ШКОЛА КОРУПЦІЇ І ЛИЦЕДІЙСТВА

Микола Нечипоренко 31.05.2024 1698

 

МОЖНА казати, що трапилася надзвичайна нагода згадати публікацію «Той мурує, той руйнує, той неситим оком...», яка у «Фермері Придніпров’я» була оприлюднена у червні минулого року. Більше тридцяти літ тому заможне й доволі велике селище Кулебівку приєднали до міста Новомосковська. З тих пір одразу у ньому й почали споруджувати нове приміщення для тамтешньої тоді середньої школи. Позаяк старе, котре зведене було на той момент ще сто років тому, вигляділо надто занедбаним, а головне стало непридатним та тісним для місцевих школярів. Це раз. А по-друге будівництвом нової школи і зваблювали кулебівців, аби вони давали згоду приєднуватися до міста. Обіцяли тобто, що тільки «селяни не заперечуватимуть обертатися в містян», відразу закладуть їм і нову школу.

І випадково чи, може, й ні, в межах уже міста кулебівська школа дістала тринадцятий номер. А число тринадцять, як відомо, вважають невезучим чи й фатальним. У даному випадку, не сумніваються жителі Кулебівки, воно далося справді в знаки. Адже тутешня середня загальноосвітня школа насправді досі не справила входини у нове приміщення. Її будівництво все ще не завершене і сьогодні. Обіцянка ніби ощасливити колишніх селях небаченою та просторою школою на три поверхи, де працюватимуть для дітвори і підлітків різні творчі й технічні гуртки та спортивні секції і тому подібне, виявилася насмішкою над людьми. Більше того, понад десять років тому будівництво і припинили зовсім. Причому бігом і мовчки, забувши навіть належним чином незавершену будову законсервувати. От і стримить тут німим докором міській владі триповерхова «коробка», не інакше, як замість двох чи й трьох поколінь новомосковських «вождів» пригнічено й дуже сором’язливо блимає вибитими очима-вікнами. Що ночами лякає пусткою, це півбіди. Гірше, що править та смердить також «центральним» смітником Кулебівки.

І БАГАТЬОМ на теперішньому мікрорайоні здавалося, що в місті нарешті прозріли і схаменулися: скільки ж бо безпрецедентно в історії Новомосковська найдовший довгобуд ще мозолитиме очі? Так подумали кулебівці, оскільки на «об”єкті» несподівано появилися люди… в спецівках будівельників. Тільки от виявилося, що не продовжувати зводити «коробку» вони прибули, а навпаки – ламати та демонтувати. Причому заходжувалися з даним ділом на відміну від понад тридцятилітнього простою, з нечуваним і небувалим азартом надто енергійно. Воно дійсно ламати – не будувати. А вже наступного дня Кулебівка дізналася приголомшливу новину: напередодні відбулася сесія міської ради, на якій міський голова Сергій Рєзнік і висунув блискучу як на його погляд ідею розібрати недобудовану споруду. Позаяк за рахунок реалізованих панелей та інших старих будматеріалів можна закласти зону відпочинку для кулебівців, а то і «своєрідний тут центр з торгівельними павільйонами та різними службами послуг, дозвілля, розваг і тому подібним». Знайшлася, мовляв, уже фірма, яка виявила бажання втілити такий проект.

Однак тутешній народ не сприйняв задум Сергія Олександровича. А над усе народ обурив той факт, що міські депутати ледве не оплесками зустріли пропозицію мера. Нехай він, який на переконання городян близько не бере до серця непереливки кулебівської  малечі та підлітків, але як посміли депутати забути, що уже не менше, ніж чверть століття, їхні батьки домагаються не лише продовження, а й завершення будівництва?! Це все одно, говорив колишній головний архітектор Новомосковська і свого часу проектант нової школи Юрій Костриця, що «навмисне людям на зло вчудив пан Рєзнік». Адже він останнім нічого чути про добудову не хотів і не слухав вимог та потреб людей. А тепер трах-бах, і від зведеної «коробки» і сліду вирішив не залишати. Зате батькам замилювати очі своєріднім наче власним у Кулебівці «центром відпочину та торгівлі і  послуг».

