Запитання, які у Дніпрі 6 липня залишилися без відповідей

На освітньому заході з приводу ринку землі не всі присутні встигли звернутися до лекторів зі своїми запитаннями. А на них і фермерська спільнота, і всі громадяни України прагнуть почути зрозумілі відповіді. Частка запитів була проаналізована лише побіжно, а щодо земель постійного користування – значною мірою тенденційно, до того ж без врахування судової практики. За висновком адвоката АФПЗ Дніпропетровської області Євгенія Падашулі, такі землі надавалися засновникам для створення фермерського господарства, і з моменту реєстрації ФГ перебувають у його постійному користуванні. Таку позицію 23 червня 2021 р. підтримала і Велика Палата Верховного Суду. З цього питання є й інші відомі судові рішення, які лектори чомусь не удостоїли увагою.

Далі наводимо підбірку неозвучених фермерських запитів у Дніпрі. Перші два із них були задані, але зрозумілих відповідей на них не прозвучало.

Іван Маркевич, фермер, голова громадянського штабу супротиву добування урану в Дніпровському та Криничанському районах, с. Миколаївка Дніпровського району: у 50-х та 60-х роках минулого століття у Дніпровському районі були розвідані Сурські уранові поклади, а в Криничанському – Новобурівські, є й запаси урану в Солонянському тощо. Але і вітчизняні науковці, і вчені відразу кількох країн Європи рішуче попередили: розробка цих родовищ за кілька років призведе до небезпечного радіаційного забруднення, підземних вод, Дніпра і далі всього Чорноморського регіону! Так і вийшло – у 1984-му в Девладовому почалося промислове розроблення уранової руди, у підземні горизонти закачували сірчану і азотну кислоти тощо. Наслідки засекречених тоді робіт виявилися катастрофічними: радіаційний фон місцевого довкілля перевищує фон у Чорнобилі! Ще маємо підземне радіаційне озеро 6 – 7 мільйонів тонн, яке йде в сторону Кривого Рогу, П’ятихаток і Божедарівки! Тож радянська влада змушена була припинити добувати місцевий уран.

Та в 2016-му співвласник мережі АТБ Геннадій Буткевич вирішив зробити на ньому бізнес. І Держслужба геології та надр видала новоствореній приватній компанії «Атомні енергетичні системи України» ліцензію на «геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою чотирьох родовищ уранових руд в Україні». Видала за рішенням суду, без громадських слухань, що мають бути за законом «Про оцінку впливу на довкілля», згоди сільської ради і т. п.! Наші жителі провели масу протестів проти знищення свого краю радіацією. Ми звернулися до прокуратури, порушене кримінальне провадження. Але торік Миколаївку і Новотаромське обклеїли оголошеннями – хочуть провести експериментальне добування урану! І за ухваленими законами той, хто отримав дозвіл добувати надра, має з 1 липня першочергове право на придбання земельної ділянки! За вашими недолугими законами наш край можуть сплюндрувати абсолютно «законно». Поясніть, як з цим боротися?

Павло Доценко, фермер, с. Миколаївка Новомосковського району: в Україні восьмий рік іде війна, частина території окупована Московією. За Конституцією, всі громадяни рівні в правах, проте на окупованих територіях ринок землі не діє. І громадяни України на своїй, але не підконтрольній нашому уряду території, не можуть ні купити якусь ділянку, ні продати. Тобто закон про ринок земель ставить у нерівні умови громадян однієї країни! Він порушує Конституцію, тому мусить бути негайно скасований. В цих умовах військової агресії землю може купувати лише держава. Іще можна дозволити продаж права оренди земельних ділянок. Все, крапка аж до перемоги над ворогом.

Віталій Васильківський, екс-голова АФПЗ Царичанського району: на будь-якому освітньому заході можна почути щось нове і цікаве, добре, що він проведений. Але щодо його суті настрій і у мене, і в тих, з ким спілкуюся в селі і місті, песимістичний. Бо Україну з 1 липня почали продавати разом із нутрощами! Ота гігантська норма в 10 тисяч гектарів у одні руки, через 3 роки, відомо на кого розрахована. Нам кажуть: фермери, беріть кредити і участуйте в торгах із купівлі землі. Та це обман і ошуканство довірливих! Фермери і так постійно беруть кредити, бо не вистачає оборотних коштів. А коли додатково узяти ще й на землю, тоді можна й не вкрутитися… На жаль, більшість людей не розуміють загроз відкритого ринку землі, а він може добити Україну.

