тисяч військових, але це угруповання планують розширити до 50 -70 тисяч. Ще від 15 до 20 тисяч можуть прибути з російських регіонів.

   За словами Скібіцького, цього недостатньо для захоплення великого міста, але може бути достатньо для дрібнішого завдання. "Швидка операція з входу та виходу: можливо. А ось операція по взяттю Харкова чи навіть міста Суми — це інший рівень. росіяни це знають. І ми це знаємо", — сказав він.

   При цьому Давид Гендельман вважає, що "для росіян набагато практичніше, спокійніше і перспективніше було б нарощувати зусилля на вже активних напрямках, а не відкривати нові".

   "Це дозволяє розвивати вже досягнуті успіхи, і це простіше в плані командного управління та тилового забезпечення. Куп'янськ, Сіверськ, Костянтинівка, Торецьк, Курахове — це набагато краща синиця в руках, ніж харківський журавель у небі", — каже Гендельман.

   Його слова підтверджує український військовий аналітик Костянтин Машовець, який зазначив, що "зважаючи на все, командування російських військ проводить досить масштабне перегрупування військ між операційними напрямками".

   Серед можливих напрямів російських ударів, за оцінками коментаторів, може бути й район Куп'янська або новий наступ у районі Очеретиного з одночасним ударом під Часову Яру, щоб спробувати оточити велике українське угруповання.

   Такий подвійний удар — складніша операція, ніж ситуативний прорив російської армії під Очеретиним. Після того як війна остаточно перейшла в стан позиційної, ні російській, ні українській армії не вдалося здійснити оточення угруповання противника.

                     Розмір має значення

   Складна велика операція вимагає великої штабної роботи, але необхідний як задум і відпрацьовані плани, так і, власне, сили.

 Наприкінці березня міністр оборони росії шойгу пообіцяв створити у 2024 році дві нові загальновійськові армії та 30 з'єднань, включаючи 14 дивізій та 16 бригад.

За словами Давида Гендельмана, проблему нестачі особового складу доведеться вирішувати обом сторонам. Якщо анонсовані шойгу з'єднання будуть створені, то для них знадобляться ще й озброєння та військова техніка, ознаки нестачі яких на фронті вже є.

   Щодо України, то її скрутне становище частково виправить західна допомога, але проблему нестачі людей вона не вирішить, зазначає експерт.

   "Закон про мобілізацію з внутрішньополітичних причин прийняли із запізненням на пів року, і поки невідомо, коли і в яких кількостях нові мобілізовані з'являться на фронті. Взагалі мобілізація у вузькому і широкому значенні, як людей, так і економіки, власного ВПК і т.д., — це найголовніший іспит для держави, і там темпи вирішують все, а Україна з цим запізнюється. росія діє в цьому плані швидше і ефективніше, і це не обіцяє Україні нічого доброго, якщо так і продовжиться", — попереджає Гендельман.

   Про це йдеться у матеріалі журналу Foreign Affairs, опублікованому 2 травня: українцям потрібно не просто набрати нових людей в армію — не менш важливо їх підготувати.

   "Всупереч широко поширеним припущенням, в Україні немає нестачі в людях для мобілізації. (Згідно з одним нещодавнім аналізом, може бути ще кілька мільйонів українців, здатних служити.) Чого їм не вистачає, так це ефективної системи мобілізації та підготовки, яка дозволила б перетворити мобілізованих на боєздатну силу, а також оснащення для того, щоб їх озброїти. Ці проблеми можна і потрібно вирішити", — пише Foreign Affairs.

                                Ефект далеких ударів

   Якщо рік тому військові експерти міркували про перспективи і підготовку українського наступу, а також про можливості російської армії в обороні, то тепер ситуація склалася рівно протилежна: більшість, якщо не всі коментатори кажуть, що головним завданням для ЗСУ у 2024 році буде втриматися проти ударів росії.

Навіть нинішній пакет американської допомоги та плани інших постачань обговорюють саме з цього погляду.

Паралельно з протистоянням на поле бою росія та Україна намагаються вплинути одне на одного далекими засобами — ракетами та дронами. Окрім Харкова, російська армія обстрілює й інші українські міста та об'єкти енергетики.

Внаслідок російських ракетних ударів навесні 2024 року повністю зруйновано найбільшу в Київській області Трипільську ТЕС, а також основного постачальника електрики в Харківській області Зміївську ТЕС. Водночас вони постачали 8% електроенергії України. Ударів зазнала знаменита ДніпроГЕС, яка призупинила роботу.Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Україна страждає від російських ударів по інфраструктурних об'єктах та містах