Коротше, кулебівці в штики зустріли рішення мера і відповідно міських депутатів. Бідними пришельцями чи чужоземцями у Новомосковську не стали себе відчувати. Миттю створили громадський рух захисту зведеної для школи будівлі під гаслом «Статус: маємо право» і заблокували доступ на «об”єкт» тих, хто мав його якомога швидше демонтувати. Не на жарт розгорнулося тривале протиборство, про яке «Сільські вісті» й писали у згаданій публікації 20 червня минулого року. Тому повторюватися не будемо. Нагадаємо лише, що Рєзнік-міський голова вдався навіть до того, що найняв «придворного» технічного експерта Юрія Логуша, який на замовлення визнав споруду школи аварійною і не придатною для добудови. Та активісти руху на її захист домоглися з Києва аж приїзду будівельних справ експертів, а ті заявили, що нічого подібного – експертний висновок Логуша «за усіма пунктами недійсний і неправомірний». Одначе не тільки це заявили. Ще й позбавили Логуша ліцензії на проведення подібних експертиз. А юристи руху «Статус: маємо право» тим часом розвідали, де собака зарита: дуже близька, як своя сорочка до тіла, до міської ради компанія гарантувала застосування розібраних залізобетонних панелей і блоків, колон та плит перекриття, перед цим «віддячивши» за них кругленькою сумою в 60 мільйонів гривень.

Інша річ, що сьогодні мусимо повідомити: «війна місцевого значення» за словами згаданого архітектора Юрій Костриця завершилася «як перемогою Рєзніка, так і кулебівців – ніяк не перемир’ям». Як це розуміти? «А ми збагнули, пояснив Юрій Іванович, що при Рєзніку школу нам не добудують, але добре, що його атаку вдалося відбити і рано чи пізно при зміні очільника міської влади матимемо шанс добитися свого».

А НЕЩОДАВНО ніби як грякнув у Новомосковську грім. Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону повідомила, що при отримані хабаря спіймано і затримано Сергія Олександровича Рєзніка та «за компанію з ним і його бойового ад”ютанта» - секретаря міської ради Володимира Левоновича Арутюнова. Затримання здійснили правоохоронці столичного ДБР - Державного бюро розслідувань. У соцмережах появилися навіть знімки з кабінету Арутюнова з купою доларів на столі і розгубленим поруч Резніком. Увесь вигляд Сергія Олександровича свідчив, що він не на жарт переляканий, але ще явно не хотів вірити «в халепу, у яку потрапив».

За що ж отак неждано-негадано для них затримали обох посадовців – як слідом повідомили, спіймавши на отриманні чималої неправомірної вигоди? Та як на нас, то хабар хабарем, а персонально пан міський голова «погорів» в першу чергу через те, що підступно знайшов нагоду… дошкульно помститися кулебівцям за заблокований демонтаж нового приміщення для школи. Так-так - і не інакше! Не сумніваємося, що готував кулебівцям, м’яко кажучи, неприємність, а натомість в «біду» з головою влип сам. З недобрими намірами часто подібне трапляється.

Справа у тім, що у Сергія Рєзніка виникла нова і знову неначе блискуча чи й безпрограшна ідея, якою він почав ділитися насамперед з депутатами міськради. Справді ж бо, говорив він, скільки можна нам миритися з тим, що посеред Кулебівки усе місто ганьбить триповерхова споруда недобудованої школи? А скільки того треба, аби її добудувати? Гулькин хвіст, оскільки лише опоряджувальні роботи фактично зосталося провести. Та металопластикові склопакети-вікна вставити. Ні, витрати то знадобляться, звісно, але гра варта свічок! Один з депутатів візьми і нагадай меру торішню епопею зі спробою демонтувати будівлю, так Сергій Олександрович навіть пошкодував, що отак скандально вийшло. Погарячкували ми тоді, поквапилися, а зведена коробка, мовляв, насправді дійсно цілком безпечна і годна, щоб її завершити.

-І от є думка, - нарешті оприлюднив свою ідею, - перетворити школу щось на зразок гуртожитку. Для біженців та переселенців – уловлюєте?  Бо є ж готелі, а ми відкриємо готель-гуртожиток для тимчасово переміщених осіб!