            Петро Лісний, фермер, смт. Петриківка: сто років тому, у 1917-му, мій дід повернувся із Першої світової війни Георгіївським кавалером. Докупив собі землі і продовжив на ній родинне господарювання. Та вже за два роки мусив віддати ті 300 десятин, щоб не розкуркулила окупаційна червона влада. Я, онук свого діда, теж обрав військову стезю. Після тривалої служби в авіації вийшов у запас підполковником. І також вирішив продовжити вдома родинну працю на землі. Із колишніх дідових земель мені виділили найгірші 30 гектарів. Тепер кажуть: «викупи!» Стривайте, а хто поверне спадкоємцям усю дідову землю, за яку він заплатив?

Та фермерам оці наділи по 10 – 20 гектарів, що ми на них починали роботу, мають передати безоплатно! А якщо я вдруге заплачу за колишню дідову землю, то коли знову будуть одбирати?

Від автора: підбірку роздумів першопрохідців родинного господарювання на землі, яке стало можливим із часів відновлення Незалежності України, можна продовжувати і далі,  з подібними негативними висновками про український земельний гендель. За свіжими даними Центру Разумкова, більше 70 % громадян України проти ухвалених законів про відкритий ринок землі. Бо головними у них є не вміння працювати на землі чи бодай намір, а вміст гаманця претендента на власність. Вочевидь, усі ці закони ухвалені крізь призму виключно грошових знаків. Мовляв, ринок збільшить надходження до бюджету, а це буде загальне благо. Без аналізів – а чи допоможе це «благо» повернути молодих селян, котрі гнуть спини в Польщі та інших країнах, на рідну землю? І що воно дасть тим, хто працює сьогодні у приватному чи фермерському господарстві України?

А ухвалені ці закони людьми, які ніколи не працювали в степу. Не плужили землю, тобто не ходили за плугом, і навряд чи знають, що таке чепіги і чересло. Та волею долі вони вирішили долю основного національного багатства України, орної землі. Вирішили за наміченим групою людей сценарієм, практично без врахування кількох тисяч поправок. Монопольна більшість у законодавчій владі виробила монопольний закон про обіг землі, фактично для агрохолдингової та олігархічної спільнот. А для селян він означатиме лише обезземелення. Чому? Бо зовсім небагато хто із фермерів, підприємців чи власників землі зможе поборотися за перемогу у відкритих торгах. А відкритий ринок землі, без обмежень його учасників, приведе лише до аргентинського сценарію. Там орні землі скупили іноземні корпорації і здали їх в оренду місцевим фермерам. І тепер земельну ренту отримують чужоземці, кошти рікою пливуть із держави…

Чи такий варіант ринку землі нам потрібен? Вочевидь – ні. Колись Жан Жак Руссо сказав: «якщо ви хочете бути насправді незалежними, то маєте розвивати сільське господарство. Бо навіть, якщо ви маєте всі гроші світу, але не маєте що їсти, ви будете залежні. Торгівля дає гроші, а сільське господарство незалежність». До такої роботи нинішні слуги народу, разом із обслуговуючими їх, на позір патріотичними партіями, що «підтанцювали» в парламенті закони про обіг землі, абсолютно не готові. Вони лише гарантують перегодя обраним десять тисяч гектарів землі в одні руки. Так це 10 тисяч, запитує Іван Маркевич, в одні конкретні руки з ріднею? Чи сватам, братам тощо – теж по 10 тисяч?

Тому й існує в суспільстві неабиякий запит на нові політичні сили, нових лідерів. Тому й постала потужна «Сила єдності» фермерів, підприємців, бджолярів, інтелігенції і всіх людей праці у придніпровських краях. Люди вже мають розуміння, що надіятися на чужого недосвідченого «месію», з сонмом весільних фотографів та шанувальників тещ за державний кошт, справа марна. Надія лише на самих себе та людей, які зможуть гідно представити трудовий український люд у всіх гілках влади. Тоді й буде гарантована можливість докорінно змінити антиукраїнський за своєю суттю пакет законів про обіг основного національного багатства України.