О, це була напрочуд винахідлива і хитра, якщо хочете, ідея. Наближені до Рєзніка його колеги розповідають, наче на випадок нового «заворушення» в Кулебівці той заготував навіть палку патріотичну і  воднораз гнівну промову. У тому дусі, що як можна протестувати чи тим паче знову блокувати, якщо іде війна, сотні і тисячі уже у нас сімей та й поодинці людей вимушені утікати з окупованих територій, і всі вони потребують як мінімум тимчасового житла. Микаються і по Новомосковську також, знімають квартири і платять за них неабиякі гроші. А місто, доволі швидко створивши пристойний і комфортний готель-гуртожиток, матиме можливість пропонувати бодай для тимчасового проживання цілком задовільні помешкання…

І далі Сергій Олександрович ще дві тези для норовливих та непокірних приготував. Перша: проживання біженців у такому гуртожитку оплачуватиме ніби якась міжнародна гуманітарна організація. А друга: рано чи пізно війна скінчиться, і тоді добудований уже гуртожиток легко можна буде вернути Кулебівці під омріяну і вистраждану… школу. Варто лише почекати і потерпіти як «в умовах агресії росії і воєнного стану терпимо і потерпаємо зараз ми всі»

Отак змалював новомосковський міський голова свою ідею – не те що не прикопаєшся, але й незручно заперечувати. Ось тільки не всю правду він сказав, бо як згодом стало ясно, два моменти навмисне й свідомо замовчав. Перший полягав у тому, що ідея з гуртожитком для переселенців була то не зовсім і його. До мера якось завітав один місцевий підприємець з проханням продати йому кулебівський рекордсмен-довгобуд. З тих міркувань, що «на четвертий десяток років повернуло, як дійсно більмом на оці стримить він посеред чи не найкращого тепер для городян мікрорайону міста». Отож аж проситься, аби стати житловим – «попит на квартири тут гарантований». Досить елементарно «відремонтувати» уже зведену споруду, і кум королю та сват міністру. А далі ж пан Рєзнік сам «додумав» ідею, яка одразу припала йому до душі. І не тільки до душі.

Адже щоб «винести питання на сесію, потім вплинути на депутатів, аби вони проголосували «за», йому доведеться потрудитися». Це раз. По-друге, навряд чи депутати підтримають продажу. Тому Сергій Олександрович вніс суттєву поправку: школу, яка так все ще і не стала школою, краще передати в довгострокову оренду. Ризику тут ніякого. Навпаки користуватися та володіти буде змога без оголошення спеціального тендеру. Тобто тихо-мирно, а також і шито-крито. І останнє: але все це коштуватиме грошики. Не менше 30 тисяч американських доларів. Зрозуміло, що не в міську казну, а… неправомірною вигодою, себто хабарем, йому і його вірному помічнику-соратнику. Тридцять тисяч, при отримані яких Рєзніка і секретаря міськради і схопили за загребущі руки.

ЩО БУДЕ далі, залишається чекати. Як зараз ведеться, правоохоронці покищо обом затриманим повідомили про підозри у вимаганні та одержанні неправомірної вигоди в особливо великих розмірах. Це ч.4 ст.368 КК України – до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Однак впевненості нині катма, уявіть собі, що хабарники справді сядуть в тюрму. Справа у тім, що пан Рєзнік пройшов по суті неабияку школу сучасних безчинств та зловживань на посадах в органах місцевого самоврядування. Його науки почалися з того, що з 2017 р. у Дніпровській міськраді він очолював Департамент стратегічного розвитку та інвестицій – (?!) То тоді обласна прокуратура гучно повідомляла, що «посадовець міської ради обласного центру відповідатиме за неіснуючі ремонти фасадів житлових будинків, які коштували державі більш, ніж 21 мільйон гривень». З наступним уточненням-поясненням: «Зловживаючи службовим становищем, директор Департаменту міської ради затвердив та видав для оплати Державній казначейській службі завідомо неправдиві офіційні документи про нібито виконання вказаних робіт, достовірно знаючи, що насправді вони не виконувалися».

 Одначе пан директор Департаменту Сергій Рєзнік дякуючи неймовірно «гуманному» Жовтневому районному суду обласного центру благополучно уникнув покарання, хоч був причетний до розкрадання бюджетних коштів у значно більших розмірах, ніж коли цілим та неушкодженим опинившись у Новомосковську на посаді міського голови, затребував хабаря за оборудку з недобудованою школою № 13. Таке враження, що потрапити зараз у владу – значить потрапити у «школу» злодіянь, злочинів, казнокрадства та корупції, фарисейства й лицемір’я. Але ж не та це школа, люди добрі, що потрібна і приведе незалежну Україну до благополуччя. Це школа, яка навпаки згубить нашу Батьківщину і її незалежність. Може й страшна це правда, але на превеликий жаль правда. Про яку вже не сила мовчати, поки ця правда лише прогнозується уже фатальною і неминучою.

                                                                                                  Микола НЕЧИПОРЕНКО


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